|
Актуальність теми дослідження. Важливою передумовою становлення в Україні авторитетної і незалежної судової влади як однієї із найважливіших складових правової держави є упорядкування системи формування корпусу суддів. Пошук нової, сучасної та ефективної моделі її побудови було розпочато разом з проголошенням державної незалежності. Він триває і нині як в напрямку поглиблення правової думки, так і в площині розвитку законодавства, насамперед, реалізації положень Конституції України та Закону України “Про судоустрій України”.
Формування корпусу суддів – це проблема загальносуспільного значення, яка з огляду на динамічність соціальних процесів, об єктивну необхідність змін в політичному, соціально-економічному та культурному житті майже безперервно зберігає свою актуальність. Питання призначення, обрання та звільнення суддів неодмінно знаходяться на перехресті політичних, відомчих та інших інтересів і тому правові регулятори в даній сфері потребують дієвих гарантій, насамперед прямо пов язаних з засадами суддівської незалежності та з умовами утвердження авторитету судової влади в суспільстві.
Стрижнем механізму формування корпусу суддів є забезпечення судової влади високопрофесійним та високоморальним кадровим складом. Це одне із ключових завдань судово-правової реформи, бо лише з такими характеристиками суддя може виступати в якості дійсного гаранта прав і свобод людини, законних інтересів всіх суб єктів правопорядку, може повноцінно виконувати роль суспільного арбітра при розв язанні конфліктів.
Демократичний порядок призначення, обрання та звільнення суддів, крім іншого, передбачає знаходження оптимальних організаційних рішень у зв язку з одночасним включенням в цей процес органів державної влади, органів суддівського самоврядування та представників різних ланок юридичної професії в рамках таких колегіальних утворень як Вища рада юстиції та кваліфікаційних комісій суддів.
З питань, в тій чи іншій мірі пов язаних зі статусом судді, за останні роки опубліковано цілий ряд помітних і ґрунтовних робіт, разом з тим рівень наукового забезпечення даної проблематики залишається недостатнім. Так, не в повній мірі досліджено процедурні аспекти призначення, обрання та звільнення суддів, не достатньо визначено юридичний зміст приводів та підстав прийняття рішень, не в усіх аспектах розкрито сутність правових вимог та обмежень, що адресуються як кандидату на посаду судді, так і судді. Відсутність комплексних наукових напрацювань в даній сфері спричиняє чисельні ускладнення на практиці та в процесі законотворення.
Перераховані вище фактори і обумовили обрання цієї теми дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України за тематикою “Актуальні проблеми кримінологічної безпеки України” (держ. реєстраційний № 0101U001007) та “Злочинність і національна безпека України” (держ. реєстраційний № 0101U005665).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є визначення основних закономірностей побудови механізму формування суддівського корпусу, розробка на основі комплексного аналізу доктринальних підходів, чинного законодавства та практики його застосування висновків та пропозицій щодо удосконалення базових юридичних конструкцій в цій складовій організації судової влади з урахуванням особливостей сучасного розвитку правової системи України.
Для досягнення вказаної мети, дисертаційним проектом визначено необхідність вирішити такі задачі: розкрити сутність понять “суддівський корпус” та “корпус професійних суддів України”; виділити неодмінні ознаки та основні характеристики порядку формування корпусу професійних суддів України; визначити зміст та характер взаємозв язків між принципами та інститутами, що забезпечують гарантії незалежності суддів в процесі наділення та припинення їх повноважень; виявити проблемні аспекти, недоліки і прогалини в правовій регламентації порядку формування корпусу професійних суддів України; розробити відповідні пропозиції, спрямовані на удосконалення правового регулювання відносин у сфері організації судової влади України.
Об єктом дослідження є механізм формування корпусу професійних суддів та сукупність правових інститутів, що його складають. Поряд з внутрішніми аспектами організації судоустрою об єкт також включає окремі невід ємні зовнішні зв язки досліджуваного порядку з основами організації державної влади та процесуальною формою здійснення правосуддя.
Предмет дослідження – встановлений законом порядок призначення, обрання і звільнення професійних суддів та практика реалізації правових приписів, що його регламентують.
Методологічною основою дисертації є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об єктивного та всебічного аналізу правових явищ. Для досягнення поставленої мети дослідження застосовано методи: діалектичний, історичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий, системного аналізу та інші. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та правової форми. Історичний метод застосовується при дослідженні найголовніших інститутів та принципів формування судового корпусу минулого та відображення їх ознак сьогодні. Системно-структурний метод і системний аналіз сприяли виробленню понять “корпус професійних суддів” та “формування корпусу професійних суддів”, визначенню їх основних елементів та системоутворюючих зв язків. Ці методи також дозволили охарактеризувати як окремі ознаки елементів досліджуваного явища, так і систему в цілому. Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати способи організації судової влади України в питаннях формування суддівського корпусу у порівнянні з іноземними правовими аналогами. Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності й обґрунтованості суджень були дотримані при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.
Теоретичну основу дисертаційних висновків склали наукові праці сучасних вчених та мислителів минулого. Так, підґрунтям дослідження стали правові вчення Аристотеля, Полібія, Цицерона, Лікурга, І.Ієринга, Дж.Локка, Ш.Л.Монтеск є та ін., а також праці вчених кінця XIX - початку XX століття, зокрема, І.Бентама, Л.Є.Владимирова, С.І.Вікторського, А.Лєонтьєва, Й.В.Михайловського, П.П.Пусторослєвої, Д.Г.Тальберга, В.К.Случевського, І.Я.Фойницького, Б.М.Чичеріна та ін.
При обстоюванні загальнотеоретичних позицій в питаннях організації судової влади дослідник спирався на ідеї та погляди вчених в галузі теорії держави та права і конституційного права, зокрема, С.С.Алєксєєва, А.Б.Венгерова, В.В.Копєйчикова, В.Ф.Сіренка, О.Ф. Скакун, В.Ф.Погорілка, А.О.Селіванова, Г.О.Мурашина, О.В.Батанова, Ю.М.Старілова, Ю.М.Тодики, Б.О.Страшуна, Л.М.Ентіна, В.Є.Чиркіна та ін.
Основу дослідження склали роботи в галузі судоустрою та судочинства, зокрема, Т.В.Апарової, С.Н.Бабуріна, В.Д.Бринцева, Ю.М.Грошевого, К.Ф.Гуценка, В.В.Долежана, М.І.Клєандрова, М.А.Ковальова, В.В.Леоненка, І.Є.Марочкіна, А.А.Мельникова, М.М.Михеєнка, В.Т.Нора, Г.М. Омельяненко, І.Л.Пєтрухіна, М.М.Полянского, Д.М.Притики, Н.В.Радутної, В.М.Савицького, Н.В.Сібільової, Ю.І.Стецовського, М.С.Строговича, В.С.Стефанюка, В.Я.Тація, М.І.Тітова, В.А.Туманова, Г.І.Чангулі, В.І.Шишкіна, Ю.П.Яновича, та ін.
У дисертації використовуються також праці А.Барака, В.Бернхема, Р.Давіда, К.Жофре-Спінозі, Д.Мідора, Л.Фрідмена, Б.Харнетта, Д.Каррі, Б.А.Футея.
Емпіричною базою дослідження є практика застосування національного законодавства суб єктами права, що складають систему органів з підбору кандидатів, призначення та обрання суддів, звільнення їх з посад, насамперед, результати діяльності кваліфікаційних комісій та Вищої ради юстиції.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше в Україні з урахуванням положень Конституції, законодавчих новел та змін у суспільному та державному житті комплексно на монографічному рівні досліджено проблеми формування корпусу професійних суддів.
Найбільш істотні результати, що відображають внесок автора в розробку зазначеної проблеми, такі:
1. Розкрито роль, місце та значення порядку формування судового корпусу в механізмі стримування і противаг системи поділу влади в Україні. При цьому зроблено висновок про те, що саме механізм формування корпусу професійних суддів є одним з вразливих “місць” в системі гарантій забезпечення незалежності суддів України.
2. З метою вдосконалення механізму формування корпусу професійних суддів обґрунтовано доцільність посилення конкурсного начала при доборі кандидатів для призначення суддею.
3. З огляду на необхідність підвищення довіри до судової влади з боку населення, посилення авторитету суду в умовах демократичного розвитку наведено аргументи щодо можливості проведення на місцевому рівні громадських обговорень з питань призначення та обрання суддів на посади. При цьому, висловлено позицію, що у такий спосіб громада зможе ефективно захистити належного суддю і, одночасно, виразити відповідне ставлення до особи, яка негідна бути суддею.
4. На основі порівняльного аналізу вимог до кандидатів на посаду судді, що мають місце в різних правових системах, зроблено висновок про необхідність запровадження в Україні системи 2-3 річної спеціальної підготовки кандидатів у судді.
5. Наведено детальну правову та історичну аргументацію розвитку інституту суддівської присяги, визначено її сучасне значення та зроблено висновок про необхідність конкретизації в галузевому законодавстві вимог, порядку принесення присяги та підстав притягнення судді до відповідальності в разі її порушення, що прямо передбачено ст. 126 Конституції України.
6. Охарактеризовано систему взаємозв язків між такими важливими принципами організації судової системи як забезпечення незалежності суддів, суддівської незмінюваності та несумісності суддівської посади з іншими посадами та видами діяльності. На цій основі запропоновано висновки та пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, зокрема, в частині посилення гарантій незмінюваності суддів, у зв язку з чим кардинальної зміни потребує інститут повторного перезатвердження, а також звільнення суддів, яке має гарантуватись судовим захистом.
7. З метою уникнення функціонального дублювання між системою кваліфікаційних комісій суддів та Вищою радою юстиції, дисертант пропонує створення єдиної, цілісної системи органів з питань добору кандидатів на посади суддів та притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Ці органи повинні мати статус дисциплінарного суду у сфері юстиції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться в роботі, можуть бути використані при підготовці, розробці й удосконаленні актів законодавства України, що регулюють статус професійних суддів, зокрема, законів України “Про статус суддів” та “Про судоустрій України”.
Положення дисертації використовуються в навчальному процесі, при проведенні методологічних семінарів та складають підґрунтя для підготовки підручників, курсів лекцій, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів юридичних вищих навчальних закладів.
Окремі результати можуть бути використані в процесі подальших досліджень з проблем судоустрою та організації правоохоронних органів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена у відділі проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України.
Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичній конференції “Роль засобів масової інформації в правовій освіті населення та запобігання злочинності і правопорушень” (5 квітня 2000 р., м. Київ); на міжнародних науково-практичних конференціях: “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правової системи” (17-20 жовтня 2000 р., м. Київ), “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (9 листопада 2001 р., м. Одеса).
Публікації. Основні теоретичні і практичні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені в 5 статтях у провідних наукових фахових виданнях відповідно до вимог, які висуває ВАК України, і 3 тезах наукових повідомлень. Усього з теми дисертації автором опубліковано 10 праць.
Структура дисертації. За своєю архітектонікою дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають п ятнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 223 сторінки, з них основний текст – 195 сторінок. Список використаних джерел містить 336 найменувань.
| 
