|
Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу України і набуття ним чинності з 1 вересня 2001 р. стало визначною подією у правовому житті нашої держави. Ця подія знаменувала початок нового етапу розвитку вітчизняного кримінального законодавства – етапу дії першого кримінального закону незалежної України.
З урахуванням нових об єктивних реалій, пов язаних з розбудовою в Україні демократичної політичної системи і реформуванням власного кримінального законодавства, відповідно змінюється і зміст кримінально-правової політики. У кримінальній політиці нашої держави позначилася тенденція розширення сфери застосування покарання без позбавлення волі. Кримінальний кодекс України 2001 р. поряд з новими видами покарань, не пов язаних з позбавленням волі, передбачає можливість застосування до окремих осіб кримінально-правового впливу, не пов язаного з відбуванням призначеного покарання, зокрема, звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке ввібрало найкращі якості умовного засудження й відстрочки виконання вироку, які передбачалися КК 1960 р. Так, у 1996 р. умовне засудження було застосовано до 16% від загальної кількості засуджених, відстрочка виконання вироку – 20,9% і у 1997 р. цей відсоток становив відповідно – 17,6 і 21,1; у 1998 р. – 18,7 і 21,6; у 1999 р. – 21,2 і 22,1; у 2000 р. – 23, 6 і 22, 4; у 2001 р. – 26,3 і 21,2 [20, с. 45; 21, с. 27; 22, с. 20 ]. У науці кримінального права дослідженням проблем умовного засудження й відстрочки виконання вироку були присвячені роботи І.М. Гальперіна, М.А. Гельфера, О.А. Горяйнової, В. Іванова, М.А. Єфімова, Х.Х. Кадарі, І.І. Карпеця, Г.А. Кригера, В.А.Ломако, Д.В. Ривмана, М.Ф. Саввіна, С. Сабаніна, Е.А.Саркісової, В.В. Скибицького, Ю.М. Ткачевського, І. Штрайта, М.І. Якубовича та ін. Однак за останнє десятиріччя в Україні відбулися значні зміни соціально-економічного й політичного характеру, які, у свою чергу, викликали переоцінку кримінально-правових заходів боротьби зі злочинністю. Монографічні роботи із зазначеної тематики були написані на підставі раніше діючого законодавства. Крім того, незважаючи на широке застосування умовного засудження й відстрочки виконання вироку, серед науковців не існувало однозначної, переконливої позиції стосовно юридичної природи цих заходів, підстав їх застосування, правових засад і доцільності призначення даткового покарання й обов язків при такому звільненні та ін. Ураховуючи, що умовне засудження й відстрочка виконання вироку трансформовані чинним кримінальним законодавством у звільнення від відбування покарання з випробуванням, що потягло за собою серйозні зміни й доповнення, вважаємо, що порушені питання й досі залишаються не визначеними, що призводить до виникнення комплексу проблем, які постають перед доктриною кримінального права і потребують подальшої наукової розробки. Перш за все треба осмислити сутність звільнення від відбування покарання з випробуванням, визначити його мету, доцільність покладення на засуджених обов язків і додаткових покарань. Потрібно з ясувати, які саме підстави є достатніми й необхідними для звільнення від відбування покарання з випробуванням. Існуючий стан теоретичного опрацювання вказаних проблем негативно відбивається на практиці. Через суперечливість і наявність прогалин у кримінальному законодавстві правозастосовча практика часто стикається із суттєвими труднощами при застосуванні цієї форми кримінально правового впливу, що дає підстави для висновку про необхідність проведення поглиблених наукових досліджень щодо питань звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Названими обставинами й обумовлюється актуальність вибраної для дисертаційного дослідження теми та її наукове розроблення.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах виконання Комплексної цільової програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/200 (Розділ YIII. Протидія рецидивній злочинності), а також п. 4 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки, схвалених ученою радою 23 березня 2001 р., протокол № 3.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка кримінально-правових проблем застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Виходячи з цього й користуючись існуючими науковими працями, дослідник поставив перед собою такі основні завдання: а) визначити юридичну природу звільнення від відбування покарання з випробуванням, на підставі якого сформулювати поняття “звільнення з випробуванням”; б) визначити мету його застосування і проаналізувати його ознаки; в) провести аналіз підстав звільнення від відбування покарання з випробуванням; г) з урахуванням мети звільнення від відбування покарання з випробуванням визначити й обґрунтувати, які саме додаткові покарання й обов язки можуть бути покладені на засудженого; д) виявити в цій частині недоліки чинного законодавства, практики його застосування, а також внести пропозиції щодо їх усунення.
Об єктом дослідження є звільнення від відбування покарання з випробуванням як один із заходів кримінально-правового впливу на засуджених.
Предметом дослідження виступають: чинні нормативно-правові акти, які визначають підстави й наслідки застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, кримінальне законодавство минулих років і практика його застосування, кримінальне законодавство зарубіжних країн, кримінальна статистика, система наукових поглядів і розробок стосовно розглядуваної проблеми.
Методи дослідження обрані з огляду на поставлену мету й завдання дослідження та його об єкт і предмет. Діалектичний метод обумовив розгляд проблем звільнення від відбування покарання з випробуванням через вивчення більш загальних категорій, таких як кримінальна відповідальність, форми її реалізації. Завдяки цьому з ясовано загальні риси цієї форми кримінально-правового впливу і кримінальної відповідальності та її якісні властивості. Історико-порівняльний метод дозволив показати розвиток звільнення від відбування покарання з випробуванням, а порівняльно-правовий застосовувався при порівняні кримінального законодавства України, яке передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням, з відповідними нормами кримінального законодавства інших держав. Соціологічні методи використовувалися при дослідженні практики застосування норм КК, які передбачають можливість застосування цієї форми кримінально-правового впливу на засуджених.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації послужили наукові праці, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і питанням звільнення від відбування покарання з випробуванням, а також праці дослідників загальної теорії держави і права, кримінології, історії держави і права, адміністративного, кримінально-виконавчого права України та зарубіжних країн.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок вивчення й аналізу 496 контрольних справ, з яких 398 – умовно засуджених і засуджених з відстрочкою виконання вироку, 98 – звільнених від відбування покарання з випробуванням у різних регіонах України протягом 1998-2002 років.
1. Наукова новизна одержаних результатів. За характером і змістом розглянутих проблем дисертація є першим у незалежній Україні комплексним науковим дослідженням поняття, змісту й цілей звільнення від відбування покарання з випробуванням як у вітчизняному, так і в зарубіжному законодавстві на сучасному етапі, вивчення історії виникнення та правозастосовчої практики даного кримінально-правового впливу на засуджених . У ній висунуто низку нових у концептуальному плані положень, досить важливих для юридичної практики, а саме: Уперше із застосуванням історичного й порівняльного методів пізнань виявлено, що умовне засудження, яке зародилося й отримало світового поширення, у другій половині XIX ст., на сучасному етапі розвитку характеризується процесом інтеграції різних форм його прояву – франко-бельгійської, германської та системи відстрочки переслідування, які поступово витісняються австралійською (змішаною) формою випробування.
2. У дисертації вперше зроблено висновок, що звільнення від відбування покарання з випробуванням є самостійним інститутом Загальної частини кримінального права, який у подальшому слід виокремити в самостійний розділ Загальної частини КК “Пробація”. Цей інститут поєднує в собі одночасно принципи призначення і звільнення від покарання, відстрочки виконання покарання, даючи можливість засудженому самому відхилити відбування призначених за вироком суду виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження або позбавлення волі. У межах цього інституту вирізняються два субінститути – звільнення від відбування покарання з випробуванням а) неповнолітніх і б) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. 3. Наведено додаткові аргументи на користь визначення не лише мети покарання, а насамперед цілей кримінальної відповідальності, які співвідносяться між собою, як окреме й загальне, причому наголошується, що на перший план при звільнені від відбування покарання з випробуванням законодавцем висунуто мету виправлення.
4. Розвинено й уточнено положення щодо підстав застосування цієї форми кримінально-правового пливу. Доводиться, що для винесення вироку про звільнення від відбування покарання з випробуванням необхідна наявність двох моментів – умов і підстав. Умови застосування такого звільнення – це призначене покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п яти років. Підставами є обставини справи, що характеризують суспільну небезпечність вчиненого злочину й суспільну небезпечність особи, яка вчинила його.
5. Обґрунтовано недоцільність звільнення особи від відбування покарання з випробуванням при вчиненні особливо тяжких злочинів, навіть за умови виключно позитивної її характеристики, оскільки це не дозволяє досягти загальної превенції. Якщо ж злочин учинено організованою групою чи злочинною організацією, то його застосування припустиме лише до тих співучасників, ступінь участі яких була незначною та які виконували другорядні ролі, а також щодо осіб, які активно сприяли викриттю організованої групи або злочинної організації, розкриттю вчиненого такою групою, організацією чи її учасником злочину, притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню завданих збитків, усуненню заподіяної шкоди чи в іншій формі сприяла боротьбі з організованою злочинністю.
6. Наведено додаткові аргументи, що повторне застосування звільнення від відбування покарання з випробування виключається в разі вчинення особою протягом іспитового строку будь-якого нового злочину.
7. Уперше зроблено висновок, що при звільненні від відбування покарання з випробуванням особа перебуває під правовим режимом – режимом випробування, який становить собою систему заходів і правил, запроваджених для досягнення його цілей. Складовими елементами цього режиму є іспитовий строк і покладені на засудженого обов язки й додаткові покарання.
8. Аргументовано вперше, що в разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням термін іспитового строку має бути не меншим строку призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
9. Наведені досить вагомі причини на користь того, що з урахуванням правової природи звільнення від відбування покарання з випробуванням є неможливим застосування такого додаткового покарання, як конфіскація майна. 10. Уперше проведено класифікацію обов язків, які покладаються на звільненого від відбування покарання з випробуванням залежно від тяжкості вчиненого злочину й особи, яка його вчинила.
11. Уперше обґрунтовується необхідність надання суду права протягом іспитового строку, враховуючи поведінку засудженого, за поданням органу, який здійснює контроль за його поведінкою, змінити чи доповнити раніше встановлені обов язки, зумовлені суспільною небезпечністю особи, яка вчинила злочин.
12. На відміну від домінуючої в теорії кримінального права точки зору, обстоюється думка, що перебіг іспитового строку має розпочинатися з моменту набрання вироком законної сили, а не з моменту його винесення.
13. Запропоновано структуру окремого розділу Загальної частини КК “Пробація”, сформульовано норми, що його утворюють.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені висновки та пропозиції можуть використовуватися:
а) у науково-дослідній сфері – як матеріали для подальшого розроблення загальних і спеціальних питань;
б) у законотворчій діяльності – у перебігу наступної кодифікації кримінального законодавства, а окремі пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства – у поточній правотворчості;
в) у правозастосовчій діяльності (у судовій практиці) – при вирішенні проблем звільнення від відбування покарання з випробуванням;
г) у навчальному процесі – під час викладання курсів Загальної частини кримінального права, при підготовці підручників і навчальних посібників, у науково-дослідницькій роботі студентів і курсантів.
Апробація результатів дисертації. Результати поданого до захисту наукового дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ, а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (м. Харків, 2000 р.), Восьмій міжнародній науково-практичній конференції “Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів” (Харків, 2000 р.), Науково-практичній конференції ад юнктів і слухачів магістратури Національного університету внутрішніх справ (Харків, 2001 р.).
Публікації автора складаються із п яти статей, підготовлених за результатами дослідження, опублікованих у фахових наукових виданнях. Окремі висновки, пропозиції викладено в тезах доповідей на зазначених конференціях.
| 
