|
Актуальність теми дослідження. Обрання Україною курсу на становлення громадянського суспільства в умовах демократичного режиму засвідчило прийняття у 1996 р. нової Конституції України. В умовах поступової демократизації, прагнення до свободи та гуманізму змінюється і сфера права, зокрема така його галузь, як кримінальне. Найважливішою подією у цьому аспекті було прийняття 5 квітня 2001 року нового Кримінального Кодексу України. Курс на становлення громадянського суспільства, зокрема, потребує звуження публічно-правового регулювання та послаблення втручання держави у сферу особистих прав громадян: межа правового регулювання визначається ступенем свободи суспільства, коли його кожний член має достатньо можливостей для захисту своїх прав. При цьому принцип гуманізму, з огляду на Загальну декларацію прав людини 1948 р. та ст. 3 Конституції України, має визначальне значення у розвитку та функціонуванні права в країні. У кримінальному праві України принцип гуманізму нормативно не врегульований. Лише окремі його аспекти відображені у ч. 3 ст. 50 КК України, де вказано, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Також відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України принцип гуманізму проявляється у тому, що держава, засуджуючи винного та застосовуючи до нього покарання, прагне виправити особу, яка вчинила злочин, повернути її до суспільства, колективу, сім ї, суспільно корисної діяльності та справляти попереджувальний вплив на інших осіб. Гуманізм кримінального права виявляється також у запереченні жорстоких, болісних та таких, що принижують особу, покарань, в існуванні інституту звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.
Запропоноване дисертаційне дослідження є спробою розширити межі застосування принципу гуманізму в кримінальному праві, зважаючи на один із чинників цього процесу - норму про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим, сформульовану в дослідженні . Так, беручи за основу сутність і зміст ст. 46 КК України перспективним видається розширення кола кримінально караних діянь, щодо яких за визначених умов до осіб, які вчинили злочини, застосовуватиметься звільнення від кримінальної відповідальності або покарання чи пом якшення останнього. Вдосконалення змісту цієї статті призведе до прояву державою гуманізму не тільки стосовно особи злочинця, а й потерпілого: через надання останньому права особисто захищати свої інтереси, порушені злочином, досягати миру (порозуміння) з особою, яка вчинила злочин, та акцептувати відшкодування шкоди та інші корисні дії з боку цієї особи.
Оскільки інститут примирення - новела вітчизняного кримінального законодавства, ця проблема висвітлена в юридичній літературі недостатньо. Вітчизняними та зарубіжними вченими приділялась увага лише концептуальним питанням, пов язаним із примиренням, зокрема у працях: С.С. Алєксєєва, С.А. Альперта, Л.В. Багрій-Шахматова, Ю.В. Бауліна, Ю.Д. Блувштейна, Я.М. Брайніна, І.І. Карпеця, В.Н. Кудрявцева, П.С. Матишевського, М.М. Михеєнка, В.О. Навроцького, П.М. Рабіновича, В.В. Скибицького, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, О.Я. Цвєтіновича, М.Д. Шаргородського, С.С. Яценка, Г. Авенаріуса, Д. Дьоллінга, К. Роксіна, Д. Рьосснера, Р. Циппеліуса. Дослідження окремих аспектів проблем примирення містяться у наукових працях Х.Д. Алікперова, М.І. Бажанова, Н.А. Бєляєва, Л.В. Брусніцина, І.М. Гальперіна, М.І. Гошовського, О.М. Джужи, Л.О. Доліненко, С.І. Катькала, С.Г. Келіної, Л.Л. Круглікова, О.П. Кучинської, В.З. Лукашевича, В.А. Ломака, О.Р. Михайленка, І.С. Ноя, С.В. Полубінської, С.Н. Сабаніна, О.Я. Тупіци, Г.О. Усатого, Є.В. Фесенка, О.І. Чучаєва, Б. Банненберг, У. Браунса, Л. Фрюауфа, Г.Й. Хірша, К. Хорна, Г. Кайзера, Ф. Лооса, К. Сессара та багатьох інших. Однак комплексного теоретичного дослідження кримінально-правових аспектів примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим в Україні не проводилося. Зазначені обставини зумовили актуальність обраної теми дисертації та визначили необхідність її детального дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження випливає з Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки, підготовленої Інститутом законодавства Верховної Ради України. Дисертаційне дослідження пов язане з плановою темою науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М Корецького «Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні» (державна реєстрація № РК0101U001007).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є вирішення кримінально-правових проблем примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим, внесення конкретних пропозицій щодо перспектив розвитку вказаного інституту і формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства і правозастосовчої практики. Виходячи з обумовленої мети були поставлені такі завдання:
- проаналізувати розвиток ідеї про юридичне значення примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим в теорії кримінального права;
- з ясувати юридичну природу та місце інституту примирення в системі кримінального права;
- визначити зміст поняття «примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим»;
- з ясувати функціональне призначення примирення в контексті завдань кримінального права;
- означити суб єктний склад примирення;
- охарактеризувати вольовий та часовий аспекти примирення;
- визначити поняття та умови юридичної дійсності примирення;
- з ясувати, щодо яких злочинних діянь можливе застосування норми про примирення;
- визначити правові наслідки примирення;
- викласти конкретні пропозиції щодо перспектив розвитку інституту примирення у кримінальному праві України;
- сформулювати рекомендації стосовно практичного застосування норми про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим.
Об єктом дослідження є кримінально-правове регулювання відносин, що виникають у зв язку з примиренням між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим. Аналізуються сфера та форми реалізації принципу гуманізму в кримінальному праві, у тому числі й норми, що передбачають альтернативні покаранню заходи впливу на осіб, які вчинили злочини. Предметом дослідження є кримінально-правові аспекти примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим як однієї з форм реалізації вказаного принципу. Зокрема, складовими предмета дослідження є норми, що містяться у законодавстві України, ФРН та Росії, а також теорія і практика їх застосування. Методи дослідження. У ході дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнавальної діяльності, які надали змогу проаналізувати визначену дисертантом проблему в різних аспектах, а також науково обгрунтувати положення, які виносяться на захист. За допомогою системно-аналітичного методу у роботі досліджені положення чинного КК України, його проектів, що мали місце, та проектів відповідних законодавчих актів (зокрема, Кримінально-процесуального та Цивільного кодексів України), оскільки питання про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим розглядається у системі чинного законодавства (de lege lata) та законопроектів для визначення ролі та місця нових і оновлених старих інститутів права на перспективу (de lege ferenda). Порівняльно-правовий метод надав можливість глибше пізнати вітчизняне законодавство і право, а також визначитись у напрямах їх вдосконалення у контексті кримінально-правових аспектів примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим. За допомогою анкетного методу було виявлено ставлення співробітників суду та прокуратури до проблем, що досліджуються дисертантом. Метод інтерв ювання дозволив визначити позитивні та негативні сторони реалізації на практиці норми про примирення у ФРН.
Наукова новизна одержаних результатів. Дана робота є першим комплексним дослідженням проблем інституту примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим, що поєднує як вітчизняні, так і зарубіжні регламентації окремих аспектів примирення, і висвітлює зарубіжну судову практику. У дослідженні вперше використовуються, а відтак і залучаються в науковий обіг підходи та досвід, які містяться у фундаментальних працях відомих німецьких фахівців у галузі кримінального права. У роботі вперше визначені кримінально-правові аспекти та функціональне призначення примирення, встановлені та досліджені умови юридичної дійсності примирення, його правові наслідки. Внаслідок проведеного дослідження на захист виносяться наступні висновки та положення:
- встановлено, що примирення є самостійним інститутом кримінального права та може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та обставиною, яка впливає на пом якшення покарання;
- вперше запропоновано визнати умовами юридичної дійсності примирення: а) відшкодування потерпілому (матеріальної, моральної або фізичної) шкоди, заподіяної злочином; б) вчинення інших дій на користь потерпілого; також сформульовано поняття згаданих умов;
- обгрунтовано, що відшкодування будь-якої шкоди, заподіяної потерпілому від злочину, є для примирення юридично значущим незалежно від того, чи є ця шкода конструктивною ознакою об єктивної сторони складу злочину (наслідком злочину);
- запропоновано враховувати для застосування правових наслідків примирення фактор дійсності примирення, а саме сплату в державний бюджет суми у розмірі до 20 % збитків, що відшкодовуються;
- встановлено, що примирення, вчинене за умови відшкодування особою, яка вчинила злочин, шкоди потерпілому, відповідає вимогам позитивної загальної превенції та позитивної спеціальної превенції;
- обгрунтовано положення, що примирення визнається підставою застосування певних правових наслідків, якщо воно добровільно досягнуте у будь-який час з моменту закінчення вчинення злочину до видалення суду до нарадчої кімнати для винесення вироку;
- встановлені підстави для визнання суб єктами примирення осіб, які вчинили злочини, потерпілих, яким безпосередньо злочинним діянням заподіяно шкоду, у тому числі юридичних осіб; - запропоновано застосовувати примирення до усіх видів злочинів, тобто розширити сферу застосування норми про примирення; - обгрунтовано, що залежно від ступеня тяжкості злочину та вчинення його особою вперше чи повторно, суд може застосовувати такі кримінально-правові наслідки примирення: а) звільнення від кримінальної відповідальності; б) звільнення від покарання; в) пом якшення покарання. Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість одержаних результатів полягає у розробці нового для кримінального права поняття «примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим», визначенні умов юридичної дійсності примирення та механізмів реалізації норми про примирення.
Висновки та пропозиції дослідження можуть бути використані для вдосконалення кримінального законодавства України, при підготовці роз яснень щодо застосування КК України в постановах Пленуму Верховного Суду України, при реалізації нормативних положень у судовій практиці, а також у науковій та навчально-педагогічній діяльності.
Особистий внесок здобувача. У статті, написаній у співавторстві, дисертантом досліджено проблемні положення кримінального законодавства Російської Федерації стосовно умов звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок примирення винного з потерпілим. Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертації були представлені на науково-практичних конференціях «Державно-правова реформа в Україні» (листопад 1997 р., м. Київ), «Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом» (жовтень 1998 р., м. Київ), «Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні» (травень 2000 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження, а також матеріали по темі дисертації викладені у семи наукових статтях, шість з яких опубліковані у збірниках та журналах, що входять до переліку наукових фахових видань, та у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Мета та завдання дослідження визначили структуру дисертації, яка складається з переліку умовних скорочень, вступу, двох розділів, які мають підрозділи та пункти, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг роботи – 219 сторінок, з яких список використаних джерел становить 21 сторінку (248 найменувань).
|
