|
Актуальність теми. З прийняттям 28 червня 1996 року Верховною Радою України Конституції України формально завершився один із найвідповідальніших етапів сучасного конституційного процесу. Україну на найвищому (конституційному) рівні проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. За новим Основним Законом Україна має стати державою, в якій людина, її життя i здоров я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю; державою, в якій єдиним джерелом влади є український народ, а сама державна влада повинна здiйснюватися на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу та судову; державою, яка визнає і гарантує мiсцеве самоврядування, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Все це має стати реальністю при поступовому (еволюційному) створенні якісно нової національної правової системи. Стрижнем, своєрідною опорою, фундаментом цієї системи повинна бути Конституція України. Правову охорону конституції необхідно розглядати як складне, системне, цілісне суспільно-політичне та правове явище в широкому розумінні останнього. Справа забезпечення правової охорони конституції сучасної держави, тобто держави, яка за своєю сутністю є незалежною, демократичною, світською, правовою та соціальною, є надзвичайно важливою для всіх учасників конституційно-правових відносин. Адже недотримання, невиконання, порушення норм конституції може реально позбавити останню її юридичних властивостей та особливостей, привести до суттєвих змін у системі основних засад конституційного ладу держави, а також - звести нанівець інститути (необхідні елементи) громадянського суспільства як такого. Тому, правова охорона Конституції України є завданням різних суб єктів, які, здійснюючи відповідні повноваження, формують механізм її охорони.
Питання правової охорони конституції в широкому розумінні тією чи іншою мірою є завданням усіх учасників конституційно-правових відносин, а в першу чергу тих, на сторожі чиїх прав стоїть власне Конституція як Основний Закон держави. Отже, важливо дослідити систему правової охорони конституції, проаналізувати сутність кожного з її елементів і з ясувати їх значення у механізмі правової охорони Конституції України.
Вище викладені міркування були вихідними при виборі теми дослідження, характеру і кола питань, що в ньому розглядаються. Крім цього, значення теми дисертаційного дослідження зумовлено необхідністю створення теоретичної бази, систематизації знань у сфері правової охорони конституції і ефективності їх практичного застосування.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права в межах теми "Актуальні проблеми функціонування органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування в Україні", затвердженої наказом ректора № Н-492 від 20 серпня 1999 року.
Метою дисертаційного дослідження є з ясування сутності правової охорони Конституції та розкриття механізму забезпечення правової охорони Основного Закону України.
Згідно з поставленою метою зроблено спробу виконати такі завдання:
- визначити суспільну потребу у існуванні системи правової охорони конституції;
- проаналізувати й узагальнити існуючі концепції, доктрини, окремі погляди українських і зарубіжних учених щодо правової охорони Основного Закону;
- розкрити систему елементів правової охорони Основного Закону;
- охарактеризувати роль і значення Українського народу, Верховної Ради України, Президента України та Конституційного Суду України як суб єктів правової охорони Конституції України;
- визначити проблеми щодо організації і функціонування механізму забезпечення та системи правової охорони Конституції України.
Об єктом дослідження є конституційно-правові відносини в сфері правової охорони Конституції України.
Предметом дослідження є правова охорона конституції як системне явище та механізм її забезпечення в Україні.
Методологічною основою дисертаційного дослідження є системний метод дослідження, за допомогою якого правова охорона конституції досліджується як множинність взаємопов язаних елементів, які у сукупності дають можливість розглядати правову охорону конституції як цілісне системне явище. Автором використовується історико-правовий метод при дослідженні генези правової охорони конституції та становлення інституту правової охорони Основного Закону у конституційно-правових доктринах в Україні; метод логічного аналізу використовується при дослідженні системи конституційних гарантій правової охорони конституції, обґрунтуванні поняття правової охорони конституції, конституційного контролю. У роботі також застосовується універсальний діалектичний, порівняльно-правовий, статистичний методи, методи моделювання і прогнозування. Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять Конституція України, інші нормативно-правові акти України, узагальнена практика діяльності державних органів України, законодавство іноземних держав. Суттєве значення для розробки теоретичних положень дисертації мають праці таких українських вчених: В.Б.Авер янов, С.Е. Базилевич, А.П.Заєць, В.М. Кампо, А.М.Колодій, В.В.Копейчиков, О.Л. Копиленко, П.Ф. Мартиненко, О.М. Мироненко, Л.Т. Кривенко, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, П.Б. Стецюк, В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, Є.А. Тихонова, О.Ф. Фрицький, В.В. Цвєтков, М.В. Цвік, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, Л.П.Юзьков та інші. Проблеми правової охорони конституції в цілому та окремі її аспекти досліджували такі зарубіжні вчені: С.А. Авакьян, М.В.Баглай, О.Бланкенагель, С.В. Боботов, Н.О. Боброва, М.В. Вітрук, В.К. Дябло, Б.С. Ебзєєв, Р.В. Єнгібарян, Є. Зв єжховскі, Г. Зємба-Залуцка, Д. Зрєб єц, Л.В. Лазарєв, О.О. Кутафін, В.О. Лучін, Ж.І. Овсепян, С. Саган, Т.Я. Хабрієва, В.Є. Чіркін, Ю.Л. Шульженко та інші.
При написанні роботи було взято до уваги українські конституційно-правові доктрини, представлені у працях українських вчених та державознавців: Г.Л. Андрузького, М.С. Грушевського, С.С. Дністрянського, М.П. Драгоманова, О. О. Ейхельмана, М.І. Міхновського, Ф.В. Тарановського.
У даній роботі особлива увага приділялася поглядам західноєвропейських правознавців та громадсько-політичних діячів: А. Есмена, Ґ. Єллінека, Ґ. Кельзена, Е.-Ж. Сійєса та інших.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що за характером і змістом розглянутих проблем, - це перше у вітчизняній науці конституційного права теоретичне комплексне дослідження правової охорони Конституції України, в якому сформульована концепція правової охорони Основного Закону України.
На основі проведеного дослідження сформульовано низку нових положень, висновків та пропозицій, що мають наукову новизну:
1. Встановлено закономірність розвитку правової думки щодо правової охорони конституції у конституційно-правових доктринах в Україні, починаючи з середини дев ятнадцятого до кінця двадцятого століття, яка полягає в тому, що у конституційних проектах відповідного періоду є присутня ідея правової охорони Основного Закону, яка простежується у окремих положеннях цих праць.
2. Визначено поняття правової охорони Конституції України як системи її нормативно-правових та організаційно-правових гарантій, передбачених Конституцією і законами України. 3. Обґрунтовано, що основними базовими конституційними гарантіями правової охорони Конституції є: 1) конституційний контроль; 2) конституційну відповідальність; 3) офіційне тлумачення конституції; 4) особливий порядок прийняття конституції; 5) особливий порядок внесення змін до конституції.
4. Визначено провідну роль Українського народу як суб єкта конституційно-правових відносин в механізмі організаційно-правових гарантій правової охорони Конституції України та встановлено можливості його ефективнішої участі в цьому механізмі.
5. Подано авторське визначення поняття конституційного контролю, як передбаченої законом діяльності державних органів, посадових осіб, яка полягає у перевірці та оцінці відповідності правових актів конституції, а також в усуненні встановлених невідповідностей шляхом застосування різних юридичних засобів з метою охорони конституції.
6. Запропоновано удосконалити механізм внесення змін до Конституції України, враховуючи при цьому важливість окремих розділів Основного Закону, зокрема Розділу І "Загальні засади", та їхню диференціацію щодо закріплення особливого порядку внесення змін до них.
7. Визначено доцільність встановлення на законодавчому рівні окремої процедури підписання та оприлюднення закону про внесення змін до Конституції України.
8. Запропоновано посилити конституційну відповідальність окремих суб єктів конституційного права України на підставі удосконалення інституту присяги та встановити як підставу конституційної відповідальності порушення присяги особою, яка її складає.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони спрямовані на розвиток науки конституційного права. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки, рекомендації можуть бути використані:
у законотворчій роботі - при розробці і прийнятті нових та при внесенні змін до чинних законів.
у науково-дослідницькій роботі - для наступних напрацювань у сфері конституційного права;
у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з конституційного права України, у викладанні курсу конституційного права та спецкурсу по теорії конституції.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні положення і висновки дисертації використовуються автором при викладанні навчального курсу з дисципліни "Конституційне право України" у Правничому коледжі Львівського національного університету імені Івана Франка, а також при проведенні лекційних та семінарських занять по спецкурсу "Основи теорії конституції" у Львівському національному університеті імені Івана Франка, матеріали дисертації передано до Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України з метою їх реалізації на практиці.
Основні положення дисертації висвітлено у виступах автора на: IV - VI, VIII регіональних наукових конференціях "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні", що відбувалися у м. Львові протягом 1998 - 2002 років; міжнародній науковій конференції "Конституційні права і свободи громадян в Україні та Республіці Польща: реалії та перспективи" (Львів, Львівський національний університет імені Івана Франка, листопад 2000 р.); ІV науковій конференції "Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи" (Тернопіль, лютий 2002, тези не опубліковано); науково-практичній конференції "Становлення і розвиток правової системи України" (Київ, березень 2002). Тези виступів або підготовлені на їх основі статті - опубліковані.
Публікації. Положення дисертації опубліковано у восьми наукових статтях, п ять з яких - у фахових виданнях з юридичних наук, визначених Вищою атестаційною комісією України.
| 
