|
Актуальність теми дослідження. Ринкова орієнтація суспільства зумовила кардинальне оновлення методів та форм правового регулювання цивільних відносин. Відсутність більш відповідних традиційних видів цивільно-правових конструкцій або їх неспроможність врегулювати нові види економічних відносин в умовах бурхливого розвитку ринку змушує, з метою недопущення безпідставного збагачення, надавати юридичну силу раніше позбавленим юридичного захисту окремим надмірним суб єктивним правам, можливостям без суб єктивного права і неформальним відносинам. Наведеним обумовлена якісна зміна місця довірчих відносин у цивільному праві, модифікація традиційних інститутів і виникнення нових конструкцій, які грунтуються на добрій совісті.
Значний масив принципових питань правового регулювання вказаних відносин не одержав належного вирішення у нормотворчій практиці та висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обумовлено нерозробленістю доктринальних засад регулювання довірчих відносин і не сприяє стабільності їх правового регулювання. Відсутність глибоких і системних наукових досліджень поняття, правової природи та видів довірчих правовідносин не дозволяє визначити належне їм місце у системі цивільного права, виявити критерії й чітко відмежувати від суміжних правових конструкцій, встановити характер взаємозв язку із суміжними правовими конструкціями. Формування науково обгрунтованих засад вирішення наведених проблем сприятиме адекватному нормативному регулюванню вказаних відносин.
У деяких дисертаційних роботах розглядалися лише окремі аспекти цивільно-правового регулювання довірчих відносин, зокрема, інститут довірчої власності (І.У. Жайнардаров, 1995, С.О.Сліпченко, 1999), права на чужі речі (І.Ф.Севрюкова, 1998), управління державною власністю (С. І. Пересунько, 1999; Е.В.Талапіна, 2000), довірче управління майном (М.М.Слюсаревський, 2000; В.В. Горбунов, 2000; Л.Ю. Михеєва, 2000; З.Е.Беневоленська,2000).
Однак майже відсутні комплексні монографічні праці із загальнотеоретичних і прикладних проблем регулювання довірчих відносин, що негативно впливає на їх розвиток в Україні, на формування судової практики з цієї категорії справ. Відтак подальше наукове розроблення загальнотеоретичних проблем довірчих відносин, окремих їх різновидів є необхідною умовою впровадження досконалішого правового регулювання зазначеного виду цивільних правовідносин. Наведене вище і обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації виконана відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка № ДР 019 U007725 «Удосконалення правового механізму реалізації і захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні».
Об єкт та предмет дослідження. Об єктом даного дослідження є загальнотеоретичні аспекти довірчих правовідносин, правові норми та інші форми цивільно-правового регулювання названих відносин в Україні.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, положень нового Цивільного кодексу України, що стосуються довірчих відносин, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, юридична практика, постанови Пленуму Верховного Суду України, роз яснення президії Вищого господарського суду України.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення системного наукового аналізу поняття, змісту, правової природи та класифікації довірчих правовідносин в сучасних умовах в Україні та формулювання науково-теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення довірчо-правових інститутів і застосування їх правових норм. Для досягнення поставленої мети основна увага у дисертації приділена вирішенню таких завдань: визначення поняття та правової природи довірчого правовідношення, дослідження елементів і змісту цього виду цивільних правовідносин; визначення системи довірчих правовідносин та проведення їх класифікації; здійснення аналізу особливостей окремих видів довірчих відносин, розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства і практики його застосування.
Методологічна основа дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автор керувався загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими методами історичного, порівняльного, догматичного і системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї довірчого правовідношення і відповідних норм у цивільному праві. Історичний метод дозволив дослідити конструкцію даного правовідношення, починаючи з приватного права Стародавнього Риму. Порівняльний метод використаний для виявлення особливостей формування ознак довірчого правовідношення, трактування особливостей його змісту та принципів здійснення, а також при визначенні різних аспектів цивільно-правового регулювання відносин, які при цьому виникають. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства у цій сфері, а метод системно-структурного аналізу – встановити місце інститутів, які грунтуються на добрій совісті, і відповідних правовідносин у загальній структурі права та у системі цивільних правовідносин, зокрема. Водночас загальною методологічною основою вибрана концепція поділу цивільного права на право формальне (тобто, прямо визначене) і право доброї волі та визначено місце довірчого правовідношення як елемента системи цивільних правовідносин й інституту права доброї волі. Обираючи таку методологічну основу, автор виходив з того, що право доброї волі є своєрідною системою взаємопов язаних інститутів цивільного права, яка системно регулює цивільні правовідносини, що грунтуються на зобов язаннях доброї совісті. При цьому довірче правовідношення й правові інститути, засновані на добрій совісті, належать, насамперед, до права доброї волі, а окремі з них, нормативно визначені, входять одночасно і до складу формального права, подвійна природа яких обумовлює їх місце у системі цивільного права.
Науково-теоретичною базою даної дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців в галузі теорії держави і права, римського, цивільного та міжнародного приватного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Наукове теоретичне підгрунтя підготовки дослідження мали праці М. М. Агаркова, С. С. Алексєєва, М. Бартошека, І.А.Безклубого, Н. В. Безсмертної, Г. Дж. Бермана, О. М. Бірюкова, Л.А.Бірюкової, В. І. Буділова, О. М. Вінник, В. В. Вітрянського, А. С. Генкіна, Р.Давида, І. А. Діковської, А. С. Довгерта, Д. В. Дождєва, В. А. Дозорцева, О.В.Дзери, Л.Еннекцеруса, І. У. Жайнардарова, І. В. Жилінкової, К. Жоффре-Спинози, О.С.Йоффе, В. І. Кисіля, О. О. Кота, Н. С. Коровяківської, О.В.Кохановської, Н.С.Кузнєцової, В. В. Луця, Д. І. Мейера, Л. Ю. Михеєвої, І.Б. Новицького, С.І.Пересунько, Л. І. Петражицького, О. А. Підопригори, О.О.Підопригори, Й. О. Покровського, О.А.Пушкіна, О. О. Рясенцева, Ч.Санфилиппо, І. Ф. Севрюкової, В. І. Синайського, К. І. Скловського, С.О.Сліпченко, М. М. Слюсаревського, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, В. С. Щербини та ін.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс УРСР 1963 р., Цивільний кодекс України 2003 р., закони України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про банки і банківську діяльність» та інші законодавчі акти, декрети й постанови Кабінету Міністрів України.
Фактологічна база грунтується на матеріалах судової практики Верховного суду України, Вищого господарського Суду України, Вищого арбітражного суду Російської Федерації. Автором вивчені окремі цивільні справи судів загальної юрисдикції та господарських судів України, Російської Федерації, США, Великобританії, Канади.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в Україні на рівні монографічного дослідження розглядаються поняття та природа довірчого правовідношення, проблеми співвідношення правових інститутів, заснованих на добрій совісті, з іншими суміжними правовими конструкціями у цивільному праві, проведено класифікацію довірчих відносин, вперше запропоновано поняття, виявлено особливості і визначено місце довірчого правовідношення у системі цивільних правовідносин як специфічної форми майнового привласнення, що виникає на підставі зобов язань доброї совісті, запропоноване вирішення питань, що є спірними при встановленні обмежень права власності, відмежуванні договору управління майном від інших видів договірного управління чужим майном, виявленні правової природи кондикційних зобов язань.
У дисертації сформульовано наступні нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:
1. Визначається поняття довірчого правовідношення у вузькому і широкому значенні як правовідношення фідуціарне і правовідношення доброї волі, зміст котрих полягає в наданні права, більшого за звичайне, або захисті можливостей без суб єктивного права.
2. Встановлюється правова природа довірчого правовідношення, яка полягає у визнанні правового титулу фідуціарія специфічною формою майнового привласнення залежного (опосередкованого) типу, сформованого на стикі права власності і володіння.
3. Виявляються особливості структури довірчого правовідношення, специфічними елементами якого виступають залежний інтерес, передбачувані повноваження та обмеження здійснення суб єктивного права зобов язаннями доброї совісті.
4. Встановлюється «самозаконність» обмежень прав, переданих фідуціантом, зобов язанням фідуціарія діяти в залежному інтересі, що викликає правовий результат, якого бажала діюча особа.
5. Визначаються особливості суб єктного складу довірчого правовідношення, які, зокрема, обумовлені тричленною структурою учасників та розділенням змісту права власності між фідуціантом, фідуціарієм та вигодонабувачем.
6. Виявляються особливості здійснення довірчого правовідношення, що полягають в єдності реалізації суб єктивного права фідуціанта з особистістю фідуціарія, наділеного правовим титулом, що доповнює формальне право і санкціонує взятий на себе обов язок довірчого піклування.
7. Встановлюється зміст обов язку довірчого піклування, який полягає у тому, що дії, необхідні для здійснення суб єктивного права, мають бути вчинені з дбайливістю та обачністю, що вимагаються від абстрактного «середнього» фідуціарія, який має аналогічні цілі, якщо із змісту або суті відносин не випливає встановлення визначених вимог, які висуваються до конкретного фідуціарія, з огляду на його індивідуальні особливості.
8. Поняття доброї совісті визначається як концептуальна основа довірчого правовідношення і результат взаємного визнання контрагентів, яка поширюється на випадки придбання добросовісною особою суб єктивного права, надмірно сильного для досягнення його мети, обмеженого зобов язанням набувача вчинити певні позитивні дії як прояв добросовісності фідуціарія до контрагента.
9. Виявляється поняття права доброї волі як системи взаємопов язаних інститутів цивільного права, що регулює зобов язання доброї совісті і субсидіарно застосовується з метою захисту від неправомірного збагачення у разі відсутності більш відповідних цивільно-правових конструкцій формального права (stricti juris) та їх непридатності.
10. Встановлено поняття фідуціарного закладу як неакцесорного способу забезпечення виконання зобов язань і переходу права власності до кредитора.
11. Визначено поняття права власності з метою номінального здійснення, як цільового права власності набувача, переданого з умовою його здійснення і передачі в інтересах визначеної особи.
12. Виявлено правову природу інституту управління майном, як особистого, невідчужуваного права управителя на чуже цільове майно і особливого виду виконання (solutio).
13. На підставі наведених вище та інших висновків дисертантом вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження.
Пропонується, зокрема, змінити або доповнити: ст. 3 ЦК України п. 2 «Поняття принципу добросовісності та доброї совісті»; п. 7, 9 і 10 ст. 319 «Здійснення права власності» ЦК; п. 3 «Добросовісність договору» і п. 4 «Припустимі зобов язання» ст. 628 ЦК; п. 2 ст. 1029 «Поняття управління майном» ЦК; прийняти закон України «Про цільове майно».
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, і пропозиції одержані автором у результаті вивчення та аналізу понад 300 наукових і нормативно-правових джерел, цивільних і господарських справ.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, у доопрацюванні та вдосконаленні законодавства України з питань довірчих правовідносин, зокрема, нового Цивільного кодексу, в навчальному процесі, підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу цивільного права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності судів загальної юрисдикції, господарських судів України, правоохоронних органів, у правозастосовчій практиці з питань договірного права, у тому числі довірчих правовідносин.
Теоретичні положення, обгрунтовані автором у дисертаційному дослідженні, вже використані в спекурсі «Цивільно-правове регулювання довірчих відносин», який дисертант читає магістрам протягом чотирьох років, а також можуть бути використані при підготовці навчальних курсів «Алеаторні договори», «Натуральні зобов язання», «Цільове майно».
Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дослідження апробовані і знайшли відображення в публікаціях у виданнях (визнаних ВАК України фаховими для спеціальності «Правознавство») двадцяти однієї одноосібних наукових статей загальним обсягом понад 6 друкованих аркушів, у двох одноосібних монографіях «Траст: собственность и управление капиталами» (Київ, 1995, обсяг 12 д.а.), «Проблеми довірчих відносин в цивільному праві» (Київ, 2002, 30 д.а.), у двох колективних монографічних працях «Цивільне право України», використовувалися при проведенні практичних занять з цивільного права, а також були предметом обговорення на всеукраїнських та регіональних конференціях, зокрема на VIII-й регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (13 – 14 лютого 2002 р., юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період» (14 – 15 травня 2002 р., Хмельницький інститут регіонального управління та права, юридичний факультет), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правове забезпечення захисту прав людини» (м. Івано-Франківськ, жовтень 2002 р.).
Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Структура роботи визначається об єктом дослідження та підходом автора до дослідження проблеми, і складається з вступу, чотирьох розділів, які охоплюють 10 параграфів, висновку, списку нормативних актів, використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 511 сторінок, з них 26 сторінок займає список використаних джерел.
|
