|
Актуальність теми. З прийняттям нової Конституції Україна вступила в новий етап розбудови демократичної соціальної правової держави. Закріплення в ч. 2 ст. 3 Конституції України положення, що “утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов язком держави” [1], для кримінально-процесуального законодавства означає, що воно має бути зорієнтоване на забезпечення можливостей здійснення учасниками судочинства процесуальних прав та додержання законності під час його відправлення (п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції).
Однією з необхідних умов реалізації конституційного принципу законності в процесі кримінального судочинства і досягнення поставлених перед ним завдань є повне, всебічне та об єктивне встановлення обставин, які складають особливості предмета доказування у справах про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК України) [2].
Знання цих обставин дозволяє правильно, з максимально можливим дотриманням інтересів суспільства, прав та законних інтересів неповнолітніх розслідувати та розглядати конкретні кримінальні справи, послідовно та цілеспрямовано здійснювати боротьбу зі злочинністю неповнолітніх кримінально-процесуальними засобами, вести ефективну профілактичну роботу серед підлітків-правопорушників. Поміж тим, проведені наукові дослідження свідчать про недооцінку багатьма практичними працівниками вимог кримінально-процесуального закону щодо необхідності ретельного дослідження даних, які стосуються особистості неповнолітніх обвинувачених (підсудних). У процесі доказування допускається ряд помилок, пов язаних зі встановленням ролі неповнолітнього у вчиненні злочину, обставин, які можуть вплинути на визначення його осудності, тяжкість покарання тощо.
Працівниками органів досудового розслідування та суду не завжди повно досліджуються обставини, які складають кримінологічну характеристику злочинів, вчинених підлітками. Часто вказані обставини не враховуються, зокрема під час вирішення питання про застосування запобіжних заходів щодо неповнолітніх, що іноді веде як до необґрунтованого застосування конкретного виду запобіжного заходу взагалі, так і до порушення процедурних вимог, встановлених законом. Практичними працівниками іноді допускаються помилки і в ході доказування цивільного позову у справах цієї категорії. Все це призводить, з одного боку, до необґрунтованого звільнення частини неповнолітніх від кримінальної відповідальності, а з іншого – до призначення необґрунтовано суворого покарання.
Не можна стверджувати, що ця проблема не привертала уваги науковців. Різні її аспекти висвітлювались у роботах С.І. Вікторського, В.К. Вуколова, Ю.М. Грошового, Н.І. Гуковської, А.І. Долгової, А.Я. Дубинського, К.Є. Ігошева, В.С. Зеленецького, Є.Д. Лук янчикова, Г.М. Міньковського, В.Т. Нора, Л.Б. Обідіної, Г.О. Омельченка, Д.П. Письменного, Є.В. Ремізової, В.Я. Рибальської та інших вчених. Однак питання, пов язані з особливостями процесу доказування у справах про злочини неповнолітніх, досліджувались або у зв язку з вирішенням більш широких проблем, або під кутом зору окремих їх аспектів. До того ж продовжує залишатись дискусійним ряд положень, що стосуються співвідношення обставин, які підлягають встановленню у справах цієї категорії, і компонентів загального предмета кримінально-процесуального доказування, кола обставин, на які у справах про злочини неповнолітніх необхідно звернути особливу увагу, способів та обсягу дослідження вказаних обставин та цілої низки інших питань.
Необхідність їх комплексного вирішення обумовлюється не тільки потребами науково-дослідної, а й правотворчої та правозастосовної діяльності. Вирішення багатьох питань, пов язаних з темою даного дисертаційного дослідження, складає особливу актуальність у зв язку з необхідністю внесення радикальних змін до кримінально-процесуального законодавства в процесі здійснення правової реформи в Україні.
Цими міркуваннями пояснюється вибір автором теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Донецького інституту внутрішніх справ МВС України 29 грудня 1999 року (протокол № 5). Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів науково-дослідних установ МВС України на 1995-2000 роки (додаток № 2 рішення колегії МВС України від 28.02.95 р.), а також відповідно до Наказу МВС України “Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період із 2001 до 2005 року” від 11.05.01 р. № 356.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі комплексу проблем, пов язаних з процесом доказування у кримінальному судочинстві України та його особливостей у справах про злочини неповнолітніх з позицій теорії пізнання та досягнень світової правової науки, розробка на підґрунті цього пропозицій щодо подальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування з метою забезпечення успішної боротьби зі злочинністю неповнолітніх.
Виходячи із загальної мети дослідження в дисертації вирішувались такі завдання:
- розглянути соціально-правову обумовленість процесу доказування у справах про злочини неповнолітніх, яка ґрунтується на особливостях вікового розвитку підлітків;
- дослідити історичні аспекти кримінального судочинства у справах цієї категорії з метою використання його позитивного досвіду;
- розкрити зміст, правову природу та значення обставин, на встановлення яких слід звертати особливу увагу під час провадження у справах про злочини неповнолітніх. Визначити їх співвідношення з компонентами загального предмета доказування;
- визначити роль прокурора, судів та захисника в дослідженні обставин, які складають особливості предмета доказування у справах про злочини неповнолітніх;
- обґрунтувати обов язковість використання окремих способів встановлення обставин, передбачених ст. 433 КПК України, як умови забезпечення їх всебічного, повного та об єктивного дослідження;
- довести, що доцільність застосування до неповнолітніх запобіжних заходів визначається насамперед вимогою якісного дослідження обставин, які складають особливості предмета доказування у справах цієї категорії;
- розкрити особливості доказування цивільного позову у справах про злочини неповнолітніх;
- проаналізувати правові та організаційні заходи, спрямовані на підвищення якості досудового слідства та судового розгляду у справах цієї категорії, зокрема на підвищення ефективності доведення обставин, передбачених ст. 433 КПК України.
Об єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі доказування у справах про злочини неповнолітніх.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та методологічні проблеми встановлення обставин, які складають особливості предмета доказування у справах про злочини неповнолітніх.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає система загальнонаукових і спеціальних галузевих методів пізнання об єктивної дійсності, а саме: історико-правовий (дослідження історичного розвитку теорії і практики кримінального судочинства у справах неповнолітніх); логіко-юридичний (визначення юридичної природи обставин, які складають особливості предмета доказування у справах про злочини неповнолітніх); статистичного аналізу (аналіз показників роботи органів досудового розслідування, прокурорів, захисників, суду); узагальнення (точок зору, результатів дослідження); порівняльно-правовий (для подолання існуючих проблем системи права України за допомогою адаптації досвіду інших держав у їх ефективному вирішенні); конкретно-соціологічних досліджень (вивчення кримінальних справ, анкетування та опитування слідчих та суддів) тощо.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок вивчення 375 кримінальних справ, 100 матеріалів перевірки заяв і повідомлень про злочини, за якими було відмовлено в порушенні кримінальної справи, та опитування й анкетування 150 суддів та слідчих органів внутрішніх справ. Використано аналітичні та статистичні матеріали Генеральної прокуратури України, Головного слідчого управління МВС України. Враховувався також особистий досвід роботи дисертанта в підрозділах кримінальної міліції у справах неповнолітніх.
Науково-теоретичною основою дисертації стали роботи в галузі кримінального процесу вітчизняних та зарубіжних країн, наукові праці з питань теорії держави і права, кримінального права, криміналістики, кримінології, психології, цивільного права, цивільного процесу та інших наук.
Правовою базою дисертаційного дослідження є Конституція України, Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний кодекси України та інші закони України, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови Пленуму Верховного Суду України та міжнародні документи: Конвенція про права дитини, “Пекінські правила”, кримінально-процесуальні кодекси Чехії, ФРН, Польщі, Румунії тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше в Україні зроблено спробу комплексного, системного дослідження особливостей процесу доказування у справах про злочини неповнолітніх. Розгляд цієї проблеми в комплексі правових, соціально-психологічних та організаційних питань дозволив сформулювати низку висновків: про соціально-правову обумовленість обставин, передбачених ст. 433 КПК України; про співвідношення вказаних обставин з компонентами загального предмета доказування; про значимість встановлення обставин, які стосуються особистості неповнолітнього правопорушника, та обставин, які утворюють кримінологічну характеристику злочинів, вчинених підлітками, під час прийнятті рішення про покарання неповнолітніх. У дисертації вперше розглянута система організаційно-правових заходів, спрямованих на підвищення ефективності встановлення цих обставин, а також тих обставин, які підлягають встановленню в процесі доказування цивільного позову у справах цієї категорії, і, як наслідок, на підвищення якості судочинства в цілому та посилення профілактики правопорушень серед неповнолітніх.
Цю новизну конкретизують, зокрема, такі положення і висновки дисертаційного дослідження:
- особливості процесу доказування у справах про злочини неповнолітніх обмовлені віковими ознаками суб єкта злочину, а також тією роллю, яку неповнолітні відіграють у здійсненні кримінальної політики як частини соціальної політики держави стосовно підлітків;
- принцип спеціалізації органів судової влади за цією категорією справ повинен бути закріплений законодавчо. Його послідовним вирішенням має стати створення судів у справах неповнолітніх;
- у справах про злочини неповнолітніх не існує спеціального предмета доказування. Обставини, що підлягають встановленню у справах цієї категорії (ст. 433 КПК України), повністю охоплюються положеннями ст.ст. 23, 64 КПК України (загальний предмет доказування) і за своєю правовою природою лише конкретизують останні, являють собою їх своєрідне розшифрування;
- неповне дослідження в ході досудового слідства та судового розгляду обставин, передбачених ст. 433 КПК України, повинно стати підставою до скасування або зміни вироку в апеляційному та касаційному порядку. На конкретизацію вимог ст.ст. 367, 398 КПК України, підставами для скасування вироку повинні стати:
а) відсутність у матеріалах справи доказів, що підтверджують точний вік засудженого, або коли їх недостатньо для безперечного встановлення цієї обставини;
б) відсутність протоколів допитів батьків, вчителів, вихователів підлітка та інших осіб, чиї показання мають суттєве значення для встановлення обставин ст. 433 КПК України;
в) недослідження обставин, які вказують на наявність чи відсутність дорослого підмовника або інших співучасників злочину;
г) невстановлення здатності неповнолітнього повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними за наявності даних про його розумову відсталість, не пов язану з душевною хворобою;
- підвищення якості встановлення обставин, які складають особливості предмета доказування, вимагає активізації участі в цьому захисника. Це, у свою чергу, робить необхідним його допуск до участі в справі на більш ранніх етапах досудового розслідування, встановлення в законі гарантій права захисника на участь у слідчих діях, а також професійний та психологічний відбір захисників для роботи у справах неповнолітніх (їх спеціалізація);
- встановлення у неповнолітнього підсудного розумової відсталості, не пов язаної з душевною хворобою, але яка не дозволяє йому повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними, вимагає іншого підходу до призначення йому міри покарання, робить необхідним доповнити чинний кримінальний закон України формулою “вікової осудності” та правових наслідків її встановлення;
- значимість встановлення ступеня розумового розвитку підлітків, притягнутих до кримінальної відповідальності, робить необхідним доповнити положення закону про випадки обов язкового проведення експертиз (ст. 76 КПК України) ще одним пунктом: для встановлення здатності неповнолітнього повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними в тих випадках, коли є дані про його розумову відсталість, не пов язану з душевною хворобою;
- для забезпечення реальної можливості слідчому та суду дослідити психологічні особливості особистості неповнолітнього правопорушника і рівень його інтелектуального розвитку необхідно вирішити питання про створення експертних установ на місцях, які б узяли на себе науково-організаційний бік проведення судово-психологічних експертиз; для встановлення несприятливих умов морального формування особистості неповнолітнього правопорушника, коли нормальна поведінка для нього стає “важкою” та свідчить певною мірою про його “соціальну невинуватість”, слід проводити так звані соціальні дослідження особистості неповнолітніх. Такі дослідження повинні проводити не тільки органи, які ведуть процес, а й спеціально створені для цього соціальні служби;
- скоєння неповнолітнім злочину під впливом загрози, примусу або в силу матеріальної чи іншої залежності від дорослої особи повинно стати підставою для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. Втягнення ж підлітка у злочин будь-яким іншим способом у сукупності з іншими обставинами (малозначущість злочину, щиросердечне розкаяння тощо) може виключати діяння підлітка як злочинне або обґрунтувати заміну кримінальної відповідальності заходами виховного чи громадського впливу;
- доцільність застосування щодо неповнолітніх запобіжних заходів за участю третіх осіб (віддання під нагляд батькам, опікунам, піклувальникам або адміністрації дитячої установи та особиста порука) залежить від бажання цих осіб взяти на себе відповідальність за виконання підлітком обов язків, покладених на нього законом, та їх здатності забезпечити належну поведінку неповнолітнього;
- правильне розуміння поняття “винятковість” у разі застосування щодо неповнолітніх таких запобіжних заходів, як взяття під варту та затримання за підозрою у скоєнні злочину, залежить від правильного тлумачення поняття “тяжкість” скоєного злочину, який відповідно до кримінального закону України охоплює тяжкі та особливо тяжкі злочини;
- для прийняття справедливого рішення про майнову відповідальність неповнолітнього заподіювача шкоди законодавець повинен враховувати ступінь вини підлітка в заподіянні шкоди, тобто роль неповнолітнього у завданні матеріальних збитків.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження мають прикладне і науково-практичне значення. Застосовані в дисертації підходи і висновки щодо особливостей процесу доказування у справах про злочини неповнолітніх можуть бути використані як науковими, так і практичними працівниками. Доцільним є використання матеріалів дослідження та висновків, що містяться в дисертації, для дослідження проблем особливостей провадження у справах про злочини неповнолітніх, під час розробки навчальних курсів магістерських програм, для підготовки навчальної літератури із зазначених дисциплін, формування й оновлення навчальних планів, програм, підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації слідчих та суддів, під час написання підручників та методичних посібників із кримінального процесу України.
За результатами вивчення слідчої та судової практики у справах про злочини неповнолітніх автором підготовлені та надіслані методичні рекомендації у Головне слідче управління МВС України для поширення серед працівників слідчого апарату республіки. Автором до Верховної Ради України внесені пропозиції щодо удосконалення Кримінально-процесуального кодексу України з питань доказування у справах про злочини неповнолітніх. Матеріали дисертації використовуються під час проведення занять з дисципліни “Кримінальний процес” у Донецькому інституті внутрішніх справ МВС України.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (м. Донецьк, 20-22 червня 2000 р.), на обласній науково-практичній конференції “Закон і підліток” (м. Донецьк, 27 жовтня 2000 р.), на міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (м. Донецьк, 27 квітня 2001 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у семи збірниках наукових праць (без співавторів), у тому числі шість статей – у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертаційного дослідження обумовлюється поставленою метою та завданнями, що з неї випливають. Робота складається зі вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
Повний обсяг дисертації становить 229 сторінок, у тому числі на 19 сторінках список використаних джерел (210 назв) та додатки на 14 сторінках.
| 
