|
Актуальність теми дослідження. Трансформація українського суспільства в напрямі цивілізованих форм організації неможлива без утвердження його на засадах права, інтерес до якого ніколи не послаблювався ні у теоретиків права, що розглядають його в ширшому соціальному контексті, намагаючись вийти за межі суто емпіричного чи прагматичного бачення права, ні у філософів, які у вирішенні цієї проблеми вбачають важливу умову цілісного розуміння суспільних процесів і впливу на них. Сучасний період розвитку філософії права відзначається не лише переосмисленням існуючих правових вчень, а й створенням низки нових концепцій. Бурхливі соціальні перетворення і демократичні процеси в усіх сферах суспільного життя незалежної Української держави сприяють інтеграції різних типів праворозуміння, породжують як оновлення методологічних підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування права, так і докорінний перегляд правових цінностей.
Аналізуючи типи праворозуміння слід зазначити, що у філософсько-правовій літературі основний акцент робиться на їх дослідженні як протилежних наукових парадигм, а їх теоретико-методологічній значущості недостатньо приділяється уваги для вирішення найважливіших з-поміж інших соціальних питань – проблем права, що набирають статусу “вічних” та “незмінних” і перебувають в центрі обговорення громадськості та наукової спільноти.
Актуальність даної теми зумовлена і тим, що у правовій науці на сьогодні не вироблено єдиної позиції стосовно розуміння самого поняття права. Безперечно, право є одним з найважкодоступніших об єктів пізнання і здебільшого визначається як продукт та інструмент держави, засіб здійснення політичних цілей, а не як складний світ, багатогранна реальність з власними закономірностями, своїм улаштуванням і логікою розвитку, що відрізняє його від інших сфер людського буття. В численних публікаціях з проблем праворозуміння актуалізуються питання про методологічні та загальнотеоретичні засади аналізу цих проблем. Позитивістська методологічна доктрина праворозуміння, що тривалий час широко визнавалась, поступилася місцем іншим вченням, серед яких істотно виокремлюється правова антропологія як пріоритетний напрям сучасного соціогуманітарного знання. Дослідження цієї проблеми може дати досить плідні результати для визначення системи методології праворозуміння. Узагальненням теоретичних надбань у розробці основних напрямів філософсько-правової думки слід вважати праці відомих українських вчених: К. Жоля, Р. Калюжного, М. Кельмана, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, М. Костицького, О. Манохи, М. Панова, П. Рабіновича, В. Селіванова, В. Скиби, О. Тихомирова, Л. Шкляра та ін.; дослідників зарубіжжя: М. Александрова, С. Алексєєва, Л. Воєводіна, В. Кудрявцева, О. Лейста, Р. Лівшица, Г. Мальцева, В. Нерсесянца, Ю. Тихонравова, Л. Явича та ін.
Щодо з ясування взаємозв язку сутності і явища, змісту і форми в праві плідними є роботи А. Васильєва, О. Гьоффе, С. Зівcа, Д. Керімова, В. Свінціцького, Ю. Симона, А. Ушакова, Р. Халфінової; співвідношення права і суспільної свідомості – В. Желтової, В. Казміренка, Б. Кістяківського, В. Лукашової, В. Медведєва, Є. Недбайла, Г. Остроумова, В. Татенка; зв язку права і особистості – І. Власенка, Я. Кондратьєва, В. Кучинського, В. Синьова, Е. Соловйова, С. Яковенка; взаємообумовленості права, свободи і справедливості – О. Бандури, І. Бичка, О. Єкімова, Т. Знаменської, М. Ібрагімова, Л. Кравченка та ін.
Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є творчі доробки провідних вітчизняних науковців: О. Бандурки, В. Бачиніна, І. Бойко, В. Вовк, О. Гарника, О. Гвоздіка, С. Гусарєва, О. Данільяна, В. Забігайла, А. Зайця, Л. Казміренко, А. Козловського, І. Кондратьєва, В. Ларіонової, С. Максимова, В. Мельничука, О. Мурашина, В. Погорілка, Ю. Римаренка, С. Сливки, В. Сущенка, В. Тація, Б. Чміля, В. Шаповала, В. Шкоди, Г. Юхновця, В. Ярошовця та ряду інших.
Останнім часом в Україні написано чимало монографій, захищено десятки дисертацій із проблем права, проте це не знижує актуальності теми дослідження, навпаки, комплексний науковий аналіз основних типів парадигмального правового мислення (позитивістського і природно-правового) дозволяє всебічно дослідити у праві його предметну форму і духовно-ідеальну сутність. Відтак запропоноване дослідження органічно доповнює зазначені роботи, а їх наявність не зменшує актуальності дисертації.
Зв язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Вона визначена відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. № 9 КМ/1), відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України за темою “Методологія та інструментарій філософії права”.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у комплексному загальнотеоретичному дослідженні поняття права, його сутності, змісту і форм існування в контексті співвідношення основних типів праворозуміння. Для досягнення означеної мети в роботі окреслені такі завдання:
провести порівняльний аналіз наявних підходів до праворозуміння з метою визначення основи їх диференціації;
дослідити характер співвідношення природного і позитивного права як основних структурних елементів правової реальності;
проаналізувати переваги і недоліки позитивістської методологічної доктрини праворозуміння у визначенні змісту і сутності права;
визначити зміст і значення понять “право” і “закон”, “право” та “сила” в основних концепціях правового позитивізму;
з ясувати методологічну доцільність філософсько-антропологічного обґрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку та способу людського буття.
Об єктом дослідження є праворозуміння як науковий, інтелектуально-творчий процес та його об єктивація в різних філософсько-правових дискурсах, спрямованих на цілісне пізнання права.
Предметом дослідження є основні типи праворозуміння, їх теоретико-методологічне та теоретико-прикладне значення на сучасному етапі розвитку правової науки.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові принципи об єктивності, історизму, дослідницької повноти. Враховуючи специфіку теми, мету і завдання дисертації автор застосував такі методи:
єдності історичного та логічного – при розкритті змін, яких зазнали ті чи інші теорії, концепції праворозуміння;
діалектичний – при аналізі співвідношення природного і позитивного права, взаємозв язку понять “право” і “закон”, “право” та “сила”;
спеціально-юридичний – при встановленні зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності між собою та відпрацюванні їх визначень.
При виділенні основних тенденцій розвитку сучасного праворозуміння використовувалась операція узагальнення.
Для дослідження критеріїв поділу типів праворозуміння у роботі використано системно-структурний метод, а для визначення їх особливостей, переваг і недоліків – порівняльно-правовий.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняному правознавстві комплексним дослідженням основних типів праворозуміння як методологій філософсько-правових дискурсів у визначенні поняття права, його сутності, змісту і форм існування.
В результаті проведеної дослідницької роботи сформульовані та обґрунтовані наступні положення, що виносяться на захист:
доведено, що праворозуміння характеризується певною внутрішньою структурою, яка виражає об єктивну логіку його формування. Внаслідок цього конкретизовано поняття та зміст сучасного праворозуміння, визначено його суб єкт та об єкт;
окреслено світоглядно-методологічні джерела становлення та розвитку концептуальних підходів до праворозуміння – нормативного, морального (природно-правового), соціологічного, аксіологічного, антропологічного. На цій основі розвинуто ідею багатоаспектного підходу до вивчення права, сутність якого полягає у всебічному дослідженні права за допомогою сукупності методів та дефініцій з використанням вищезазначених вчень відповідно до принципу доповнювальності (додатковості);
запропоновано дворівневу диференціацію та інтеграцію основних типів праворозуміння, що характеризують процес розвитку права як цілісної системи. Диференціація формує елементи змісту праворозуміння на основі розмежування права і закону, а також в залежності від трактування нормативного, духовно-морального, соціального та антропологічно-комунікативного аспектів прояву права. Інтеграція надає цьому змістові якісної своєрідності й утримує елементи праворозуміння в єдиному цілому;
при визначенні системоутворюючих чинників позитивістської доктрини праворозуміння обґрунтовано, з одного боку, “емпіричність”, “дескриптивність” та “аналітичність” цієї методології в аспекті дослідження змісту права, а з іншого – зазначені риси правового позитивізму зумовлюють як його недоліки, так і переваги;
при співвідношенні понять “право” і “закон”, “право” і “сила” окреслено підхід щодо їх аналізу як категорій, що відображають моменти, рівні розвитку пізнання двох різних, але взаємопов язаних сторін правової реальності. Категорія права виражає як визначальне в праворозумінні те, що зумовлене глибинними, необхідними внутрішніми зв язками й тенденціями – визнання права духовною сутністю, першоджерелом правового змісту, моральним критерієм і моральною оцінкою правових норм. Разом з тим категорія закону (правового) є зовнішнім розкриттям сутності права, формою його волевиявлення, нормативної конкретизації та захисту;
доведено доцільність обґрунтування ідеї права з позицій правової антропології як зразка сучасного природно-правового способу мислення, що долає методологічну обмеженість правового позитивізму та соціологічної концепції праворозуміння, шляхом визначення зв язку права і природи людини;
залежно від розуміння суб єктивного права визначено три аспекти розгляду проблеми прав людини як: природних прав, виведених з природи самої людини як біологічного і соціального феномена; юридичних прав, зміст і сутність яких визначає держава у позитивному законодавстві; реальних прав, що відбивають фактичну правомочність людини у суспільстві та державі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, пропозиції, рекомендації та висновки можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні таких навчальних дисциплін як “Філософія права”, “Історія політичних і правових вчень”, “Теорія держави і права”, “Права, свободи та обов язки людини і громадянина”, а також можуть застосовуватись при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів.
Оціночна характеристика типів праворозуміння, що аналізуються в дисертації, дає можливість визначити певну систему світоглядно-методологічних ідей і принципів, втілених у цих способах обґрунтування права, конкретизувати теоретичне бачення методології праворозуміння, а також сприяє більш точному визначенню парадигм, принципів, моделей та змісту наукового осмислення права як цілісності.
Крім того, викладені в роботі висновки можуть мати практичне застосування у просвітницькій діяльності, а саме: для правового виховання населення та підвищення рівня його правової культури.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження були апробовані на: республіканській міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк, 27 квітня 2001 р.);
всеукраїнській науково-теоретичній конференції присвяченій 10-річчю незалежності України “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Львів, 4-5 травня 2001 р.);
міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 2002 р.).
Основні положення і висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України і міжкафедральному семінарі кафедр філософії права та юридичної логіки, теорії держави та права, конституційного права, прав людини, юридичної психології НАВСУ, кафедри педагогіки та кадрової роботи Навчально-наукового інституту управління при НАВСУ.
Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження відображено у чотирьох наукових публікаціях автора, зокрема в трьох наукових статтях у фахових виданнях ВАК України:
1. Право як об єкт пізнання // Право України. – 2001. – № 6. – С. 80-83.
2. Співвідношення природно-правового, історичного та позитивістського підходів до визначення сутності права // Держава і право: Зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. – Вип. 13. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 20-25.
3. Синтез ціннісних та антиціннісних ознак права в сучасному праворозумінні // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: Науково-практичний збірник. Додаток до журналу “Міліція України”. – Київ, 2002. – № 13. – С. 13-17.
4. Погляди на гарантії прав і свобод людини та громадянина в російській філософії права // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (27 квітня 2001 р.). – Донецьк: ДІВС, МВС України, 2001. – С. 222-227.
Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань, об єкта та предмета дослідження дисертація складається з вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Зміст роботи викладено на 158 сторінках друкованого тексту, який доповнюють 210 назв використаної літератури на 16 сторінках та додаток на 5 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 179 сторінок.
| 
