|
Актуальність теми. Основним Законом самостійної України (ст. 3), прийнятим 28 червня 1996 року, людину, її життя, здоров`я, честь, гідність, безпеку та недоторканність визнано найвищою соціальною цінністю.
Відомо, що головним завданням законодавства про кримінальну відповідальність є охорона соціальних цінностей. Першочергова ж функція чинного Кримінального кодексу полягає в захисті особистих благ людини, її фундаментальних прав і свобод від будь-яких протиправних посягань. Пріоритет цього завдання закріплено в Конституції України. Споконвічно людина прагнула бути вільною. Вільно існувати, вільно обирати місце проживання, професію, дружину (чоловіка) тощо. Реалізувати ж це право їй не завжди вдавалося, оскільки такі природні блага, як воля та особиста недоторканність, постійно піддавалися всіляким обмеженням. Але раніше неможливість або обмежена можливість реалізації людиною цих прав, як правило, були пов`язані з історичною еволюцією української держави і сприймаються як даність, оскільки це хід історії. Хоча вже тоді окремі прояви цього явища поступово піддавалися криміналізації, зокрема в Руській Правді Ярослава Мудрого [40, 68], а потім у Воїнському Артикулі 1715 року Петра І [39, 300], в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1885 року [44, 629]. Окремі сторони цього явища нагадували про себе й на початку будівництва Країни Рад. Про це свідчить той факт, що в КК Таджицької РСР до 1930 року була норма про відповідальність за викрадення жінки з метою продажу, у КК РРФСР 1926 року знаходилась ст. 232 про відповідальність за сплату та прийняття викупу за наречену, у якій мова йшла, зокрема, про купівлю-продаж жінки з метою одруження [138, 62].
У радянський період обґрунтовано вважалося, що торгівля людьми існує лише за кордоном. Наявність “залізної завіси” в епоху комуністичного будівництва створювала нездоланну перешкоду для вільного в`їзду в Країну Рад та виїзду з неї будь-кого. Усі кордони були щільно закриті. Кожна людина, яка прибувала в Радянський Союз або виїжджала з нього, проходила жорсткий контроль з боку співробітників відповідних відомств, завдяки якому транспортування “людського товару” через державний кордон СРСР було просто неможливим. Однак з падінням адміністративно-командної системи представники кримінального світу, використовуючи нестабільну політичну та економічну ситуацію, проблему купівлі-продажу людей вирішили без особливих труднощів: де за допомогою корумпованих працівників органів державної влади, де шляхом використання власних можливостей тощо, але вже в середині дев`яностих років XX століття міжнародне співтовариство вимушене було визнати, що країни колишнього СРСР є головними постачальниками людей для світової секс- та порноіндустрії. З цього приводу В.В. Лунєєв зазначив: "Цей вид злочинного "ремесла" (мова йде про торгівлю людьми – Я.Л.) став широко поширюватись в Росії, Україні та Білорусі, звідки російських, українських та білоруських жінок вивозять до Західної Європи та США" [86, 314].
Європол та ООН повідомляють, що кожен рік в різні країни Європи контрабандним шляхом переправляється 4 млн. людей з різних країн світу [239, 18-19], поповнюючи, як зауважує виконавчий директор відділу по боротьбі з наркотиками й профілактики злочинності ООН Піно Арлакчі, “…багатомільйонну армію сучасних рабів, яка дорівнює за одними даними 27 мільйонам, а за іншими – 200 мільйонам” [156, 152]. Велику частину від загальної кількості таких нелегальних мігрантів, біля 500000, складають громадяни України, переважно жінки. Як правило, всі вони є жертвами торгівлі людьми [239, 18-19]. Згідно з інформацією представника Держдепартаменту юстиції США Джанет Альберт, приблизно 3 тисячі українських жінок щорічно незаконним шляхом ввозяться на територію США [154, 19-20].
На сьогодні торгівля людьми стала не просто явищем глобального масштабу, вона, “перекидаючись”, мов хвороба, з однієї країни на іншу, є не інакше як “…складовою частиною міжнародного кримінального бізнесу” [136, 190]. За даними Європолу та Міжнародної організації з міграції, щорічно кримінальні структури отримують від цієї діяльності величезний прибуток, який дорівнює $ 7 млрд. доларів [239, 18; 229, 2]. І це не дивно, бо одна жінка, яку використовують в сексіндустрії, заробляє для своїх хазяїв близько 350 євро за день [239, 18]. Швидке поширення цього ганебного явища в сучасній Україні обумовило необхідність прийняття відповідних законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з “білим рабством”. 24 березня 1998 року Законом України “Про внесення змін у деякі законодавчі акти України” у зв язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін та доповнень у Кодекс про шлюб та сім ю України” [10] було введено норму (ст. 1241 КК України 1960 року) про відповідальність за торгівлю людьми. Основні механізми по викорінюванню цього ганебного явища також знайшли своє відображення в Програмі запобігання торгівлі жінками та дітьми, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 року № 1768 [20]. Деякі аспекти даної проблеми зачіпалися в подальшому в Указах Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376 “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” [17], від 18 січня 2001 року № 20 “Про додаткові заходи із запобігання пропажі людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади з їх розшукування” [18] та від 25 квітня 2001 року № 283 “Про підвищення соціального статусу жінок” [19].
У 2000 році в Україні відбувся перший захист кандидатської дисертації з проблем запобігання торгівлі жінками та дітьми, автором якої є В.О. Іващенко, але в цій дисертації підіймалися питання переважно кримінологічних аспектів цього злочину, а головне, розгляду було піддано “стару” кримінально-правову норму (ст. 1241 КК України 1960 року). На лютий 2003 року заплановано захист ще однієї кандидатської дисертації з питань кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, автором якої є В.А. Козак. Але у цій роботі не висвітлено проблему застосування до осіб, винних у вчиненні злочину, передбаченого ст. 149, кримінального покарання та інших заходів кримінально-правового впливу, зокрема. сформульованих у ст. ст. 75, 79 КК України, що залишає цей аспект проблеми відкритим. Вельми актуальною є й проблема відсутності в науці кримінального права комплексного порівняльно-правового дослідження згаданого складу злочину.
У той же час торгівля людьми в Україні набирає швидкості, а тому “...актуальність її попередження, – як зазначає О.М. Литвак, – значно виросла” [150, 29].
Про це свідчать статистичні дані. Якщо на початку 1998 року в Україні за фактом торгівлі людьми слідчими підрозділами прокуратури було порушено лише дві кримінальні справи, то в 1999 – уже 11, у 2000 році – 42 [225], а в 2001 – 91 [233; 234]. На сьогодні (згідно з даними Міжнародної організації з міграції, станом на 28 листопада 2002 року), в Україні порушено вже 298 кримінальних справ за фактами торгівлі людьми [222; 234]. Проведення у 2001 році в Україні кримінально-правової реформи завершилося прийняттям нового закону про кримінальну відповідальність, тобто нового українського Кримінального кодексу, в якому, зокрема в ст. 149, передбачено відповідальність за злочин, що має назву “Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”. Але навіть після цієї реформи дана норма не позбавилась певних вад і в такому вигляді не в змозі забезпечувати в повному обсязі захист людини від певних протиправних посягань. Так, не дивлячись на зростання кількості кримінальних справ, на сьогодні лише по 10 (десяти) з них є обвинувальні вироки суду [222].
Головна причина такого стану речей – це певна недосконалість ст. 149 чинного Кримінального кодексу. Детальне її вивчення показало, що вона потребує відповідного законодавчого “чищення” з багатьох причин. Це і загальна складність тексту норми для розуміння, і некоректність формулювання об`єктивної сторони зазначеного складу злочину (чомусь не криміналізовано купівлю людини й таку форму придбання людини, як “інше оплатне одержання людини”, що призводить до певних труднощів у правозастосовчій діяльності при кваліфікації дій злочинців), і зайва кількість цілей, наявність яких значно ускладнює доведення вини торговців людьми, і залишення поза законодавчою увагою певних ознак (зокрема, обману), що підвищують суспільну небезпеку злочину й заслуговують на віднесення до числа кваліфікуючих, і непродуманість міри покарання за діяння, описані в ч. 1 ст. 149 КК України, й відсутність заохочувальних норм тощо. Глибоке теоретичне розроблення питання кримінальної відповідальності за торгівлю людьми має надати можливість розв язати існуючі проблеми (кримінально-правова оцінка цього злочину, учиненого в співучасті, відмежування його від суміжних злочинів, кваліфікація торгівлі людьми за наявності сукупності злочинів, визначення меж злочинного при вчиненні акту торгівлі тощо), а також сприяти поліпшенню як правотворчої, так і правозастосовчої діяльності. Усе це, на думку автора, підкреслює актуальність і доцільність обраної теми дисертації.
Питання кримінальної відповідальності за торгівлю людьми розглядалися в роботах І. Бергера, М. Війєрс, Н.О. Гуторової, С.Ф. Денисова, Т.А. Денисової, Ю.А. Кармазіна, В.А. Козака, В.М. Куца, А.М. Орлеана, В.І. Осадчого, В.П. Панова, І.В. Пшеничного, Р. Хавемана, М.І. Хавронюка, Донни М. Хьюз.
У процесі вивчення даної проблеми автор не тільки сконцентрував увагу на кримінально-правовому дослідженні злочину, передбаченого ст. 149 КК України, а й проаналізував і використав законодавчий досвід ряду зарубіжних країн, а саме: відповідні положення кримінальних кодексів Австрії, Індії, Іспанії, Казахстану, КНР, Нідерландів, Польщі, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Молдова, Російської Федерації, Узбекистану, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції, штату Нью-Йорк, Кримінального закону Латвійської Республіки. Значну роль у виробленні авторської концепції кримінальної відповідальності за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини відіграли праці М.І. Бажанова, Л.С. Білогриць-Котляревського, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, С.Б. Гавриша, В.К. Глістіна, Н.О. Гуторової, П.С. Дагеля, Ю.О. Демідова, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, В.М. Кудрявцева, В.Г. Макашвілі, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, С.Ф. Мілюкова, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, А.А. Піонтковського, С.В. Познишева, В.В. Скибицького, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, Б.С. Утєвського, Є.В. Фесенка, В.Л. Чубарєва, С.Д. Шапченка, С.С. Яценка.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану (“Кваліфікація злочинної діяльності”) науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології і є складовою частиною загальної науково-дослідної програми Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України “Боротьба з транснаціональною організованою злочинністю” (п. 3.1). Окремі пропозиції, викладені автором на сторінках даної роботи, ураховують вимоги Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 25 вересня 1999 року та Указу Президента України № 20 від 18 січня 2001 року “Про додаткові заходи із запобігання пропажі людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади з їх розшукування”.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне розроблення та аналіз торгівлі людьми як транснаціонального антисоціального явища у всіх її проявах та формах і як складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України, у порівнянні з положеннями кримінальних кодексів ряду зарубіжних країн. Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:
1) вивчити історичну еволюцію відповідальності за торгівлю людьми; 2) дослідити міжнародно-правові документи з приводу запобігання “білому рабству”; 3) проаналізувати слідчо-прокурорську та судову практику щодо питань кримінальної відповідальності за торгівлю людьми за КК України; 4) оцінити коректність уживаної термінології в тексті кримінально-правової норми про відповідальність за торгівлю людьми; 5) дослідити склад злочину “торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини” (ст. 149 КК України); 6) визначити безпосередній об`єкт злочину; 7) розв`язати питання щодо правильного розуміння та застосування положень ст. 149 КК України; 8) проаналізувати відповідні положення кримінальних кодексів окремих зарубіжних країн для можливого запозичення певного досвіду; 9) унести конкретні пропозиції щодо вдосконалення норми про відповідальність за торгівлю людьми; 10) на підставі проведеного дослідження розробити та запропонувати свою редакцію норми про відповідальність за торгівлю людьми.
Об`єктом дослідження є торгівля людьми як транснаціональне антисоціальне явище, його природа і сутність, а також юридичні форми її прояву в кримінальному законі.
Предметом дослідження є кримінально-правові норми вітчизняного та зарубіжного законодавства, що встановлюють відповідальність за торгівлю людьми або за інші незаконні угоди щодо передачі людини, практика застосування ст. 149 КК України під кутом зору виявлення вад цієї норми, що потребують усунення для підвищення її правоохоронного потенціалу.
Методи дослідження. Дослідження проводилося з використанням таких методів пізнання, як історичний (у процесі ознайомлення з літературою та законодавством минулих століть: Руською Правдою, Артикулом Воїнським 1715 року Петра І тощо), логіко-граматичний (при тлумаченні певних положень КК України 1960 року й чинного кримінального закону, зокрема тексту диспозиції ч. 1 ст. 149 КК України 2001 року, а також понять “людина”, “особа”, “група осіб за попередньою змовою”, “продаж людини” тощо), аналітичний (наприклад, коли було необхідно обґрунтувати, довести, спростувати ті або інші погляди), порівняльно-правовий (у процесі співвідношення статей КК України 2001 року з відповідними положеннями кримінальних кодексів деяких зарубіжних країн), статистичний (при вивченні довідок, звітів правозастосовчих органів про злочини, що посягають на свободу та недоторканність людини). Були також використані деякі дані науки психології (переважно для аргументування своїх поглядів на суб єктивну сторону основного складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України).
Емпірична база дослідження. У процесі написання дисертації автором було вивчено статистичні й аналітичні дані МВС України, СБУ, Інтерполу, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, Верховної Ради України, Верховного Суду України, рішення Конституційного Суду України, Ради Європи, інформаційні джерела щодо запобігання торгівлі людьми неурядових організацій “Ла Страда-Україна” та “Winrock International” за період з 1995 по 2002 роки. Проаналізовано понад 60 кримінальних справ, 8 з яких за фактами торгівлі людьми, 70 матеріалів дослідчої перевірки за фактами торгівлі жінками і дітьми, виготовлення та збуту порнографічних предметів, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, утримання місць розпусти, а також понад 100 адміністративних протоколів щодо осіб, які займалися проституцією. Проведено опитування 20 суддів, 54 працівника МВС та 22 працівника прокуратури. Використано й особистий досвід роботи в слідчих підрозділах УМВС України в Луганській області. Наукова новизна одержаних результатів. Робота, з одного боку, є першим в Україні комплексним монографічним порівняльно-правовим дослідженням кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 149 чинного КК України, а з іншого, у ній уперше в України проаналізовано проблему покарання, у рамках якої значне місце посідає й питання доцільності застосування до винних осіб певних інститутів звільнення від відбування покарання, законодавчо сформульованих у статтях 75, 79 КК України, які є новелами для української кримінально-правової науки. На захист виносяться такі положення:
1) доцільність визнання свободи та недоторканності людини безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 149 КК України; 2) доцільність визнання єдино можливими цілями торгівлі людьми наживу та іншу вигоду; 3) доцільність криміналізації “купівлі людини” шляхом законодавчої фіксації цієї угоди в тексті диспозиції ч. 1 ст. 149 КК України; 4) визначення поняття торгівлі людьми взагалі як здійснення стосовно людини (групи людей) незаконної угоди купівлі-продажу з метою наживи або іншої вигоди; 5) доцільність криміналізації такої угоди, як “інше оплатне одержання людини”, шляхом її законодавчої фіксації в тексті диспозиції ч. 1 ст. 149 КК України; 6) доцільність віднесення дій, пов`язаних із торгівлею людьми з використанням обману або поєднаних із переміщенням потерпілого через державний кордон України, до розряду кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ст. 149 КК України; 7) доцільність уведення до ст. 149 КК України норми про дійове каяття як спеціальної підстави звільнення винної особи від кримінальної відповідальності за цей злочин; 8) доцільність виведення з-під дії ст. 149 КК України акту купівлі людини, який супроводжувався метою звільнення потерпілого від злочинної залежності, що утворилася в результаті вчинення стосовно нього розглядуваного злочину; 9) доцільність зниження віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за кваліфікований та особливо кваліфікований склади злочину “торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”, з 16 до 14 років; 10) доцільність заміни обов язкового характеру конфіскації майна в санкції ч. 3 ст. 149 КК України альтернативним; 11) доцільність доповнення вжитого у ч. 3 ст. 149 тексту “…пов язані з незаконним вивезенням дітей за кордон…” словом “малолітніх”; 12) конкретні рекомендації щодо вдосконалення як ст. 149, так і окремих положень КК України, роз`яснення питань кваліфікації злочинів та їх відмежування, приведення юридичної термінології, застосованої в тексті норми та назві розділу, де ця норма розміщена, у відповідність до її призначення (зокрема, доцільність використання поняття “людина” замість поняття “особа”) тощо; 13) можливий варіант норми про відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини”.
Практичне значення результатів дослідження визначається перш за все тим, що автор сформулював рекомендації щодо вдосконалення ст. 149 КК України та запропонував її нову редакцію, направивши відповідного листа до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, на який зі згаданого Комітету було одержано відповідь про слушність поданих рекомендацій і пропозицій та можливість їх урахування в процесі вдосконалення норм чинного КК України (лист вих. № ВР/06-19/14-678 від 17.12.2002 р.). Інформацію, викладену автором у деяких наукових статтях, яка віддзеркалює зміст дисертації, покладено в основу занять у системі службової підготовки слідчих СУ УМВС України в Луганській області (лист вих. № 3/1-66 від 13.01.2003 р.) та прокурорсько-слідчих кадрів органів прокуратури Луганської області (лист вих. № 04/2-10д-03 від 30.01.2003 р.).
Положення, які містяться в роботі, будуть корисними в навчальному процесі вищих юридичних навчальних закладів і факультетів при викладанні Особливої частини кримінального права, для розроблення певного спецкурсу, при підготуванні підручників, навчальних і методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації суддів, прокурорів, адвокатів, слідчих, працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з торгівлею людьми.
Результати дослідження можуть бути використані при можливому підготуванні постанови Пленуму Верховного Суду України щодо практики застосування судами України законодавства про відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини.
Викладені в дисертації положення, висновки та пропозиції можуть стати матеріалом для подальших досліджень в науці кримінального права. Апробація результатів дослідження. Результати дисертації було обговорено на спеціальному засіданні кафедри кримінального права та кримінології Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Дисертант виступав із повідомленнями на міжнародному науково-практичному семінарі “Злочини проти особистої волі людини” (19-20 вересня 2000 року, м. Харків), науково-практичній конференції “Сучасні проблеми юридичної науки та правозастосовчої діяльності” (20-21 грудня 2001 року, м. Харків), міжнародній науково-практичній конференції “Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (30-31 травня 2002 року, м. Луганськ). Окремі положення дисертації було обговорено під час роботи міжнародної Літньої школи “Права людини в Європі”, котра працювала у м. Мінську, Республіка Білорусь з 1 по 16 липня 2002 року, у якій дисертант брав особисту участь.
Публікації. Основні пропозиції та висновки, сформульовані в дисертації, знайшли відбиття у монографії, а також у семи наукових статтях, шість із яких опубліковано в збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань (одна стаття у співавторстві, де особистий внесок автора становить 50%, його складають власні теоретичні розробки), у трьох тезах на науково-практичних конференціях.
Структура роботи визначається її метою та завданнями, які випливають із цієї мети. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел (249 найменувань на 22 сторінках) і додатків. Основний текст дисертації займає 178 сторінок. Загальний обсяг роботи – 204 сторінки.
|
