|
Актуальність теми дослідження. Конституцією проголошено Україну правовою державою. Відповідно до цього права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка є відповідальною за її здійснення перед людиною. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним її обов язком.
Одним із напрямів такого забезпечення є відповідне до закону відбування покарань у виправних установах та тримання осіб під вартою. Насамперед це стосується забезпечення режиму тримання осіб у зазначених місцях, що досягається різноманітними засобами. Чільне місце серед них посідає кримінально-правовий захист. У цілому режим відбування покарання чи тримання осіб під вартою забезпечує значна кількість кримінально-правових норм. Кримінальний закон забороняє, зокрема, посягання на життя людини, її здоров я та власність. Проте існує вузьке коло норм Кримінального кодексу України (далі - КК), призначених безпосередньо для правового забезпечення охорони режиму функціонування виправних установ та місць тримання осіб під вартою. Такий кримінально-правовий захист визначено у ст. 390 КК “Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі”, ст. 391 КК “Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи”, ст. 392 КК “Дії, що дезорганізують роботу виправних установ”, ст. 393 КК “Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти”.
Норми про відповідальність за вказані діяння та практика їх застосування вивчалися багатьма вченими. Вагомий внесок у вирішення проблем кримінальної відповідальності за ці посягання зробили М.І. Бажанов, В.Б. Василець, І.С. Власов, В.О. Глушков, В.І. Горобцов, Т.А. Денисова, О.М. Джужа, Т.М. Добровольська, В.І. Єгоров, П.С. Єлізаров, М.І. Загородников, А.М. Зубков, В.Д. Іванов, М.Й. Коржанський, А.М. Лебедєв, М.О. Линенко, А.І. Лукашов, К.В. Мазняк, П.П. Михайленко, А.С. Михлін, М.О. Огурцов, О.М. Павлухін, Ш.С. Рашковська, А.П. Романов, В.К. Сауляк, В.В. Сташис, М.О. Стручков, І.М. Тяжнова, Ю.К. Шевелев та ін.
Однак у працях цих вчених розглядалися або ж у цілому проблеми кримінальної відповідальності за посягання на правосуддя, або ж відповідальності за окремі види протидії функціонуванню виправних установ. Ґрунтовного дослідження кримінально-правового захисту режиму відбування покарання у виправних установах та режиму тримання взятих під варту осіб не проводилося. Саме тому й існує потреба в його дослідженні. Тим більше, що згадані норми в чинному КК мають нові редакції. Отже, виникає необхідність з ясування їх змісту з метою вироблення науково обґрунтованих пропозицій щодо їх удосконалення та застосування. Зазначене може бути досягнуто лише шляхом комплексного дослідження кримінально-правового захисту режиму відбування покарання та тримання осіб під вартою як в Україні, так і за кордоном.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України в межах досліджень кафедральної теми “Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України”. Обраний напрям дослідження відповідає Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз проблем кримінально-правового захисту режиму відбування покарання у виправних установах та режиму тримання під вартою в частині забезпечення від ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі; злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи; дій, що дезорганізують роботу виправних установ; втечі з місця позбавлення волі або з-під варти, та на основі цього створення науково обґрунтованих пропозицій щодо його застосування та вдосконалення.
Завданнями дослідження, які сформульовані відповідно до мети, є:
- обґрунтування соціальної обумовленості кримінально-правового захисту режиму відбування покарання у виправних установах та режиму тримання під вартою;
- з ясування змісту об єкта посягання досліджуваної групи злочинів;
- розкриття об єктивних проявів ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі; злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи; дій, що дезорганізують роботу виправних установ; втечі з місця позбавлення волі або з-під варти;
- визначення суб єктивної сторони вчинюваних діянь;
- характеристика суб єкта досліджуваних злочинів;
- аналіз покарання за вчинені посягання;
- формулювання науково аргументованих пропозицій щодо застосування та вдосконалення кримінально-правового захисту режиму відбування покарання у виправних установах і режиму тримання під вартою.
Об єктом дослідження є кримінально-правовий захист режиму відбування покарання у виправних установах та режим тримання під вартою.
Предметом дослідження є норми чинного КК, в яких передбачена відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі; злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи; дії, що дезорганізують роботу виправних установ; втечу з місця позбавлення волі або з-під варти, аналогічні норми кримінального законодавства зарубіжних країн, положення міжнародно-правових актів та науково-теоретичні розробки щодо досліджуваної проблеми, судова практика.
Методи дослідження. При написанні дисертації використано різні наукові методи з урахуванням поставленої мети і завдань та предмета дослідження. Діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ, згідно з яким досліджувані явища вивчаються в єдності їх фактичної суті та юридичної форми, що дозволило розглянути норми про відповідальність за порушення режиму відбування покарання у виправних установах та режиму тримання під вартою в його постійному розвитку, виявити причинну обумовленість такого розвитку. Порівняльно-правовий – дозволив порівняти норми про відповідальність за порушення режиму відбування покарання у виправних установах та режиму тримання під вартою за КК України й кримінальним законодавством інших країн. Історико-правовий – при дослідженні етапів розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за порушення режиму відбування покарання у виправних установах та режиму тримання під вартою. Системно-структурний – при вивченні об єктивних та суб єктивних ознак досліджуваних складів злочинів з точки зору з ясування змісту і вдосконалення чинного законодавства. Статистичний – при використанні статистичних даних та узагальненні судової практики про порушення режиму відбування покарання у виправних установах і режиму тримання під вартою.
Теоретичною основою дисертації стали праці вчених із загальної теорії права, роботи сучасних криміналістів і минулого. У порівняльно-правовому плані досліджено кримінальне законодавство України, Голландії, Казахстану, Польщі, Російської Федерації, США, Туркменистану, ФРН, Швейцарії та інших країн. Здійснено аналіз постанов Пленуму Верховного Суду України.
Нормативною базою роботи є Конституція України, Кримінальний кодекс України, Виправно-трудовий кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, документи Державного департаменту з питань виконання покарань щодо організації виконання покарань та забезпечення тримання під вартою, міжнародно-правові акти щодо забезпечення прав і свобод людини. Здійснено аналіз також проектів Кримінально-виконавчого та Кримінально-процесуальних кодексів.
Емпіричну базу дослідження склали матеріали 412 кримінальних справ, розглянутих судами України, статистичні звіти Міністерства юстиції та МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням проблеми кримінально-правового захисту режиму відбування покарання у виправних установах та режиму тримання під вартою в частині забезпечення від ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі; злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи; дій, що дезорганізують роботу виправних установ; втечі з місця позбавлення волі або з-під варти. В роботі запропоновано низку нових наукових положень та висновків, які й виносяться на захист.
1. Обґрунтовано, що кримінально-правовий захист режиму відбування покарання у виправних установах та режиму тримання під вартою зумовлено кримінологічним, нормативно-організаційним, історичним та міжнародним чинниками.
2. Зроблено висновок, що основним безпосереднім об єктом вищезазначених злочинів є режим відбування покарання у виправних установах та режим тримання під вартою, тобто комплекс заходів, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, спрямованих на досягнення мети покарання та тримання осіб під вартою. Додатковим безпосереднім об єктом згаданих злочинів є здоров я, тілесна недоторканність, воля, безпека потерпілих.
Доказано, що вчинення злочинів досліджуваної групи можливе лише за умови, що особа відбуває покарання у виправних установах або перебуває під вартою на підставі законного судового рішення.
3. Констатовано, що місце і час вчинення зазначених вище злочинів є обов язковими ознаками їх об єктивної сторони.
4. Неповернення засудженого до місця відбування покарання як злочин, передбачений ст. 390 КК, запропоновано визнавати за умови, що особа, якій дозволено короткочасний виїзд, не повернулася до місця відбування покарання понад три доби після зазначеного строку.
5. На відміну від існуючої судової практики запропоновано, що притягненню особи до кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК) повинно передувати застосування до засудженого всього комплексу заходів, передбачених кримінально-виконавчим законодавством.
6. На відміну від чинного кримінально-правового захисту, аргументовано необхідність у межах відповідальності за дезорганізацію роботи виправних установ передбачити відповідальність за напад на персонал виправної установи, а не лише адміністрації; тероризування саме засуджених, які стали на шлях виправлення. Крім того, в контексті диспозиції ст. 392 КК аргументовано нове тлумачення понять “організація з метою тероризування засуджених або нападу на адміністрацію організованої групи” та “активна участь в організованій групі”. Запропоновано нові підходи до кваліфікації дій винних осіб у посяганні на життя, заподіянні тілесних ушкоджень представникам адміністрації виправної установи та іншим особам.
7. Доведено, що втеча з місця позбавлення волі або з-під варти може бути вчинена особою як шляхом активної, так і пасивної поведінки. На відміну від існуючого кримінально-процесуального положення про неврахування часу ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи при обчисленні строку тримання під вартою, запропоновано цей час вважати додатковим до строку тримання під вартою, що дозволить поширити дію ст. 393 КК на випадки втечі в зазначений період. У цьому зв язку запропоновано зміни до ст. 156 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК). 8. Аргументовано, що вчинити злочини досліджуваної групи особа може тільки з прямим умислом. Мотиви та мета при цьому можуть бути різними. При організації організованої групи ставиться мета тероризування засуджених або нападу на адміністрацію. Тому мета в цьому випадку є обов язковою ознакою суб єктивної сторони.
Суб єктами злочинів, що досліджуються, є фізичні осудні особи, які досягли встановленого законом віку, з якого настає кримінальна відповідальність, і які на законних підставах відбувають покарання у виправних установах чи утримуються під вартою. Причому така особа на підставі рішення комісії установи виконання покарань прийнята до цієї установи, що оформляється наказом начальника установи.
Запропоновано визнавати суб єктами злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи засуджених до позбавлення волі, які залишені для роботи по господарському обслуговуванню в слідчому ізоляторі.
Обґрунтовано потребу з відповідними пропозиціями законодавчих змін визнання суб єктами втечі з-під варти осіб, затриманих у кримінально-процесуальному порядку.
9. Доведено, що встановлені за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390 КК) санкції є надто суворими й запропоновано їх пом якшення.
10. Аргументовано потребу встановити відповідальність за діяння, передбачені в досліджуваній групі злочинів, в одній статті КК і запропоновано її редакцію.
11. Доказано необхідність внесення низки змін до постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини, пов язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі” від 26 березня 1993 р. № 2 щодо кваліфікації досліджуваних злочинів.
Практичне значення одержаних результатів полягає:
а) у науково-дослідницькій роботі – основні положення дисертації можуть бути використані для подальшого вивчення проблем кримінально-правового захисту правосуддя та діяльності виправних установ;
б) у правотворчій діяльності – висновки і рекомендації дослідження частково враховані при доопрацюванні нового КК; вони можуть бути використані для вдосконалення КПК України в частині встановлення строків тримання особи під вартою; Закону України “Про міліцію” в частині стосовно умов і підстав застосування вогнепальної зброї;
в) у правозастосуванні – вироблені в ході дослідження пропозиції спрямовані на вдосконалення положень постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини, пов язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі” від 26 березня 1993 р. № 2 та можуть бути використані при кваліфікації досліджуваної групи злочинів;
г) у навчальному процесі – матеріали дисертації можуть бути використані при вивченні відповідних тем Особливої частини. Крім того, при підготовці підручника з Особливої частини кримінального права, навчальної програми, лекцій, при проведенні науково-дослідної роботи студентів, курсантів і слухачів.
Особистий внесок здобувача. Положення, які виносяться на захист, розроблені автором особисто. Деякі положення висвітлено вперше, інші – з урахуванням досягнень кримінально-правової науки. Особистий внесок автора в наукових працях, опублікованих у співавторстві, становить 50 % власних теоретичних розробок.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження у виді пропозицій щодо вдосконалення кримінально-правового захисту режиму відбування покарання у виправних установах та режиму тримання під вартою було направлено до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності й частково враховано при доопрацюванні Проекту КК; їх було оприлюднено на міжнародному семінарі, республіканських конференціях, що проводилися у містах Харкові (2000 р.), Дніпропетровську (2000 р.), Києві (2001 р.).
Висновки дисертації використовуються при проведенні занять з кримінального права в Національній академії внутрішніх справ України та Одеському інституті внутрішніх справ України.
Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертації, викладені автором у шести публікаціях у фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена її метою і поставленими завданнями. Вона складається зі вступу, двох розділів, які містять вісім підрозділів, висновку та списку використаної літератури в кількості 177 джерел. Основний текст дисертації становить 186 сторінок, загальний обсяг роботи – 201 сторінка.
| 
