|
Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах побудови економіки на ринкових засадах, відмови від адміністративно-командних методів її регулювання, впровадження радикальних реформ у сфері власності, розвитку підприємництва істотно підвищується роль цивільно-правового договору як одного з найефективніших правових методів опосередкування суспільних відносин.
Усе це сприяло розвитку договірних відносин: склалися нові види договорів (лізингу, консигнації, довірчого управління майном, факторингу, франчайзингу, ренти), а загальновідомі набули нового змісту, розширились функції цивільно-правового договору. Розвиток та широке впровадження новітніх інформаційних технологій привели до поширення електронної комерції, що справило істотний вплив на порядок укладення та підписання договорів у цій сфері.
З перших кроків незалежної України почали відроджуватися деформовані у нещодавньому минулому принципи рівності всіх форм власності, свободи особистості та договору. Правовим підґрунтям цього стали прийняті одними з перших закони України „Про власність”, „Про підприємництво”, „Про підприємства”, „Про господарські товариства”. Проте нині в Україні відсутній належний правовий механізм адекватного правового регулювання договірних відносин. Чинний Цивільний кодекс УРСР 1963 року, практика застосування якого виявила чимало правових проблем, не забезпечує ефективного регулювання договірних механізмів та захисту прав і інтересів сторін договору. Розроблені й прийняті Верховною Радою України нові Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України набувають чинності з 01.01.2004. За таких обставин стає надзвичайно актуальною проблема аналізу сутності сучасних договірних правовідносин, застосування норм нового цивільного законодавства. Усе це, відповідно, вимагає актуалізації наукових досліджень. Останнім часом в українській цивілістичній науці дещо підвищився інтерес науковців до проблем договірного права (Луць В.В., Кузнєцова Н.С., Статівка А.М., Стрельцова Є.Д., Сергієнко В.В. та ін.). Крім того, ці питання розглядались у ряді дисертаційних робіт, які присвячено, зокрема, підрядним договорам у будівництві (Н.С. Кузнєцова, 1993), проведенню аудиту (Р.Ю.Ханик-Посполітак, 1997), договорам страхування (В.П.Янишен, 1997), відкриттю та обслуговуванню банківських рахунків (І.М.Жуков, 1998), в агропромисловому комплексі (А.М.Статівка, 1998), купівлі-продажу об єктів приватизації (Н.С.Демченко, 1999), управлінню чужим майном (М.М.Слюсаревський, 1999), ліцензійним договорам (В.М.Крижна, 1999), господарським договорам (О.А.Беляневич, 1999), оренді майна державних підприємств (М.В.Мороз, 2000), консигнації (В.А.Васильєва, 2000), факторингу (Я.О.Чапічадзе, 2000), питанням свободи договору (А.В.Луць, 2001), договорам оренди транспортних засобів (Е.В. Вакулович, 2002), договорам франчайзингу (Г.В.Цірат, 2003). Однак, їх дослідження торкаються переважно окремих видів договорів. Між тим, вкрай необхідними є також наукові дослідження загальнодоговірних проблем, що врешті і зумовило вибір даної теми дисертаційного дослідження. Наукова розробка загальнотеоретичних проблем договірного права, видів договору та його функцій є необхідною умовою побудови досконалого механізму правового регулювання зобов язальних і, зокрема, договірних правовідносин. Усе наведене і зумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження та необхідність аналізу загальноцивілістичних ознак та змісту цивільного договору, його видів та функцій.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою науково-дослідної роботи кафедри цивільного права та комплексної бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”. Об єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються при укладенні договорів, виконанні договірних зобов язань. Предмет дослідження – законодавство, що регулює договірні відносини, загальнотеоретичні концепції про цивільно-правовий договір, його принципи та функції, літературні джерела, досягнення юридичної науки, юридична практика. Мета дослідження полягає у проведенні системного аналізу регулювання цивільно-правового договору, виявленні проблем у функціонуванні договірних зобов язань, розробці науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо поняття та змісту договору, реалізації сторонами своїх прав, у світлі положень нових Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України та Господарського кодексу України.
§ Для досягнення поставленої мети основну увагу в дисертації приділено вирішенню таких завдань: встановити умови, правову природу змісту, особливостей вираження волі під час укладання договору на сучасному етапі розвитку суспільних відносин;
§ визначити перелік і зміст елементів, що в сукупності дають підстави для визнання договору укладеним;
§ провести класифікацію договорів з урахуванням видів договорів, прийнятих у нових ЦК України та СК України; проаналізувати поняття функції цивільно-правового договору та формування системи його функцій;
§ розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з досліджених питань.
Методологічною основою дисертаційної роботи є закономірності суспільно-економічного розвитку соціальних систем, сукупність методів та прийомів наукового пізнання. На основі діалектичного методу розглянуті в дисертації проблеми досліджуються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.
Системно-структурний метод покладено в основу при класифікації видів договору та його функцій. Аналіз законодавства України у сфері регулювання загальних положень про договір, зобов язання та схожих правових положень інших країн проведено за допомогою порівняльно-правового методу. Метод історичного аналізу застосовувався при дослідженні розвитку поняття договору та функцій. Метод формально-логічного синтезу використовувався при дослідженні питання вираження волі на укладення договору в сучасних умовах, змісту договору. Статистичний метод запроваджено для узагальнення окремих найважливіших питань, відповідно до мети дисертаційного дослідження.
З позицій логіко-юридичного методу та методу прогнозування зроблено висновки про шляхи подальшого вдосконалення видів договорів та зобов язань за ними. Використання комплексного методу проводилось при формуванні ряда наукових визначень та висновків, а також наукових положень, що виносяться на захист.
Науково-теоретичною базою дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців з питань теорії держави та права, цивільного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Важливе значення для підготовки дослідження мали наукові праці М.М.Агафонова, С.С.Алексєєва, Д.В.Бобрової, Т.В.Боднар, В.І.Борисової, С.М.Братуся, М.І.Брагінського, В.В.Вітрянського, О.М.Вінник, В.Г.Верднікова, Ф.І.Гавзе, Д.М.Генкіна, І.М.Грущинського, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, О.С.Іоффе, В.М.Коссака, Н.С.Кузнецової, О.О.Красавчикова., Л.А.Лунца, В.В.Луця, А.В.Луць, Р.А.Майданика, В.Л.Мусіяки, І.Б.Новицького, О.А.Підопригори, О.А.Пушкіна, Н.В.Рабінович, З.В.Ромовської, М.В.Сібільова, В.О.Семеусова, А.М.Статівки, Є.А.Суханова, Ю.К.Толстого, Г.Ф.Шершенєвича, В.С.Щербини та ін.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс УРСР, новий Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Сімейний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Закони України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про лізинг”, “Про оренду”, “Про поставки продукції для державних потреб” та інші нормативно-правові акти.
Фактологічна база ґрунтується на матеріалах судової практики Верховного Суду України, Вищого господарського суду України. Дисертантом вивчено 68 справ Дніпропетровського обласного суду та 70 справ Господарського суду Дніпропетровської області.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першим комплексним монографічним дослідженням загальних засад цивільно-правового договору в Україні періоду незалежності, визначення основних загальноцивілістичних понять цивільно-правового договору. У дисертаційному дослідженні містяться нові науково-теоретичні положення найбільш важливими з яких є:
1. Дисертантом доводиться, що визначення договору у новому ЦК України безпідставно звужує його зміст і зводить тільки до консенсуальних договорів, оскільки термін “домовленість” визнати конклюдентними діями або діями з передачі майна у реальних договорах неможливо. Тому пропонується визначення поняття договору як юридичного факту – це правочин двох чи більше осіб у визначеній законодавством формі, що спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов язків.
2. Типові та примірні договори, затверджені відповідними центральними органами виконавчої влади, є нормативно-правовими актами з особливим способом викладення правових норм (умов договору): імперативні в типових, диспозитивні в примірних договорах, оскільки вони поширюють свою дію на невизначене коло осіб на території всієї держави.
3. Доведено, що в узгодженому вольовому акті сторін (договорі) його виникнення можливе, коли зустрічно направлені волі контрагентів не збігаються, а відповідають одна одній. Узгодженість у вигляді збігу воль сторін, як виняток, можлива тільки у договорах, спрямованих на організацію спільної діяльності (в т.ч. у засновницьких договорах) за умови взаємопогодженості інтересів контрагентів.
4. При тлумаченні змісту правочину у випадку встановлення розбіжності між волею та волевиявленням у господарських договорах перевага повинна надаватись волевиявленню, в усіх інших - дійсній волі сторін. У зв язку з цим дисертантом пропонується ч. 2 ст. 213 нового ЦК доповнити абз. 2 такого змісту: “При тлумаченні двостороннього правочину між суб єктами підприємницької діяльності до уваги береться буквальне значення слів та словосполучень, що їх використовують сторони”. Частину 3 ст. 213 нового ЦК розпочати: “При тлумаченні змісту інших правочинів до уваги береться воля осіб, які вчинили правочин...” і далі за текстом.
5. На основі співставлення понять “інформація” і “оферта” зроблено висновок про можливість надання рекламі зв язуючої сили оферти за умови наявності в ній всіх ознак останньої.
6. Одержала подальший науковий розвиток така ознака оферти як адресність, за якою в сучасних умовах оферту можна поділити, крім індивідуалізованої, зверненої до конкретно визначеної особи, на колективну та абстрактну (публічну), які в сучасних умовах перестають бути винятком. При цьому колективна оферта – це пропозиція до укладання договору в умовах конкуренції покупців, яку оферент надає одразу кільком заздалегідь відомим адресатам, але з метою укладання договору тільки з одним з них (аукціон, біржові торги), але в усякому разі з певною невизначеністю особи майбутнього акцептанта. Абстрактна – це пропозиція до укладання публічного договору або у сфері електронного обігу, звернена до невизначеного кола осіб, де кількість та особи майбутніх акцептантів взагалі не відомі. Усі види оферти є рівноправними.
У зв язку з цим ч. 2 ст. 641 нового ЦК пропонується доповнити визначенням публічної оферти такого змісту: “Публічна оферта – пропозиція укласти договір, що містить істотні умови договору, виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зобов язаною у разі її прийняття, адресована невизначеному колу осіб - відповідних суб єктів цивільних відносин.
7. Обґрунтовується поняття змісту договору як правової категорії, яку складають як умови, погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов язкові за чинним законодавством і визначають взаємні права та обов язки сторін.
8. Піддається критиці точка зору, згідно з якою всі умови договору є істотними. Доведено, що умови договору необхідно поділяти на істотні, звичайні та вільні. При цьому використання терміну “вільні” замість “випадкові” для позначення категорії умов, які сторони приймають у договорі на відступ від диспозитивних норм або ж таких, що взагалі не передбачені у нормативно-правових актах, є доцільним, оскільки більш адекватно відображає сутність таких умов.
9. Пропонується поділяти істотні умови залежно від способу визначення у законодавстві на: а) прямо названі як істотні у нормативно-правовому акті; б) визначені опосередковано шляхом встановлення наслідку неукладеності договору в разі відсутності в ньому однієї з умов, визначених законом; залежно від способу визначення сторонами договору: а) об єктивні (предмет договору та умови, визнані істотними у нормативно-правових актах); б) суб єктивні (необхідні на вимогу одного з контрагентів та для договорів даного виду). Збереження останніх як істотних умов недоцільне у зв язку з відсутністю чіткого критерію для їх визначення.
На основі аналізу норм чинного законодавства, що регулюють окремі види договорів, визнається недоречною існуюча нині тенденція до безмежного розширення кола істотних умов у нормативно-правових актах, оскільки це не відповідає принципу свободи договорів.
З набуттям чинності новим ЦК України ціна та строк перестають бути істотними умовами договору, оскільки механізм їх визначення у разі відсутності в договорі запроваджено у цьому кодексі. Разом з тим, з метою його удосконалення, дисертант пропонує ч. 2 ст. 530 нового ЦК викласти в такій редакції: “Якщо у зобов язанні строк (термін) виконання боржником обов язку не встановлений або визначений моментом пред явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов язок у семиденний строк від дня пред явлення вимоги, якщо обов язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Якщо для виконання зобов язання необхідно більше ніж 7 днів в зв язку з об єктивним довгостроковим характером зобов язання, воно повинно бути виконано у розумний строк, який в будь-якому разі не повинен перевищувати одного року”.
10. На основі співставлення норм чинного та нового Цивільного кодексу України в частині елементів, необхідних для виникнення договірних зобов язань, робиться висновок: для визнання договору укладеним необхідним є не тільки досягнення згоди щодо кола істотних умов, але і її вираження у встановленій законом формі.
У разі недотримання такої форми договір повинен визнаватися не недійсним, як це передбачено чинним та новим ЦК України, а неукладеним.
З метою захисту інтересів сторони, яка повністю або частково виконала неукладений договір, пропонуються такі засоби захисту порушених цивільних прав: 1) право на пред явлення позову про визнання договору неукладеним із застосуванням наслідків з безпідставного набуття майна або з безпідставного збагачення; 2) право на пред явлення позову про визнання такого договору укладеним із застосуванням наслідків укладеного правочину.
11. На основі аналізу існуючих у науці цивільного права класифікацій договорів робиться висновок про можливість їх класифікації як з побудовою структурної системи, з використанням тільки економічних або юридичних системоутворюючих ознак чи за поєднуючим їх комбінованим критерієм, так і з простим групуванням (дихотомія або однорядна система).
Структурна система цивільно-правових договорів - це внутрішня організація побудови договорів на основі їх ієрархічного поділу за обраним критерієм на класи, типи, види та різновиди, яка відображає їх диференціацію та взаємопов язаність. Обгрунтувано, що таким критерієм може бути правовий чинник – права та обов язки, обумовлені предметом договору.
12. Пропонується структурна система договорів, яка визначає місце в ній також і ряду договорів, що регулюють сімейні правовідносини (шлюбний договір, договір про користування спільним майном подружжя, про поділ майна між ними, про участь батьків у вихованні дітей, про патронат, про утримання дружини/чоловіка або неповнолітньої дитини, про відмову від утримання), а також доводиться правомірність вміщення договорів із забезпечення енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу не у групі з передачі майна у власність, а у групі з надання послуг.
13. Пропонується визначення функцій договору як категорії, що зумовлена станом економічного розвитку, має позитивні напрями дії (впливу) на відповідні суспільні відносини. Досліджена система функцій цивільно-правового договору як багаторівнева, складна, взаємопов язана та взаємозумовлена структура окремих функцій, критерієм класифікації яких є засоби впливу на суспільні відносини. Розкривається зміст сформульованих дисертантом функцій договору: регулятивної (організаційної), стимулюючої (заохочувальної), охоронної.
Пропонуються конкретні зміни та доповнення до чинного законодавства України, що регулює договірні відносини та до нових Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Сімейного кодексу України.
Особистий внесок здобувача полягає у визначенні й обґрунтуванні основних понять і положень досліджуваної проблеми, уточненні змісту цивільно-правового договору, його функцій, науковій обробці отриманих результатів. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані дисертантом в результаті опрацювання і дедуктивного аналізу близько 200 наукових і нормативно-правових джерел, 68 цивільних і 70 арбітражних (господарських) справ.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, допрацюванні та вдосконаленні законодавства України з питань договірних зобов язань, зокрема, нового Цивільного кодексу, у навчальному процесі, підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсів цивільного та підприємницького права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, практичній діяльності судів, господарських судів України, правоохоронних органів, правозастосувальній практиці з питань договірного права.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дослідження апробовано і відображено в публікаціях у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для юридичних наук, трьох одноосібних наукових статтях загальним обсягом понад 5 друкованих аркушів та двох статтях у наукових економічних виданнях, у монографічній роботі „Цивільно-правовий договір на сучасному етапі в Україні. Загальнотеоретичні положення”. Вони використовувались при проведенні практичних занять з цивільного права, а також були предметом обговорення на Всеукраїнських та регіональних конференціях, зокрема Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально–педагогічне забезпечення гуманітарної освіти спеціаліста технічного профілю” (м. Черкаси, травень 1999 року); Криворізькій науково-практичній конференції “Суспільне життя Криворіжжя на межі тисячоліть” (квітень 2000 року). Окремі положення дисертації використовувались при проведенні навчально-методичного семінару суддів Дніпропетровської області у квітні 2001 року.
Структура роботи зумовлена логікою й об єктом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють 9 підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 174 сторінки. Список використаних джерел нараховує 231 найменування на 16 сторінках.
|
