|
Актуальність теми. Процес активного реформування цивільного законодавства, що відбувається нині в Україні, пов язаний з відродженням приватних засад правового регулювання суспільних відносин, значною мірою торкнувся одного з центральних інститутів цивільного права – права власності. Наслідком подібних перетворень стало прийняття Верховною Радою України нового Цивільного кодексу, зміст якого відзначається чітким приватноправовим характером, крім іншого передбачає запровадження відмінних від права власності організаційно-правових форм панування над речами та створення узгодженої системи речових прав. Поява, а точніше відродження підгалузі речових прав, що охоплює своїм змістом інститут права власності, обумовила переосмислення підходів до регулювання останнього, особливо в контексті співвідношення з обмеженими речовими правами на чуже майно, які суттєвим чином впливають на обсяг майнових правомочностей власника, спричиняючи значне його зменшення. Відтак, перед цивілістичною наукою постала нагальна потреба поновлення доктринальних знань про речові права, їх генезу, характерні риси та опрацювання ефективного правообмежувального механізму, необхідного для забезпечення балансу інтересів власника і протиставлених йому осіб, який би засновувався на гармонійному поєднанні принципу недоторканості права власності, соціальної функції власності та гарантіях дотримання суспільних та приватних інтересів.
Оптимальним шляхом досягнення зазначеної мети може стати звернення до витоків приватноправового підходу, першоджерела цивільного права – стародавнього римського права, де вперше було сформульовано концептуальні положення про речові права, закладено підґрунтя правообмежувальних конструкцій, в подальшому рецепійованих сучасними розвинутими правопорядками, в тому числі Україною. Тисячолітня історія римського приватного права являє собою унікальну методологічну модель, що дозволяє простежити складні процеси становлення та розвитку речового права, а також проаналізувати доцільність сприйняття кращих правових надбань. Звісно, про механічне перенесення античних положень на сучасний ґрунт не може бути й мови, але з ясування історичних етапів розвитку відповідних конструкцій і того змісту, який римська юриспруденція вкладала у власноруч опрацьовані поняття та категорії, дозволить віднайти їх дійсну сутність та відродити первинний зміст, а матеріал порівняльного аналізу корисно сприятиме виявленню прогалин чинного законодавства та може стати у нагоді для пошуку рекомендацій по їх усуненню.
До останнього часу проблематика обмежень права приватної власності на доктринальному рівні не отримала належного висвітлення. Здійснені наприкінці XIX – середині XX сторіч на матеріалі законодавства Російської Імперії та цивільного законодавства радянського періоду монографічні дослідження В.І.Курдиновського, В.П.Грибанова, А.Г.Братко певною мірою втратили актуальність, а в Україні за роки незалежності взагалі не проводилося відповідних комплексних досліджень. Хоча загальні проблеми права приватної власності та механізму його реалізації останнього часу докладно розглядалися в багатьох змістовних працях та дисертаційних дослідженнях О.В.Дзери, І.О.Дзери, І.В.Жилінкової, О.С.Яворської, Н.В.Безсмертної, Р.А.Майданика, трьох колективних монографіях за редакцією Я.М.Шевченко та одній за редакцією О.В.Дзери і Н.С.Кузнєцової, але питанням правообмежень в них приділено недостатньо уваги, а речово-правовий аспект останніх не висвітлено повною мірою. З іншого боку, проведений в роботах І.Ф.Севрюкової “Види обмежених речевих прав і володіння в системі українського цивільного законодавства”, Р.Ф.Гонгало “Суперфіцій в римському праві та його рецепція у сучасному цивільному праві України”, С.О.Погрібного “Володіння у цивільному праві” аналіз окремих інститутів речових прав на чуже майно здійснено без урахування обмежувального впливу на право приватної власності; моментам же запозичення відповідних положень римського правового спадку присвячено ще менше уваги дослідників (виключення складають лише праці Є.О.Харитонова, Р.Ф.Гонгало, С.О.Погрібного). Отже, викладене дозволяє дійти висновку про актуальність теоретичного дослідження проблематики речового різновиду обмежень права приватної власності. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно науково-дослідного плану роботи кафедри цивільного права юридичного факультету Запорізького державного університету на 2000-2005 рр. на тему “Актуальні проблеми кодифікації цивільного законодавства України”, що є складовою загального напрямку досліджень юридичного факультету Запорізького державного університету “Концепція формування законодавства на сучасному етапі”.
Мета та задачі дослідження. Мета дослідження полягає у проведенні аналізу системи речово-правових обмежень права приватної власності у стародавній римській і сучасній вітчизняній правових системах та виявленні моментів їх рецепції цивільним правом України. Для досягнення зазначеної мети окреслені наступні основні завдання: визначити поняття речового права в об єктивному та суб єктивному значеннях та встановити його правову природу; дослідити систему речових прав та віднайти місце кожного з її елементів в системі цивільного права України; надати характеристику суб єктивному праву приватної власності та процесу його реалізації; визначити юридичну сутність меж суб єктивного права приватної власності та здійснити їх класифікацію; з ясувати юридичну сутність, особливості та значення обмежень здійснення права приватної власності та провести їх систематизацію; проаналізувати зміст і особливості структурних елементів інституту речових прав на чуже майно, виявити ступінь їх впливу на зменшення обсягу правових можливостей власника; на основі порівняльного аналізу з римським приватним правом встановити суттєві недоліки і прогалини чинного законодавства про речові права та опрацювати пропозиції для їх усунення.
Об єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються внаслідок запровадження на майно приватного власника обмежених речових прав інших осіб.
Предмет дослідження становить система правових норм чинного цивільного законодавства та законодавства Стародавнього Риму, спрямована на регулювання речового різновиду обмежень права приватної власності, відповідні доктринальні положення та судова правозастосувальна практика.
Методологічну основу роботи складає поєднання загальнонаукового діалектичного методу пізнання соціальних явищ та формально-логічного, історичного, порівняльно-правового, системно-структурного методів аналізу. Використання діалектичного методу дозволило дослідити процес формування та розвитку ідеї обмеження права власності, її сутність та соціальні чинники практичного застосування. Прагнення до взаємоузгоджених висновків та їх отримання відповідно до вимог логіки, свідчить про використання формально-логічного методу. За допомогою історичного методу виявлено концептуальні засади речового права та правове становище його суб єктів за стародавнім римським правом. Метод порівняльного аналізу відповідних постулатів сучасної вітчизняної та античної римської правових систем, застосований для з ясування особливостей правового регулювання речових відносин та процесів їх реалізації, також виявився корисним для визначення моментів рецепіювання історичного досвіду чинним законодавством. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст правових норм, віднайти їх недоліки та сформулювати пропозиції щодо їх усунення, а системно-структурний аналіз сприяв дослідженню внутрішньої структури підгалузі речового права та встановленню її місця в системі цивільного права України.
Науково-теоретичну базу дослідження склали праці відомих вітчизняних та зарубіжних романістів, учених дореволюційного, радянського та сучасного періодів: М.Бартошека, Ю.Барона, Г.Дернбурга, Д.В.Дождєва, Л.Б.Дорна, В.К.Дронікова, Л.К.Загурського, С.Муромцева, І.Б.Новицького, О.А.Підопригори, І.С.Перетерського, І.Пухана, В.А.Савельєва, Ч.Санфіліппо, В.М.Хвостова, а також провідних цивілістів і фахівців в галузі загальної теорії права: М.М.Агаркова, С.С.Алексєєва, Д.В.Бобрової, Н.С.Братуся, Є.В.Васьковського, Д.М.Генкіна, В.П.Грибанова, О.В.Дзери, І.В.Жилінкової, О.С.Йоффе, Н.С.Кузнєцової, Р.А.Майданика, В.Ф.Маслова, У.Маттєі, Д.І.Мейєра, В.П.Мозоліна, О.А.Підопригори, К.П.Побєдоносцева, С.О.Погрібного, І.О.Покровського, О.А.Пушкіна, Н.А.Саніахметової, І.Ф.Севрюкової, В.І.Синайського, К.І.Скловського, Є.О.Суханова, Ю.К.Толстого, Є.О.Харитонова, Я.М.Шевченко, Г.Шершеневича.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням правового регулювання речових обмежень права приватної власності, виконаним на матеріалі порівняльного аналізу положень нового вітчизняного цивільного законодавства та приватного права Стародавнього Риму. Окремі науково-теоретичні положення та доктринальні концепції, використані в роботі, зазнали певної конкретизації та дістали подальшого розвитку. Загальна спрямованість дослідження надала змогу сформулювати й обґрунтувати ряд наступних нових положень, висновків та пропозицій, що виносяться на захист:
1. Вперше виведено поняття речового права в об єктивному значенні як сукупності правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають між особами з приводу майна та забезпечують задоволення інтересів управоможених осіб шляхом безпосереднього впливу на нього.
2. Виходячи з властивих суб єктивному речовому праву ознак абсолютності та речевості, його визначено правом, спрямованим на задоволення інтересів управоможеної особи шляхом безпосереднього впливу на річ, забезпеченим правовим захистом від порушень з боку будь-яких осіб.
3. Доведено, що сучасна система речових прав у первісному стані відтворює відповідну систематизацію римського приватного права періоду Домінату та вперше науково обґрунтовано, що її елементи в системі цивільного права України займають місце інститутів, а саме речове право – відповідно самостійної підгалузі.
4. На основі аналізу історичного матеріалу аргументовано необ єктивність визначення змісту права приватної власності за допомогою традиційної тріади правомочностей, у зв язку з чим запропоновано внесення конкретних змін до законодавства.
5. Удосконалено поняття здійснення права приватної власності як правомірної реалізації управоможеною особою можливостей, що складають зміст приналежного їй суб єктивного права власності.
6. Виявлено та конкретизовано критерії здійснення права приватної власності, серед яких названо свободу волевиявлення власника, власний розсуд, розумність та добросовісність дій, зважаючи на моральну навантаженість яких доведено доцільність нормативного тлумачення їх змісту на законодавчому рівні.
7. Опрацьовано поняття меж здійснення права приватної власності як законодавчо окреслених кордонів легально дозволеної поведінки власника, визначених за допомогою сукупності критеріїв у негативний спосіб, сутність яких виявлено у забезпечені свободи та виключності дій управоможеної особи зсередини встановлених кордонів при одночасному перешкоджанні випадкам стороннього втручання й порушення їх ззовні.
8. Запропоновано класифікацію меж здійснення права приватної власності та доведено, що основні критерії лімітації поведінки власника не можуть вважатися надбанням сучасності, а є наслідком запозичення Україною, разом із тим, їх кількість, зміст та ступінь узагальнення в римському праві засвідчує значно ширше окреслення меж суб єктивного права власника-римлянина, порівняно із сучасним носієм даного титулу.
9. Вперше акцентовано увагу на відмінностях юридичної сутності категорій меж здійснення права приватної власності та його правообмежень, останні визначено правовими механізмами, що ускладнюють здійснення окремих власницьких правомочностей або спричиняють тимчасову неможливість їх реалізації.
10. Вперше обґрунтовано висновок, що ідея обмеженості властива обом елементам теоретичної конструкції права власності: обмеження позитивного аспекту полягає у тимчасовій неможливості реалізації власником окремих правомочностей, обмеження негативного - пов язуються з його обов язком допущення стороннього впливу на власне майно та відбиваються у поширенні на осіб, які володіють чужим майном на підставі, передбаченій законом або договором, абсолютного захисту, в тому числі і від власника.
11. Запропоновано систематизацію правообмежень: на підставі галузевої приналежності та характеру інтересу, що захищається, їх поділено на публічні та приватні; за видом норм – зобов язальні та речові; останні, відповідно до підстав встановлення, – легальні, договірні, судові та змішаного типу; за способом виникнення – ті, що виникають з права володіння, права користування сторонньої особи, суперфіціарних та емфітевтичних правовідносин.
12. Конкретизовано висновок, що ступінь обмеження обсягу майнової волі власника прямо пропорційний складності суспільних відносин та зворотно пропорційний силі індивідуалістичних засад в праві, тому для історичних умов Стародавнього Риму характерною визнано кількісно та якісно меншу обмеженість компетенції власника, порівняно з сучасним титуляром.
13. Доведено, що запровадження обмежених речових прав суттєво впливає на обсяг майнових можливостей власника, спричиняючи значне його зменшення, зокрема, право володіння чужим майном обтяжує правомочності володіння, користування та певною мірою розпорядження власника приналежним йому майном; сервітутне право головним чином чинить вплив на можливість користування, але якщо його реалізація не виявиться ефективною без утримання чужої речі, то також і на правомочність володіння; емфітевтичне та суперфіціарне права майже повністю паралізують процес здійснення права приватним власником, зводячи його обсяг до номінального.
14. На підставі вищенаведених та інших опрацьованих висновків, запропоновано конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані положення, висновки, пропозиції можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних розвідках, у науково-дослідній діяльності в якості бази наступних доктринальних пошуків. Ряд положень дисертації можуть бути застосовані у навчальному процесі при читанні лекцій і проведенні семінарських та практичних занять за курсами “Цивільне право”, “Основи римського приватного права” та спецкурсами “Речове право”, “Право власності” та іншими, застосовані при підготовці навчально-методичної літератури з цивільного та римського приватного права та використані у практичній діяльності правозастосовчих органів.
Апробація результатів дисертації. Загальнотеоретичні положення і висновки, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільного права Запорізького державного університету, викладалися дисертантом під час проведення лекційних і семінарських занять із курсів “Цивільне право”, “Основи римського приватного права” на юридичному факультеті Запорізького державного університету, знайшли відображення при участі здобувача в написанні колективного навчального посібника з цивільного права. Основні положення дослідження оприлюднювалися також на науково-практичних конференціях, зокрема, II Запорізькій науково-практичній конференції, присвяченій пам яті професора К.Г.Федорова (12-13 травня 1997р., Запорізький держуніверситет, юридичний факультет); IV Міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999р., Запорізький держуніверситет, юридичний факультет); Всеукраїнській науковій конференції “Україна між минулим і майбутнім” (12-13 квітня 2001р., Прикарпатська філія Національної Академії внутрішніх справ України); Міжнародній конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (12-14 лютого 2001р., Дніпропетровський національний університет, юридичний факультет); V Міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (2 лютого 2001р., Запорізький держуніверситет, юридичний факультет); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (14-15 травня 2002р., Хмельницький інститут регіонального управління та права, юридичний факультет).
Публікації. Основні результати дослідження викладені в 12 наукових працях: п яти статтях у наукових журналах та збірниках наукових праць, що входять до затвердженого ВАК України переліку фахових видань, шести публікаціях по матеріалах конференцій, одному колективному навчальному посібнику.
Структура дисертації обумовлена метою та об єктом дослідження і складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів та переліку використаних джерел (312 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 225 сторінок, із них основного тексту – 202 сторінки.
|
