|
Українське суспільство в основу свого існування заклало принципи правової держави, що знайшли своє закріплення в Конституції України. Принципове значення для досягнення її стандартів має захист прав і свобод громадян. Цій головній меті підпорядковано і реформування системи МВС України. У процесі сьогоднішньої реорганізації міліції з метою раціонального рішення практичних питань доцільно насамперед досліджувати власне минуле. Адміністративна реформа, розвиток місцевого самоврядування з необхідністю ставлять перед сучасними органами внутрішніх справ завдання наближення їх до населення, створення місцевої (муніципальної) міліції, розробки оптимальної організаційної моделі та належних правових засад діяльності її регіональних структур, у тому числі низової ланки – міськрайліноргану внутрішніх справ. Відтак, сьогоднішні завдання вимагають урахування історичного досвіду, того позитивного і негативного, що накопичено вітчизняними органами внутрішніх справ протягом історії їх розвитку. Перед українською історико-юридичною наукою стоїть широке коло проблем, розв язання яких створить теоретичне підґрунтя для виконання завдань сучасного державного будівництва. Цю роботу необхідно здійснювати з урахуванням того, що багато сторінок вітчизняної історії були перекручені у відповідності з класовим підходом, в угоду ідеологічним догматам. Роботи багатьох авторів, визнаних тоталітарною державою ворожими чи ідейно чужими, у тому числі й українських, знаходилися в спецсховищах, більшість архівних документів було засекречено, а деякі проблеми і зовсім перебували під забороною, що на державному рівні вело до неправильних історико-правових оцінок подій і особистостей. До числа таких малодосліджених тем із повним правом можна віднести історію органів внутрішніх справ і зокрема міліції.
Вивчення історії міліції в умовах кардинальних соціально-політичних змін, неодноразових спроб державотворення на території України, здійснюваних різними політичними силами, потім переходу до нової економічної політики з її елементами ринкової економіки та згортання непу важливо проводити на регіональному рівні. Це створює можливість для детального дослідження правозастосовчої практики, того, яким чином особливості правового регулювання та організаційної будови відображалися безпосередньо на діяльності міліції в досліджуваний період. Важко знайти кращий подібний приклад, ніж міліція Харківщини, регіону, який мав у своєму складі столичне місто – крупний центр економічного, соціального, культурного життя України досліджуваного періоду. Створення міліції та організація діяльності міліції відбувалися в усіх регіонах України при однаковій правоохоронній націленості. Проте кожний регіон мав свої особливості, що виявлялися в якості матеріально-техничної бази, штату співробітників, їх фаховому рівні. В пошуках нових форм і методів роботи, нової організаційної структури, нової системи управління міліцією на Харківщині мали місце певні прорахунки і помилки. Це спричинялося і тим, що удосконалення діяльності і структури робітничо-селянської міліції здійснювалося в складній обстановці безперервної гострої боротьби із внутрішніми і зовнішніми супротивниками. Аналіз становлення і розвитку робітничо-селянської міліції свідчить про те, що ці процеси були невід ємною частиною розбудови держави і права на нових засадах, відбили всі недоліки і успіхи радянської влади досліджуваного періоду.
Знання об єктивної історико-правової картини минулого, з усіма його здобутками та недоліками, дасть сьогодні можливість уникнути деяких помилок у реформуванні органів внутрішніх справ в умовах побудови демократичної, правової, соціальної держави, знайти найбільш досконалі організаційно-правові форми сучасної правоохоронної діяльності, провести спадкоємну лінію між минулим, сучасним і майбутнім.
Стан наукового опрацювання проблеми. Спроби підготувати історичний нарис про радянську міліцію здійснювались неодноразово. Перші публікації належать до 20-х рр. ХХ ст. Так, у 1924 р. керівництво НКВС РРФСР прийняло рішення про написання історії радянської міліції. На його виконання в часописі «Робітничо-селянська міліція» була опублікована історична довідка, в якій знайшли відбиток основні моменти розвитку радянської міліції за сім років її існування і намічалися проблеми, що вимагали розробки. У 20-ті рр. окремі статті з цієї тематики друкувалися в часописі «Адміністративний вісник», зокрема, у № 10-11 за 1927 р. була розміщена стаття, присвячена 10-річному ювілею робітничо-селянської міліції. У наступні роки історія органів внутрішніх справ спеціально взагалі не досліджувалася, і лише в 60-ті рр. розвідки в цій області відновилися. І зараз, на жаль, можна констатувати той факт, що процес написання історії міліції здійснюється складно і повільно. Донедавна навіть вперше введені в науковий обіг матеріали тлумачилися однобоко, фрагментарно і заідеологізовано. Ця тема, незважаючи на її наукову та практичну актуальність, недостатньо вивчалась у вітчизняній історіографії.
Проте є праці, присвячені історії міліції, що фрагментарно відтворюють різні періоди історії в окремих регіонах, в тому числі і Харківщині. Серед науковців, що внесли значний вклад у написання історії органів внутрішніх справ, необхідно назвати С.В. Біленка, О.Я. Малигіна, П.П. Михайленка, Р.С. Мулукаєва, А.П. Тимченка. Безпосередньо дослідженої теми торкалися А.Й. Рогожин, О.Н. Ярмиш, Л.О. Зайцев. У 1987 р. до 70-річчя радянської міліції була видана монографія С.Г. Курила за редакцією О.М. Бандурки «Життя свого не шкодуючи: з історії міліції Харківщини». Широко використовуючи документальні джерела і спогади ветеранів, автор відтворив багато яскравих епізодів боротьби міліції проти злочинності і копітку роботу з профілактики правопорушень. Цією науково-публіцистичною роботою, по суті, вичерпується спеціальне вивчення міліції Харківщини.
Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці відомих українських і російських правознавців. У дисертації використані загальнотеоретичні, правові, історичні положення, сформульовані А. Й. Рогожиним, П.П. Михайленком, О. Н. Ярмишем, Р. С. Мулукаєвим, Л. О. Зайцевим, А. П. Тимченком.
Обраний напрямок дослідження базується на науковій програмі кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, складеної на виконання п. 49 Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002-2005 рр., пп. 1-13 тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, п.1.1., п.1.3., п.1.4. «Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.
Об єктом дослідження є робітничо-селянська міліція УСРР в 1917 1930 рр. Предметом дослідження є історично обумовлені закономірності та особливості організації і становлення міліції Харківщини, організаційно-правові підвалини і структурна будова в їх еволюції.
Автор ставить за мету комплексне спеціальне дослідження організаційно-правових засад та правозастосовчої діяльності міліції Харківщини в 1917-1930 рр. як типової для вказаного періоду регіональної системи органів внутрішніх справ. Відповідно до поставленої мети визначені наступні наукові завдання дисертаційного дослідження:
- розкрити чинники і умови формування міліції Харківщини як системи органів охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю;
- простежити процеси та виявити специфічні ознаки при переході від недержавної, самодіяльної, до державної природи робітничо-селянської міліції на прикладі Харківщини;
- з ясувати вплив соціально-економічних та політико-правових чинників на розвиток і функціонування міліції Харківщини у досліджуваний період;
- дослідити правові підвалини, що були покладені в основу функціонування міліції Харківщини;
- проаналізувати структурну будову міліції, показати зміни у задачах і функціях її структурних підрозділів;
- визначити етапи становлення міліції Харківщини у зазначений період історії.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1917-1930 рр. При дослідженні архівного та іншого документального матеріалу стало можливим визначити основні етапи в процесі становлення радянської міліції.
Перший етап - жовтень 1917 р. - жовтень 1918 р., який розпадається на два періоди: період з жовтня 1917 р. до березня - квітня 1918 р., коли радянська міліція не була штатним державним органом, а виступала як організація, що об єднувала в собі державні та суспільні риси; період з березня-квітня по жовтень 1918 р., коли радянська міліція сформувалась як спеціальний штатний державний орган охорони громадської безпеки, що створений централізовано на єдиних організаційних засадах.
Другий етап - жовтень 1918 р. - червень 1920 р. На цьому етапі визначились та отримали свій розвиток основні організаційні форми, напрямки та методи діяльності радянської міліції. Юридично вони були закріплені в Положенні про робітничо-селянську міліцію від 10 червня 1920 р. Період 1920-1930 рр. з повним правом можна виділити як окремий третій етап в історії робітничо-селянської міліції України, оскільки саме в 20-і роки відбувалось подальше удосконалення організаційних форм та правових засад її діяльності. Завершився цей процес прийняттям 13 грудня 1930 р. ЦВК и РНК СРСР постанови про ліквідацію НКВС союзних та автономних республік, а також постанови «Про керівництво органами Об єднаного державного політичного управління (ОДПУ) діяльністю міліції та карного розшуку», що означало створення єдиної загальносоюзної системи органів міліції.
Територіальні рамки дослідження окреслені межами сучасної Харківської області. Такий підхід зумовлений численними змінами, що відбувалися в територіально-адміністративному устрої Харківщини протягом досліджуваного періоду історії. Так, згідно з ухваленим Центральною Радою 2-4 березня 1918 р. законом про новий адміністративно-територіальний поділ України Харківська губернія увійшла до складу Харківщини (м. Харків з повітом, частина Валківського й Бєлгородського повітів), Слобожанщини (Сумський, Лебединський, більша частина Охтирського й Богодухівського повітів), Полтавщини (частини Валківського, Богодухівського й Охтирського повітів), Донеччини (Зміївський, Ізюмський, Вовчанський, Куп янський повіти), Половецькі землі (Старобільський повіт). Після перемоги жовтневої революції адміністративно-територіальний поділ Харківщини знову змінюється. В грудні 1919 р. організований Чугуївський повіт у складі 7 волостей, що раніше належали до Зміївського повіту. Згідно з постановою президії ВУЦВК від 16 квітня 1920 року «Про утвердження кордонів і складу Донецької губернії» від Харківскої губернії відійшли до Донецької губернії Слав янська, Бєлянська, Миколаївська та Закотненська волості Ізюмського повіту, Кременська та Терновська волості Куп янського повіту та Старобільський повіт. На підставі клопотання Харківського губвиконкому 15 березня 1922 р. президія ВУЦВК видала постанову про ліквідацію Чугуївського повіту та передачу волостей, що входили до його складу, Харківському, Куп янському, Зміївському та Вовчанському повітам. 7 березня 1923 р.постановою ВУЦВК було скасовано старий адміністративний поділ (волость – повіт – губернія - центр) і введено новий (район-округ-губернія-центр). Харківська губернія була розділена на п ять округів: Харківський (24 райони), Богодухівський (12 районів), перетворений у кінці 1923 р. в Охтирський, а також Ізюмський (11 районів), Куп янський (12 районів), Сумський(16 районів). Ця адміністративно-територіальна реформа незабаром була завершена скасуванням губерній. Тепер вся система адміністративного управління здійснювалась за системою район-округ-центр. На території Харківської губернії після деяких адміністративних перетворень згідно з постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 р. утворились чотири округи: Харківський, Ізюмський, Куп янський, Сумський. Охтирський округ було скасовано, і в основному він відійшов до Сумського та Харківського округів. На цей час відбулося також укрупнення районів, десять з яких було скасовано і включено до інших. За постановою ВУЦВК и РНК УСРР від 13 червня 1930 р. ліквідовані Ізюмський та Куп янський округи, їх територія приєднувалася до Харківського округу. Згідно з постановою ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 2 вересня 1930 р. були ліквідовані округи і створена система управління “район-центр” з безпосереднім підпорядкуванням районів центральним органам. Одночасно було проведено укрупнення районів, для цього ліквідовано 9 невеликих районів. На території Харківщини в 1930 р. існували наступні райони: Олексіївський, Андріївський, Охтирський, Балакліївський, Барвінківський, Богодухівський, Борівський, Валківський, Великобурлуцький, Великописарівський, Волосько-Балаклійський, Вовчанський, Двурічанський, Зміївський, Золочівський, Ізюмський, Кабанський, Коломакський, Краснокутський, Куп янський, Липецький, Лозівський, Лозовеньківський, Нижньодуванський, Нововодолазький, Петрівський, Печенізький, Савинський, Сватівський, Сенківський, Старовірівський, Старосалтівський, Троїцький, Чугуївський. Процес організації та становлення органів правопорядку в Україні, а також і на Харківщині, відбувався на засадах нормативно-правових актів центральних державних органів влади незалежно від адміністративно-територіальних реформ, що відбувались протягом досліджуваного періоду.
Методологічну основу дисертації складає сукупність загальних та спеціальних наукових методів, що в комплексі застосовуються дисертантом для вирішення задач та досягнення мети дослідження. Головним з них є філософський діалектичний метод наукового пізнання державно-правових процесів та явищ. Історико-правове дослідження здійснювалось у відповідності з принципами об єктивності та історизму. Широкого застосування в роботі знайшли і прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, аналогія. Для визначення місця і ролі органів міліції в державному механізмі УСРР використовувався синергетичний метод, котрий дозволив простежити державний механізм УСРР та його ланки у взаємозалежності та взаємодії. Системно-структурний метод дозволив розглядати міліцію як відносно самостійну підсистему державного механізму. Історико-генетичний метод застосовувався при дослідженні подібності завдань міліції на різних етапах. Велика кількість нормативного матеріалу, що регламентував структуру та діяльність органів міліції, зумовила широке застосування формально-юридичного та порівняльно-правового спеціальних методів наукового пізнання. Відповідність правових засад та організації діяльності робітничо-селянської міліції реальним суспільним потребам досліджувалась завдяки соціологічному методові. Джерельна база дисертаційного дослідження різноманітна. До першої групи віднесені законодавчі та інші нормативно-правові акти, що регулювали діяльність робітничо-селянської міліції. У роботі використана низка джерел, вміщених у збірках документів, у першу чергу, в “Історії міліції України” укладачів П.П. Михайленка і Я.Ю. Кондратьєва. Специфіку джерельної бази дисертації визначило те, що ціла низка нормативно-правових актів, передусім відомчих, була віднайдена серед архівних документів. Отже, архівні матеріали дозволили не лише дослідити організаційну будову та правозастосовчу діяльність органів міліції, але й окремі аспекти її правового регулювання. Основну кількість архівних документів стосовно Харківщини містять фонди Харківського обласного державного архіву, а також архіву інформаційного бюро управління МВС України в Харківській області. Це друга група джерел. Третя група представлена матеріалами тогочасної преси.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше у вітчизняній юридичній науці на монографічному рівні проведене комплексне дослідження процесу організації та становлення робітничо-селянської міліції Харківщини. Наведений у роботі історичний аналіз еволюції радянської міліції дозволяє виявити тенденції розвитку організаційних форм, напрямів та методів її діяльності. На основі проведеного наукового дослідження сформульовано низку положень:
робітнича міліція Харківщини протягом перших місяців існування радянської влади виступала і як озброєна сила, що виконувала військові функції, і як інструмент охорони громадського порядку. Проте, ці озброєні формування, побудовані не на фаховій основі, не могли належною мірою ні виконувати військові функції, ні ефективно забезпечувати громадський порядок, ні тим більше вести ефективну боротьбу зі злочинністю;
1919-й рік, після відновлення радянської влади в Україні, став переломним в історії робітничо-селянської міліції; всупереч попереднім соціалістично-утопічним ілюзіям, вона почала формуватися як елемент механізму держави, створювалася у цей час переважно радами, військово-революційними комітетами, відділами боротьби з контрреволюцією при місцевих комітетах незаможних селян;
трансформації системи органів внутрішніх справ у 20-ті роки обумовлювались низкою обставин: зміною політичної обстановки, обсягу та характеру виконуваних функцій; специфікою фінансування органів державного управління; переведенням фінансування органів міліції на місцевий бюджет; відмовою від надзвичайщини в умовах нової економічної політики;
в системі каральних та правоохоронних органів УСРР, як вказує дослідження історії робітничо-селянської міліції на Харківщині, вона відігравала підпорядковану, другорядну роль стосовно органів ОДПУ і прокурорсько-слідчих органів. Таке правове становище органів міліції отримало відповідне нормативно-правове закріплення;
хибна система фінансового забезпечення органів внутрішніх справ з місцевого бюджету в умовах одержавлення рад і проголошення місцевого самоврядування „буржуазним інститутом” призвела до значного перевантаження працівників міліції, до погіршення стану охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю та спричинила зростання соціальної напруженості в лавах міліції;
незважаючи на вади правового забезпечення та організаційної структури, а також кадрової політики в органах радянської міліції Харківщини, вона за основними напрямами діяльності (боротьба з бандитизмом, спекуляцією і незаконним виготовленням підакцизних товарів, із злочинами проти власності, охорона громадського порядку, боротьба з безпритульністю і дитячими правопорушеннями) певною мірою справлялася з покладеними на неї завданнями.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що наукові результати роботи можуть бути використані при читанні загальних і спеціальних курсів лекцій, при розробці та виданні підручників, науково-популярних робіт з історії органів внутрішніх справ України, курсових робіт. Висновки і пропозиції, сформульовані в процесі дослідження, використовувалися дисертантом для розробки тематики і методичних рекомендацій щодо написання контрольних робіт зі спеціального курсу “Історія органів внутрішніх справ”. Положення дисертації можуть знайти застосування при розробці проблем, пов язаних із реформуванням міліції України на сучасному етапі. Крім того, зібрані і систематизовані в дисертації факти можуть бути використані в системі краєзнавчої та виховної роботи з курсантами, яким належить стояти на захисті державності та особистих прав і інтересів громадян незалежної України.
Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. Всі сформульовані в ньому положення та наукові результати обгрунтовані на основі власних досліджень і мають як наукове, так і практичне значення. Більшість зроблених висновків у роботі є новими, інші доповнюють, розширюють і удосконалюють попередні дослідження.
Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, доповідались на науковій конференції молодих учених Університету внутрішніх справ (Харків, 15 листопада 1996 р.), на науково-практичній конференції “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 14 квітня 2000 р.), на V Міжнародних історико-правових читаннях “Актуальні проблеми історіографії історії права” (Сімферополь, Алушта, 3-5 жовтня 2000 р.), використовувались при підготовці методичних рекомендацій і читанні лекцій зі спецкурсу “Історія органів внутрішніх справ” в Національному університеті внутрішніх справ.
Сформульовані в роботі висновки та пропозиції викладені дисертантом у шістьох статтях та тезах доповідей на науково-практичних конференціях, зокрема в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації визначена предметом та логікою дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, що об єднують 8 підрозділів і 13 пунктів, висновків, списку використаних джерел (202 найменування). Обсяг дисертації - 177 сторінок.
|
