|
Актуальність теми. У період розбудови незалежної, демократичної, правової української держави, формування громадянського суспільства історичне минуле, правова спадщина українського народу відіграє важливу роль. Вирішення актуальних проблем, пов язаних з реформуванням та вдосконаленням правової системи сучасної України, у великій мірі залежить і від дослідження та засвоєння історичного досвіду, знання тих правотворчих процесів, які мали місце на Україні раніше. Адже тільки після здобуття незалежності з явилася можливість об єктивного дослідження історії державності українського народу.
Давно відомо, що історія – наставниця життя. Тому її слід вивчати, але не копіювати: це означало б стояти на місці. З неї потрібно брати все краще, корисне для блага людини і суспільства в цілому. Вона тим і цінна, що вчить не повторювати помилок минулого, в тому числі і в кримінальному законодавстві. Історія також засвідчує, що зміна державного правління в країні завжди призводила до перегляду і реформування державно-правових інститутів. І це природньо. Але, разом з цим, нові державні формування звично запозичують із законодавства інших країн те, що випробоване життям і не суперечить їхнім переконанням і намірам.
Політичні перетворення, які відбуваються в житті нашої країни, соціально-економічні реформи створюють нові умови організації і здійснення боротьби зі злочинністю в суспільстві. Саме вони й визначають мету і зміст кримінального законодавства, тягнуть суттєві зміни в практиці реалізації Кримінального закону, перебудовують правосвідомість громадян і спеціалістів у галузі кримінального права. Реформа кримінального законодавства, як і реалізація діючих кримінально-правових норм, передбачає саме широке використання досягнень правової науки, усвідомлення і врахування соціальних реальностей, аналіз позитивного і негативного досвіду кримінально-правової практики, вияв громадської думки.
Серед багатьох історико-правових явищ на сьогодні велике значення має дослідження розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. Актуальність проведення цього дослідження з метою вирішення проблеми, яка полягає у комплексному аналізі становлення та розвитку кримінального законодавства України у зазначений період, з ясуванні закономірностей та особливостей його генезису, а також впливу на подальший розвиток кримінального законодавства, зумовлюється кількома причинами.
По-перше, сьогодні відсутні монографічні дослідження, які б відтворювали розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. У сучасній літературі нічого, крім невеликої кількості розрізнених робіт, ми не знаходимо. Навіть у Енциклопедії українознавства мало сказано про кримінальне законодавство вказаного періоду.
По-друге, дане дослідження дає змогу з ясувати правову культуру українського народу, його світоглядні установки, особливості менталітету, духовний розвиток на певному історичному етапі еволюції українського суспільства. А це, в свою чергу, дає можливість встановити усі причини та умови, в яких розвивалося кримінальне законодавство в період українського державотворення 1917–1921 років, а також більш поглиблено сформувати уявлення про рівень правосвідомості українського народу того періоду. Відтак, можна виявити характер внеску українського народу в еволюцію кримінального права як важливого структурного елементу правової системи України.
По-третє, на нашу думку, важливим є те, що в сучасній незалежній Українській державі відбуваються складні і неоднозначні процеси реформування правової системи. Важливою їх частиною є ті зміни, що відбуваються у кримінальному праві: прийняття нового Кримінального кодексу України сприяє демократизації та гуманізації сфери кримінального права, його пристосуванню до вимог сьогодення, реалій нашого життя, з урахуванням тих чинників, які склались у сучасному світі. З огляду на проведення кардинальних перетворень у вітчизняному кримінальному законодавстві значущим і актуальним є проведення цього дослідження. Адже в історії кримінального законодавства відзеркалений складний, неоднозначний, дуже часто тернистий шлях, яким пройшов наш народ. Кримінальне законодавство є складовою частиною інтелектуального надбання українського народу. Дослідження його історичного розвитку посилює методологічну основу наукового аналізу сучасних проблем кримінального законодавства України. Історичний досвід кримінально-правового регулювання є джерелом наших знань про ті кримінально-правові засоби, які пройшли випробування часом, довели свою життєздатність і користь. Тому наукове дослідження розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років у поєднанні з аналізом тих соціальних умов, в яких виник і діяв конкретний кримінально-правовий інститут, пройшовши через призму завдань, які стоять сьогодні перед нашим суспільством, дозволяє виявити умови подальшого вдосконалення сучасного кримінального законодавства. Накопичений позитивний досвід повинен критично оцінюватися з позицій дня сьогоднішнього і на цій основі творчо використовуватися. Врахування сучасними правниками усіх правових надбань у галузі кримінального законодавства, звернення до правової спадщини, безперечно, є однією з важливих умов проведення подальшого конструктивного реформування системи кримінального права.
Нарешті, не можна не зазначити значущість проведення даного дослідження з огляду на подальшу долю вітчизняного кримінального законодавства, окреслення шляхів його розвитку. Дослідження дає змогу розкрити закономірності та особливості розвитку кримінального законодавства України протягом зазначеного періоду, а також виявити фактори, які впливали на його становлення і розвиток. Врахування цих закономірностей і особливостей з урахуванням певних факторів може полегшити прогнозування майбутнього розвитку вітчизняного кримінального законодавства, визначення подальших шляхів його розвитку.
Як уже зазначалося, в юридичній літературі відсутні монографічні праці, в яких досліджується розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. Більше того, навіть у Енциклопедії українознавства зазначалося, що “за короткий період української національної державности 1917–1920 років, за винятком права у сфері державних і політичних відносин, залишалося в силі право попередніх систем”[1, 2301], а також, що “в УНР і Українській Державі (1917–1920) діяли карні закони колишньої Російської імперії” [2, 961].
Взагалі, існуючі дослідження розвитку кримінального законодавства присвячені або більш раннім періодам історії кримінального законодавства України (наприклад: період Київської Русі, період держави Б. Хмельницького), або розвитку кримінального законодавства радянської України, навіть у період 1917-1921 років. Серед найбільш вагомих праць, присвячених дослідженню розвитку ранніх періодів історії розвитку кримінального законодавства вирізняються праці С. Г. Борисенка, М. Ф. Владимирського-Буданова, І. М. Данишевича, Г. В. Демченка, І. Ф.-Г. Еверса, О. О. Зіміна, М. Д. Іванишева, М. Й. Коржанського, С. В. Кудіна, М. І. Ланге, О. Міщенка, Д. Я. Самоквасова, В. І. Сергієвича, Д. Г. Тальберга, С. В. Юшкова та інших. У працях багатьох дослідників порушувалися лише окремі питання кримінального права, інші вчені досліджували кримінальне право тільки за окремими правовими пам ятками певної доби.
Розвиток кримінального законодавства в період радянської України досліджували А. Герцензон, В. І. Грищук, Н. Ф. Кузнєцова, П. М. Назаров, В. П. Поршнов, Г. Н. Романичев, М. М. Славін, В. Я. Тацій, А. Н. Трайнін, Г. В. Фєцич.
Але найбільше уваги проблемам розвитку кримінального законодавства України приділено у фундаментальних працях П. П. Михайленка, який проводив дослідження кримінального законодавства як на ранніх періодах історії України, так і за часів радянської України. Крім цього, саме П. П. Михайленко першим звернув увагу на необхідність дослідження розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років.
З огляду на історичні рамки даного дослідження, слід зазначити, що по періоду українського державотворення 1917–1921 років було проведено ряд досліджень, які в певній мірі пересікаються з нашим. Це досліждення у сфері економіки, військовій сфері, у галузі історії, у галузі політики і, особливо, у галузі судочинства. Серед найбільш фундаментальних робіт слід вирізнити праці Ю. Є. Вовка, Ж. О. Дзейко, П. П. Захарченка, В. Землянської, О. Л. Копиленка та М. Л. Копиленко, М. В. Кравчука, О. М. Мироненка, П. П. Михайленка, В. Німченка, Б.Й.Тищика та С. А. Вівчаренка.
Поставивши собі за мету заповнити вказану прогалину в нашій науці, потрібно зазначити, що наше завдання зводиться тільки до з ясування головних моментів у розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. Ми говоримо про головні моменти історії кримінального законодавства – про досвід історії, - а не про історію кримінального права взагалі. З ясування цих моментів слід розпочати з найбільш простого і елементарного. А таким після механічного збирання відповідних матеріалів може бути тільки критична перевірка і встановлення точних фактів з історії кримінального права періоду українського державотворення 1917–1921 років, класифікація цих фактів, вивчення того безпосереднього і найближчого впливу, якому воно піддавалося з внутрішньої сторони, і з ясування головних особливостей процесу розвитку кримінального законодавства цього періоду. Вивчаючи різного роду віяння на кримінальне законодавство зі сторони життєдіяльності держави, ми більш близько підійдем до того, у чому виявлялася самобутність кримінального законодавства вказаного періоду, у чому полягали ідеї, які привнесли вчені того часу в науку кримінального права. Разом з цим, ми з ясуємо наскільки кримінальне законодавство періоду українського державотворення 1917–1921 років мало вплив на розвиток кримінального законодавства на Україні в подальшому, і який позитивний досвід з розвитку кримінального законодавства того часу ми можемо використати на сьогоднішньому етапі реформування правової системи України. Адже “історія кримінального законодавства розкриває нам процес розвитку окремих інститутів кримінального права і показуєт ріст кримінально-правових ідей. Кримінальне законодавство у своєму послідовному розвитку і в якості важливого фактору росту наукових знань є об єктом, який переплітається з історією науки кримінального права”[3, 3].
Теоретичну основу роботи становлять положення і висновки, що містяться у працях науковців у галузі кримінального права кінця IX – початку ХХ століття: А. К. Вульферта, В. В. Єсипова, Г. Є. Колоколова, В. Д. Набокова, Н. А. Неклюдова, П. П. Пусторослєва, Н. С. Таганцева, Г. С. Фельдштейна, І. Я. Фойницького, М. П. Чубинського, а також сучасних науковців у галузі кримінального права та історії держави та права: В. Д. Гончаренка, В. В. Копєйчікова, О. Л. Копиленка, М. Й. Коржанського, В. О. Котюка, В. С. Кульчицького, І. П. Лановенка, П. С. Матишевського, П. П. Михайленка, П. П. Музиченка, В. О. Навроцького, Є. В. Назаренко, М. І. Настюка, А. Й. Рогожина, І. П. Сафронової, В. В. Сташиса, М. М. Страхова, В. Я. Тація, О. Д. Тихомирова, Є. А.Тихонової, І. Б. Усенка, О. О. Шевченка, С. С. Яценка.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження передбачене Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001 рік (п.77), схваленим Вченою радою НАВСУ 29 грудня 2000 р. (протокол №19), і на 2002 рік (п.77), схваленим Вченою радою НАВСУ 25 грудня 2001 р. (протокол №14) і виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є комплесний аналіз становлення та розвитку власного кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років, а також з ясування закономірностей та особливостей кримінального законодавства України у зазначений період, які б сприяли удосконаленню сучасного кримінального законодавства України.
Для реалізації цієї мети були визначені такі задачі:
- виявлення нормативно-правових актів, які були джерелом кримінального права в період українського державотворення 1917–1921 років;
- з ясування загальної характеристики основних видів злочинів періоду українського державотворення 1917–1921 років на основі основних джерел кримінального права того часу;
- аналіз нормативно-правових актів, що були прийняті з метою вдосконалення кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років;
- з ясування причин та умов прийняття кримінальних законів у період українського державотворення 1917–1921 років;
- з ясування закономірностей та особливостей кримінального законодавства у період українського державотворення 1917–1921 років;
- визначення порядку та характеру застосування прийнятих кримінально-правових норм у практиці судів у період українського державотворення 1917–1921 років;
- виявлення причин, що негативно впливали на ефективність кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років;
- з ясування спільних і відмінних рис сучасного кримінального права та кримінального права в період українського державотворення 1917–1921 років;
- встановлення впливу кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917–1921 років на подальший розвиток кримінального законодавства України;
- виявлення позитивних та негативних моментів у розвитку кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917–1921 років з метою використання цього досвіду у процесі вдосконалення сучасного кримінального законодавства України.
Об єктом дослідження є процес становлення та розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років.
Предметом дослідження є закономірності та особливості формування, розвитку та механізму функціонування кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років, а також з ясування усіх причин, які позитивно чи негативно впливали на цей процес і були зумовлені конкретно-історичними обставинами того часу.
Методи дослідження. При підготовці дисертації використовувалися філософський (діалектичний) метод. загальнонаукові методи та методи, які використовуються історичною та правовою науками. Метод загальної діалектики дозволяє розглянути кримінальне законодавство України в його постійному розвитку, виявити причинну обумовленість такого розвитку. Серед загальнонаукових методів слід виділити метод кількісного та якісного аналізу, який дозволяє виявити характерні ознаки та властивості документів, віднайдених у ході дослідження. За допомогою методу узагальнення можна встановити характерні риси кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. Системно-функціональний та структурно-функціональний методи дають змогу визначити причини розвитку кримінального законодавства у досліджуваний період як елементу нормативної частини правової системи України. Застосування інституціонального методу дозволяє дослідити становлення і розвиток кримінального законодавства за його структурними елементами. Історичний метод сприяє дослідженню становлення і розвитку кримінального законодавства України з позицій історичної обумовленості. Зв язок історичного і логічного методу дозволяє виявити закономірності генезису вітчизняного кримінального законодавства. Використання історично-порівняльного методу обумовлюється необхідністю порівняти закономірності кримінального законодавства досліджуваного періоду та сучасності і дозволяє виявити їх спільні та відмінні риси. Порівняльно-правовий метод сприяє через порівняння кримінально-правових актів різних періодів виявити спільності та відмінності цих актів, що дає змогу визначити характерні риси вітчизняного кримінального законодавства у зазначені періоди. Спеціально-юридичний метод служить важливим засобом тлумачення юридичних понять, термінів, які містяться у нормативно-правових актах періоду українського державотворення 1917–1921 років, виявлення ознак основних понять та інститутів кримінального права, вивчення судової практики.
Джерельну базу дослідження становлять чинні на території України у період українського державотворення 1917–1921 років кримінальні закони, нормативно-правові акти вищих державних органів влади та акти виконавчих органів влади України у 1917–1921 роках, які були спрямовані на боротьбу зі злочинністю у зазначений період, а також судова практика цього періоду.
Аналіз історичних джерел свідчить, що на території України в період українського державотворення 1917–1921 років широко застосовувалися норми кримінального законодавства Російської імперії. І нічого дивного в цьому немає. По-перше, в такий короткий термін і в умовах військового часу та громадянської війни створити нове кримінальне законодавство практично неможливо. По-друге, 25 листопада 1917 року Українська Центральна Рада ухвалила закон, який передбачав, що “всі закони і постанови, які мали силу на території Української Народної Республіки до 27 жовтня 1917 року, оскільки їх не змінено і не скасовано Універсалами, законами і постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі, яко закони і постанови Української Народної Республіки”[4; 5, 21]. Фактично цей закон надавав право застосовувати на території України усі закони, в тому числі і кримінальні, Російської імперії, які не суперечили проголошеним Універсалами Української Центральної Ради принципам, не були скасовані або змінені діючою в Україні владою. Таким чином, можна зробити висновок, що кримінальне законодавство Російської імперії на території України застосовувалося, але не повністю, а лише та його частина, яка не була змінена або скасована українською владою і не суперечила демократичним правовим принципам. В Україні творилися власні кримінальні закони, які були спрямовані на врегулювання питань, які виникали в процесі державотворення 1917–1921 років. Внаслідок цього відбувалася поступова ліквідація кримінального законодавства Російської імперії, яка проходила у двох основних формах: шляхом прямого скасування окремих законів та шляхом поступового обмеження сфери застосування певних законів.
Основним джерелом кримінального права, як відомо, є кримінальний закон. У той час під кримінальним законом розуміли нормативно-правовий акт, який відповідав трьом умовам:
1. Повинен видаватися органом вищої влади держави або уповноваженими до цього, підпорядкованими органами.
2. Повинен бути належним порядком оголошений.
Повинен передбачати яке-небудь загальне правило чи виняток із загального правила відносно кримінальних злочинів або покарань, або ж передбачати заборону чи навіть припис якої-небудь певної дії, під загрозою покарання за невиконання цієї заборони або наказу, як за кримінальний злочин[6, 87]. Велика кількість кримінальних законів була зосереджена в трьох законодавчих збірниках Російської імперії, які діяли на території України:
1. Уложення про покарання кримінальні та виправні, видання 1885 року[7];
2. Статут про покарання, які накладалися мировими суддями, видання 1885 року[8];
3. Кримінальне уложення, видання 1903 року[9].
Як уже вище зазначалося, в період українського державотворення 1917–1921 років законодавчі акти Російської імперії застосовувалися на території України тільки у випадку, якщо вони не суперечили правовим принципам, проголошеним українською владою, а також не були змінені або ж скасовані цією владою. Вказані кримінальні кодекси діяли на території України з врахуванням цих умов і тому слід дати коротку характеристику цих кримінальних кодексів.
Уложення про покарання кримінальні та виправні поділялося на 12 розділів. Перший присвячувався викладенню загальної частини, а всі інші – особливої частини. У ньому нараховується 1711 статей, хоча, якщо вирахувати відмінені і виключені статті, то в дійсності буде 1560 статей правового змісту. Це Уложення, на той час, страждало великими недоліками. Перший недолік – застарілість змісту, тобто глибока невідповідність змісту тогочасним потребам і умовам життя. Другий недолік – наявність протиріччя між принципами, положеними в основу різних розділів уложення. Третій – відсутність визначення точного масштабу при розподілі покарання за злочини і правопорушення. Четвертий – казуїстичність визначення злочинів і правопорушень або відсутність таких визначень, в яких законний склад передбачуваного злочину вимальовувався б правильно і повно шляхом опису загальних ознак цього кримінального злочину. П ятий – неповнота змісту, шостий – багатослівність і сьомий – неясність висловлювань.
Статут про покарання, які накладалися мировими суддями поділявся на 13 глав. Перша глава складала загальну частину і була присвячена викладенню загальних правил про правопорушення і покарання, які входили до відання мирових суддів. Інші глави являли собою особливу частину і були присвячені викладенню окремих правопорушень і покарань за них. Статут про покарання, зі своєї сторони, намагався у своїй області боротьби з правопорушеннями задовольнити потреби життя народу до волі і поваги до особи, тому багато в чому розходився з Уложенням про покарання кримінальні та виправні, яке було розроблене ще за кріпосного ладу.
Усі зазначені недоліки та невідповідності вказаних кримінальних кодексів звернули на себе увагу ще на початку ХХ століття. Спочатку була думка про повну переробку Уложення про покарання, а згодом ідея про необхідність заміни Уложення про покарання і Статуту про покарання одним систематизованим кримінальним уложенням. Так, 22 березня 1903 року з явилося Кримінальне уложення. Воно поділялося на 37 глав і включало 687 статей. Перша глава присвячувалася загальній частині, інші – особливій частині. Порівнявши Кримінальне уложення з двома іншими кримінальними кодексами, можна побачити, що воно має певні важливі переваги відносно повноти, ясності, короткого викладу і наукової правильності правових норм. Але якщо порівняти положення Кримінального уложення з потребами і умовами тогочасного життя, то висновок невтішний: створене бюрократичним шляхом; застарілі охоронні тенденції поліцейської держави наскрізь пронизують багато з норм цього Уложення; не знаходять місця прогресивні нові інститути кримінального права та інше. У зв язку з початком в Російській імперії революційних заворушень, внаслідок чого неможливо було провести повноцінну кримінально-правову та судову реформи, дане Кримінальне уложення не вступило в дію у повному обсязі. Ввійшли в дію тільки положення про релігійні, державні та деякі інші, пов язані з ними, злочинні діяння з правовими нормами загальної частини Кримінального уложення щодо цих діянь.
У цьому контексті слід зазначити великий обсяг роботи, який було проведено у 1917–1921 роках українськими правознавцями задля вироблення власне українського кримінального кодексу. Свідчення того, що Українська Центральна Рада дійсно працювала над оновленням старих кримінальних норм і створенням власного кримінального законодавства, виступає циркуляр Предсідателям Судових Палат, датований 20 листопада 1917 року. У циркулярі говорилося, що Генеральний Секретаріат, як виконавчий орган Центральної Ради, робить усе можливе для мирного безболісного переходу України до нових форм державного життя. На Генеральному Секретареві у справах судових лежала одна з найважчих частин цієї роботи – пристосування правових норм, які досі в значній мірі були основані не на принципі дійсної рівності громадян, до нового устрою життя і до вимог народних мас, які прагнули і нетерпляче дожидалися нового права, яке б відповідало народним соціальним ідеалам. “Суперечності між деякими виразно застарілими, але ще не скасованими і не зміненими нормами і загальнонародною правосвідомістю породжували у менш твердої морально і малоосвіченої частини людей сумніви в поняттях, що нині дозволено і недозволено. А хиткість і кволість апарату державних репресій і пов язана з цим фактична безкарність навіть того, що з погляду загальнонародного не дозволене, надавала відвагу окремим злочинно налаштованим особам, внаслідок чого в деяких місцях нашого краю виникали анархічні вибухи або масові порушення громадського порядку”. У зв язку з цим Генеральному Секретарству у справах судових було дане розпорядження негайно приступити до підготування реконструкції правових норм і судових установ, залучивши до співпраці усі прогресивні юридичні сили України. У той же час, судові діячі у тлумаченні і пристосуванні існуючих кодексів зобов язані були погоджувати їх зі змінами у фактичному укладі життя і зі встановленими волею народу загальними принципами[10].
Ця робота продовжилася у 1918 році, коли 20 травня була створена Комісія для вироблення української юридичної термінології. У доповіді міністерства юстиції за 3 травня – 27 липня 1918 року, зазначалося, що розроблений Комісією “словник юридичних термінів вже майже закінчений і разом з переведеним на українську мову Статутом про покарання, які накладаються мировими суддями, готується до видання”[11]. Надалі ця робота продовжувалася у 1919–1921 роках і полягала у перекладі на українську мову положень усіх трьох кримінальних кодексів Російської імперії, перегляд їх та внесення відповідних змін та доповнень, з метою розробити законопроект про введення на території України замість вищезазначених трьох кримінальних кодексів тільки одного – Статуту карного. У доповіді міністерства юстиції від 28 грудня 1920 року зазначалося, що “ця праця вважається всіма нами надзвичайно необхідною в інтересах нашої держави та ще й такою, яку потрібно довести до кінця найскоріше, аби можливо було разом з поворотом уряду УНР на терен України проголосити чинність цього карного кодексу”[12]. У доповіді цього ж міністерства юстиції від 29 березня 1921 року у питанні про перегляд кримінальних кодексів зазначалося, що “міністерство юстиції проектує тільки такі зміни й доповнення існуючих законів, що є необхідними для пристосування цих законів до умов сучасного життя на Україні і не задається поки що думкою утворити щось нове, провести якусь реформу. Але це не значить, що праця ця не вносить в наше законодавство абсолютно ніяких новел. Навпаки, вони є, досить згадати про інститут умовного засудження”[13; 14]. А вже у доповіді міністерства юстиції від 22 червня 1921 року говорилося, що “Уголовное Уложение”, під назвою “Статут Карний” переглянено, внесено в нього відповідні зміни і перекладено на українську мову. Статут карний містить в собі 687 артикулів, замість 1711 артикулів “Уложения о наказаниях” і 181 артикула “Устава о наказаниях”; залишилось розробити питання про карність страйку та надрукувати статут приблизно в 20 примірниках, для внесення його до Ради Міністрів”. Крім цього у цій доповіді говорилося і про Кримінально-процесуальний кодекс: “Статут Карного Судового поступовання” переглянено і викладено на українській мові, з відповідними змінами 1120 артикулів; залишається ще не переглянених до 200 артикулів”[15; 16].
На жаль, на законодавчому рівні в період українського державотворення прийняти Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси не вдалося. Більше того, внаслідок обставин того часу, як от збройна боротьба, часті переїзди уряду, загальна паніка, більшість матеріалів, які стосуються перегляду цих кодексів, втрачено. Нам вдалося віднайти лише частину Статуту карного Української Народної Республіки. Ця частина складається з 238 артикулів, які розподілені на 11 поділів. Перший поділ “Про переступи та кари взагалі” охоплює загальну частину і складається з 8 відділів, інші поділи стосуються особливої частини[17]. Крім цього віднайдено рукопис кримінального права, написаний чиновником уряду Директорії у 1919 році, у якому описана загальна частина кримінального права[18]. На основі цих фактів можна зробити висновок, що в період українського державотворення 1917–1921 років було проведено великий обсяг роботи з метою удосконалення та кодифікації кримінального законодавства. А, як відомо, загальною перспективною метою кодифікації кримінального законодавства є зміцнення в суспільстві законності й правопорядку. Кодифікація кримінального законодавства зазначеного періоду була спрямована на вирішення протиріччя між реальним станом регулювання суспільних відносин кримінально-правовими засобами і потребами суспільного розвитку.
Крім зазначених вище кримінальних кодексів, як джерело дослідження виступали кримінальні закони, видані безпосередньо законодавчими органами Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. Ці закони були спрямовані на вирішення гострих проблем, пов язаних із застосуванням норм кримінального права та врегулюванням тих відносин, які починали складати суспільну небезпеку для існування держави та для охорони законних прав та інтересів громадян, тобто були спеціально присвячені питанням кримінального права.
Значне місце серед джерел дослідження посідають нормативно-правові акти вищих органів державної влади України у 1917–1921 роках. Ці нормативно-правові акти торкалися різних сфер державного та громадського життя країни. Вони встановлювали порядок створення та діяльності правоохоронних та судових органів, інших органів виконавчої влади та регулювали інші суспільні відносини, які так чи інакше стосувалися питання розвитку кримінального законодавства та боротьби зі злочинністю.
У законодастві того часу є досить велика кількість актів, які хоча й спеціально не присвячені питанням кримінального права, але мають до нього відношення, так як передбачають каральні санкції. Це акти виконавчих органів влади, які були безпосередньо спрямовані на боротьбу з певним видом злочинів у різних сферах суспільних відносин – обіжники міністерства внутрішніх справ, міністерства юстиції та інші. Як джерельна база дослідження використовуються і доповіді, звіти, висновки з певного питання та інші документи міністерства внутрішніх справ, міністерства юстиції, прокуратури, судових органів та інших структур виконавчої влади періоду українського державотворення 1917– 1921 років.
Джерелом вивчення кримінального права періоду українського державотворення 1917–1921 років була судова практика. Дисертантом досліджувалися кримінальні справи того часу, архівні справи, у яких знаходилися справки про судимості осіб, постанови Київського, Черкаського, Уманського та Луцького окружних судів, реєстри кримінальних справ Одеської та Харківської судових палат.
Документи та матеріали, які становлять джерельну базу даного дослідження були віднайдені у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного історичного архіву України, та Державного архіву Київської області. Помітну роль в дослідженні відіграли періодичні видання 1917–1921 років, різноманітна юридична, історико-правова та монографічна література. Зокрема було опрацьовано значну кількість матеріалів з 15 фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, 2-х фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві та 2-х фондів Державного архіву Київської області, а також багатьох періодичних видань 1917–1921 років, як: “Вістник Генерального Секретаріату УНР”, “Вісти з Української Центраьної Ради”, “Нова Рада”, “Вістник Ради Народних Міністрів УНР”, “Державний Вістник”, “Вістник Державних Законів для всіх земель УНР”, “Вістник Цивільного Управління при Головній команді військ УНР” та інші.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дослідження полягає, насамперед, у тому, що в дисертації вперше на основі архівних матеріалів здійснено спробу комплексно та системно дослідити розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років; довести на підставі застосування відповідної до характеру даного дослідження методології безперервність розвитку кримінального законодавства в досліджуваний період та генетичний зв язок усіх його стадій з подальшим розвитком кримінального законодавства України; визначити закономірності та особливості розвитку кримінального законодавства у період українського державотворення 1917–1921 років; з ясувати важливі чинники, що впливали на його становлення та розвиток. У роботі на основі аналізу значної кількості архівного матеріалу та законодавства комплексно досліджено розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років.
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних основних положеннях та висновках:
- Кримінальне законодавство у період українського державотворення 1917–1921 років розвивалося, незважаючи на всі несприятливі обставини. Насамперед, це нестабільна соціально-економічна та політична ситуація, майже безперервне військове протистояння, відсутність дієвого апарату управління.
- Для кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917–1921 років характерно часткове запозичення кримінального законодавства Російської імперії та Тимчасового уряду, яке поступово було змінено і доповнено урядами Української Народної Республіки та Української Держави.
- У період українського державотворення 1917–1921 років відбувалося створення нових положень та норм кримінального права, удосконалення понять та інститутів кримінального права відповідно до вимог тогочасного життя, зокрема було удосконалено кримінальне законодавство у галузі державних злочинів, змінено та доповнено кримінально-правові норми з охорони власності, набули розвитку поняття спекуляції, страйку та саботажу, посилено кримінальну відповідальність за службові злочини.
- Кримінальне законодавство у період українського державотворення 1917–1921 років мало свої закономірності розвитку.
- Кожній з державних формацій у період українського державотворення 1917–1921 років, а саме: Українській Центральній Раді, Гетьманату та Директорії притаманні особливості, які полягали у наявності деяких відмінностей у розвитку кримінального законодавства: різний ступінь рецепції норм кримінального законодавства Російської імперії, вплив на розвиток кримінального законодавства особливостей внутрішнього та зовнішнього політичного становища у державі, наявность впливу різного характеру особливостей суспільного ладу державних формувань у названі періоди.
- Кримінальне законодавство у період українського державотворення 1917–1921 років не лише відобразило основні принципи кримінального права, які були вироблені правовою культурою людства до цього часу і які діють і понині, а має своє відносно самостійне значення для з ясування рівня розвитку правової системи і кримінального права того часу, зокрема йому були притаманні такі характерні риси: багатоджерельність, традиційність, демократизм, гуманізм, динамічність, детермінованість, спрямованість на виконання захисної функції.
- У період українського державотворення 1917–1921 років існували об єктивні та суб єктивні причини, які впливали на ефективність кримінального законодавства в цей період. Вони крилися в умовах тогочасного життя, в організації та діяльності правоохоронних органів, в самих громадянах і безпосередньо у самому кримінальному законодавстві, яке подекуди не було пристосоване до надзвичайних умов 1917–1921 років.
- Важливу роль у розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років відігравала судова практика.
- У період українського державотворення 1917–1921 років велася активна робота по кодифікації кримінального законодавства.
- Аналіз позитивних та негативних закономірностей і тенденцій розвитку кримінального законодавства в досліджуваний період дозволяє виділити певні положення, які могли б бути використані при реформуванні та удосконаленні кримінального законодавства України, зокрема взяття під кримінально-правову охорону національну честь та достоїнство і національний розвиток українського народу. Цей аналіз також дозволяє констатувати, що основні положення і норми кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років, зі змінами та доповненнями, притаманними сучасному суспільству, знайшли своє відображення у кримінальному законодавстві України
У процесі дослідження було виявлено та введено в науковий обіг ряд нормативно-правових актів, які здійснили значний вплив на розвиток кримінального законодавства досліджуваного періоду і які до цього часу були невідомими. Поряд з цим, у науковий обіг було введено значну кількість архівних матеріалів, з якими не працювали дослідники і які відповідно не були використані в наукових працях.
Практичне значення одержаних результатів. У дисертаційній роботі вперше узагальнюються і систематизуються документи та матеріали про розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що комплексний аналіз становлення та розвитку власного кримінального законодавства у 1917–1921 роках, з ясування закономірностей та особливостей його розвитку, допоможе встановити один з важливих фрагментів правового розвитку України. Це дозволить заповнити прогалини, які існували в науково-дослідній сфері і вирішити спірні питання з історії кримінального законодавства України, сформувати більш повне уявлення про правове надбання українського народу в ті часи. Положення, які обгрунтовані в дисертаційному дослідженні, висновки, які зроблено на основі цього, можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях.
Виявлені закономірності та особливості розвитку кримінального законодавства у період українського державотворення 1917–1921 років можуть бути враховані при проведенні реформування системи кримінального права України, визначення перспектив та майбутніх напрямків його розвитку .
У навчальному процесі в юридичних та інших спеціальних навчальних закладах результати дослідження можуть бути використані для викладання історичної частини курсу “Кримінальне право України”, курсу “Історія держави і права України”, застосовані при читанні курсу “Історія українського права”. Фактичні дані, положення, висновки дисертаційної роботи можуть бути також використані при підготовці монографій, підручників, навчальних посібників тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданні кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ України. Вони викладені в шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та у виступах на двох наукових конференціях:
– “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Всеукраїнська науково-теоретична конференція, присвячена 10-річчю незалежності України, травень 2001р., м. Львів);
– “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Науково-практична конференція, присвячена 15-річчю факультету підготовки кадрів оперативних служб Національної академії внутрішніх справ України, квітень 2002 р., м. Київ). Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких поділений на чотири підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Слід зазначити, що в основу поділу дисертаційної роботи на розділи були покладені дані про основні зміни у кримінальному законодавстві та відомості про головні напрямки боротьби зі злочинністю в період українського державотворення 1917–1921 років. Відповідно до цього, найбільших змін та вдосконалення зазнало кримінальне законодавство, яке встановлювало відповідальність за злочини проти держави, громадського порядку та громадської безпеки; за злочини проти власності; за господарські та службові злочини. Інші галузі кримінального законодавства того часу, як от положення Загальної частини кримінального права, злочини проти життя та здоров я особи та інші, суттєвих змін та доповнень не зазнали і відповідали нормам кримінального законодавства Російської імперії, тому й розглядаються у даній роботі побіжно. Що стосується поділу вказаних розділів на підрозділи, то потрібно сказати, що хоча процес розвитку науки не можна поділити на періоди, які б відділялися один від одного суворо хронологічними датами, процес розвитку кримінального законодавства можна поділити на такі періоди. Адже, з приходом нової влади, завжди виникають нові законодавчі акти, які регулюють ті відносини, які вона вважає головними. Тому наше викладення кожного розділу дисертаційного дослідження буде вестись хоча й не в суворо хронологічному порядку прийняття тих чи інших законодавчих актів, але у відповідності з накопиченням різних проблем і питань у кримінально-правовій сфері діяльності трьох державних формацій того часу: доба Української Центральної Ради, доба Гетьманату та доба Директорії.
|
