|
Актуальність теми дослідження. Розвиток ринкових відносин в Україні викликав необхідність трансформації правового регулювання відносин щодо руху грошових коштів, як необхідної умови функціонування будь-якої економіки, заснованої на товарно-грошовому виробництві. Одним із ефективних і необхідних інструментів функціонування цих відносин якраз і виступає інститут позики.
Виникнення якісно нових соціально-економічних відносин призвело до збільшення обсягів і збагачення правових форм руху капіталів. Наявність вільних коштів у одних осіб і недостатність їх у інших виступає економічною передумовою виникнення відносин з приводу передачі тимчасово вільних коштів у борг за допомогою позикових угод. Нові соціально-економічні зміни ще більше загострюють невідповідність чинного законодавства (статті 374 - 379 ЦК УРСР) сучасним реаліям, яким притаманний підвищений попит на позикові кошти і більш динамічний розвиток змісту та форм позикових відносин.
Значну частину прогалин у врегулюванні сучасних позикових відносин мав ліквідувати новий Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 29 листопада 2001 р. Але він був повернутий на новий розгляд із зауваженнями Президента України, а відтак не набув чинності. Проект нового ЦК України (надалі – ЦК України) містить чимало новел, які потребують глибокого аналізу з метою виявлення їх ефективності застосування на практиці. Цьому можуть сприяти наукові дослідження.
В деяких дисертаційних роботах розглядалися лише окремі аспекти цивільно-правового регулювання позикових відносин, зокрема договору банківського кредиту (Ю. І. Чалий, 1997), кредитних спілок (О. П. Орлюк, 1998 ), факторингу (Я. О. Чапічадзе, 2000), договору банківського вкладу (Є. В. Карманов, 2001), кредитних відносин (Л. Г. Рябко, 2001), акредитиву (Н. В. Агафонова, 2002).
Проте, на жаль комплексні монографічні роботи із загальнотеоретичних і прикладних проблем позикових відносин, фактично майже відсутні, що негативно впливає на розвиток інституту позикових відносин в Україні, на формування судової практики з цієї категорії справ. Тому подальша наукова розробка загальнотеоретичних проблем позикових відносин, окремих різновидів позикових відносин є необхідною умовою впровадження досконалішого правового регулювання.
Все наведене і обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації виконана відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № ДР 019 U007725 «Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні».
Об єкт та предмет дослідження. Об єктом даного дослідження є загальнотеоретичні аспекти позикових правовідносин в Україні, групова класифікація позикових правовідносин, визначення співвідношення з кредитними та іншими суміжними правовими конструкціями.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, положень нового Цивільного кодексу України, що стосуються позикових відносин, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, юридична практика, постанови Пленуму Верховного Суду України, роз яснення президії Вищого арбітражного (нині – господарського) Суду України тощо.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення системного наукового аналізу поняття, змісту, функцій, та класифікації позикових правовідносин в сучасних умовах в Україні та надання науково-теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення інституту позики та застосування його правових норм.
Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації надана вирішенню таких завдань: визначення поняття та правової природи позикових правовідносин, дослідження розвитку, правової природи їх змісту, поняття та елементів договору позики; дослідження системи позикових правовідносин та їх класифікації; здійснення аналізу особливостей позикових відносин за участю професійних позикодавців, розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства і практики його застосування.
Методологічна основа дослідження. В процесі дисертаційного дослідження застосовувалися, зокрема, методи наукового пізнання, системного підходу, порівняльно-правового аналізу, логіко-юридичний, статистичний, прогнозування, історичний.
Науково-теоретичною базою даної дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців з питань цивільного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Наукову теоретичну основу підготовки дослідження мали наукові праці Ч.Н.Азімова, С.С.Алексєєва, В.І. Борисової, С.М.Братуся, Т.В.Боднар, Д.В. Бобрової, М.І. Брагінського, М.М. Белякова, В.В. Вітрянського, О.В. Дзери, А.С.Довгерта, Д.В. Дождєва, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, В.А. Кройтора, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Г.К.Матвєєва, Д.І. Мейера, І.Б. Новіцького, О.А. Підопригори, Н.О.Саніахметової, М.В. Сібільова, Є.А. Суханова, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.В. Трутеня, О.І.Харитонової, Є.О.Харитонова, С.А. Хохлова, Р.Б.Шишки, Я.М.Шевченко, В.С.Щербини, Ю.С.Червоного та інших дослідників загальних проблем цивільного права та проблем регулювання позикових відносин.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження розглядаються поняття та правова природа позикових відносин і позики, проблеми співвідношення позики з іншими суміжними правовими конструкціями в цивільному праві, вперше проведено класифікацію позикових відносин, запропоновано поняття позики як безплатного або диспозитивно оплатного договору, запропоноване вирішення питань, що є спірними при визначенні процентів за користування позикою, наслідків порушення зобов язань позичальником, відмежуванні позики від кредитної угоди.
У дисертації сформульовано наступні нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:
1. Визначені основні історичні етапи і особливості розвитку позикових відносин в основних правових системах (правопорядках). Поділяється думка вчених про зародження інституту позики в римському приватному праві. Наведено додаткові аргументи про те, що в приватному праві Стародавнього Риму позикові відносини регулювалися трьома видами договорів – звичайною позикою (mutuum), морською позикою (foenus nauticum) і позичкою (commodatum).
У наступний, після приватного права Стародавнього Риму, період розвиток правового регулювання позикових відносин продовжувався шляхом активного використання і вдосконалення вироблених юристами Стародавнього Риму основних правових категорій, які обслуговували позикові відносини, з привнесенням в них особливостей, обумовлених потребами конкретних соціально-економічних умов правопорядків відповідних історичних епох.
Еволюція розвитку позикових відносин в Україні розпочалася після Жовтневої соціалістичної революції і пройшла три основні історичні етапи, кожен з яких характеризувався прийняттям певного нового цивільного кодифікаційного акту (1917-1961 роки; 1961-1991 роки; 1991-2003 роки).
2. Загальне поняття позикових правовідносин полягає у виникненні грошового боргового зобов язання боржника перед кредитором. Позикові правовідносини необхідно розглядати в широкому і вузькому розумінні. В широкому розумінні позикові правовідносини розглядаються як борг, що виникає при будь-якому борговому зобов язанні, в якому одна особа має заборгованість перед іншою. У вузькому розумінні під позиковими правовідносинами розуміється позика у власному розумінні, що безпосередньо і цілеспрямовано виникає за самостійною правовою підставою, якою є договір позики, в силу якого одна сторона передає у власність іншій стороні гроші або речі, визначені родовими ознаками, під зустрічне зобов язання повернути їх в майбутньому такої самої кількості і того ж роду.
3. Обгрунтовано висновок, що позика є зобов язанням, в якому гроші виступають засобом передачі і накопичення заборгованості і не виступають платежем на її погашення між учасниками правовідношення.
4. Визначено підстави виникнення позикових правовідносин у широкому розумінні. Такими підставами є договір позики, видача векселю, емісія боргових цінних паперів. Правила про позику не поширюються на стягнення заборгованості при сплаті податків та інших обов язкових платежів в бюджет та позабюджетні фонди.
Боргові вексельні зобов язання, емісія облігацій і державних (комунальних) позик є позиковими лише в певному відношенні, на які поширюються загальні правила позики з урахуванням особливостей таких кредитних відносин, обумовлені особливостями правової природи боргових цінних паперів.
5. Досліджено місце договору позики у системі цивільно-правових зобов язань. Норми про позику підлягають пріоритетному застосуванню порівняно із загальними положеннями про зобов язання. В частині, що не суперечить спеціальному законодавству, до позикових відносин застосовуються загальні положення про виконання зобов язань.
6. Здійснена класифікація позикових відносин за суб єктами позикових відносин, об єктами позикових відносин, цільовою направленістю та предметом правового регулювання.
В роботі здійснено поділ на чотири групи позикових відносин: позики непрофесійних позикодавців; позики небанківських фінансово-кредитно-фінансових організацій; позики банківських установ; кредитні операції, суміжні з позиковими.
7. У новому ЦК України міститься глава 60 «Позичка», статтями якої (статті 846 - 854) передбачено врегулювання договором позички відносин безоплатного користування майном. За ЦК УРСР 1963 р. ці відносини оформляються договором безоплатного користування майном. Вирішення даного питання в новому ЦК України не є вдалим, оскільки так чи інакше такий підхід буде давати підстави для ототожнення позики з позичкою у правозастосовчій практиці. Тому пропонується зберегти договір безоплатного користування майном.
8. Обгрунтовано доцільність визнання правомірною судову практику про визнання дійсними угод, номінованих в еквіваленті до умовних одиниць (тобто, у відповідній конкретній іноземній валюті), з визначенням їх загальної суми в національній валюті України за курсом гривні до відповідної іноземної валюти на момент укладання таких угод.
9. Зроблено висновок про те, що правила валютного законодавства про обов язковість отримання індивідуальної або колективної ліцензії НБУ на видачу позики, вираженої в іноземній валюті, певною мірою суперечить усталеним традиціям та інтересам громадян, що змушує їх вчиняти позикові угоди в іноземній валюті в усній формі або під виглядом позик, номінованих в національній валюті, що може бути підставою для настання негативних правових наслідків (у вигляді адміністративної чи іншої відповідальності, визнання угоди недійсною).
У зв язку з цим обгрунтовується необхідність визнання правомірними разових грошових позик між резидентами (фізичними особами) для задоволення побутових (непідприємницьких) потреб в іноземній валюті на суму до 5 000 доларів США без отримання ліцензії НБУ на проведення таких валютних операцій.
10. Зроблено висновок про доцільність встановлення норм щодо недопущення «лихварства», яке полягає у закладенні в позикові угоди надмірно високих процентів за отримання позики. Відповідно визначено поняття лихварських (кабальних) угод із застосуванням надмірних процентів та зумовлених цим підстав визнання недійсними позикових зобов язань. Лихварською (кабальною) має вважатися угода, в якій сума процентів за надану позику перевищує її у півтора рази.
11. В дисертації дається оновлене визначення поняття договору позики, згідно з яким за договором позики одна сторона (позикодавець) передає або зобов язується передати у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей (суму позики) або рівну кількість речей того самого роду та якості без сплати процентів за надання позики, якщо інше не передбачено договором у випадках припустимості оплатності позики. Тобто, на відміну від існуючого визначення договору позики як одностороннього, безоплатного і реального, нове визначення передбачає його односторонньо-взаємним, реально-консенсуальним та оплатно-безоплатним.
12. Невдалим є правило ст. 1066 нового ЦК України про обов язковість письмового оформлення договору позики за участю громадян, якщо сума позики перевищує 10-кратний розмір неоподатковуваного доходу. Для громадян незручно буде кожного разу згадувати важко запам ятовувану 10-кратну суму неоподатковуваного доходу, яка може до того ж регулярно змінюватися. Тому більш доцільно в ст. 1108 ЦК України передбачити грошову суму у конкретному грошовому виразі, наприклад 100 грн., 200 грн, 300 грн, що дозволить громадянам легко визначати випадки обов язкового письмового оформлення договору позики.
13. Обґрунтована доцільність підвищення рівня захищеності учасників позикових угод шляхом введення правила про обов язковість нотаріального посвідчення договорів позики на суму більше 10000 грн, якщо позикодавцем є фізична особа. В договірній практиці зустрічаються випадки, коли громадяни підписують письмовий документ про позику із застереженням, що даний договір набуває чинності лише після його нотаріального посвідчення і передають при цьому грошові кошти до моменту нотаріального посвідчення самого договору. Окремі суди вважають таку домовленість договором позики навіть тоді, коли вона не була нотаріально посвідчена, і зобов язують одержувача повернути грошові суми як позику. Така практика є помилковою, оскільки відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній формі досягнуто згоди щодо істотних умов. А відтак, у таких ситуаціях одержана грошова сума не є позикою, а має розглядатися як безпідставно одержане майно.
14. Договір позики є таким самостійним договірним зобов язанням, загальні положення якого можуть застосовуватися до будь-яких кредитних угод, що опосередковують відносини з приводу переходу права власності на гроші та визначені родовими ознаками речі, на умовах строковості, оплатності, зворотності тієї ж кількості і таких же предметів, оскільки кредитний договір та інші види угод, що опосередковують обіг позиченого майна, є особливими різновидами договору позики.
15. Виявлено спільне і відмінне між позикою та іншими позиковими угодами та умови їх одночасного застосування. Обгрунтовується доцільність введення обмежень щодо одночасного застосування позики і кредитних угод одними й тими професійними позикодавцями, що обумовлено наданням позиці ознак універсальності і поширення її положень на неврегульовані ситуації за участю суміжних з нею видів позикових угод.
16. Виявлено критерій відмежування оплатної грошової позики від грошової кредитної угоди. Диспозитивні засади визначення оплатного характеру позики за волевиявленням сторін зумовлюють необхідність встановлення критерію відмежування оплатної грошової позики від грошового кредиту. Зроблено висновок, що оплатні форми грошової позики і кредиту можливо відмежувати зa критерієм «систематичності» (постійності тощо) здійснення позикових угод. Систематичними необхідно визнавати оплатні позикові угоди (грошові позики і кредитні угоди), які кредитор здійснює як свою виключну, переважну діяльність, або за рахунок яких отримує суттєве джерело доходу. Систематичне здійснення оплатної грошової позики чи кредиту доцільно допустити лише для професійних позикодавців – комерційних банків та небанківських фінансово-кредитних організацій.
17. Відповідальність за порушення договору позики базується на загальних правилах про відповідальність за порушення зобов язань. Водночас є істотні особливості відповідальності за прострочення грошового зобов язання, яким також є позикове грошове зобов язання. ЦК УРСР (ст. 214) і ЦК України (ст. 627) передбачають за таке порушення, зокрема, сплату позичальником трьох процентів річних з простроченої суми. У цивілістичній науці і практиці відсутня єдність думок щодо правової природи “річних”. В одних випадках вона розглядається як відповідальність, в інших – як плата за користування чужими грошима. Автор доходить висновку, що “річні” є мірою цивільно-правової відповідальності неустоєчного типу.
На підставі цих та інших висновків дисертантом вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дисертаційного дослідження. Зокрема пропонується змінити або доповнити статті 846-854, 1065, 1066, 1067, 1069 нового ЦК України, ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані автором в результаті вивчення та аналізу наукових і нормативно-правових джерел, судових справ, а також на основі власного досвіду виконання суддівських обов язків по розгляду судових справ.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, у вдосконаленні законодавства України з питань позикових правовідносин, зокрема, нового Цивільного кодексу, у навчальному процесі, підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсів цивільного та підприємницького права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності судів, господарських судів України, правоохоронних органів, у правозастосовчій практиці з питань договірного права, у тому числі позикових правовідносин. Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вони були використані, зокрема, в роботі науково-практичних семінарів суддів (м. Бровари, 2001, 2002 роки), науково-практичної конференції Верховного Суду України (м. Київ, вересень 2002), а також у практичній діяльності суддею Вишгородського районного суду Київської області. Результати дослідження знайшли своє відображення в п яти одноосібних наукових статей загальним обсягом понад 4 друковані аркуші, опублікованих у фахових виданнях та у колективному підручнику «Цивільне право України».
Структура роботи визначається об єктом дослідження та підходу автора до дослідження проблеми, та складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють 8 параграфів, висновку, списку нормативних актів, використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 240 сторінок, з них 11 сторінок займає список використаних джерел.
| 
