|
Актуальність теми. Дослідження основних закономірностей правового регулювання інформації зумовлене виникненням якісно нових соціальних явищ, пов язаних з інформацією і, відповідно, увагою законодавця до упорядкування цієї сфери приватності суспільних відносин. Сучасний період розвитку цивілізації характеризується переходом від індустріального суспільства до інформаційного. Термін “інформація” з філософської категорії все більше перетворюється на правову дійсність, а інформація стає специфічним товаром і ресурсом сучасності, об єктом цивільних правовідносин. Останнім часом різко зріс інтерес до цивільно-правового аспекту інформаційних відносин. При цьому важливо відзначити не ослаблення, а, навпаки, посилення ролі цивільного права в нових умовах. Воно регулює також відносини, пов язані з інформацією та інформаційним забезпеченням. Право змінюється, виявляючи нові об єкти регулювання, трансформуючи методи свого впливу на суспільні відносини. Зазначені процеси поставили законодавця перед необхідністю ефективного юридичного упорядкування суспільних відносин в інформаційній сфері. У руслі цієї тенденції за останнє десятиріччя у сфері інформації як об єкта права і як товару було прийнято значну кількість нових нормативно-правових актів, що спричинило необхідність закріплення у ЦК України вказаних правовідносин. Різноманітність прояву категорії “інформація” у цивільному обігу потребує серйозного наукового дослідження. Ці та інші фактори зумовили підвищення наукового інтересу до проблем правового регулювання відносин, що виникають з приводу інформації. Актуальність проблеми інформації як об єкта цивільно-правових відносин акцентується на необхідності оцінки ефективності існуючого юридичного інструментарію, що використовується для регулювання інформаційних правовідносин. Ця проблема стосується дослідження природи інформаційного законодавства, його місця в українській правовій системі, реалізації та захисту права на інформацію. Оскільки інформаційні правовідносини є результатом урегулювання суспільних відносин за допомогою визначеної сукупності правових норм, то дослідження цих відносин одночасно означає виявлення їх об єкта. Комплексне дослідження інформаційних правовідносин сьогодні набуває особливої актуальності через наявність прогалин у чинному цивільному законодавстві щодо їх регулювання з урахуванням їх особливостей та потреб практики. Існуючі в Україні наукові розробки із зазначених проблем, на нашу думку, не розкривають специфіки цих правовідносин.
Порівняно невелика кількість публікацій, у яких розглядаються окремі аспекти інформаційних правовідносин, не охоплює і не вирішує багатьох теоретичних проблем і практичних завдань, що викликано відсутністю однозначного підходу до визначення такого нетипового об єкта цивільного права, як інформація. Як результат – правова невизначеність з низки принципово важливих питань: щодо визначення права власності на інформацію; співвідношення “інформації” та “інтелектуальної власності”; визначення істотних умов договору про передачу інформації; порядок укладення названого договору, зокрема специфіки захисту права на інформацію; цивільної відповідальності.
Попередниками цього дослідження у вітчизняній науці цивільного права були такі вчені, як: Ч.Н. Азімова, І. Л. Бачило, А.Б. Венгеров, С.Д. Волошко, В. А. Дозорцев, В.І. Жуков, В.О. Калятін, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, Г. Штумпфа, Р.Б. Шишка, О.А. Чобот ін., однак їх роботи не мали комплексного цивілістичного характеру, а торкалися лише окремих питань інформації як об єкта цивільно-правових відносин.
Загалом, зазначеними обставинами та причинами й зумовлюється актуальність теми дослідження та доцільність проведення його в рамках цієї дисертаційної роботи.
Зв язок роботи з науковим програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Постанови Верховної Ради України щодо розробки і прийняття нового ЦК України; п.28 “Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 р.р.”, затвердженої Наказом МВС України за № 356 від 10 травня 2001; Розділом І “Тематики пріоритетних досліджень на період 2002-2005 р.р.”, затвердженої Наказом МВС України за № 635 від 30 червня 2002 року, “Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 р.р.”, затвердженої Наказом МВС України за № 635 від 30 червня 2002 року. Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формування доктрини, виявлення прогалин і суперечностей чинного інформаційного законодавства України, формування конкретних пропозицій щодо удосконалення законодавства, а також з ясування правового режиму інформації як об єкта цивільного права, права на інформацію та комплексний всебічний теоретичний аналіз договору на передачу ноу-хау як правової форми реалізації права на передачу інформації зацікавленим особам, а також внесення пропозицій з метою його подальшого правового регулювання.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертації: проаналізувати поняття та виявити основні ознаки інформації як об єкта цивільного права; дослідити джерела регулювання інформаційних відносин; визначити види інформації приватного та публічного характеру; визначити зміст інформаційних правовідносин; проаналізувати інформацію як об єкт цивільного права; з ясувати правове становище суб єктів інформаційних правовідносин, визначити їх суб єктивні права та юридичні обов язки; класифікувати види інформаційних відносин з послідовним аналізом інформації, яка їх обумовлює; дати правову характеристику праву на інформацію з аналізом правового режиму права власності та виключних прав; проаналізувати процес виникнення та розповсюдження договорів на передачу інформації; класифікувати договори про передачу інформації і розглянути специфіку окремих видів; визначити предмет та встановити комплекс прав та обов язків сторін у договорі; показати особливості захисту права на інформацію. Об єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу інформації як об єкта цивільно-правових відносин і її правовий режим.
Предметом дослідження є національне, іноземне та міжнародне законодавство, зарубіжна та українська судова практика, наукова доктрина.
Методами дослідження є сукупність теоретико-методологічних засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. У ході дослідження застосовано сукупність методів наукового дослідження, зокрема діалектичний метод із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу. Аналіз був проведений за допомогою формально-логічного, порівняльно-правового методу, системного аналізу. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати захист права на інформацію, відшкодування заподіяної шкоди, передбачені законодавством України, порівняно з іноземними правовими аналогами. Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності й обґрунтованості суджень дотримувалися при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні цивілістичного дисертаційного дослідження розглядаються поняття та правовий режим інформації як об єкта цивільно-правових відносин у світлі тенденцій і перспектив розвитку цивільного законодавства України. Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє відображення в таких положеннях:
1. На підставі всебічного аналізу природи інформації подане авторське визначення інформації, яке відображає приватний характер інформації. Інформація – це завжди результат, продукт діяльності людини, орієнтований на створення нових відомостей або зняття відомостей з інших об єктів матеріального або духовного світу, для об єднання цих відомостей у певний продукт та товар, необхідний для суспільства. Визначальною є теза, що для права слід використовувати якісну теорію інформації, а не кількісну, яка ігнорує зміст інформації.
2. Обґрунтовано, що деякі види інформації мають переважно публічно-правовий характер і не можуть виступати товаром на інформаційному ринку. Поряд з цим вказуються ознаки інформації, за якими види інформації мають суто приватний характер і як наслідок виступають самостійним товаром на ринку.
3. Дістала подальшого розвитку класифікація інформації, зокрема запропоновано новий поділ інформації на види, що дозволить більшою мірою визначити інформацію як об єкт цивільного права, підкреслити її товарність, визначити тип зобов язальних відносин з приводу інформації. Пропонується розподілити інформацію на такі види: а) приватноправового характеру – публічно-правового; б) оборотоздатну – необоротоздатну; в) загальнодоступну – нерозкриту (з обмеженим доступом); г) приватну – офіційну; д) для комерційного використання – для вільного, звичайного, наукового, освітянського використання.
4. Додатково обґрунтовано висновок про необхідність регулювання інформаційних відносин цивільним правом та їх похідність від майнових та немайнових відносин.
5. Удосконалено положення про визначення вартості інформації, її товарності, обігоздатності, правового режиму. Уточнено співвідношення “об єкта інтелектуальної власності” та “інформації”. Висунуто тезу про те, що інформація не може бути певною мірою об єктом інтелектуальної власності, навпаки – об єкти інтелектуальної власності можуть бути одним із різновидів інформаційних ресурсів.
6. Уперше на основі дихотомічного підходу проведено класифікацію інформаційних правовідносин. Зроблено висновок, що існують відносини абсолютні, квазіабсолютні, відносини. Відстоюється теза, що: а) у переважній більшості абсолютний характер мають відносини публічно-правового характеру; в) відносини з приводу нерозкритої інформації мають квазіабсолютний характер; г) переважна частина інформаційних правовідносин має відносний характер.
7. Зроблено та аргументовано висновок, що право на інформацію – це природне право, виникнення якого ґрунтується, насамперед, на постійному і вибірковому інтересі до змісту інформації. Обгрунтовується думка про те, що до інформації неприпустиме застосування інституту права власності та виключного права. Виключні права на ноу-хау засновані на фактичній, а не юридичній монополії.
8. З огляду на сучасну кодифікацію цивільного права України удосконалено види договорів у сфері інформаційних відносин. Зроблено висновок, що на сучасному етапі існують договори про надання інформаційних послуг і договори про передачу інформації. На підставі всебічного аналізу юридичної природи договору про передачу інформації виділяються властиві йому ознаки: двосторонній характер, платність та консенсуальність, ризиковий характер для цедента; доведено його попередній “форфардний” характер.
9. Дістало подальшого розвитку положення чинного та перспективного цивільного законодавства України про захист права на інформацію. Додатково обґрунтовується позиція щодо розмежування понять “охорона” та “захист” права на інформацію. Запропоноване авторське вирішення засобів захисту права на інформацію. Наголошується на тому, що основним цивільно-правовим способом захисту повинно стати відшкодування збитків.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі положення, висновки та пропозиції можуть бути використані в подальших теоретичних дослідженнях та під час розробки законодавства України стосовно регулювання інформації як об єкта цивільно-правових відносин, під час укладення та виконання договорів про передачу інформації. Дослідження спрямоване на аналіз правового режиму інформації, класифікації інформаційних відносин, визначення їх змісту, на аналіз правової форми реалізації права на надання інформації як договору про передачу інформації, обґрунтовується його самостійність у системі цивільно-правових договорів. Дисертаційні положення можуть бути використані для підготовки відповідних розділів підручників, посібників з цивільного, інформаційного права та права інтелектуальної власності. Ці положення можуть бути використані як матеріал для лекцій з курсу “Цивільне право”, “Право інтелектуальної власності”. Автором також підготовлено лекції зі спецкурсу “Інформаційне право” для курсантів І-го факультету (спеціальність: оперативно-розшукова діяльність у комп ютерних мережах) Донецького інституту внутрішніх справ МВС України. Деякі сформульовані положення мають дискусійний характер та можуть слугувати базою для подальших наукових досліджень у цій галузі.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилося її обговорення. Основні теоретичні положення та їх аргументація, а також практичні рекомендації та пропозиції з удосконалення законодавства України, що містяться в дисертації, були викладені в доповідях та наукових повідомленнях: на науково-практичній конференції молодих учених Університету внутрішніх справ у м. Харкові 14 квітня 2000 р.; науково-практичній конференції МАУП “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов язків” у м. Харкові 30 березня 2000 р.; на науково-практичній конференції Донецького інституту внутрішніх справ МВС України у червні 2001р. Здобутки дисертації використовувалися під час розробки практикуму з курсу “Право інтелектуальної власності” (Харків, 2002р.) та на практичних заняттях з права інтелектуальної власності факультету права та підприємництва Національного університету внутрішніх справ. Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені у шести наукових статтях у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, розбитих на вісім підрозділів, висновків та списку використаної літератури (244 джерела). Перший, другий розділи роботи мають три підрозділи, третій – два підрозділи. Обсяг рукопису становить 184 сторінки машинописного тексту.
| 
