|
Актуальність теми. У ході дискусії, що розгорнулася в Україні з приводу політичної реформи, з-поміж багатьох актуальних проблем, які є предметом серйозного обговорення, на перше місце висунулася проблема модернізації парламенту, посилення його контролю за виконавчою владою, зміни парламентської процедури з тим, щоб надати можливість цьому представницькому органу справлятися з усезростаючим обсягом законодавства, обов язком спрямування руху суспільного організму у правовому руслі.
Парламент – це своєрідний представницький форум, де народні обранці шляхом дебатів і обговорень виробляють політику, що відповідає інтересам держави, і на її основі визначають архітектоніку законів, вибудовують систему законодавства. Як загальнонаціональна виборна установа, він втілює в себе представництво різних суспільних інтересів. У цьому розумінні життєздатність будь-якої представницької установи здатна породити конфлікти і зіткнення. Саме тому, для парламенту більш, ніж для будь-якого іншого державного органу, важливі правила, встановлені ним самим, і якими дотримуються всі інші учасники процедури.
Немає потреби доводити, що вітчизняний парламент у змозі виконати покладені на нього Конституцією України та іншими законами повноваження тільки у тому випадку, коли його організація і діяльність буде визначатися демократичними і раціональними правилами, які відображають уроки власної історії та багатий зарубіжний досвід. Звичайно, це повинні бути правила, створені на основі вивчення сучасної технології парламентаризму, засвоєння передових світових зразків парламентського провадження.
Неоднорідність правового закріплення парламентської процедури в зарубіжних країнах, а саме: проведення засідань парламенту; встановлення та обговорення питань порядку денного; проведення голосування, а також незначна ефективність контрольних парламентських процедур, і зумовили актуальність теоретичного дослідження основних рис цього інституту державної влади та порівняння його норм з практикою реалізації та з посиланнями на досвід зарубіжних країн, розгляду можливості вдосконалення відповідних норм у ході політичної реформи в Україні.
Дослідження парламентської процедури демократичних зарубіжних країн, урахування національної специфіки парламентаризму в Україні, проведення комплексного аналізу: з одного боку - шляхом розгляду всіх організаційно-правових норм парламентської процедури, які складають певні його елементи та законодавчі гарантії їх здійснення, з іншого - визначення реальних питань реалізації парламентської процедури, дозволяє обґрунтувати можливість як введення до нормативних актів України деяких положень, здатних, на нашу думку, вплинути на розвиток і вдосконалення парламентської процедури, так і виділення нових, особливих елементів цього організаційно-правового інституту парламентаризму.
Ще більше актуалізується окреслена тема дослідження в силу її недостатньої розробленості у зарубіжній, та особливо у вітчизняній літературі з конституційного права. Незважаючи на те, що світовій практиці постійні правила парламентської процедури відомі вже давно, однак наукових праць, які б узагальнили принципи і процедурний порядок діяльності парламенту обмаль. Із публікацій з цих проблем особливо слід відмітити праці відомих політичних діячів і учених Т.Джефферсона, Генрі М.Роберта (США), Е.Мея, І.Бентама (Великобританія), М.Амеллєра (Франція). Вже в наш час активно розробляється проблематика парламентського права в публікаціях відомих російських правознавців К.В.Арановского, С.А.Єгорова, О.Д.Керимова, Д.О.Ковачева, О.І.Ковлєра, Б.С.Крилова, Н.С.Крилової, М.А.Крутоголова, В.В.Маклакова, І.М.Степанова, Б.М.Топорніна, Ю.П.Ур яса та інших.
Із набуттям незалежності української держави в 1990 р. розпочинається новий період в діяльності її парламенту – Верховної Ради України. На основі Конституції 1996 р., використання досвіду парламентів зарубіжних держав у нашій країні на практиці реалізуються принципи розподілу влад, верховенства права, запроваджується інститут парламентської відповідальності уряду, завдяки чому тут поступово утверджується парламентська демократія, реальний парламентаризм. Водночас відсутність стійких демократичних традицій парламентської діяльності у роботі Верховної Ради України, а інколи і недостатня обізнаність членів парламенту із зарубіжною практикою розв язання проблем, аналогічно до тих, з якими зіткнулася Україна, вимагає ретельного вивчення досягнень зарубіжного парламентаризму і введення новацій, що відповідають національним традиціям. Особливого значення набуває критичне осмислення проблем процедури і організації діяльності Верховної Ради як з точки зору підтримання позитивного досвіду, так і з позиції врахування недоліків, виправлення помилок у роботі всіх її структурних органів.
Задля об єктивності зазначимо, що на сучасному етапі державотворення з являються публікації вітчизняних учених, звернені як до зарубіжного, так і до власного досвіду. Окремі аспекти теоретичних засад українського парламентського права, його функцій, місця і ролі в національній правовій системі розглядаються в працях учених-юристів і політичних діячів, і в першу чергу О.М.Бандурки, С.Б.Гавриша, А.З.Георгіци, О.В.Городецького, В.С.Журавського, Л.Т.Кривенко, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики, О.Ф.Фріцького, М.В.Цвіка, В.М.Шаповала, Ю.С.Шемшученка, О.Н.Ярмиша та ін. Проте комплексної праці монографічного характеру, в якій висвітлювалися би вузлові питання процесуально-правового аспекту діяльності Верховної Ради України, а іншій держави не має.
Усе викладене дозволяє зробити висновок про актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з планами наукових досліджень кафедри конституційного та міжнародного права Національного університету внутрішніх справ, а також з планами пріоритетної проблематики фундаментальних і прикладних досліджень Національного університету внутрішніх справ. Окрім цього, робота виконана згідно з Комплексною цільовою програмою “Проблема вдосконалення організації і діяльності органів законодавчої і виконавчої влади та самоврядування в Україні” (державний реєстраційний №0186.0.070865).
Мета і задачі дослідження. Головна мета дослідження полягає в науковому визначенні поняття, змісту та значення парламентської процедури, розкритті особливостей кожної з її складових, їх взаємозв язку, і на цій основі - у розробці висновків, рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення теоретико-правових аспектів парламентаризму в Україні.
Визначена мета передбачає вирішення наступних наукових задач:
· охарактеризувати існуючі в науковій літературі погляди щодо визначення поняття парламентська процедура та її сутності;
· проаналізувати вітчизняний та зарубіжний досвід, правові акти та існуючі в науковій літературі погляди щодо процедур проведення засідань парламенту та комітетів (комісій), встановлення порядку денного та обговорення його питань, проведення голосування, а також здійснення контрольних парламентських процедур за діяльністю органів виконавчої влади;
· дати порівняльно-правовий аналіз правових актів, що передбачають закріплення правил парламентської процедури, як в сучасних демократичних державах, так і в Україні; уточнити основні теоретичні моделі парламентської процедури, з ясувати їх місце й роль у представницькій та законотворчій діяльності сучасних парламентів;
· визначити поняття парламентської процедури, дати характеристику його складовим елементам ;
· поглибити визначення поняття сесії, дати характеристику її складовим елементам; дослідити контрольні процедури парламентської відповідальності урядів сучасних демократичних держав; розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової основи парламентської процедури, підвищення її ефективності на сучасному етапі представницької та законотворчої діяльності парламентів зарубіжних країн в цілому, так і в Україні зокрема.
Об єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі встановлення, функціонування і реалізації парламентської процедури.
Предметом дисертаційного дослідження є правові й теоретико-практичні проблеми, поняття та елементи парламентської процедури, реалізація основних елементів цього організаційно-правового інституту парламентаризму та їх правове врегулювання.
Методологію дисертаційного дослідження складає система взаємодоповнюючих загальнонаукових, часткових та спеціальних методів і засобів наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знання та вирішення поставлених перед дослідником цілей та завдань. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість проаналізувати інститут парламентської процедури у динаміці його становлення та розвитку. Із застосуванням системного методу, розглядається роль та місце парламентської процедури в організації діяльності вищих представницьких органів влади, системно-структурного і формально-логічного виділяються та досліджуються чинники, що визначають сутність і значення парламентської процедури та її реалізацію, порівняльно-правового – порівнюється нормативно-правове регулювання парламентської процедури сучасних демократичних країн і тенденції його розвитку, історичного – аналізуються етапи еволюції та юридичного оформлення парламентської процедури, методу тлумачення норм парламентського права з ясовується та роз яснюється зміст правових норм, регулюючих парламентську процедуру в демократичних державах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній науці на основі організаційно-порівняльної характеристики діяльності парламентів зарубіжних країн виконано комплексне дослідження теоретико-правових аспектів формування та функціонування парламентської процедури. Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:
· по - новому визначено та систематизовано на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду основні підходи до розгляду сутності парламентської процедури в представницькій та законотворчій роботі парламентів як зарубіжних країн, так і Верховної Ради України;
· дістало подальший розвиток визначення й характеристика юридичної природи парламентської процедури як важливої державно-правової, соціальної та політичної категорії;
· вперше дано теоретичне поняття парламентської процедури як сукупності самостійно розроблених парламентом правил, встановлених прийомів та засобів, які регулюють організаційно-правові аспекти його діяльності, сприяють перетворенню в життя конституційних принципів державного механізму та забезпечують конструктивну та безперебійну роботу законодавчого органу. проаналізовано значення правил парламентської процедури, їх відповідність стандартам демократії та національній специфіки;
· обґрунтовуються організаційно-правові та інші фактори, які є зовнішніми відносно функціонування парламентської процедури, але які сприяють підвищенню ефективності її функціонування та законотворчої роботи парламенту зокрема;
· розкрито особливості формування системи організаційних форм парламентської діяльності з визначенням наступних його складових елементів: проведення засідань парламенту та комітетів (комісій), встановлення та обговорення питань порядку денного, проведення голосування;
· поглиблено визначення поняття сесії, під яким пропонується розуміти організаційну форму порядку роботи парламенту, яка відбувається протягом встановленого часу і забезпечує вирішення в повному обсязі найважливіших питань компетенції законодавчого органу держави шляхом проведення засідань.
· досліджено організаційно-правові відносини між парламентами та урядами зарубіжних країн, обґрунтовано пропозиції щодо підвищення взаємодії між законодавчою та виконавчою гілками влад;
· на підставі теоретичних висновків автор вносить ряд пропозицій щодо удосконалення контрольних парламентських процедур, а саме: процедури постановки питання про довіру (недовіру) урядові; про організацію діяльності слідчих комітетів;
· здійснено порівняльно-правовий аналіз контрольних парламентських процедур за фінансовою діяльністю урядів сучасних демократичних країн, ефективне застосування яких є передумовою фінансової стабільності держави; отримало подальший розвиток положення стосовно виділення в окрему галузь національної системи права парламентського права, і вперше наводяться додаткові аргументи щодо обўєднання норм парламентського права у підгалузь конституційного права.
· на підставі результатів дослідження, теоретичних і практичних висновків, які викладено у дисертації, зроблено спробу виробити аргументовані пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових актів та підвищення ефективності організаційних заходів з метою удосконалення діяльності Верховної Ради України.
Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що на їх основі у поєднанні з іншими науковими розробками цього спрямування, здійснюватиметься позитивний вплив на процес модернізації і реформування парламентської процедури. Висновки і рекомендації можуть використовуватися як у практичній діяльності Верховної Ради України, так і при подальшому удосконаленні чинного законодавства щодо встановлення та функціонування парламентської процедури.
Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані: 1) у науково-дослідницьких цілях - для подальшого опрацювання загальних і спеціальних питань організаційно-правових основ функціонування парламентської процедури; 2) у законодавчій діяльності - при визначенні стратегії, тактики законотворчості, а також як теоретичний матеріал для вдосконалення законодавчої і контрольної діяльності парламенту України, правового статусу його органів, для належної організації їх роботи; 3) у правозастосуванні - для вдосконалення діяльності Верховної Ради України та її органів у досягненні взаємодії різних гілок державної влади в даній сфері взаємовідносин. Результати цього дослідження сприятимуть практичному забезпеченню реалізації елементів парламентської процедури;
4) у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн у викладанні навчальних дисциплін “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн”, в науково-дослідній роботі студентів, слухачів та курсантів. Висновки та пропозиції дисертації можуть бути використані для вдосконалення навчальних програм перспективного і поточного характеру, навчальних та тематичних планів дисциплін “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн”;
5) у виховній роботі - у право виховній діяльності народних обранців серед населення, для підвищення рівня правової культури громадян України, для виховання у населення поваги до Конституції України, до конституційно-правових цінностей.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були апробовані автором під час проведення наступних конференцій та конгресів:
1. Науково-практичній конференції “Проблеми реформування законодавства в Україні” - Запорізький Державний університет, 14-16 квітня 2000 р.;
2. ІІІ міжнародно-наукового конгресу “Державне управління та місцеве самоврядування” – м. Харків, Українська Академія державного управління при Президентові України, 23 лютого 2003 р. (тези доповіді опубліковано).
Окрім того, основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Національного університету внутрішніх справ. Теоретичні напрацювання автора дисертації використовуються у процесі викладання курсу “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн” Національного університету внутрішніх справ України, зокрема, при читанні лекцій і проведенні семінарських занять.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у чотирьох наукових статтях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць.
Структура та обсяг дисертації визначається предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що об єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаної літератури – усього 194 джерел. Обсяг рукопису - 197 сторінок друкованого тексту. Повний обсяг –213 сторінок.
| 
