|
Сучасний стан таких соціальних явищ, як право й держава, дедалі більше виявляється неадекватним як рівню персоналізації індивідів, так і структурованості соціуму, не кажучи вже про процеси глобалізації (від сфери екології до сфери інформації), що розвиваються, які підривають традиційні правові цінності й нормативи, руйнують суверенітет держави. Усе це обумовлює необхідність визначення спрямованості розвитку інноваційних процесів у праві й державі, а також визначення можливостей збереження своєї правової спадщини, національних традицій і інститутів державної влади.
Картина невтримного запозичення, що складається, Україною норм, цінностей і інститутів західноєвропейської цивілізації несе із собою, зокрема, погрозу руйнування правової системи й державної організації суспільства. При цьому не виключене перетворення території України на загальноєвропейський смітник віджилих ідей, застарілих товарів, непридатних речей і автомобілів, усього того, що носить найменування відходів сучасної цивілізації.
Завдання збереження й використання вітчизняної правової культури й державної системи появляється як спосіб виживання України та її громадян у світі, що глобалізується. В епоху постмодерну втрата власних цінностей і традицій означає для індивіда й соціуму втрату самостійного буття, перетворення на культурний сурогат, напханий так називаними загальнолюдськими цінностями і знеособленими інтернаціональними нормативами. На цьому непривабливому тлі мають бути виписаними реальні шляхи подальшого розвитку вітчизняної правової культури, просування до ефективної сильної держави, що забезпечує інтереси індивіда й суспільства.
Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається, по-перше, неефективністю, що наростає, сучасного законодавства України й діяльності державних структур для його здійснення; по-друге, запозиченням принципів, норм і цінностей західноєвропейської цивілізації, що ігнорує правову культуру і правовий менталітет народу України, нашу правову спадщину; по-третє, формуванням правової системи України на тлі кардинальних змін у системі людського буття, які будять сумнів у самому існуванні національних правових культур і державних утворень, що, по суті, залишається без уваги в теоретичних і прикладних дослідженнях юристів України.
В Україні практично відсутні теоретичні дослідження, присвячені визначенню характеру й ролі вітчизняної правової спадщини в умовах глобалізації та європейської інтеграції. І хоча в багатьох статтях і монографіях говориться про необхідність урахування у процесі впровадження міжнародних стандартів прав людини й адаптації до правових нормативів європейського права специфіки правової культури і правового менталітету народу України, насправді ж не визначається співвідношення традицій і новацій у цьому процесі.
Одним із чинників, що позначається на такому підході, є поширене твердження про належність правової системи України до сім ї романо-германського права. За цією тезою ховається вся складність сучасного діалогу самобутньої правової культури України з правовими культурами інших держав. Тим часом є всі підстави стверджувати, що навряд чи навіть у доступному для пізнання майбутньому правова система України розглядатиметься як складова сім я романо-германського права. Правова спадщина України не може бути відкинута навіть найжвавішими дійствами дбайливців європейського майбутнього України.
У цьому зв язку в дисертації розглядається проблема формування й існування правової сім ї, що відповідає особливій цивілізації, іменованій євразійською. Звідси правова сім я, відповідна даній цивілізації, позначається як євразійська правова сім я.
Однією з найважливіших ідей роботи є твердження, що саме існування окремих (локальних) цивілізацій є визначальним моментом у становленні правових систем і державних інститутів. Тому й розвиток України необхідно пов язувати не з утворенням давньоруської чи сучасної української держави, а зі становленням цивілізації, спочатку слов янської, а потім євразійської, яка несе в собі сліди скандинавізму, візантизму, монголо-татарства, західноєвропеїзму. Суть розглянутої в дисертації проблеми виражена в аналізі сучасного стану правової та державної сфери з урахуванням діалогу правових культур і активної взаємодії держав у світі, що глобалізується, визначення значення правової спадщини в подальшому правовому розвитку, виділення специфіки юридичного образу постмодерну, а також розгляду правової культури й державних інститутів України як належних до євразійської цивілізації.
Актуальність теми дослідження пов язана з визначенням шляхів правового й державного розвитку України, зі збереженням її правової культури, підвищенням ефективності її державних інститутів, створенням умов для реалізації прав і свобод індивідуальних і колективних суб єктів.
Спрямованість дисертаційного дослідження визначається програмою наукових досліджень Одеської національної юридичної академії відповідно до фундаментальної теми "Правові проблеми становлення й розвитку сучасної Української держави" (державний реєстраційний номер 0101 001195), наукової програми Міністерства освіти і науки України "Актуальні проблеми побудови демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України", а також плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 1998 - 2002 роки.
Тема даного дослідження є складовою частиною наукових досліджень кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії, що в даний час здійснює розробку кафедральної наукової теми "Традиції та новації в правовому розвитку: теоретичний аспект".
Роль автора дисертації у виконанні цих науково-дослідних робіт полягала в тому, що він став ініціатором досліджень за тематикою традицій і новацій у праві України, наполягає на дбайливому ставленні до своєї правової спадщини, виборчому запозиченні досягнень західноєвропейської правової культури при постійному врахуванні правових цінностей, традицій і правового менталітету народу України. Мета дисертаційного дослідження у визнанні визначальної ролі правової спадщини при формуванні сучасних правових рішень, визначення специфіки правових традицій і можливих новацій у правовій культурі України, визнання самостійного статусу євразійської правової сім ї і належності до неї правової системи України, нарешті, характеристика юридичного образу постмодерну з виявленням особливостей буття права й держави в цю складну історичну епоху. Відповідно до цієї мети визначені конкретні завдання, що розкривають спрямованість дисертаційного дослідження:
показати різноманіття правових культур і виділити загальноправові тенденції та правові відмінності;
розкрити зміст діалогу правових культур, процесів правової акультурації та декультурації;
виділити особливості правової культури євразійської цивілізації та євразійської правової сім ї;
визначити специфіку правової культури України та її існування в рамках євразійської правової сім ї;
розкрити процеси становлення правової спадщини в Україні й визначити перспективи її використання;
дати характеристику юридичного образу постмодерну, показати особливості існування держави і права в епоху постмодерну;
позначити перспективу правового розвитку України в епоху постмодерну, збереження вітчизняної правової культури в умовах діалогу правових культур і правової експансії.
Об єкт дослідження – процес правового розвитку локальних цивілізацій, виражений у правовій спадщині України.
Предмет дослідження – традиції та новації у становленні, збереженні й розвитку правової культури євразійської цивілізації, особливо питання правової спадщини України та її правової культури в епоху постмодерну.
Для досягнення мети дослідження з урахуванням принципу додатковості в роботі використовувалися методологічні принципи й методи класичної, некласичної, посткласичної (постмодернової) методології.
Серед методологічних принципів використані автором принцип раціональності, принцип історизму, принцип віри, принцип плюралізму, принцип суб єктивності.
Для здійснення дослідження були використані цивілізаційний і антропологічний, аксіологічний і системний підходи, що стали основою для використання догматичного методу, методу компаративістики, соціально-правового методу, синергетичного методу, герменевтичного методу.
У зв язку із принциповими змінами у праві й державі при становленні постмодернового порядку в дисертації визначається зміст методології юридичної науки в епоху постмодерну.
Новаторські положення роботи пов язані: 1) із затвердженням і застосуванням сучасних підходів опанування правовою реальністю. Включення в дослідницький апарат роботи принципу плюралізму й додатковості при використанні різних методів дозволив не тільки залучити положення класичної методології, але включити у процес опанування правовою реальністю арсенал посткласичної методології; 2) із розробкою проблематики цивілізаційного підходу до права й виділення євразійської правової сім ї, до якої належить правова система України; 3) введення в систему понять правознавства категорії "юридичний образ постмодерну", що відбиває сучасний (високорухливий) плинний стан правових систем і принципових змін державних форм. Наукова новизна результатів дослідження виражена також у таких положеннях:
визнання різноманіття права як породження локальних цивілізацій;
визначення понять "традиції та новації в праві", "наступність у праві", "правова спадщина", "діалог правових культур", "правова акультурація й декультурація", "юридичний образ постмодерну";
обґрунтування специфіки євразійської правової сім ї і належності правової системи України до цієї правової сім ї;
виділення змін у праві й державі в епоху постмодерну;
обґрунтування необхідності збереження й відновлення власної правової спадщини України;
уявлення про зміст методології юридичної науки в епоху постмодерну;
використання феномена віри в юриспруденції та професійній юридичній діяльності;
єдність морально-правової реальності як шлях подолання кризи у правовому розвитку західної традиції права;
самостійність буття правових цінностей, що визначають правове життя суспільства;
необхідність формування правової еліти в Україні;
межі запозичення правових інститутів, норм і цінностей інших правових сімей і деформації вітчизняної правової культури.
Використання результатів здійсненого наукового дослідження пов язано з удосконалюванням законодавчої діяльності в Україні шляхом скорочення запозичень нормативів, цінностей і державних інститутів інших правових культур, активним використанням вітчизняної правової спадщини в законодавстві, у тому числі праць учених-юристів, здійснених з урахуванням правового менталітету народу України й реальних можливостей нашої держави.
Розробки, що стосуються особливостей права й держави в епоху постмодерну, а також обґрунтування самостійності євразійської правової сім ї та належності до неї правової системи України, є важливим внеском автора в розвиток загальнотеоретичної юридичної науки. Ці положення можуть бути використані при вивченні курсу "Теорія держави і права" для удосконалювання професійної підготовки юристів.
Питання методології юридичної науки, що одержали висвітлення в роботі, мають вихід на удосконалювання категоріального апарата юриспруденції. При цьому затверджується необхідність використання принципу додатковості при здійсненні досліджень права й держави, що дозволить застосувати широкий спектр методологічних принципів і методів від класичної методології до постмодернової методології. Відзначені положення автор використовує при читанні навчального курсу "Методологія юридичної науки" для випускників Одеської національної юридичної академії.
Висновки, що містяться в роботі, про правову спадщину України націлюють на активну позицію в процесі діалогу правових культур вітчизняних юристів (вчених і практиків), що складають ядро нашої правової культури. Для юридичної еліти має бути очевидною необхідність збереження правових традицій і виборче ставлення при запозиченні правових нормативів і цінностей інших правових культур. Положення й висновки дисертації доповідалися на різних конференціях, симпозіумах, "круглих столах" і теоретичних диспутах. Серед них відзначимо: міжнародну конференцію "Права людини в сучасній Україні" у вересні 1999 р. (Одеса, ОНЮА), міжнародну конференцію "Конституційне будівництво в Україні: тенденції і практика" у червні 2000 р. (Ужгород, Вища школа права при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України); міжнародну конференцію "Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід" у листопаді 2001 р. (Одеса, ОНЮА), науково-методичну конференцію "Проблеми вищої юридичної освіти в Україні" у грудні 2001 р. (Харків, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого), симпозіум "Права людини і сучасні проблеми розвитку українського суспільства" у квітні 2001 р. (Одеса, ОНЮА), міжнародний семінар "Роль юристів у демократичному суспільстві" у листопаді 1998 р. (Одеса, Асоціація американських юристів, Союз адвокатів України), "круглий стіл" "Декларація прав людини – 50 років" у грудні 1998 р. (Одеса, ОНЮА). Основні положення дисертації одержали своє відбиття у двох монографіях, тринадцятьох статтях у наукових журналах, сімох публікаціях у збірниках наукових праць, а також у п ятьох матеріалах і тезах конференцій.
Теоретичну базу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних учених з різних галузей сучасної науки. Відзначимо, що в епоху постмодерну загальнотеоретичні дослідження права й держави навряд чи будуть ефективні без залучення праць фахівців з історії, філософії, етики, культурології, політології й інших сфер соціального знання. Серед найбільш значимих для теми дисертаційного дослідження виділимо імена М.М. Алексєєва, В.А. Бачинина, Л.М. Гумільова, М.Я. Данилевського, М. Ейзенштадта, І.О. Ільїна, П. Козловські, П. Рикера, В.С.Соловйова, А.Дж. Тойнбі, О. Шпенглера. Глибина проникнення у специфіку власної правової системи і правової культури забезпечується за допомогою залучення досліджень з порівняльного правознавства Г.Дж. Бермана, Р. Давида, В.К. Забігайла, Ж. Карбоньє, Х. Кетца, М.М. Марченка, В.С. Нерсесянца, Х.Осакве, Ю.О. Тихомирова, К. Цвайгерта та ін.
Особливе значення для здійсненого дослідження склали розробки вітчизняних і зарубіжних юристів: С.С. Алексєєва, В.К. Бабаєва, Ж.-Л. Бержеля, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, Р.З. Лівшиця, Н. Неновські, М.П. Орзіха, П.М.Рабіновича, О.Ф. Скакун, Є.О. Харитонова, М.В. Цвіка, І.Л. Честнова, В.Є.Чиркіна, В.Г. Швекова та ін.
У становленні сучасної правової системи та юридичної науки України відповідне відбиття мають одержати ідеї, що розвивалися такими представниками вітчизняної юриспруденції, як М.А. Гредескул, С.Ю.Дисницький, Б.О. Кистяковський, Я.П. Козельський, К.О. Неволін, С.В. Пахман, Є.В. Спекторський, Є.М. Трубецькой і ін. На це, зокрема, націлює перевидання їхніх праць в антології української юридичної думки [15]. Серед сучасних загальнотеоретичних досліджень в Україні, присвячених вивченню реальних процесів, що відбуваються у її правовому й державному житті, а також методологічних основ їх забезпечення виділяється комплексне дослідження В.М. Селиванова "Право і влада в сучасній Україні (методологічні аспекти)" (К., 2002. – 724 с.). Автор прагне усвідомити процеси трансформації, що відбуваються, українського суспільства у сфері правової реальності й державної влади, показати зміни в ідейному обґрунтуванні відмін, що відбуваються, а також обґрунтувати необхідність виходу до нової парадигми права, його взаємодії з державою, іншими соціальними інститутами відповідно до принципів демократії, гуманізму і прав людини. Не вдаючись до подробиць розробок питань правознавства й державознавства, які здійснив В.М. Селиванов, відзначимо, що це перша ластівка, яка появилася на шляху вітчизняної загальнотеоретичної науки в останнє десятиліття у вигляді справжнього наукового трактату. У здійсненому дисертаційному дослідженні варто звернути увагу на погляди представника французької школи із загальнотеоретичного правознавства Жан-Луї Бержеля, котрий із трохи незвичного для нас погляду подає багато питань теорії права [39]. Виділимо в цій розробці прагнення до формування нового типу праворозуміння, визнання значення правових традицій у розвитку сучасних правових систем, розгляду проблеми ієрархізації джерел права, зміни уявлень про роль тлумачення права в системі правових явищ, виділення правових традицій у різних сферах права: формуванні права, застосуванні права, тлумаченні права. Мають перспективу темпоральні характеристики права, які навів Ж.-Л. Бержель.
До питань наступності у праві були звернені монографії болгарського вченого Неале Неновські (1977), російського вченого Г.В. Швекова (1983). В Україні на рівні дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук захищена 2000 року дисертація Л.В. Авраменко "Наступність та запозичення у праві (загальнотеоретичний аспект)". Продуктивним є поділ Л.В. Авраменко наступності як належної до ступіней розвитку національного права (у вузькому, традиційному розумінні) й наступності у праві (у широкому розумінні), яка включає наступність (історичний вимір) і запозичення (географічний вимір). При цьому запозичення це побічна, субсидіарна форма сприйняття правового матеріалу поряд з її головною формою, тобто власне наступністю [2, с. 18-19].
Сьогодні проблема наступності й відновлення у праві починає проникати в навчальну літературу як самостійні теми й підрозділи. Прикладом тому є підручник В.М. Протасова по теорії права й держави, в якому виділений підрозділ, присвячений наступності й відновленню у праві [250, с.261-264].
Як уявляється, проблема наступності у праві є однією з граней загальнотеоретичної проблеми традицій і новацій у правовому розвитку. З огляду на перехід суспільства, що відбувся, від епохи модерну до постмодерну відчувається необхідність інвентаризації та переоцінки правових цінностей. У цьому зв язку збереження й розвиток правових традицій на різних рівнях існування правової сфери (від правової системи в цілому до її окремих компонентів як у статиці, так і в динаміці), а також визначення припустимих меж інновацій у національній правовій системі, тобто правовій акультурації, складає не тільки сферу наукового пошуку, але стає сферою конкретної правової політики. Емпіричною базою дисертації є Конституція й чинне законодавство України, нормативно-правові акти з історії України, законодавчі акти інших держав, міжнародно-правові документи, правові акти Європейського Союзу.
| 
