|
Актуальність теми дослідження. Проголошення в Україні на конституційному рівні людини найвищою соціальною цінністю, суттєве розширення кола основних прав і свобод та визнання їх утвердження і забезпечення головним обов язком держави обумовили необхідність теоретичного переосмислення уявлень не лише про державу і право, але й про особливості конституційного за-кріплення основ правового статусу людини і громадянина, про пріоритети у системі взаємовідно-син “людина – суспільство – держава”. З огляду на полінаціональність структури сучасного украї-нського суспільства особливої уваги потребує проблема визначення місця і ролі у цій системі ка-тегорій “нація” та “національне”, “етнос” та “етнічне”, а також аналіз впливу національно-етнічних чинників на розвиток усіх соціальних процесів у державно-організованому суспільстві. Всупереч численним прогнозам на сучасному етапі розвитку людства вплив національно-етнічних чинників на різні сторони суспільного життя не лише не зменшився, а значно зріс. Одночасно на рівень, зміст, спрямованість і результати взаємовідносин національно-етнічних спільнот істотно впливають різноманітні фактори (духовно-культурні, психологічні, економічні, соціальні, полі-тичні, правові). У свою чергу і міжнаціональні (національно-етнічні, міжетнічні) відносини суттє-во впливають на розвиток різних сфер життєдіяльності особи, функціонування інститутів грома-дянського суспільства та держави, на зміст та особливості правового регулювання в цілому. Од-нак, незважаючи на суттєву зміну акцентів у вітчизняному правовому регулюванні, національно-етнічний чинник все ще не став одним з критеріїв, які мають визначати зміст та спрямованість державно-владного впливу на різні сфери суспільного життя. Більше того, на відміну від зарубіж-ного досвіду правове регулювання міжнаціональних відносин в Україні залишається недостатнім та вкрай фрагментарним. А оскільки у вітчизняній конституційно-правовій науці практично відсу-тні комплексні дослідження з цієї проблематики, то вже давно існує гостра необхідність у її всебі-чній науковій розробці. Такого дослідження вимагають: міжнаціональні (національно-етнічні) від-носини в аспекті конституційно-правового регулювання, їх зміст та структура; межі державно-владного впливу на розвиток національно-етнічних процесів; відносини різних національних меншин між собою та з державою; відносини між національними меншинами та з титульною на-ціонально-етнічною спільнотою; конституційно-правовий статус національних меншин; рівень задоволення національно-етнічних потреб, інтересів, прагнень та уподобань і національних мен-шин, і титульної національно-етнічної спільноти. Історія розвитку української державності та сьо-годнішня практика державно-правового регулювання переконливо свідчать, що в Україні з її бага-тонаціональним складом населення існували і продовжують існувати об єктивно обумовлені про-блеми у сфері взаємовідносин різних національно-етнічних спільнот. Так, титульна – українська національно-етнічна спільнота протягом тривалого часу перебувала у становищі меншини, обме-женої в аспекті розвитку національної самобутності, внаслідок чого значного поширення серед певної частини її представників набули такі негативні соціальні явища, як конформізм, відчуття меншовартості та другорядності своєї культури, мови. Це, у свою чергу, суттєво впливає на сучас-ний стан міжнаціонального спілкування, національно-етнічний розвиток різних спільнот та перс-пективи досягнення міжнаціональної злагоди в українському суспільстві.
Незважаючи на те, що окремі правові аспекти міжнаціональних відносин досліджувалися у працях багатьох науковців-правознавців, цілісна, завершена концепція їх правового регулювання відсутня. Протягом останніх років у межах зазначеної проблематики на рівні дисертаційних дослі-джень розглядалися лише окремі аспекти правового статусу національних меншин. Зокрема, у до-кторській дисертації Л. Рябошапки було проведено історико-правове дослідження правового ста-тусу національних меншин. У кандидатських дисертаціях В. Нікітюка, Ю. Волошина, О. Бикова та М. Товта розглядалися окремі питання правового забезпечення реалізації прав національних мен-шин. Водночас комплексно проблема конституційно-правового регулювання міжнаціональних відносин в Україні на дисертаційному рівні не досліджувалася.
Робота значною мірою усуває цю прогалину і є однією з перших наукових комплексних праць, присвячених теоретико-правовим проблемам забезпечення міжнаціональної злагоди в суспільстві, гармонізації міжнаціональних відносин, досягненню оптимізації їх правового регулювання. Особливістю роботи насамперед є те, що у ній, на відміну від наукових пошуків інших авторів, які розглядають проблеми забезпечення національного розвитку та правового статусу або лише національних меншин, або лише титульної нації, ці явища досліджуються комплексно, системно, у тісному взаємозв язку. При цьому аналізуються не лише відносини різних національних меншин між собою та з державою, але й відносини між національними меншинами та титульною національно-етнічною спільнотою.
Таким чином, позначена проблема ще не була предметом ретельного наукового дослідження, що свідчить про її наукову та практичну значущість, актуальність і перспективність. Саме це й обумовило необхідність її поглибленої та всебічної теоретичної розробки.
Зв язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане в межах цільо-вої комплексної програми “Права людини і проблеми становлення, організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування” № 0186.0.070865. Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в розробці, узагальненні та обґрунтуванні основних положень теорії правового забезпечення демократичного розвитку міжнаціональних (національно-етнічних) взає-мовідносин, досягнення толерантного співіснування національних меншин між собою та з титуль-ною нацією; у виробленні правової теорії вільного національно-етнічного розвитку особистості та національних спільнот, обґрунтуванні необхідності врахування національно-етнічного чинника в правовому регулюванні, зокрема для забезпечення задоволення національно-етнічних потреб осо-би та збереження її національної самобутності; у визначенні меж правового регулювання націона-льно-етнічних відносин в Україні, доведенні необхідності удосконалення конституційно-правового законодавства у цій сфері; у заповненні теоретичних прогалин, що мають місце в конституційно-правовій теорії вільного розвитку національних меншин. Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні передбачено вирішити такі наукові задачі:
– запропонувати наукове визначення поняття міжнаціональних (національно-етнічних) від-носин та розкрити їх зміст і структуру;
– дослідити теоретичні та практичні проблеми міжнаціональних відносин в умовах форму-вання в Україні демократичної, правової, соціальної держави і на цій основі обґрунтувати необ-хідність врахування національно-етнічного чинника в правовому регулюванні; – встановити суб єкти міжнаціональних відносин та їх особливості;
– проаналізувати особливості національно-етнічної самоідентифікації особи, визначити місце та роль права особи на визначення своєї національно-етнічної приналежності у системі прав лю-дини, розглянути класифікацію прав людини і громадянина в аспекті забезпечення національно-етнічного розвитку особи та національно-етнічних спільнот;
– визначити поняття конституційно-правового статусу національної меншини та дослідити його основні складові елементи; розробити конституційно-правовий механізм реалізації прав та свобод національних меншин, визначити гарантії реалізації прав національних меншин України;
– дослідити категорію “право на національне самовизначення” та головні форми його реалі-зації;
– визначити залежність між обсягом використання національно-етнічного чинника і ступе-нем його деталізації на рівні конституційного регулювання в різних країнах та фактичним станом міжнаціональних, міжетнічних відносин;
– проаналізувати доцільність створення в Україні на сучасному етапі національних адмініст-ративно-територіальних одиниць;
– дослідити феномен національно-культурної автономії та визначити її поняття і зміст;
– сформулювати пропозиції і рекомендації по удосконаленню конституційно-правового за-конодавства та визначити межі впливу конституційно-правового регулювання на розвиток націо-нально-етнічних відносин.
Об єктом дослідження є міжнаціональні та інші суспільні відносини, що складаються у сфері національно-етнічного буття і національно-культурного розвитку як особи, так і окремих націона-льно-етнічних спільнот в Україні.
Предметом дослідження є конституційно-правове регулювання міжнаціональних відносин в Україні та вплив на нього національно-етнічних чинників. Емпіричну базу дослідження склада-ють: практика міжнаціональних відносин в Україні та в інших державах світу, Конституція та по-точне законодавство України, підзаконні нормативно-правові акти, рішення Конституційного Су-ду України, конституції зарубіжних країн, міжнародно-правові акти з прав людини та прав націо-нальних меншин, а також вітчизняне і зарубіжне законодавство, що в минулому регулювало між-національні відносини.
Методи дослідження. У процесі проведення дослідження застосовувалися різноманітні зага-льнонаукові і спеціальні методи: діалектичний метод, відповідно до якого міжнаціональні відно-сини та національно-етнічне буття розглядалися у їх розвитку, взаємозв язку та взаємодії; методи аналізу та синтезу, за допомогою яких визначалися роль і місце національно-етнічних прав особи у системі прав людини; методи абстрагування та моделювання – для розробки механізму реалізації прав національних меншин, визначення структури міжнаціональних відносин, формулювання по-нять та визначень (міжнаціональні відносини, право на національне самовизначення, правові гара-нтії реалізації прав національних меншин, національно-культурна автономія тощо). Із спеціальних методів дослідження в роботі використовувалися: історико-правовий – для дослідження практики врахування національно-етнічних чинників у правовому регулюванні на теренах сучасної України на різних етапах її історичного розвитку; порівняльно-правовий – для аналізу та співставлення до-свіду врахування національно-етнічних чинників у конституційно-правовому законодавстві зару-біжних країни та України, зокрема в системі територіальної організації держав; формально-логічний – для формулювання понять та визначень (механізм реалізації прав національних мен-шин, національно-культурна автономія тощо); системно-структурний та структурно-функціональний – для класифікації конституцій зарубіжних країн за ступенем врахування націо-нально-етнічного чинника, для обґрунтування необхідності виокремлення групи прав людини, пов язаних з її національно-етнічною приналежністю і самобутністю; статистичний та соціологічний – для аналізу кількісного складу національних меншин в Україні та їх мовних уподобань, для дослі-дження практики міжнаціональних відносин, реалізації прав національних меншин в Україні, фе-номену національно-етнічної самоідентифікації тощо; метод прогнозування – для визначення мо-жливих наслідків нехтування національно-етнічним чинником у правовому регулюванні, а також розробки пропозицій щодо подальшого удосконалення конституційно-правового законодавства. Наукова новизна дисертації. Конституція України, проголосивши людину найвищою соціальною цінністю, закріпивши пріоритет її прав та свобод як один з основоположних принципів правової держави, одночасно встановила засади правового регулювання міжнаціональних (національно-етнічних) відносин. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в українській правовій науці цілісним, комплексним монографічним дослідженням конституційно-правового регулювання міжнаціональних відносин. Особливу увагу приділено аналізу використання націо-нально-етнічного чинника в правовому регулюванні, розробці поняття міжнаціональних (націона-льно-етнічних) відносин, з ясуванню їх структури та змісту, дослідженню права на національне самовизначення та форм його реалізації в Україні. На основі проведеного дослідження сформу-льовано ряд нових для науки конституційного права положень, узагальнень, висновків:
– вперше обґрунтовано необхідність урахування національно-етнічного чинника у правовому і передусім у конституційно-правовому регулюванні для забезпечення вільного національно-етнічного розвитку особистості та збереження її національної самобутності, а також для забезпечення реалізації колективних прав національно-етнічних спільнот;
– наведена додаткова системна аргументація стосовно доцільності введення в науковий обіг категорії “національно-етнічне”; запропоновано авторське визначення поняття міжнаціональних (національно-етнічних) відносин як суспільних відносин, які складаються з приводу збереження, вільного вияву та розвитку національно-етнічної самобутності окремих спільнот та індивідів, реалізації ними прав і свобод, що прямо чи опосередковано пов язані з їх національно-етнічною самоідентифікацією; визначено коло суб єктів міжнаціональних відносин, запропоновано нормативне визначення поняття приналежності до національної меншини;
– зроблено висновок, що головними об єктами міжнаціональних (національно-етнічних) від-носин є: національно-етнічна самоідентифікація, користування надбаннями національної культу-ри, користування мовами національно-етнічних спільнот та їх розвиток, національне самовизна-чення, створення друкованих засобів масової інформації мовою меншин, поширення інформації про меншини, створення національних закладів освіти і культури, національних громадських ор-ганізацій тощо;
– обґрунтовано необхідність використання в правових дослідженнях та в конституційному законодавстві категорії “право на національне самовизначення” та запропоновано авторське його визначення як права будь-якої національно-етнічної спільноти самостійно, на демократичних за-садах, за відсутності будь-якого неправомірного впливу, тиску та примусу визначати головні на-прямки та пріоритети свого розвитку, а також організаційно-інституційні форми свого буття і тим самим заявляти про своє існування, свою національну ідентичність (колективну та індивідуальну) і гарантувати збереження своєї самобутності і подальший розвиток; визначено головні форми реа-лізації права на національне самовизначення: а) державотворчу (державницьку), яка передбачає створення власної суверенної незалежної держави, та б) недержавницьку; – по-новому визначено поняття конституційно-правового статусу національної меншини як сукупності юридичних чин-ників, які безпосередньо і суттєво впливають на збереження, існування та подальший розвиток на-ціональної меншини як усталеної соціальної спільноти, що склалася історично; обґрунтовано, що основними складовими елементами конституційно-правового статусу національних меншин є: а) принципи правового статусу національних меншин; б) основні права національних меншин; в) ос-новні обов язки національних меншин; г) гарантії реалізації прав національних меншин; – запропоновано авторську модель механізму реалізації прав національних меншин, що розглядається у двох площинах і до якої віднесено: 1) систему вітчизняних законодавчих актів, які закріплюють правовий статус національних меншин; 2) систему міжнародно-правових документів щодо статусу національних меншин, підписаних і ратифікованих Україною; 3) правові акти державних органів виконавчої влади, спрямовані на забезпечення національної самобутності та задоволення національно-культурних потреб представників різних національних меншин; 4) державні органи загальної та спеціальної компетенції, які безпосередньо займаються проблемами розвитку національних меншин, здійснюють контроль за дотриманням чинного законодавства у сфері міжнаціональних відносин та національно-культурного розвитку; 5) систему громадських організацій і рухів, покликаних сприяти задоволенню національно-культурних потреб національних меншин; 6) цільові програми національно-культурного відродження; 7) спеціальні фонди розвитку національних меншин; – розроблено авторське визначення гарантій реалізації прав національних меншин України як сукупності взаємоузгоджених політичних, економічних та соціально-культурних чинників, що створюють необхідні умови для збереження національної са-мобутності та розвитку певної національної меншини, а також правових засобів, спрямованих на забезпечення фактичного використання та захисту її прав; запропоновано нове визначення право-вих гарантій реалізації прав національних меншин як сукупності законодавчо встановлених засо-бів, які визначають порядок реалізації (використання), а в разі необхідності – охорони та віднов-лення прав національних меншин та їх окремих представників; по-новому визначено інституційні (організаційні) гарантії реалізації прав національних меншин як систему інституцій, державних та недержавних установ і організацій, які покликані сприяти здійсненню прав національних меншин, забезпечити їх захист та поновлення; – зроблено висновок про те, що до цього часу все ще не вда-лося повністю подолати наслідки дискримінаційної національної політики стосовно окремих наці-онально-етнічних спільнот та їх представників (утисків, національного приниження, національних образ та національного пригноблення) і вони ще й сьогодні обумовлюють збереження залишків та навіть продукування негативних стереотипів мислення, забобонів, упередженого та зверхнього ставлення до представників окремих національностей;
– обґрунтовано висновок про можливість часткового використання історичного досвіду кон-ституційно-правового регулювання у сфері національно-етнічних відносин періоду національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. та радянського періоду, зокрема, здобутків юридичної техніки, використання негативного способу закріплення окремих прав особи, окремих аспектів закріплення права на національно-персональну автономію та практики створення національних адміністратив-но-територіальних одиниць;
– вперше зроблено висновок про те, що право на національно-етнічну самоідентифікацію є одним з головних, визначальних прав людини, пов язаних з формуванням її як неповторної індиві-дуальності; запропоновано доповнити перелік конституційних прав і свобод людини правом на визначення своєї національно-етнічної приналежності та правом на збереження, вільний вияв і розвиток національно-етнічної самобутності, а відповідно традиційну, найбільш поширену класи-фікацію прав людини і громадянина таким видом прав, як національно-етнічні (або національні);
– вперше запропоновано законодавчо визначити особливий порядок створення в Україні на-ціональних адміністративно-територіальних одиниць (районів чи інших національних адміністра-тивно-територіальних одиниць нижчого рівня); обґрунтовано необхідність ухвалення Верховною Радою України у кожному такому випадку спеціального закону, якому має передувати підготовча робота спеціальної урядової комісії з залученням народних депутатів України, депутатів Верхов-ної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, представників національних мен-шин, з обов язковою підготовкою експертних оцінок та відповідних обґрунтувань;
– запропоновано авторську дефініцію національно-культурної автономії як форми націона-льного самовизначення представників певної національно-етнічної спільноти в межах окремої держави, що базується на екстериторіальних засадах і не пов язана зі створенням національних адміністративно-територіальних утворень та передбачає проведення комплексу заходів, спрямова-них на збереження і розвиток національної самобутності, мови, культури, звичаїв, традицій та ін-ших національно-культурних цінностей; – запропоновано віднести до змісту права на національ-но-культурну автономію в Україні поряд з правом на створення національних (національно-культурних) громадських об єднань також і право на будь-яку діяльність, що спрямована на забез-печення національно-культурних потреб особи, збереження її національної самобутності і не су-перечить законодавству; вперше обґрунтовано необхідність виокремленння поряд з персональною та корпоративною національно-культурною автономією такого її виду, як асоціативна (заходи, спрямовані на збереження національної самобутності, мови, культури тощо, які здійснюються че-рез відповідні асоціації);
– розроблено пропозиції про необхідність проведення в Україні комплексу взаємоузгодже-них антидискримінаційних заходів, передбачивши у поточному законодавстві спеціальне розгор-нуте положення про неприпустимість дискримінації за національно-етнічними ознаками (націона-льним, етнічним, расовим походженням, національно-етнічною самоідентифікацією, мовою, ко-льором шкіри тощо), а в Кодексі України про адміністративні правопорушення – підстави притяг-нення до адміністративної відповідальності осіб, які своїми висловлюваннями, публікаціями чи іншими діями (умисними чи ненавмисними) принижують або ображають національну гідність особи, виявляють упереджене ставлення до осіб з огляду на їх національно-етнічну приналежність, порушують чи обмежують права громадян за національною ознакою, здійснюють будь-які інші дискримінаційні дії.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони спрямовані на подаль-ший розвиток теорії правового забезпечення демократичного розвитку міжнаціональних (націона-льно-етнічних) взаємовідносин, збагачення науки конституційного права України в цілому, дово-дять необхідність врахування національно-етнічних чинників у правовому регулюванні. Розробле-на в дисертації модель конституційно-правового впливу на розвиток національно-етнічних відно-син, висновки дисертанта щодо особливостей використання національно-етнічних чинників у про-цесі розробки правових приписів та ухвалення нормативно-правових актів можуть бути витребу-вані у подальшій практиці конституційно-правового регулювання в Україні. Сформульовані в ди-сертації пропозиції і висновки також можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теорії правового забезпечення демократичного розвитку міжнаціональних (національно-етнічних) взаємовідносин та визначення меж їх конституційно-правового регулювання в Україні;
– у сфері правотворчості вони можуть бути враховані як теоретичний матеріал при розробці та ухваленні законів України, що визначають конституційно-правовий статус національних мен-шин, а також порядок здійснення прав особи, пов язаних із задоволенням її національно-етнічних інтересів, потреб, уподобань та з її національною приналежністю;
– у правозастосовній діяльності – для оптимізації форм і методів реалізації на практиці принципу неприпустимості дискримінації особи за національно-етнічними ознаками;
– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посі-бників, навчально-методичних рекомендацій з конституційного права України, у викладанні курсу конституційного права України, у науково-дослідній роботі студентів;
– у правовиховній роботі серед населення дисертація може слугувати теоретичним підґрун-тям подолання негативних стереотипів мислення у сфері національно-етнічних відносин, вкорі-нення у масову свідомість переконання у необхідності шанобливого ставлення до представників усіх національно-етнічних спільнот і тим самим сприяти підвищенню рівня культури міжнаціона-льного спілкування як невід ємної складової частини правової культури.
Особистий внесок здобувача. У колективній монографії “Конституційно-правові засади ста-новлення української державності” (За ред. В. Я. Тація, Ю. М. Тодики. – Х.: Право, 2003. – 328 с.) дисертантом підготовлено главу 7 “Національно-етнічні аспекти розвитку української державнос-ті” (с. 139-165). Висновки, зроблені у спільно підготовленій науковій праці, щодо проблеми кон-ституційно-правового регулювання національно-етнічних відносин належать саме здобувачу. Ідеї та розробки, які належать співавторам, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі конститу-ційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Ре-зультати розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на двадцяти міжнародних, всеукраїнських, міжрегіональних та регіона-льних наукових конференціях, політологічних читаннях, семінарах, “круглих столах”.
Основні положення і висновки роботи доповідалися: на міжнародних науково-практичних конференціях: “Право та культура: теорія і практика” (Київ, 1997); “Актуальні проблеми форму-вання правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод” (Харків, 2000); “Методологічні проблеми правової науки” (Харків, 2002);
на всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях: “Правова система Украї-ни: теорія і практика” (Київ, 1993); “Перші всеукраїнські правничі Драгоманівські читання “Кон-ституціоналізм Михайла Драгоманова і проблеми сучасного українського конституціоналізму” (Трускавець, 1995); “Конституція України – основа модернізації держави та суспільства” (Харків, 2001);
на міжрегіональних та регіональних конференціях: “Правовое регулирование государствен-ного строительства в Украине и проблемы совершенствования законодательства” (Харків, 1992); “Законодательство Украины: состояние, проблемы, перспективы” (Харків, 1994); “Конституция Российской Федерации: проблемы дальнейшего совершенствования законодательства в области охраны прав и свобод человека и гражданина” (Бєлгород, 1994); “Конференция по итогам научно-исследовательских работ, выполненных профессорско-преподавательским составом Украинской государственной юридической академии в 1993 г.” (Харків, 1994) “Актуальные проблемы станов-ления государственности в Украине” (Харків, 1995); “Актуальные вопросы совершенствования законодательства и правоприменительной деятельности” (Харків, 1996); “Державна служба і гро-мадянин: реалізація конституційних прав, свобод і обов язків” (Харків, 2000);
на політологічних читаннях: “Другі Харківські політологічні читання” (Харків, 1993); “Полі-тична влада, еліта, лідерство. ІV політологічні читання” (Харків, 1996); “Ресурсы политической власти: Пятые Харьковские политологические чтения” (Харків, 1997); “Соціально-політичний ме-ханізм правотворчості: Дев яті Харківські політологічні читання” (Харків, 1999); “Формування су-спільної політики: теоретичний, практичний та правовий аспекти: Десяті Харківські політологічні читання” (Харків, 2000); “Українська державність: становлення, досвід, проблеми: ХІІ Харківські політологічні читання” (Харків, 2001); “Виборча кампанія 2002: реальність, результати, перспек-тиви: ХІІІ Харківські політологічні читання” (Харків, 2002).
Теоретичні аспекти роботи використовувалися автором у процесі викладання навчального курсу “Конституційне право України”, зокрема в лекціях та семінарських заняттях по темах: “Засади конституційного ладу України”, “Конституційні основи правового статусу людини і громадянина в Україні”. Основні положення дисертаційного дослідження протягом 1998-2003 рр. були викладені на лекціях та семінарах-практикумах для керівників національно-культурних товариств Харківської області. Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у монографії “Колісник В. Національно-етнічні відносини в Україні: теоретичні засади та конституційно-правові аспекти” (Х.: Фоліо, 2003. – 240 с.); 25 наукових статтях, 22 з яких опубліковані у фахових виданнях, а та-кож у 20 тезах доповідей і виступів на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових та на-уково-практичних конференціях, політологічних читаннях, методологічних семінарах, “круглих столах”.
Структура дисертаційного дослідження визначена предметом і логікою дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків до розділів та загальних висновків по дисертації. Повний обсяг дисертації становить 408 сторінок. Список вико-ристаних літературних джерел складається із 460 найменувань і вміщений на 55 сторінках.
|
