|
Актуальність теми. Аналіз судової та слідчої практики свідчить про те, що склад злочину при провадженні в кримінальній справі досить часто містить у собі й ознаки цивільного правопорушення. У таких випадках поряд з кримінально-правовими правовідносинами виникають і цивільно-правові, які можуть бути реалізовані та забезпечені через кримінально-процесуальні правовідносини. Так, згідно зі ст.28 КПК України особа, що зазнала шкоди від злочину, має право при провадженні у кримінальній справі пред явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за його дії, цивільний позов, який розглядається разом із кримінальною справою. Таким чином забезпечується вирішення завдань кримінального судочинства - охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть в ньому участь ( ст.2 КПК України). Одночасний розгляд судом кримінальної справи і цивільного позову має низку суттєвих переваг, направлених на посилення захисту прав громадян та юридичних осіб, що зазнали шкоди від злочину. Певною мірою це сприяє більш повному доказуванню підстав та розміру заподіяної шкоди, а також виявленню осіб, які несуть цивільно-правову відповідальність за заподіяння шкоди; виключається паралелелізм та дублювання в роботі судів і можливість винесення суперечливих рішень з одних і тих же питань, що, в свою чергу, заощаджує час і кошти держави. До того ж потерпілий від злочину звільняється від необхідності двічи брати участь у судовому розгляді, і відповідно - підлягати додатковим хвилюванням, викликаним дослідженням обставин скоєного злочину. Свідки, перекладачі, експерти та інші особи звільняються від повторного виклику. Більш того, розгляд у кримінальній справі цивільного позову сприяє найбільш ефективному впливу як на самого злочинця, так і на інших осіб, попереджуючи можливість скоєння ними правопорушень із заподіянням шкоди.
Для заявлення цивільного позову в кримінальній справі, крім підстав (злочину, шкоди, причинно-наслідкового зв язку між злочином і шкодою) необхідні ще і певні умови: непрострочений термін давності пред явлення позову, відсутність по заявленому позову судового рішення, що набрало законної сили, в тому числі про мирову угоду між сторонами з приводу данного позову та відмову від позову.
На нашу думку, право на пред явлення позову у фізичних та юридичних осіб, яким злочином заподіяно шкоду, виникає з моменту офіційного повідомлення про злочин у правоохоронні органи. Тому з цього моменту у посадової особи, яка здійснює провадження за одержаними матеріалам, виникає обов язок своєчасного забезпечення відшкодування шкоди. Визнати особу цивільним позивачем та зазначити у вироку про стягнення на її користь певної суми коштів ще не означає, що шкода відшкодована. Необхідно вжити заходів для реального виконання вироку в частині цивільного позову. У зв язку з цим законодавець і закріпив за органами дізнання, слідчим, прокурором та судом обов язок вжиття заходів до забезпечення цивільного позову. Порівняльний аналіз статистичних даних узагальнення практики відшкодування судами України матеріальних збитків, заподіяних злочинами, свідчить, що з року в рік значно збільшується як їх сума, так і залишок невідшкодованих збитків, що призводить до недосконалого забезпечення конституційних прав і законних інтересів громадян. Так, залишок невідшкодованої шкоди, завданої державній та колективній власності із сум, визначених судами на кінець 1-го півріччя 1995 р., складав 983 тис. грн. На закінчення 1-го півріччя 1996 р. ця цифра становила 13843 тис. грн, а на кінець 1-го півріччя 1997 р. - вже 29675 тис. грн. Залишок невідшкодованих збитків, заподіяних злочинами приватній власності громадян, із сум, визначених судами, становив на кінець 1-го півріччя 1995 р. - 1921 тис. грн., на закінчення 1-го півріччя 1996 р. - 6688 тис. грн., на кінець 1-го півріччя 1997 р. - 20796 тис. грн. Такі наслідки пояснюються не тільки недосконалістю законодавства по даній проблемі, але і недостатньою обізнаністю юристів з тонкощами такого складного правового інституту, яким є компенсація шкоди, заподіяної злочинами. Нерідко орган дізнання та слідчий слабо уявляють суть терміну “моральна шкода” і його реалізацію на практиці, припускають помилки при виборі особи, яка несе матеріальну відповідальність за заподіяння шкоди. У різні часи проблемам удосконалення інституту цивільного позову в кримінальному судочинстві в юридичній літературі приділялась серйозна увага. Вагомий внесок у дослідження проблеми зробили Ю.Р. Адоян, С.О. Александров, С.А. Альперт, В.А.Азаров, В.П. Бож єв, В.І. Батюк, В.Г. Власенко, П.П. Гуреєв, М.І. Гошовський, Ю.М. Грошевий, Н.І. Газетдинов, В.Г. Даєв, А.Д. Давлєтов, З.З. Зінатуллін, Л.Д. Кокорєв, В.В. Кривобок, О.В. Крикунов, О.П. Кучинська, Е.Ф. Куцова, А.Г. Мазалов, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, С.В. Наріжний, В.Т. Нор, Є.С. Нікулін, В.Я. Понарін, В.М. Савицький, З.Д. Смітієнко, М.С. Строгович, В.М.Тертишник, В.М. Усков, Л.І. Шаповалова, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та ін. Дослідження названих авторів, безумовно, зробили істотний внесок у теорію та практику кримінального процесу щодо питань заявлення та забезпечення цивільного позову в кримінальній справі. Проте, числені зміни чинного законодавства України, а саме прийняття Кримінального кодексу, який набрав чинності 1 вересня 2001 року, Цивільного кодексу, який почне діяти з 1 січня 2004 року, зміни чинного кримінально-процесуального законодавства, призвели до появи низки питань як в теорії кримінального процесу, так і у практичній діяльності органів досудового слідства щодо забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочинами. Вирішення цих питань обумовлено нагальною необхідністю усунення розбіжностей між кримінальним, цивільним законодавствами, з одного боку, та кримінально-процесуальним - з іншого. Так, потребує вдосконалення інститут відшкодування шкоди, заподіяної злочинами, зокрема, така його форма, як добровільне відшкодування завданої злочином шкоди. Визначення Цивільним кодексом характеру та обсягу шкоди, завданої правопорушенням, обумовлює необхідність перегляду питань предмету цивільного позову в кримінальному процесі. Важливо відзначити, що в законі (ст.1193 ЦК України) прямо зазначено, що якщо шкода заподіяна злочином, то визначення її розмірів не залежить від майнового стану відповідачів.
Крім того, практична діяльність органів досудового слідства у питаннях забезпечення цивільного позову обумовлює необхідність детального аналізу цієї діяльності з метою підвищення її ефективності. Все це визначає актуальність і значущість теми дисертаційного дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація спрямована на виконання основних положень п.п.42,54,60 "Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 р.р.", затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р., та "Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки", затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. Робота виконана відповідно до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України та кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні та вивченні актуальних питань інституту цивільного позову як однієї із форм забезпечення відшкодування шкоди в досудовому розслідуванні з урахуванням змін, що зазнало останнім часом чинне законодавство; у розробці науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій, направлених на вдосконалення чинного законодавства та слідчої практики.
Для реалізації поставленої мети вибрано відповідні аспекти дослідження з постановкою наступних задач:
- визначити поняття відшкодування шкоди, заподіяної злочином, встановити його характерні риси та форми;
- із врахуванням змін, внесених за останні роки до кримінального, цивільного, кримінально-процесуального законодавства, дати характеристику юридичних фактів, що складають підстави заявлення цивільного позову;
- визначити коло осіб, що вправі заявляти цивільний позов та зобов язані відповідати за ним, дослідити особливості реалізації захисту ними своїх прав;
- визначити процесуальний порядок заявлення і забезпечення цивільного позову на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування;
- на основі узагальнення кримінальних справ дослідити причини недоліків у роботі органів дізнання та досудового слідства із забезпечення цивільного позову; - розробити науково-обґрунтовані рекомендації слідчим по підвищенню ефективності в зазначеній сфері діяльності;
- визначити процесуальний порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого щодо вжиття заходів по забезпеченню цивільного позову.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються між суб єктами, які проводять досудове розслідування справ, потерпілими й іншими особами, внаслідок завдання злочином шкоди і ті, що виникають під час заявлення вимог про відшкодування збитків та вжиття заходів із забезпечення заподіяної злочином шкоди.
Предметом дослідження є діючі кримінально-процесуальні норми, що регламентують порядок пред явлення цивільного позову в стадії досудового розслідування, права та обов язки суб єктів, яким злочином заподіяно шкоду та які зобов язані нести відповідальність за її завдання, порядок вжиття заходів забезпечення відшкодування шкоди, а також практика застосування цих норм.
Методи дослідження. У процесі дослідженні теми використовувалися: історико-правовий метод при аналізі тенденції розвитку і становлення інституту відшкодування шкоди в кримінальному процесі; формально-логічний метод дослідження - при визначенні поняття та форм відшкодування шкоди в кримінальній справі. За допомогою статистичного методу встановлювалися недоліки слідчої практики щодо забезпечення цивільного позову та шляхів їх подолання. Порівняльно-правовий метод використано з метою визначення шляхів усунення недоліків кримінально-процесуального законодавства України (зокрема, внесення змін і доповнень у проект КПК). Нормативну базу дослідження складають: Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс, інші закони та підзаконні акти України, а також ратифіковані Україною міжнародно-правові акти. Для порівняння по даній проблемі досліджувалося законодавство і нормативні акти Росії та Молдови.
Емпіричну базу дослідження складають дані узагальнення 157 кримінальних справ за період 2000-2001 років; анкетування слідчих органів МВС (опитано 140 працівників); матеріали опублікованої практики та узагальнень практики, проведених працівниками Верховного Суду України (1995-1997 р.р.). Враховувався також особистий досвід роботи дисертанта слідчим.
Наукова новизна одержаних результатів. У результаті проведеного дисертаційного дослідження запропоновано авторське розв язання декількох дискусійних питань в теорії кримінального процесу. Зроблена спроба дати рекомендації по використанню цього інституту в кримінальному судочинстві. Висунуті та аргументовані такі найбільш значущі пропозиції, що вирішують поставлені наукові задачі й визначають наукову новизну дослідження:
- обґрунтована пропозиція деталізації завдань кримінального судочинства (ст.2 КПК) з визначенням відшкодування шкоди, заподіяної злочинами, в колі охорони прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, що беруть в ньому участь; - сформульовано поняття відшкодування шкоди та визначено сукупність його форм (розгляд та вирішення цивільного позову, добровільне відшкодування завданої злочином шкоди; покладення на неповнолітнього обов язку відшкодування заподіяних майнових збитків; відшкодування шкоди державою)
- запропоновано врегулювати в законодавстві порядок добровільного відшкодування заподіяної злочином шкоди;
- висловлено пропозиції закріпити в законі в числі основних обов язків суб єктів, які ведуть досудове розслідування справ, обов язки роз яснення прав особам, котрим було завдано злочином майнової чи моральної шкоди, заявлення цивільного позову і вжиття заходів до його забезпечення;
- запропоновано передбачити в КПК право на відшкодування моральної шкоди в кримінальному процесі наряду з фізичною і юридичній особі, у випадку порушення її особистих немайнових чи майнових прав, що виявилося в завданні шкоди її діловій репутації;
- обґрунтовано доцільність закріплення в кримінально-процесуальному законодавстві можливості призначення субсидіарної та часткової відповідальності за заподіяну шкоду;
- визначено необхідність закріпити в КПК положення про обов язкову участь в досудовому слідстві представника цивільного позивача у випадках, коли останніми є неповнолітні або особи, які за своїми фізичними чи психічними вадами не можуть самостійно захищати свої права та інтереси, а також у випадку, коли цивільним позивачем є юридична особа;
- уточнено коло осіб з числа цивільних відповідачів, указано, що для своєчасного та ефективного забезпечення цивільного позову до цієї категорії слід відносити осіб, які несуть відповідальність не тільки за дії обвинуваченого, але і за дії підозрюваного;
- запропоновано передбачити в чинному кримінально-процесуальному законодавстві право цивільного відповідача добровільно забезпечити заявлений у справі цивільний позов і вважати це обставиною, що пом якшує покарання обвинуваченому, і можливістю реалізації вимог статей 45,46 КК України (звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку з дійовим каяттям та з примиренням винного з потерпілим);
- сформульовано обов язкові вимоги до форми і змісту позовної заяви в кримінальному судочинстві; - обґрунтовано положення про необхідність активного сприяння доказуванню підстав та розміру цивільного позову з боку цивільного позивача;
- обкреслено необхідність у разі, коли цивільним відповідачем є третя особа, визнавати її показання як самостійне джерело доказів;
- запропоновано законодавчо встановити можливість накладення арешту на майно в стадії досудового розслідування за поданням слідчого, за умов згоди прокурора і наявності відповідної постанови суду;
- розроблено науково-обгрунтовані організаційні рекомендації (Інструкція про порядок забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочинами) щодо підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів по відшкодуванню шкоди, заподіяної злочинами;
- обґрунтована пропозиція про можливість оскарження в адміністративних судах неправомірних дій дізнавача, слідчого і прокурора відповідно до Закону України "Про судоустрій України".
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати дослідження можуть бути використані при подальшій науковій розробці цієї проблеми, у правотворчій діяльності, для внесення змін до кримінально-процесуального законодавства, у практичній діяльності органів досудового слідства, в навчальному процесі при підготовці підручників з курсу “Кримінальний процес”. У співавторстві з науковим керівником підготовлено проект "Інструкції про порядок відшкодування шкоди, заподіяної злочинами", який надіслано до Головного слідчого управління МВС України з метою впровадження його у практичну діяльність органів досудового слідства.
Особистий внесок здобувача. Висновки і положення, що сформульовані в роботі, є результатом особистих досліджень автора. Основні положення і висновки дисертації сформульовані в пропозиціях, направлених до Верховної Ради України, які можуть бути використані при опрацюванні проектів законів про внесення змін до кримінально-процесуального законодавства.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були опробовані на Міжнародній науково-практичній конференції "Вплив глобалізації на формування зовнішньоекономічних зв язків України" (травень 2002 р.), та науковій конференції "Зовнішня торгівля: право та економіка" (грудень 2002 р.). Публікації. Основні положення і висновки опубліковані у 5 наукових статтях, три із них - у фахових виданнях, затверджених ВАК України, одна з яких - у співавторстві. Структура дисертації визначається відповідно до мети і завдань дослідження і складається з вступу, трьох розділів, що охоплюють вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
|
