|
Актуальність теми. Процес побудови в Україні демократичної соціальної правової держави, головним завданням якої є утвердження і забезпечення прав та свобод людини, безпосередньо пов язаний із необхідністю вдосконалення механізму правового регулювання в певних сферах суспільних відносин, що потребують спеціальних заходів для підтримання нормального життя людей та існування державних інститутів. За таких умов важлива роль відводиться державі, її механізму, від якого вимагається організованість, чіткість діяльності та узгоджена взаємодія всіх його елементів. Функціонування сучасного суспільства неможливо уявити без державного управління, ефективність якого забезпечується різноманітними заходами, серед яких важливе місце займає контроль.
Проблема контролю як об єктивного суспільного явища завжди існувала і існує в усіх країнах і має різні шляхи вирішення. Держава, керуючись невідкладними завданнями, які вона ставить перед собою у певний період, має контролювати їх здійснення, консолідувати зусилля на подолання перешкод, а також визначати завдання контролю та механізм його здійснення. З іншого боку, важливу роль в забезпеченні режиму законності в державі відіграє громадський контроль за діяльністю органів державної влади, оскільки є більш незалежним та незацікавленим. Сам же державний контроль завжди спрямований на створення таких умов, які б сприяли підвищенню ефективності виконання державних завдань та функціонуванню усіх структур і службовців у межах закону. Важливість державного контролю зумовлена також тією обставиною, що держава не може лише споглядати за розвитком суспільних відносин. Вона покликана слугувати суспільству, надійно гарантувати права і свободи людини і громадянина, відстоювати їх законні інтереси. Адже Конституція України закріпила основи державної політики, спрямованої перш за все, на забезпечення прав і свобод людини. Вона заклала підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, а життя і здоров я людини, честь і гідність визначила найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться головна ідея, яка полягає в тому, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є основним обов язком держави. Аналіз чинного законодавства України свідчить про те, що в цілому контрольна діяльність в Україні знайшла своє правове відбиття. Хоча в різні періоди державного будівництва відношення до контролю було неоднозначним - від повного неприйняття його до розуміння необхідності контролювати всі найбільш важливі суспільні процеси. Нині в Україні формується розгалужена система органів контролю та нагляду в межах діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади усіх рівнів і навіть висловлюється та науково обґрунтовується теза щодо існування поряд з трьома традиційними – четвертої гілки влади – контрольної влади.
Загальні правові засади контрольної діяльності, визначені Конституцією України, знаходять своє подальше закріплення у спеціальних законах та інших нормативно-правових актах. Але, нажаль, процедури контрольної діяльності, як і контрольне провадження в цілому, ще не достатньо врегульовані нормами права, що негативно впливає на ефективність діяльності контролюючих органів, і тому потребують подальшого дослідження з метою їх закріплення у відповідних нормативних актах. Більшість важливих питань щодо процедурної регламентації діяльності контролюючих органів урегульовані лише підзаконними відомчими актами, які, не зрідка, вступають у колізію із законодавчими. Відсутній єдиний законодавчий акт, який би містив у собі найважливіші процесуальні правила контрольної діяльності.
Для вирішення цієї проблеми нагальним є прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, який повинен містити поряд з процедурами інших проваджень найважливіші правила контрольного провадження і стати водночас базою для подальшого розвитку законодавства, що регламентує контрольну діяльність в Україні. Одним із головних завдань, яке має бути вирішеним в даному напрямку, є законодавче закріплення видів контрольних проваджень, встановлення універсальних процедур їх здійснення, придатних до застосування незалежно від суб єкту контрольної діяльності. Спеціальні ж процедури контролю можуть бути закріплені в окремих нормативних актах в залежності від вимог, які зумовлені особливостями окремих суб єктів чи об єктів контролю. Незважаючи на те, що нині в Україні відсутні цілісні дослідження контрольного провадження як складової частини адміністративного процесу, а недостатня теоретична розробленість цієї проблематики негативно впливає як на розвиток законодавчої бази в цій сфері, так і на практику здійснення контролю, окремі питання контрольної діяльності, і особливо державного контролю, достатньо розроблені низкою науковців. Так, свій внесок у розробку теоретичних основ контролю зробили В.М. Горшеньов, Н.Г.Саліщева, М.С. Студенікіна, В.І. Туровцев, І.Б. Шахов та інші. Немало з їх наукових розробок є актуальними й донині. Однак сьогодні слід констатувати, що в умовах побудови принципово нового економічного ладу майже всі прикладні результати тогочасних досліджень частково втратили свою практичну цінність, деякі з теоретичних висновків потребують ґрунтовного переосмислення з огляду на нові реалії. Серед сучасних вчених, що займаються дослідженням контролю, слід відмітити О.Ф. Андрійко, В.М. Гаращука, В.М. Тесленка, М.К. Якимчука та інших.
З огляду на необхідність достатнього і чіткого законодавчого закріплення процесуальних правил контрольної діяльності, визначення системи контрольних проваджень та їх місця в структурі адміністративного процесу, враховуючи відсутність належного наукового обґрунтування зазначених питань, слід визнати актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретичну і практичну значимість. Необхідність наукового дослідження місця контрольного провадження в системі адміністративно-процесуальних проваджень, його поняття, видів і ролі у забезпеченні законності у державному управлінні, а також розробки рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення контрольно-процесуальних процедур обумовили вибір теми дисертаційної роботи. Значний вплив на вибір теми мали конституційні положення стосовно забезпечення прав та свобод людини і громадянина, а також необхідність пошуку шляхів реалізації інших приписів Основного Закону та нормативно-правових актів.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до комплексної програми “Права людини та проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади й місцевого самоврядування” №0186.0.070865, яка розробляється в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Мета і завдання дослідження. Дисертаційне дослідження охоплює досягнення таких цілей, як-то: визначення системи контрольно-процесуальних проваджень в Україні та їх місця в адміністративному процесі; розробка теоретичної бази, необхідної для вирізнення контрольного провадження, як окремого виду провадження, в структурі адміністративного процесу; напрацювання пропозицій щодо вдосконалення й систематизації чинного законодавства, що регулює контрольну діяльність. Теоретична база дослідження ґрунтується на результатах комплексної наукової розробки таких правових явищ, як адміністративний процес і контрольне провадження. Опрацьовано також сукупність правових актів, що встановлюють і регламентують контрольну діяльність в Україні, проаналізовано практику здійснення контролю в різних сферах управлінської діяльності та різними суб єктами. Окреслена мета дослідження визначила низку завдань, розробка й вирішення яких складають основний зміст дисертації. Вони охоплюють:
- визначення поняття, видів і системи контрольного провадження на основі аналізу чинного законодавства України у галузі регулювання контрольно-процесуальної діяльності, вивчення й узагальнення спеціальної правової літератури;
- історичний аналіз розвитку та процедур здійснення контролю в Україні;
- аналіз сучасного стану правового регулювання контрольної діяльності в Україні та огляд спеціальної літератури, що висвітлює контроль;
- виявлення місця контрольного провадження в системі адміністративно-процесуальних проваджень;
- визначення поняття окремих видів контрольних проваджень та їх змісту;
- розробка конкретних рекомендацій стосовно врегулювання контрольної діяльності в Україні на рівні закону та систематизації законодавства, яке її регламентує;
- надання пропозицій державним органам щодо застосування контрольних процедур, опрацьованих на основі узагальнення практики діяльності органів держави та статистичних даних.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при здійсненні контрольно-процесуального провадження, як складової частини адміністративного процесу.
Предмет дослідження становлять проблеми правового регулювання контрольної діяльності, розробка яких дозволила сформулювати основні положення, що стосуються контрольних проваджень, визначити їх види, форми здійснення, гарантії, принципи, стадії та місце серед адміністративно-процесуальних проваджень.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять сучасні загальнонаукові методи та прийоми пізнання, наукові теорії про державу і право, розробки у сфері філософії права, державного управління, адміністративного права і процесу, соціології. У роботі використано діалектичний, структурно-функціональний, історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний та інші методи. На основі діалектичного методу пізнання розглянуті особливості формування інституту контрольного процесу в сучасних умовах та принципи його здійснення. При дослідженні виникнення і становлення контрольних проваджень в Україні застосовувався історико-правовий метод. Структурно-функціональний метод використовувався при виявленні характерних ознак контрольних проваджень. При з ясуванні системи контрольно-процесуальних проваджень, проведенні їх класифікації на види, застосовувався системно-структурний метод. Статистичний, порівняльно-правовий та структурно-логічний методи використовувалися при визначенні поняття контрольного провадження, розробці механізму, напрямків удосконалення теоретико-правових засад і практики його здійснення. У процесі виконання дисертаційного дослідження проведено аналіз наукової літератури та нормативних актів, які відносяться до теми дослідження, що дає можливість говорити про його об єктивність і обґрунтованість. Використано результати попередніх розробок і публікацій автора.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед в тому, що дисертація є одним з перших в Україні комплексних наукових досліджень контрольного провадження як складової частини адміністративного процесу, в якому ретельно проаналізовано його види, принципи, гарантії та структура. В результаті проведеного дослідження дисертантом сформульовано такі основні наукові результати, які мають наукову новизну та практичну значимість:
- визначаються особливості контрольної діяльності як окремого виду правової форми діяльності;
- дістало подальшого розвитку положення, що контрольне провадження складається з окремих процесуальних процедур та виступає складовою частиною адміністративного процесу;
- по-новому обґрунтовується система поділу контрольних проваджень за організаційно-прововою формою здійснення контролю, яка, на думку автора, здатна забезпечити можливість законодавчого закріплення вичерпного переліку контрольних проваджень з наступною чіткою регламентацією процесуальних правил їх здійснення;
- вперше визначається місце контрольного провадження у системі адміністративного процесу; на основі аналізу діючого законодавства запропоновано новий підхід до визначення системи правових гарантій здійснення контролю в Україні;
- вперше обґрунтовується необхідність законодавчого закріплення нового принципу контрольної діяльності – принципу делікатності, сутність якого полягає в тому, що контролюючий суб єкт повинен застосовувати всі доступні для нього засоби, щоб не перешкоджати своїми діями нормальному функціонуванню підконтрольного об єкту;
- на підставі аналізу чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів встановлено, що на даний час процедури контрольних проваджень регламентуються значною кількістю правових норм, які входять до складу адміністративно-процесуального законодавства та знаходять своє закріплення в численних джерелах, які вимагають відповідної систематизації;
- надані пропозиції по удосконаленню чинного законодавства щодо контрольної діяльності та механізму її здійснення.
Практичне значення результатів, одержаних дисертантом полягає у створенні концептуальних основ контрольного провадження. Зроблені при цьому висновки і пропозиції можуть бути використані для подальшої розробки проблем правової регламентації контрольної діяльності в Україні. Висунуті пропозиції можуть використовуватись як основа методичного забезпечення діяльності контролюючих суб єктів, при викладанні курсів адміністративного права в юридичних закладах, при підготовці відповідної навчально-методичної літератури.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження представлені у тезах та наукових повідомленнях на всеукраїнських, національних та науково-практичних конференціях (1999 –2001 рр.): Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод, 2000р., м. Харків); Друга національна науково-теоретична конференція “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування” (25-27 травня 2000р., м. Суми); Науково-практична конференція “Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування” (4-5 грудня 2001 р., м. Харків). Окремі висновки, пропозиції та рекомендації обговорювались на засіданнях кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, застосовувались в процесі проведення практичних занять.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дослідження знайшли відображення у п ятьох статтях, опублікованих дисертантом у наукових фахових виданнях та трьох тезах доповідей і виступів на наукових конференціях.
Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які загалом містять 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 180 сторінок, з них основного тексту - 163 сторінки. Кількість використаних джерел складає 198 найменувань і займає 17 сторінок.
| 
