|
Актуальність теми дослідження безпосередньо пов язана із визначенням суперечностей як загального характеру, які історично існують у суспільстві та зумовлюють фактичну нерівність жінок, так і спеціального кримінально-правового характеру - у кримінальному, кримінально-виконавчому законодавствах та правозастосуванні. Історичний підхід до поцінування жінки, її властивостей надає підстави визначитися із першою суперечністю загального характеру. Історії відомі різні підходи у визначенні конкретного напряму, цілей дослідження у галузі взаємостосунків статей, відмінностей між ними та, відповідно, значень цих відмінностей, їх впливу на роль жінки у суспільстві, її потенційних здібностей. З одного боку, численна, найрізноманітніша література про жінок визначає їхню провідну роль у суспільному житті, у всьому житті людей, пов язує щастя родини, нормальний психічний та фізичний розвиток дітей з впливом жінки-матері. Але з другого, - історично в політичних, філософських, правових концепціях чоловік завжди розглядався як головна діюча особа суспільного, державного, громадського життя, а становище статей, відповідно, розглядалося з позиції пануючої чоловічої культури. Сімона де Бовуар, яка присвятила багато років дослідженню "жіночого питання", властивостей так званої "другої статі", (термінологія Сімони де Бовуар) вважала, що взагалі жінка завжди означується через чоловіка, через його ціннісну ієрархію. Вона стверджувала, що жінку характеризує те, що відрізняє її від чоловіка. Він головний суб єкт, абсолют. Вона - другорядна, інша. Власна свідомість жінки не враховується, а її драма полягає у тому, щоб довести свою самодостатність (25, с. 8). Оскільки жінка має власні дійсно самостійні функції, самостійний сенс існування, однакові з чоловіком права на відмінність. Юридичне тлумачення статевих відмінностей було відбиттям філософського, релігійного світоглядів, що панували раніше, соціально-політичної організації суспільства. Тому і кримінальна відповідальність, її обсяг і форми реалізації були взаємопов язані із способами цього тлумачення. З часів Давньоруської держави до початку XX ст. містичні, варварські звичаї, релігійно-теологічний, філософський світогляди, соціально-політичне бачення проблеми зумовили існування єдиного наслідку оцінки статевих відмінностей - закріплення юридично права сильнішого - чоловіка. Кримінальне право не було винятком у цьому.
Сьогодення не позбавлене зазначених суперечностей. Передусім, це суперечність між проголошуваною Основним законом держави юридичною рівністю статей та визнанням державою пріоритету загальнолюдських цінностей, пов язаність законодавчої влади природним правом, яке є сукупністю прав, цінностей, властивостей, зумовлених природою людини, а отже і статевих фізіологічних, психічних властивостей. Особливості сучасного правового статусу жінки (порівняно з правовим статусом чоловіка) у кримінальному правосудді відбивають принципові, конституційні положення у цьому питанні. Зокрема, за Конституцією України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі. Отже Конституцією визнається рівність прав жінки і чоловіка. Жінкам надаються однакові з чоловіком можливості у громадсько-політичній діяльності, здобутті освіти, праці та винагороді за неї. Принцип рівних прав чоловіка та жінки закріплено до того ж у кримінальному та кримінально-виконавчому законодавствах. Водночас, рівність прав передбачає створення особливих умов охорони праці і здоров я жінок, можливість жінкам поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства. Отже, за основним Законом держави, рівність прав грунтується на визнанні необхідності забезпечити спеціальні соціальні гарантії для вагітних жінок, жінок, які мають дітей. Законодавство пов язує особливий специфічний статус жінки в країні з її репродуктивними, материнськими функціями. У цьому випадку гуманніше ставлення до жінок зумовлюється їхніми соціально-демографічними індивідуальними властивостями. Специфічний правовий статус жінки у кримінальному правосудді також має за підставу визначені особливості соціально-демографічного характеру. У чинному Кримінальному кодексі (далі КК) України є лише одна стаття 117, яка передбачає відповідальність жінки за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів. Ніяких особливостей відповідальності жінки не передбачено ст.ст. 3-10 КК, не мають ніяких особливостей і ст.ст. 18 - 22 КК, які визначають суб єкта кримінальної відповідальності, не передбачають ніяких відмінностей і ст.ст. 44 - 49 КК, які визначають умови і порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності. Не передбачають ніяких особливостей чи відмінностей статті КК про покарання жінок (ст.ст. 50 - 64 КК), призначення покарання жінкам (ст.ст. 65 - 73 КК). Лише у п. 4 ст. 66 КК визнається обставиною, що пом якшує відповідальність, вчинення злочину жінкою у стані вагітності. Є у Кримінальному кодексі України дві статті, які передбачають умови і порядок звільнення жінки від відбування покарання: 1) ст. 79 КК - звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років; 2) ст. 83 КК - звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Останні три норми можуть бути застосовані лише до жінок вагітних і таких, які мають малолітніх дітей. Чи можна вважати вирішеним в Україні "жіноче питання" за такою оцінкою властивостей більшої частини населення? Наступна гуманізація кримінального, кримінально-виконавчого законодавств стосовно вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, безперечно, виправдана і доцільна. Проте, державна політика, зокрема кримінальна, кримінально-виконавча, стосовно жінок у різних галузях життєдіяльності суспільства має грунтуватися на визнанні природних властивостей, статевих відмінностей психофізіологічного порядку, особливого соціального статусу, ролі у зміцненні моральних основ суспільства, родини, вихованні дітей не лише цієї специфічної категорії громадян, а усіх жінок без винятку. У протилежному випадку рівність юридична співвідноситься з нерівністю фактичною, оскільки фізіологічні та психічні властивості жінок природно зумовлюють статеві відмінності почуттєвої, емоційної, вольової сфери. Корелятивні анатомо-фізіологічні відмінності між чоловіком і жінкою добре відомі. Тому серед усіх державних, так званих "жіночих питань" - здоров я матерів, вагітних жінок, дітей, проблем дітей сиріт, жіночого працевлаштування, - має посісти питання ефективності кримінальної відповідальності стосовно жінок, які вчинили злочин. Жінка, яка порушила кримінально-правову заборону, так само є членом суспільства, суб єктом певних суспільних відносин, виконує специфічні соціальні функції. Крім зазначених загальних суперечностей, спостерігаються суперечності спеціального кримінально-правового характеру. Загальновідомо, що кримінальне право - провідна галузь права серед комплексу кримінально-правових наук, оскільки визначає підстави, обсяг кримінальної відповідальності, умови та порядок її реалізації. Але, якщо у кримінології, кримінально-виконавчому праві проблема взаємозумовленості соціально-психологічних властивостей жінки із особливостями вчинення нею злочину, специфікою сприйняття кримінального покарання розглядаються як самостійний об єкт дослідження, то в кримінально-правовому аспекті комплексного вивчення проблеми реалізації кримінальної відповідальності щодо жінок, які вчинили злочин, не проводилося. У сфері кримінально-правових досліджень жіноча проблема залишається невизначеною, не пріоритетною. Є дослідження суті, змісту, стадій, підстав кримінальної відповідальності, окремих її форм безвідносно статі суб єкта злочину. Згідно з критерієм адекватності, визначена загальна проблема відтворює наявність дійсного стану невідомості, нерозробленості у зазначеній галузі кримінально-правових відносин. Зосередження уваги на кримінально-правових, крім кримінологічних, кримінально-виконавчих, аспектах цієї проблеми відповідає тенденціям розвитку суспільства, трансформації раніше існуючих поглядів на сутність жіночої природи, затвердженню нових норм, цінностей у цій сфері права. Жіноча проблема набагато ширша у кримінальному, кримінально-виконавчому законодавстві, ніж це здається на перший погляд. Ці галузі права регулюють розв язання чимало важливих питань щодо людини, яка вчинила злочин. Насамперед, визначення справедливого обсягу кримінального примусу, призначення виду та розміру покарання (відповідно до тяжкості злочину та ступеня небезпечності злочинця), застосування системи виправних заходів, спеціального попередження, адаптації засудженого до умов та порядку відбування покарання (передусім, позбавлення волі), а надалі, після звільнення, до умов вільного життя. Що може бути важливішим у кримінальному правосудді, ніж невідворотність кримінальної відповідальності за вчинений злочин, визначення справедливого обсягу кримінального примусу щодо особи, яка вчинила злочин? І це питання не риторичне. Воно додатково зумовлює інші питання, які, знову ж таки, відтворюють наявність суперечностей кримінально-правового характеру. Чи завжди ми можемо ототожнювати тяжкість вчиненого жінкою злочину з ступенем її небезпеки для суспільства? Чи завжди призначається найсуворіша міра покарання - позбавлення волі жінкам, які становлять особливу небезпеку для суспільства, мають сталу антисоціальну спрямованість? Аспект справедливості, рівності громадян перед законом передбачає рівність підстав, меж кримінальної відповідальності і полягає в тому, що за однакові по тяжкості вчинення діяння злочинці повинні нести однакову відповідальність. Правильна співвідносність меж державного примусу, характеру і ступеня суспільної небезпечності вчинку з особистісними властивостями винного у вчиненні злочину - проблема, яка хвилює філософів, юристів протягом кількох століть. Проблема співвідносності ступеня небезпеки злочину та суворості заходів кримінального примусу, визначення та застосування яких до категорії винних потребує закон, вимагає, насамперед, з ясувати ціну цих заходів для суспільства. Існують різні бачення проблеми підстав кримінальної відповідальності та її форм. Здебільшого вчені визнають, що однаково закон застосовується фактично до нерівних за соціальним станом між собою людей. На нашу думку, існує проблема співвідносності соціальної справедливості і кримінальної відповідальності стосовно жінок, які вчинили злочин. Застосування кримінально-правових, кримінально-виконавчих заходів щодо них має грунтуватися дещо на інших ідеях, системі пріоритетів та цінностей, принципах, ніж ті, згідно з якими особливості кримінальної відповідальності жінок пов язуються лише із їхніми специфічними соціально - демографічними властивостями (стан вагітності, наявність малолітніх дітей). Досягнення соціальної справедливої, фактичної рівності під час розв язання питання про заходи кримінальної відповідальності, види і розміри покарання, зокрема позбавленням волі, умови його відбування, припускає, на нашу думку, введення спеціального правового статусу для жінок. Кримінальне право має відтворювати індивідуальну статеву сутність жінки, самодостатність її суб єктивних властивостей, які мають позначатися на кожній стадії кримінального правосуддя. Самодостатність жінок грунтується на сукупності ознак фізіологічного та психічного характеру. Фізіологія та психіка жінок надто природні, щоб ними нехтувати. І не йдеться про встановлення якихось привілеїв щодо жінок як суб єкта кримінальної відповідальності. Практика правозастосування вже давно показала, що сутність проблеми полягає не у встановленні цих привілеїв як таких, а у врахуванні головних характерних ознак жінок. Вони мають розглядатися не лише як особливі, відмінні від чоловічих, а передусім як природні властивості, зумовлені фізичними можливостями жінок: стан чуттєвої, емоційної, вольової сфери, психічного сприйняття світу, вибір варіанта поведінки, спосіб та мотивація дій. Невизнання цього і є привілеєм чоловіків, які вчинили злочин, перевагою однієї статі над іншою. Найбільший рівень вивчення розроблених за проблемою матеріалів, джерел інформації властивий кримінологічному та кримінально-виконавчому аспектам. Кримінально-правові - лише розроблятимуться і потенційно мають спонукати формування відповідного напряму дослідження. Але проблема може бути реалізована за умови врахування даних дослідження різних галузей наук (медицини, філософії, історії, права, зокрема кримінального, кримінально-виконавчого), аналізу та узагальнення різних точок зору, огляду переваг та недоліків різних концептуальних положень у розглядуваній галузі. Дані спеціальних досліджень західноєвропейських та вітчизняних фахівців з анатомії, фізіології, психіатрії людини (Г. Бушана, С. Бовуар, Ф. Вінкеля, Кабаніса, М. Лапінського, Ч. Ломброзо, А. Фореля та ін.) щодо психофізіологічних особливостей жінки, незалежно від спрямованості їх трактування, підтверджують наявність суттєвих відмінностей між чоловіком і жінкою в анатомо-фізіологічній будові, організації нервової системи, почуттєвої і вольової сфери, значенні інтуїції і сфери підсвідомого у сприйнятті жінкою оточуючого світу, у впливі на вибір поведінки, способі і мотивації дій. Проблема достоїнств і переваг однієї статі над іншою не одне століття визначали напрями філософських досліджень (Аристотель, О. Вейнінгер, Г. Зиммель, С. Бовуар, Г. Бранд).
Проблема співвідносності соціального та біологічного в жіночій злочинності в кримінологічних концепціях мала доволі різне тлумачення: від явного перебільшення психофізичних властивостей жінки (Ч. Ломброзо, Е. Феррі, П.Н. Тарновська) до визнання значного впливу на соціально-правову поведінку жінок як соціального, так і біологічного чинника (Ю.М. Антонян, І.С. Басенко, А.Б. Блага, М.М. Гернет, М.М. Голоднюк, Е.А. Заплатіна, А.Ф. Зелінський, І.В. Корзун, В.О. Серебрякова, О.В. Середа, Т.М. Явчуновська). Взагалі визначення міри впливу соціально-демографічних та психофізичних властивостей жінки на її поведінку, зокрема злочинну, більш властиво кримінологічним дослідженням жіночої злочинності, ніж чоловічої. Така ж особливість спостерігається у дослідженнях кримінально-виконавчого напряму (І.О. Кирилова, В.Є. Квашис, , О.Б. Лисягін, Л.А. Мелікашвілі, А.С. Міхлін, А.Т. Потьомкіна, В.І. Рудник, О.В. Середа, Ю.В. Солопанов, В.М. Трубніков, Г.Ф. Хохряков, Т.А. Шмаєва, Т.А. Шулежко). Критичний аналіз та порівняння поглядів кримінологічного, кримінально-виконавчого характеру даної проблеми доводять додатково на користь актуальності обраного напряму дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, темами.
Обраний напрям дослідження грунтується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 р., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. за № 1376/2000, Указу Президента України від 25 квітня 2001 року за № 283/2001 "Про підвищення соціального статусу жінок в Україні", Указу Президента України від 18.02.2002 р. за № 143 "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян", Закону України "Про попередження насильства у сім ї" (від 15.11.2001 р.), постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року за № 479 "Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки"; є складовою частиною планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1995-2000 р. Дослідження відповідає наступному реформуванню кримінальної та кримінально-виконавчої політики та законодавства у напрямах гуманізації, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, приведення законодавства у відповідність з міжнародними стандартами у сфері кримінального правосуддя. Справедливість карної репресії, більш чітке визначення її відповідності характеру і рівню тяжкості злочинного діяння й особи, яка його вчинила, міжнародно-правові акти погоджують зі збільшенням кількості і сфери застосування покарань, які дозволяють досягти виправлення засудженого, попередження нових злочинів з його боку без ізоляції від суспільства. Тема роботи є частиною програми наукових досліджень відповідно до реалізації проекту ООН в Україні "Гендер у розвитку". Ставши незалежною, Україна підтримує головні підходи ООН і світового співтовариства щодо встановлення соціальної справедливості за ознаками статі. Принцип рівноправності чоловіків та жінок покладено за основу так званої гендерної демократії, розвиток якої в Україні лише започатковано, а тому дуже повільно впливає на громадську думку. Гендер як поняття увійшло з соціології і визначає за своєю суттю соціально-рольовий статус людини (на відміну від біологічної статті), її соціальні можливості у різних сферах життєдіяльності суспільства. Розвиток дійсно демократичного правового суспільства, до якого прагне Україна, неможливий без розвитку гендерної демократії (культури), яка за завдання має визнання того, що одна половина людства, яка в Україні становить майже 54 % населення, поставлена в нерівне становище з другою половиною. Розв язання цієї проблеми, у свою чергу, передбачає: здійснення гендерної експертизи ефективності законодавства, механізмів його практичної дії з урахуванням особистісних особливостей соціально - психологічного характеру, притаманних жінкам; інвентаризацію законів і підзаконних актів, що безпосередньо регулюють соціально-статеві відносини, і які мають опосередкований вплив на розв язання цих питань. У даному випадку набувають особливого значення певні філософські міркування Г. Зиммеля. Він стверджував, що часто підкреслюють "непричетність" жінок до права, невизнання ними юридичних норм і вироків. Однак, це зовсім не має означати не сприйняття права взагалі, а означає лише не сприйняття чоловічого права, яке ми лише і маємо, і яке тому ототожнюємо з правом як таким. Так само як історична, визначена часом і місцем, певна мораль, що склалася, і якою ми розпоряджаємось, ототожнюється нами з поняттям моралі взагалі. Багато в чому відмінне від чоловічого жіноче почуття справедливості створило б і інше право (30, с. 59).
Мета і задачі дослідження.
Головна мета - розробка концептуальних основ визначення жінки як суб єкта кримінальної відповідальності на підставі статевих корелятивних анатомо-фізіологічних, психічних відмінностей та їх впливі на суспільно-правову поведінку жінки. Досягненню поставленої мети сприяло виконання наступних завдань: розробка концептуальних основ жіночої проблеми у кримінально-правовій, кримінально-виконавчий політиці, оптимального визначення відповідності між злочином, який вчинила жінка, та обсягом державного примусу;
формулювання принципових положень, пріоритетних напрямів кримінальної, кримінально-виконавчої політики та законодавства стосовно жінок, які вчинили злочин; визначення характеру та міри взаємовпливу особистісних властивостей жінки та її суспільно-правової поведінки, сприйняття жінкою різних форм кримінальної відповідальності та покарання; обгрунтування шляхів підвищення ефективності загальної чинної системи засобів кримінального примусу, окремих конкретних форм кримінальної відповідальності, видів покарання, порядку виконання покарання позбавленням волі щодо жінок, які вчинили злочин.
розробка критеріїв міри врахування соціально-демографічних, психофізичних чинників при визначенні обсягу кримінальної репресії, форм кримінальної відповідальності, видів та термінів покарання, відбування позбавлення волі; формулювання конкретних пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства. Об єктом дослідження є суспільно-правові відносини, що постають у процесі визначення та реалізації кримінальної відповідальності стосовно жінок, які вчинили злочин. Отже, об єкт перебуває на зіткненні кількох наук, оскільки передбачає розгляд проблеми взаємозумовленості природних статевих відмінностей та кримінальної відповідальності як такої, взаємовпливу особистісних жіночих властивостей та конкретних заходів кримінально-правового примусу. Предметом дослідження є:
корелятивні анатомо-фізіологічні відмінності між чоловіком та жінкою, відмінності їхньої психіки;
взаємозумовленість соціально-демографічного, соціально-психологічного, психофізичного стану жінки та злочинної поведінки: стан, тенденції жіночої злочинності, особливості вчинення жінками злочинів корисливого, насильницького спрямування, пов язаних із незаконним обігом наркотичних речовин; джерела кримінального права України різних часів, особливостей кримінальної відповідальності жінок, починаючи з Київської Русі й до сьогодення; кримінально-правові норми Загальної (особливості застосування кримінальної відповідальності жінок за умови перевищення меж необхідної оборони, ефективності чинної системи кримінальної відповідальності та покарання, підстав умовно-дострокового звільнення) та Особливої (обгрунтування необхідності врахування статевих властивостей під час вибору об єкта кримінально-правового захисту) частини чинного кримінального законодавства;
правові норми чинного кримінально-виконавчого законодавства з огляду ефективності законодавчого визначення порядку та умов виконання позбавлення волі стосовно жінок, які вчинили злочин, можливостей досягнення мети покарання у оптимальніші терміни, із найменшими негативними наслідками; аналіз практики правозастосування щодо жінок, які вчинили злочин, різних форм кримінальної відповідальності, видів покарання, змін у реалізації кримінальної відповідальності під час виконання найбільш суворого покарання - позбавлення волі. Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених в роботі мети та задач, з урахуванням його об єкта та предмета: загальнонауковий діалектичний метод, який забезпечив комплексний підхід при характеристиці жінки як суб єкта кримінальної відповідальності; приватні наукові методи - системно-структурний, логіко-семантичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний. Використовувалися низка елементарних методів наукового дослідження: збирання фактів (вивчення спеціальної літератури, законодавства, міжнародно-правових документів, проведення соціологічних досліджень, вивчення статистичних даних, спостереження та узагальнення практичного досвіду тощо); опис фактів, які визначали розвиток досліджуваних явищ та процесів, пов язаних із визначенням особливостей кримінальної відповідальності жінок; аналіз досліджуваних фактів, властивостей, явищ з метою виявлення найбільш істотних; синтез (оцінка достовірності фактів та явищ, оптимізація наукових рекомендацій); інтерпритація фактів, явищ на предмет відтворення статевих властивостей; експериментальна перевірка окремих висновків та рекомендацій.
Аналізу, а отже поцінуванню, протиставленню, порівнянню, систематизації з метою виявлення найбільш істотних фактів, властивостей та явищ (з огляду теми дослідження) підлягали:
окремі основні джерела кримінального права різних періодів історії України -Церковний Статут князя Ярослава, Руська Правда, Литовські статути, Звід законів "Права по которым судится малороссийский народ", Уложення 1845, 1866 рр. "Про покарання кримінальні та виправні"; міжнародні стандарти, які містяться в окремих міжнародно-правових актах, як загального та спеціалізованого характеру - Загальна Декларація прав людини (ООН, 1948 р.), Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права (ООН, 1966 р.), Європейська Конвенція з прав людини (Рада Європи, 1953 р.), Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (ООН, 1979 р.), Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання (ООН, 1984 р.), Мінімальні стандартні правила поводження з в язнями (ООН, 1955 р.), Мінімальні стандартні правила по відношенню до мір, що не пов язані з ув язненням - Токійські правила (ООН, 1990 р.), Європейські тюремні правила (Рада Європи, 1987 р.); дані спеціального перепису засуджених 1989 р., статистичного щорічника України, спеціальної судової статистики (1996 - 2000 рр.); оперативно-службової та виробничо-господарської діяльності установ кримінально-виконавчої системи України (1996 - 2000 рр.);
кримінально-правові та кримінально-виконавчі норми чинного законодавства України (історичне, граматичне та систематичне тлумачення правових норм на предмет відтворення жіночих особистісних властивостей);
спеціальні дослідження з питань: історичних аспектів кримінальної відповідальності жінок; соціально-психологічної та психофізичної зумовленості жіночої поведінки, зокрема злочинної; застосування різних форм кримінальної відповідальності, різних видів покарання (стосовно жінок, які вчинили злочин, та без відносної приналежності до статі злочинця); порядку та умов призначення та виконання стосовно жінок найбільш суворого покарання, яким є позбавлення волі тощо; особливостей практики реалізації кримінальної відповідальності жінок в окремих країнах світу, її відповідності міжнародним стандартам, що дозволяє до певної міри поширити наукові уявлення про стан та перспективи розглядуваної проблеми.
Певні тенденції кримінального правосуддя щодо жінок, які вчинили злочин, автор здобув передусім на підставі формально-правового теоретичного дослідження джерел кримінального права України з часів Київської Русі до сьогодення, чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавств, загальної судової практики визначення обсягу кримінального примусу, практики виконання покарань в Україні щодо жінок-правопорушниць. Отримані дані, насамперед, зумовлюють визначені на підставі дослідження висновки та пропозиції щодо удосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавств. Однак, вважаємо пропозиції теоретичного та практичного характеру набувають актуальності, значнішої аргументованості за умови використання результатів емпіричних досліджень, які автор провела в жіночій виправно-трудовій установі загального режиму. В цій установі (м. Одеса) на час дослідження утримувалася майже п ята частина засуджених жінок із усіх регіонів України (оскільки установа має Будинок дитини), які уперше відбувають позбавлення волі. Багаторічна практична діяльність автора на посаді заступника начальника цієї установи надала можливість порівняльного аналізу фактів (явищ, властивостей) за останні десять-п ятнадцять років.
Конкретні об єктивні та суб єктивні обставини вчинення жінками більш типових злочинів корисливого, насильницького спрямування, пов язаних із незаконним обігом наркотичних речовин, практика кримінального правосуддя щодо них досліджувалися на підставі вивчення: кримінально-правової характеристики 1 800 засуджених жінок, які утримувалися в установі у 2000 р. (Додаток А); 200 вироків щодо жінок, засуджених за вчинення простого навмисного вбивства; 50 вироків щодо жінок, які відбувають позбавлення волі за крадіжку, поєднану із проникненням у житло (інше приміщення).
Проведено соціологічне дослідження: відбулося анкетування 500 засуджених жінок, які перебували в установі у 1998 р. та усіх 500 засуджених жінок, які прибули в установу у першій половині 1999 р. (Додаток Б). У дослідженні використані окремі результати проведення експерименту 1990-го та 1991-го р. у шести виправно-трудових колоніях Росії та одній - в Україні (м. Одеса), де автор працювала заступником начальника закладу. Апробувався новий порядок виконання покарання у виді позбавлення волі щодо усіх засуджених жінок, а також щодо специфічних категорій - вагітних, жінок, які мали дітей віком до трьох років. Доцільність звернення до експерименту через тривалий час зумовлена не лише особистою участю автора в його проведенні, наданні ним надалі пропозицій щодо удосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавств, але й тією обставиною, що певні позитивні його результати до нині не мають законодавчого визначення в Україні. Наукова новина дисертаційного дослідження- полягає у тому, що у ньому висунуто і обгрунтовано низку нових концептуальних теоретичних і важливих для юридичної практики положень та висновків, зокрема: Вперше у вітчизняній кримінально-правовій доктрині здійснено підхід до дослідження проблеми оптимального визначення та реалізації кримінальної відповідальності жінок, які вчинили злочин, як до комплексного соціально-психологічного та правового явища, шляхом визначення взаємозумовленості природних статевих відмінностей та кримінальної відповідальності як такої, узгодженності особистісних жіночих властивостей та конкретних заходів кримінально-правового примусу. Зроблено і науково обгрунтовано висновок про те, що розробка концептуальних основ жіночої проблеми у кримінально-правовій, кримінально-виконавчий політиці, оптимального визначення відповідності між злочином, який вчинила жінка, та обсягом державного примусу, передбачає взаємозумовленість кримінологічних, кримінально-правових, кримінально-виконавчих проблемних питань, які мають розглядатися як складові єдиної комплексної проблеми - визначення жінки як суб єкта кримінальної відповідальності.
На підставі аналізу спеціальних комплексних досліджень фізіології, психології, анатомії, статевої сфери жінки виокремлюються певні властивості психофізіологічної організації жінок. Доводиться той факт, що обмеженість фізичних можливостей, слабкість серцево-судинної, дихальної систем, знижений опір судинної нервової системи, швидкий психічний ритм природно зумовлюють індивідуальну статеву сутність жінки, самодостатність її суб єктивних властивостей фізіологічного та психофізичного характеру, суттєво впливають на суспільно-правову поведінку жінки, а отже надають підстави визначитися із особливостями жінки як суб єкта кримінальної відповідальності, необхідністю належної кримінально-правової оцінки цих властивостей. Подальший розвиток дістало дослідження кримінологічних концепцій щодо співвідношення соціального та біологічного в жіночий злочинності. В наслідок аналізу існуючих у літературі точок зору визначено той факт, що специфічність кримінальних детермінант жіночої злочинності, форм та механізмів їх виявлення, які пов язані передусім із природними статевими властивостями, визнається представниками різних кримінологічних концепцій, є самостійним об єктом дослідження, на відміну від кримінально-правових аспектів цієї проблеми. Але історично спостерігається явне перебільшення значення психофізичних особливостей жінок, узгодження їхньої надмірної збудливості, імпульсивності, фізичної слабкості із виявами жорстокості, схильності до злочинного поводження (антропологічна школа), що у підсумку вплинуло на практику кримінального правосуддя щодо жінок, яке відзначалося досить тривалий період суворістю засобів кримінального примусу. Обгрунтовується висновок (зокрема на підставі аналізу особливостей вчинення жінками окремих видів злочинів корисливого та насильницького спрямування, пов язаних із незаконним обігом наркотичних речовин), що сучасний стан та тенденції жіночої злочинності в Україні відтворюють міру взаємовпливу типових соціальних ролей та функцій жінки на особливості жіночої злочинності, існує взаємозумовленість зростання стану психологічної кризи, психічної патології сучасної жінки та її суспільно-небезпечної поведінки. Вперше у вітчизняній науці визначені особливості кримінальної відповідальності жінок у різні періоди історії України на підставі дослідження основних джерел права того часу: церковного Статуту князя Ярослава, Руської Правди, Литовських Статутів, Зводу законів "Права, по которым судится малороссийский народ", Уложення 1845 р., 1866 р. "Про покарання кримінальні та виправні". Сформульовано і обгрунтовано низку положень, які пояснюють особливе ставлення до жінки у кримінальному правосудді в ті часи: злочини, які вчиняли жінки, завжди розглядалися як порушення моралі, родинно-шлюбних відносин, тих порядків, які освячувалися релігією, а тому завжди відносилися до тяжких і дуже суворо каралися; релігія жінку завжди пов язувала із активним виявом тілесного, низького, пристрасного, а отже втіленням в її особі диявола (в образі відьом), формувала уявлення про перебільшену схильність жінки до злочинного поводження, а тому наполягала на застосуванні суворого репресивного правосуддя щодо них. Проте історії (кінець XVIII ст. - початок XX ст.) відомі суттєві відмінності у визначенні обсягу кримінальної відповідальності, виду, терміну покарання щодо жінок та чоловіків, які грунтувалися на статевих відмінностях і стосувалися усіх жінок, а не лише вагітних та жінок, які мають малолітніх дітей. Існування "паралельної системи покарань", "замінюючих" для жінки покарань є відтворенням правового статусу органічних особливостей винної, її природних властивостей, врахуванням фізичних можливостей жінки.
У дисертації сформульовані окремі наукові положення, які можна розглядати як новий перспективний напрям досліджень кримінально-правового, кримінально-виконавчого характеру, що має забезпечити підвищення ефективності реалізації кримінальної відповідальності стосовно жінок. Визначені окремі проблемні питання, які вимагають наступного дослідження, такі як: співвідношення свободи волі і особливостей чуттєвого сприйняття жінкою дійсності; соціально-психологічна зумовленість жіночої злочинності; кримінально-правова оцінка вияву психічної патології у жінок, які вчинили злочин, їх значення під час визначення обсягу кримінальної репресії; ефективність застосування до жінок, які вчинили злочин, різних форм кримінальної відповідальності, видів покарання та інші. Загалом дослідження сприяє реформуванню поглядів на жіночу проблему у кримінальній політиці, затвердженню нових ідей, пріоритетів, цінностей системи кримінального, кримінально-виконавчого законодавств щодо жінки як суб єкта кримінальної відповідальності. Пропонується новий підхід у визначенні оптимального співвідношення тяжкості вчиненого злочину, ступеня небезпечності винної жінки із обсягом кримінально-правового примусу. Сформульовано конкретні пропозиції щодо удосконалення окремих кримінально-правових норм. Наукове значення роботи полягає у вище наведених елементах новизни отриманих результатів, а також у тому, що в ній: вперше комплексно досліджено кримінально-правові проблеми визначення жінки як суб єкта кримінальної відповідальності; закладено основи правової теорії визначення кримінально-правового статусу жінки як суб єкта кримінальної відповідальності; розглядаються концептуальні засади щодо основних напрямів реформування кримінальної та кримінально-виконавчої політики, законодавства стосовно жінок, які вчинили злочин, критерії визначення доцільного обсягу кримінальної репресії, форм кримінальної відповідальності, видів та розмірів покарання, змін під час реалізації кримінальної відповідальності; пропонуються конкретні шляхи удосконалення кримінально-правових норм, які регулюють ці питання. Теоретичні положення і висновки, практичні рекомендації, що містяться у дисертації, поглиблюють знання про особливості реалізації кримінальної відповідальності стосовно жінок, які вчинили злочин, до того ж стосовно такої специфічної категорії засуджених, якими є вагітні жінки, жінки, які мають малолітніх дітей. Практичне значення роботи полягає насамперед у тому, що наукові результати дисертаційного дослідження можуть використовуватися у правозастосовчій діяльності, зокрема: підготовці програмних документів щодо запобігання насильства у сім ї, протидії жіночій злочинності; удосконаленні кримінального правосуддя стосовно жінок, які вчинили злочин, підготовці постанов пленуму Верховного Суду України про судову практику призначення покарання, звільнення від покарання із випробуванням, умовно-дострокове звільнення тощо; вирішенні конкретних кримінальних справ, де суб єктом злочину є жінка. Результати дослідження можуть бути використані до того ж практиками виправно-трудових установ, оскільки вони характеризують різні аспекти сприйняття жінкою, засудженою до позбавлення волі, умов та порядку відбування покарання, особливостей її поведінки в ізоляції, визначення міри ефективності стимулюючого впливу різних карально-виховних заходів тощо.
Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає також у:
науково-дослідній галузі - матеріали дисертації можуть бути використані як методологічна основа для дослідження окремих проблем жіночої злочинності, ефективності кримінального правосуддя стосовно жінок, які вчинили злочин, умов та порядку виконання окремих видів покарання, підстав дострокового звільнення від відбування покарання;
правотворчості - пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні кримінального та кримінально-виконавчого законодавства (автор подає своє бачення таких змін, пропонує конкретний зміст окремих кримінально-правових норм); навчальному процесі - положення та висновки дисертації можуть бути використані при викладанні та вивченні курсів кримінології, кримінального та кримінально-виконавчого права, соціології, адміністративного, конституційного права, при проведенні науково-дослідної роботи студентів, підготовці курсів, підручників, навчальних посібників;
правовиховній діяльності - положення дисертації можуть використовуватися під час проведення правової освіти населення, підвищення правового рівня працівників правоохоронних органів, суддів.
Апробація результатів дисертації. Наукові результати, одержані автором в процесі дослідження, були впроваджені в навчальний процес та науково-дослідну діяльність курсантів та слухачів Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ під час читання курсу лекцій з кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології. Покладені за основу підготовлених та виданих чотирьох посібників: "Особенности отбывания наказания в виде лишения свободы осужденными женщинами, имеющими малолетних детей, беременными" (М., 1996); "Уголовно-исполнительное право: теоретические и практические аспекты исполнения наказания в отношении некоторых категорий осужденных" (Одесса, 1998); "Положення Конвенції проти катувань, жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини видів поводження та покарання щодо захисту прав і свобод громадян в сфері правосуддя" (Одеса, 1998); "Правові та психологічні проблеми відповідальності жінок-злочинниць" (К., 2001). Посібники використовуються у навчальному процесі інституту. (Акт № 260 від 17.02.03 р. - Додаток В)
Результати дисертаційного дослідження були впроваджені у процес професійної підготовки співробітників соціально-психологічної служби Управління Державного Департаменту з питань виконання покарань в Одеській області. (Акт 30/644 від 17.02.03 р. - Додаток Д)
Результати дослідження доповідалися на міжнародних, міжвузівських наукових конференціях і теоретичних семінарах, зокрема на: міжнародній науково - практичній конференції "Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України" (К., 1995), міжнародній науково-практичній конференції "Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні" (Одеса, 1996), міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів" (Одеса, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в XXI столітті: теорія і практика" (Одеса, 2002), Всеукраїнському міжвузівському науково-практичному семінарі "Проблеми застосування нового кримінального законодавства органами внутрішніх справ в боротьбі зі злочинністю" (Дніпропетровськ, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Боротьба з наркобізнесом: проблеми та шляхи їх вирішення" (Одеса, 2002).
Автором було підготовлено і подано доповідні записки з пропозиціями: з удосконалення кримінального законодавства стосовно жінки як суб єкта кримінальної відповідальності - до Верховної Ради України (Акт Головного науково-експертного управління № 16/3 - 962 від 24.09.02 р. - Додаток Ж); з питань визначення судами форм кримінальної відповідальності, видів та термінів покарання жінкам, які вчинили злочин - до Верховного Суду України (Додаток З).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у монографії, чотирьох посібниках, виданих в Україні та Росії, 24 наукових статтях у фахових виданнях України та інших країн (Росії), п яти інших публікаціях (статтях, тезах доповідей), які додатково відображають наукові результати дисертації. Структура дисертації зумовлена її метою і поставленими задачами. Вона включає вступ, чотири розділи, які містять тринадцять підрозділів, висновки, список використаних джерел, який містить 309 найменувань, додатки. Повний обсяг дисертації становить 421 сторінок, обсяг основного тексту дисертації 366 сторінок.
|
