|
Актуальність теми дослідження. Протягом кількох десятиліть суспільні відносини у світі розвиваються під впливом інтеграційних процесів, які фактично охопили всі регіони земної кулі. Постійно збільшується кількість міжнародних організацій, що створюються для їх управління. Але тільки Європейський Союз (Євросоюз) досяг такого ступеня інтеграції, коли країни-члени вже тривалий час здійснюють спільну економічну політику і пов язують подальший розвиток об єднання з організацією спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також співпрацею у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах. Одним з визначальних факторів, що надає стабільності функціонуванню і розвитку Євросоюзу, є його правова організація що, становить якісно нову форму перш за все економічної інтеграції держав, за рівнем якої у світі їй немає аналогів. Це новий правовий порядок, що відрізняється як від міжнародного правопорядку, так й від внутрішнього правопорядку держав. Він є синтезом взаємодії відповідних норм міжнародного права, правових приписів та юриспруденції Євросоюзу. Зазначений правопорядок Євросоюзу створює так званий “спільний доробок” (acquis communautaire), що регулює головним чином економічну сферу інтеграційної діяльності об єднання. Концепція “спільного доробку”, будучи важливим чинником європейської інтеграції, має як внутрішній, так і зовнішній аспекти. Їй належить роль не тільки правового стрижня європейської економічної інтеграції, але й створення правової основи, на якій регулюються відносини Євросоюзу з іншими суб єктами міжнародного права, насамперед з так званими третіми країнами, до яких відноситься й Україна. Хоча політичний компонент також поступово стає важливою складовою відносин Євросоюзу з третіми країнами, їх основу продовжують складати відносини в економічній сфері. Особливістю відносин з третіми країнами є сприйняття ними права Євросоюзу, що сприяє залученню останніх до процесів європейської інтеграції. Це здійснюється на основі встановлення договірних відносин з Євросоюзом, які створюють відповідні правові форми інтеграції з ним. Україна зацікавлена в розвитку договірних відносин з Євросоюзом, що є єдиним шляхом до співробітництва з цим об єднанням, яке бурхливо розвивається на багаторівневій основі, аж до вступу до нього нових членів. Отже, дослідження ролі та місця правопорядку Євросоюзу в регулюванні економічних відносин з третіми країнами є важливим як для вітчизняної правової науки, так і міжнародно-правової практики України. Центральними тут є визначення природи та змісту організаційно-правових засад європейських інтеграційних організацій, що складають Євросоюз, та з ясування специфіки встановлення та функціонування договірних відносин різного рівня з третіми країнами. На цьому шляху існує чимало труднощів і перешкод правового характеру, які також мають бути з ясовані. Дослідження природи та особливостей правового регулювання інтеграційних процесів в Євросоюзі важливо перш за все для визначення оптимальних правових форм та механізмів інтеграції України у Євросоюз.
Українська наука міжнародного права лише з середини 90-х років минулого століття стала досліджувати правові проблеми, пов язані з функціонуванням європейських організацій, в тому числі Євросоюзу. Щодо останнього вивчалися окремі питання наднаціональності в праві Європейського співтовариства (ЄС), співвідношення права європейських інтеграційних організацій та національного права країн-членів, правового регулювання зовнішніх зносин ЄС, гармонізації національного законодавства третіх країн з правом Євросоюзу, в тому числі законодавства України тощо. Українські вчені досліджували теоретичні проблеми сучасного розвитку міжнародного права та управління міжнародними економічними відносинами. Це праці В.Н. Денисова, М.В. Буроменського, О.Ф. Висоцького, В.І. Євінтова, В.Ф. Опришка, М.О. Баймуратова, Л.Д. Тимченка, К.К. Сандровського, В.А. Василенка, А.З. Георгіци, В.І. Кисіля, А.С. Довгерта, Н.Р. Малишевої, В.Г. Буткевича, С.В. Шевчука, Г.Є. Бувайлика, А.С. Філіпенка, О.І. Шниркова. Результати їх досліджень дають можливість отримати більш чітке уявлення про особливості правового регулювання світових економічних процесів і місце в них європейської економічної інтеграції.
Серед літературних джерел, в яких опрацьовувались правові проблеми діяльності європейських інтеграційних організацій, треба виділити роботи В.Н. Денисова, В.Ф. Опришка, А.В. Омельченка, А.С. Фастовця, М.М. Микієвича, Р.А. Петрова, Ю.В. Зайчука. Праці українських авторів, присвячені правовим питанням діяльності європейських інтеграційних організацій, є грунтовними дослідженнями, які включають пропозиції, зокрема, щодо можливих шляхів реформування українського законодавства з урахуванням досвіду країн-членів Євросоюзу.
Проте, питання ролі та місця права Євросоюзу в правовому регулюванні економічних відносин з третіми країнами лише частково висвітлювались в українській літературі з міжнародного права та права європейських інтеграційних організацій. Відсутні й праці, присвячені дослідженню правових засад регулювання економічного співробітництва Євросоюзу з країнами не членами. Залишилася поза межами досліджень українських вчених й важлива проблема впливу права Євросоюзу на внутрішнє право третіх країн, в тому числі на право України. Серед зарубіжних фахівців правом Євросоюзу, включаючи відносини з третіми країнами, тією чи іншою мірою займалися такі вчені, як Г. Берман, Н. Блокер, І. Бридж, Ж. Булюї, Д. Ваєт, М. Вестлейк, Т. Гартлі, П. Гей, Д. Генрі, Г-Н. Геренфельдт, Е. Де Смітер, А. Еванс, Г. Єніке, І. Зайдль-Гогенвельдерн, Г. Іпсен, Г. Ісаак, В. Кернз, Ф. Карді, Н. Каталано, П. Кептейн, М. Кремона, Д. Лазок, К. Ленартс, Ж-В. Луї, Д. Макголдрик, Д. Маклеод, М. Маресо, Д. О Кіф, Ж. Рідо, А. Розас, Є. Серекс, Ж-Л. Сорон, П. Пескатор, А. Татам, А. Тот, Ж. Тускоз, Е. Фелкер, А. Фердрос, П. Фішер, Р. Фолсом, С. Хайет, Г. Шлогауер, О. Шпірман, Ж Штайнер. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках проекту комплексної програми науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних і економічних основ Української Держави” – №97128 і планового дослідження Інституту міжнародних відносин “Міжнародно-правові основи зміцнення державності України” –№ 97132.
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є виявлення інтеграційного потенціалу права Євросоюзу та визначення правових інструментів, за допомогою яких інтеграційні процеси поширюються на треті країни. Особливе значення надано використанню права Євросоюзу з метою з ясування умов для поступової інтеграції України у європейські співтовариства та Євросоюз, визначенню способів впливу права європейських інтеграційних організацій на правову систему України і вірогідних наслідків цього впливу. Йдеться про дослідження права Євросоюзу в динаміці через відхід від традиційного статичного підходу до його розуміння і зосередження головної уваги на виявленні специфіки установчих договорів, визначенні характеру інституційних механізмів європейських співтовариств та Євросоюзу, аналізі міжнародних угод, укладених європейськими співтовариствами з країнами не членами та міжнародними організаціями, встановленні інших форм зовнішніх зносин європейських інтеграційних організацій. Це дозволило звернутися до вивчення конкретного інтеграційного потенціалу тієї чи іншої форми правового регулювання економічного співробітництва європейських інтеграційних організацій з країнами не членами та виявити можливості більш ефективного використання цих правових форм із зазначеними країнами. Вони є принципово важливими для розбудови стосунків України з Євросоюзом, здійснення послідовної реалізацію стратегії України у цій сфері, визначення змісту правових понять, які характеризують цей інтеграційний процес та окремі його етапи. Все це може сприяти випередженню у реалізації інтеграційних прагнень України, подоланню занадто обережного та упередженого в ряді випадків ставлення до них з боку Євросоюзу та окремих країн-членів.
Завдання, які поставлені в ході проведеного дослідження, полягають у наступному: - вивчити соціально-економічні та політико-правові передумови появи європейських інтеграційних організацій, що обумовили особливості створення і функціонування правового порядку Євросоюзу; - показати місце правового порядку Євросоюзу в світовій інституційній системі міжнародних економічних об єднань;
- розглянути основні доктрини, що характеризують особливості правової природи Євросоюзу як інституційного утворення sui generis ; - виявити особливості правового порядку Євросоюзу порівняно з іншими міжнародними інституційними структурами;
- охарактеризувати організаційно-правові механізми регулювання процесів європейської інтеграції;
- визначити специфіку питання взаємодії права Євросоюзу як своєрідної правової системи з міжнародним правом та внутрішнім правом країн-членів;
- дати характеристику правовому регулюванню зовнішніх зносин Євросоюзу з третіми країнами та виявити їх особливості;
- дослідити способи впливу права Євросоюзу на внутрішні правопорядки третіх країн, в тому числі на правовий порядок України;
- показати правові підстави екстратериторіального застосування права Євросоюзу та його наслідки для третіх країн;
- розглянути методи гармонізації внутрішнього права третіх країн з правом Євросоюзу;
- дати характеристику організаційно-правовим засадам взаємодії права Євросоюзу з правом України;
- дати аналіз правових засобів гармонізації законодавства України з правом Євросоюзу;
- обгрунтувати методологію щодо приведення внутрішнього права України у відповідність з нормами права Євросоюзу.
Об єктом дисертаційного дослідження є правовий порядок Євросоюзу у світлі встановлення і розвитку економічного співробітництва його з третіми країнами.
Предметом дослідження є установчі договори Євросоюзу, акти його інститутів з економічних питань, інтеграційні угоди з третіми країнами.
Методи дослідження. Дослідження побудоване на використанні широкого спектру методів та підходів для вивчення проблем правового регулювання економічного співробітництва між Євросоюзом та третіми країнами. При обгрунтуванні теоретичних висновків дисертації здобувач керувався положеннями загальної теорії права і теорії та практики міжнародного права. При встановленні основних етапів розвитку європейських інтеграційних організацій в основу покладено історичний підхід. Аналіз правових актів, які регулюють відносини в межах Європейського Союзу та економічне співробітництво європейських інтеграційних організацій з третіми країнами, базувався на широкому використанні формально-юридичного методу. Застосування порівняльного методу дало змогу звернутися до визначення особливостей правової природи європейських інтеграційних організацій. В процесі розробки пропозицій щодо вдосконалення співпраці України та Євросоюзу використовувався й метод прогнозування. У роботі використовувались і інші спеціальні методи пізнання.
Наукова новизна одержаних результатів. Проведене дослідження дозволило одержати такі результати: 1. Визначено особливості правової природи Європейського Союзу та європейських співтовариств, що поєднують риси, притаманні державоподібним об єднанням та міжурядовим організаціям.
2. Основу Євросоюзу складає Європейське співтовариство, що регулює співробітництво країн-членів у економічній сфері, і воно доповнюється механізмами здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ), а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах (СОППКС), встановлених в Договорі про Євросоюз.
3. Правовий порядок Євросоюзу сформувався шляхом поєднання міжнародного права з власним правом об єднання і складається з об єднаних в інститути та галузі правових норм, що містяться в установчих договорах про створення Євросоюзу та європейських співтовариств, міжнародних угодах європейських співтовариств, норм, створених інститутами європейських інтеграційних організацій.
4. Право Євросоюзу має пріоритет по відношенню до внутрішнього права країн-членів, а певні його норми мають пряму дію у внутрішніх правопорядках цих країн, що надає праву Євросоюзу особливий характер і відрізняє його як від міжнародного права, так й від внутрішнього права держав.
5. Визначено поняття “спільного доробку” Євросоюзу як сукупності закріплених в установчих договорах та актах європейських інтеграційних організацій правових норм, судових рішень, політичних декларацій, міжнародних угод європейських співтовариств, що є правовим стрижнем європейської інтеграції, правовою основою відносин європейських інтеграційних організацій з третіми країнами та іншими суб єктами міжнародного права.
6. У сфері зовнішніх зносин лише європейські співтовариства, а не Євросоюз наділені компетенцією укладати міжнародні угоди з іншими суб єктами міжнародного права. Компетенція може бути виключною, коли європейські співтовариства виступають від імені країн-членів при укладанні міжнародних угод, та спільною з країнами-членами, коли міжнародні угоди укладаються європейськими інтеграційними організаціями разом з країнами-членами.
7. Правове регулювання економічних відносин Євросоюзу з третіми країнами базується на поширенні дії положень права Євросоюзу на країни, з якими європейські інтеграційні організації мають договірні відносини, залучаючи тим самим їх до різних ступінів європейської інтеграції.
8. Зроблено висновок про те, що основу правових норм, за допомогою яких забезпечується вплив права Євросоюзу на правові порядки третіх країн, складає “спільний доробок” Євросоюзу та європейських співтовариств, складовими якого є міжнародні угоди ЄС, заходи екстратериторіальної дії, гармонізація законодавства третіх країн з правом Євросоюзу. Використання усіх цих засобів впливу права Євросоюзу на правопорядки третіх країн сприяє їхньому залученню до процесів європейської інтеграції шляхом поширення правових засад функціонування спільного ринку на ці країни.
9. Розроблена класифікація міжнародних угод ЄС, згідно з якою залежно від сфер співпраці, передбачених їх положеннями, ці угоди можна поділити на: угоди про економічну співпрацю, торговельні угоди, угоди про торгівлю та співробітництво, угоди про партнерство та співробітництво, угоди про асоціацію.
10. При укладанні міжнародних угод з третіми країнами ЄС широко використовує практику включення до цих угод положень, аналогічних тим, що містяться в установчому договорі або актах інститутів ЄС. Цим створюються правові підстави для засвоєння встановлених у міжнародних угодах положень права Євросоюзу у внутрішні правопорядки третіх країн. Акти органів співробітництва, створені в рамках угод про економічну співпрацю між ЄС та третіми країнами, можуть також включати положення установчого договору та актів інститутів Європейського співтовариства або відсилати до таких положень.
11. Новим явищем, характерним для ЄС, є ухвалення його інститутами актів, адресованих юридичним особам третіх країн (так звана екстратериторіальна дія). Така практика також є характерною для ряду країн, зокрема США та ФРН, і це може створити небезпеку ерозії міжнародного права в цілому, оскільки вона має на меті нав язати іншим суб єктам міжнародного права такий режим співробітництва, який при певних обставинах може позбавити їх засобів ефективного захисту своїх інтересів.
12. Основними сферами гармонізації права в межах Євросоюзу є функціонування внутрішнього ринку та співробітництво у галузі охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах, а її способами є взаємне визнання країнами-членами Євросоюзу чинних національних стандартів, імплементація у внутрішнє право положень директив, рамкових рішень та конвенцій, застосування єдиних стандартів, розроблених органами ЄС з стандартизації.
13. Міжнародні угоди ЄС про партнерство і співробітництво та асоціацію можуть включати положення про гармонізацію відповідного законодавства країн-не членів з правом Євросоюзу, а основними способами гармонізації є приєднання до угод, сторонами яких є країни-члени Євросоюзу, ухвалення нормативних актів, положення яких відповідають нормам права європейських інтеграційних організацій, взаємне визнання чинних в країнах-учасницях угод відповідних стандартів.
14. Процес поглиблення партнерських стосунків між Україною та європейськими інтеграційними організаціями призвів до розширення правової основи співробітництва сторін, яка зараз вже вийшла за межі, окреслені Угодою про партнерство та співробітництво (УПС), і поширилась на сфери спільної зовнішньої політики та політики безпеки, співробітництва в галузі охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах, і все це вже вимагає укладання нової угоди між Україною та Євросоюзом, якою має стати угода про асоціацію.
15. Обгрунтоване положення про те, що включення до УПС положень про торгівлю та орієнтація сторін щодо створення режиму захисту прав інтелектуальної власності на Угоду про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), а щодо регулювання надання послуг – на Генеральну угоду з торгівлі послугами (ГАТС), може сприяти поступовому схваленню основних засад ГАТТ/СОТ, і це може створити необхідні передумови для скорішого вступу України до СОТ і початку переговорів з ЄС про створення з ним зони вільної торгівлі.
16. Правове регулювання інтеграційних процесів в Євросоюзі може бути певною парадігмою для інших регіональних інтеграційних об єднань.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації визначено коло правових проблем, пов язаних з поглибленням співпраці між Україною та Євросоюзом, і розроблені пропозиції, які можуть допомогти виробленню біль чіткої позиції та конкретизації політики України щодо Євросоюзу та сприяти діяльності зовнішньополітичних органів України у стосунках з європейськими організаціями.
Теоретичне значення одержаних результатів насамперед полягає в тому, що положення та висновки дисертаційного дослідження можуть сприяти подальшій розробці у вітчизняній науці міжнародного права теорії та практики права Європейського Союзу, зокрема гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу та визначенню ролі і місця Євросоюзу в правовому регулюванні економічного співробітництва з третіми країнами. Вони можуть бути також використані для підготовки та перепідготовки фахівців, що займаються питаннями гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу, написанню курсів та спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів, а також підручників і навчальних посібників з міжнародного права та права Європейського Союзу.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в: монографії “Правові засади регулювання економічного співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами” (Київ, 2002); наукових статтях та інших публікаціях; виступах на наукових конференціях і семінарах – Міжнародній науково-практичній конференції “Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики” (Київ, жовтень 1995), Міжнародному семінарі “Угода про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом та Україною: питання правового забезпечення договірних зобов язань та зближення законодавства ЄС та України” (Київ, лютий 1998), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом” (Київ, жовтень 1998), Методологічному семінарі “Зовнішньополітична діяльність України та її правове забезпечення” (Київ, лютий 2000), Міжнародній конференції “Освіта та підвищення кваліфікації у сфері європейського права” (Київ, травень 2001), Міжнародному семінарі “Проблеми та методологія правової гармонізації” (Київ, січень 2003).
Основні положення дисертації викладались автором під час наукових стажувань у Лондонському університеті (Велика Британія, 1993, 2000 та 2003), штаб-квартирі Євросоюзу (Бельгія, 2000), Вільному університеті м. Брюсселя (Бельгія, 2000), Інституті конституційної та правової політики (Угорщина, 2000). Результати дослідження використовувалися здобувачем при читанні лекцій і проведенні семінарських занять з навчальних курсів та спецкурсів “Міжнародне публічне право”, “Право Європейського Союзу”, “Вступ до права Європейського Союзу”, “Інституційне право Європейського Союзу”, “Економічне право Європейського Союзу”, “Право зовнішніх зносин Європейського Союзу” в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, “Міжнародне економічне право” в Академії державного управління та місцевого самоврядування (1994-1995), при читанні циклів лекцій в Мінесотському університеті (США, 1989), Інституті міжнародних відносин Каїрського університету (Єгипет, 1990), Центрально-європейському університеті (Угорщина, 1995, 1996, 1997, 1998, 2000), Ніццькому університеті Софія-Акрополіс (Франція, 1997), університеті м. Халл (Велика Британія, 1997), в рамках програми з міжнародного торговельного права Інституту європейських студій Туринського університету (Італія, 1997), Паризькому університеті Пантеон-Альзас (Франція, 2001).
Положення дисертаційного дослідження були враховані при внесенні змін Верховною Радою України до Проекту Закону України “Про концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” 2003 р., при підготовці проекту Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу 2003 р..
Основні положення дисертаційного дослідження увійшли у написані здобувачем відповідні розділи до таких підручників та навчальних посібників: “Международные организации-специфические субъекты международного права” (Київ, 1990), “Міжнародні економічні відносини: Система регулювання міжнародних економічних відносин” (Київ, 1994) (у співавторстві – самостійно – 40с.), “Правове регулювання іноземних інвестицій” (Київ, 1999) (у співавторстві – самостійно – 33с.), “Міжнародне публічне право” (Київ, 2000) (у співавторстві – самостійно – 59с.).
Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Траса Шевченка.
Структура та обсяг дослідження. Дисертаційна робота загальним обсягом 451 сторінка складається з вступу, семи розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел (503 найменування).
|
