|
Актуальність теми дослідження. Демократизація міжнародно-правових відносин та лібералізація внутрішньодержавних процесів, а також тяжіння світової спільноти до встановлення примату права призвели до значних змін у сучасному міжнародному праві. Зокрема, у контексті захисту прав людини (який на сучасному етапі набув визнання не лише як власне комплекс юридичних норм, а й як "моральна основа міжнародних відносин" [278]) усе більша увага приділяється розробці не тільки індивідуальних, але й групових прав, більш помітними стають тенденції розвитку прав корінних народів. Так, на рівні ООН було вжито цілу низку заходів для поліпшення становища корінних народів світу, до яких належать приблизно 300 мільйонів людей із більш ніж 70 країн [297]: у складі Підкомісії з заохочення та захисту прав людини Комісії з прав людини Економічної та Соціальної Ради ООН створено Робочу групу у справах корінних народів (далі – Робоча група ООН) [66, с. 30–31]; проголошено Міжнародний рік корінних народів світу (1993 р.) [426], а згодом і Міжнародне десятиріччя корінних народів світу (1995-2004 рр.) [425], створено Постійний форум корінних народів світу [424]. Проголошуючи початок Міжнародного року корінних народів світу, Генеральний секретар ООН Б. Б. Галі зазначив: “Я вірю, що цей рік стане відправною точкою для партнерства у двох напрямках: між корінними народами й державами, та між корінними народами й ООН” [299]. При цьому одним із пріоритетних напрямків співробітництва з ООН було визначено розробку універсального документу, який би визначав міжнародно-правовий статус корінних народів (ibid.). Встановлення такої мети було схвалено та повністю підтримано і представником України у Робочій групі ООН [360].
Значення питання захисту прав корінних народів неодноразово підкреслювалось і представниками уряду нашої держави. Зокрема, представник України в Робочій групі ООН Владислав Зозуля, розкриваючи позицію уряду, зазначив, що захист і дотримання прав корінних народів забезпечує стабільність у багатонаціональних суспільствах, особливо в державах із перехідною економікою , та прямо впливає на національну й міжнародну безпеку [341]. З урахуванням цього, представлене дослідження покликане створити наукове забезпечення участі України у створенні універсальних і регіональних міжнародно-правових документів щодо регламентації міжнародно-правового статусу корінних народів та розробки відповідного національного законодавства.
Ступінь наукової розробленості теми. Проблеми корінних народів досить широко розкриті у наукових роботах та публікаціях окремих правознавців (М. Кучинського [103], С. Соколовського [202; 204], С.Н. Харючи [47] та інших дослідників), міжнародних неурядових організацій [92, с. 79-144] та спеціалізованих установ ООН [234–235; 48; 50]. Але більшість наукових розробок у цій галузі, що заслуговують високої оцінки, присвячені насамперед питанням міжнародного захисту прав корінних народів [6; 8; 19] або визначенню окремих елементів внутрішньодержавного статусу корінних народів у правовому просторі Російської Федерації [32; 59–60; 62; 72; 89; 109] чи взагалі порушують не правові питання [3; 7; 18; 51–52; 93–94; 96; 101; 112–113; 196; 198; 200; 206; 217]. По суті єдиною монографічною роботою, що торкається питання міжнародно-правового статусу корінних народів, залишається монографія А.Х. Абашидзе і Ф.Р. Ананідзе [2], відповідні розділи якої відтворюють основні положення дисертаційного дослідження Ф.Р. Ананідзе "Международно-правовые проблемы защиты прав коренных народов" (1996 р.) [6]. Також слід звернути увагу на невелику кількість наукових статей, у яких міжнародно-правовий статус корінних народів аналізується на високому професійному рівні [20; 98]. Зв язок роботи з науково-практичними програмами, планами, темами. Пропоноване дослідження виконано в контексті заходів оголошеного ГА ООН Міжнародного десятиріччя корінних народів світу (1995 – 2004 рр.). Роботу проведено відповідно до Концепції розвитку законодавства України на 1997 – 2005 рр., у якій зазначається, що одними з пріоритетних напрямків законодавчої діяльності є прийняття законів щодо реалізації передбачених Конституцією прав і свобод людини і громадянина України [91, с. 16], а також приведення українського законодавства про права людини у відповідність із загальновизнаними нормами міжнародного права (ibid., с. 17). У спеціальному розділі цього документу зазначається, що “при розробці пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства потрібно знаходити оптимальне співвідношення між вимогами світового товариства … та досвідом української школи права, … маючи на увазі, що пріоритет повинен віддаватися нормам міжнародного права та міжнародному досвіду” (ibid., с. 79). Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного університету внутрішніх справ 06 січня 2001 р. і відповідає п.1.1. Тематиці пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 рр.
Об єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини, пов язані з визначенням місця корінних народів у сучасному світі та розвитком політичних і правових аспектів їх життя. Предметом дослідження виступають міжнародно-правовий статус корінних народів, проблеми адекватного визначення цього статусу в міжнародно-правовій доктрині, нормах міжнародного права і національного законодавства, а також міжнародно-правові та політичні документи, національні нормативно-правові акти, котрі визначають міжнародно-правовий статус корінних народів або формують концепцію їх прав.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є визначення сучасного стану та найближчих перспектив розвитку міжнародно-правового статусу корінних народів. Для досягнення цієї мети передбачається розв язання таких дослідницьких завдань: аналіз специфічних ознак корінних народів; дослідження еволюції та сучасного міжнародно-правового статусу корінних народів; аналіз взаємозв язку відповідних документів hard law і soft law; розгляд особливостей реалізації правового статусу корінних народів у міжнародній практиці та національному правовому просторі ряду держав; визначення основних тенденцій розвитку міжнародно-правового статусу корінних народів, зокрема, через детальний аналіз основних міжнародних документів, які безпосередньо визначатимуть такий розвиток; визначення на основі аналізу згаданих міжнародно-правових і політичних документів, а також національних нормативно-правових актів перспектив і напрямків розвитку правового статусу корінних народів в Україні.
Методична, науково-теоретична основа і джерельна база дослідження. В ході роботи над дисертацією автор спирався на діалектичний метод аналізу соціальних явищ і використовував визнані наукою міжнародного права загальнонаукові та спеціальні юридичні методи. Зокрема, історико-правовий метод було застосовано при дослідженні еволюції міжнародно-правового статусу корінних народів (розділ 1). Для характеристики згаданих у дослідженні міжнародно-правових і політико-правових документів використовувався метод формального юридичного аналізу (розділи 1 – 3). Дослідження Конвенції Міжнародної організації праці (далі – МОП) № 169 (розділ 2) проводилось із застосуванням методу системного аналізу (визначення всіх аспектів впливу цього документу на предмет дисертації) та порівняльного методу (розгляд документу проводився з зіставленням його з Конвенцією МОП № 107). Також порівняльний метод широко використовувався у процесі аналізу національного законодавства, проектів згаданих декларацій ООН та Організації американських держав (далі – ОАД), розділи 2 – 3. У ході роботи над дисертацією автор спирався на дослідження українських вчених (Н. Беліцер, В. Павлова, О.П. Мартиненка, М. Товта, Л. Шкляра), російських фахівців з міжнародного права (А.Х. Абашидзе, Ф.Р. Ананідзе, Л.В. Андріченко, І.П. Бліщенко, Ю.А. Бойченка, Л.М. Ілюхіної, В.А. Кряжкова, І.Ю. Пешперової, А.А. Попова, С.Н. Харючи, С.В. Черніченко), західних юристів (Р.Л. Барша, Б. Боурінга, Д. Веббера, А. Ейде, Е.-І. Даес, Л.-Е. Чавеса, К. Кама, М. А. М. Кобо, Б. Кінгсбері, Г.Т. Моріса, Г. Пері, Г. Сандвика, Ч.Ч. Хайда, Х. Ханума та інших). У роботі вперше комплексно проаналізовано значний масив міжнародно-правових та політико-правових документів, які визначають міжнародно-правовий статус корінних народів, розкрито їх взаємозв язок та роль у формуванні концепції прав корінних народів. Автором також порівняно проект Декларації ООН про права корінних народів та проект Американської декларації про права корінних народів, прогнозуються основні напрями їх впливу на розвиток міжнародно-правового статусу корінних народів. Уперше в подібній практиці проаналізовано розроблені організаціями корінних народів документи, що вплинули на формування міжнародно-правового статусу корінних народів. Як документальні джерела використовувалися також Конституції й законодавство України, Данії, Канади, Норвегії, Російської Федерації, Фінляндії, Швеції; матеріали судової практики ряду держав. Наукова новизна дослідження. Запропонована дисертація є першим у вітчизняній доктрині міжнародного права дослідженням становлення, сучасного стану та перспектив розвитку міжнародно-правового статусу корінних народів, у якій найважливіші міжнародно-правові документи з цих питань комплексно досліджено з точки зору їх змісту, взаємозв язку і концептуального значення. Наукову новизну дослідження найбільш повно відбивають такі основні положення й висновки дисертаційної роботи:
1) визначено та проаналізовано характерні ознаки корінних народів;
2) окреслено принципові відмінності корінного народу від національної меншини; досліджено еволюцію та запропоновано періодизацію розвитку міжнародно-правового статусу корінних народів;
3) розкрито й проілюстровано взаємозв язок міжнародно-правових документів hard law і soft law, що визначають міжнародно-правовий статус корінних народів;
4) проаналізовано практику Арктичної Ради як унікальний приклад реалізації прав корінних народів на міжнародному рівні;
5) досліджено відповідні документи, розроблені організаціями корінних народів, та визначено їх вплив на розвиток концепції прав корінних народів і міжнародно-правовий статус останніх;
6) проведено комплексний аналіз проектів Американської декларації про права корінних народів і Декларації ООН про права корінних народів з точки зору їх відповідності вимогам корінних народів та окреслено передбачені ними новації в міжнародно-правовому статусі корінних народів;
7) проаналізовано особливості правового статусу корінних народів в Україні, сформульовано пропозиції щодо удосконалення чинного національного законодавства України.
Теоретичне і практичне значення дисертації. Представлені в роботі висновки та основні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої розробки теоретико-правових аспектів і в ході практичної реалізації міжнародно-правового статусу корінних народів. На думку автора, значимими є такі аспекти застосування доробку дисертації: правотворчий – у процесі міжнародної та внутрішньодержавної правотворчої діяльності, у тому числі в контексті розвитку й удосконалення українського законодавства з питань корінних народів; правозастосовчий – у ході реалізації міжнародно-правового статусу корінних народів у міжнародному та національному правовому просторі; науково-дослідницький – у сфері дослідження міжнародно-правового статусу корінних народів та розвитку української доктрини міжнародного права; освітній – у процесі розробки й викладання навчальних курсів з теорії міжнародного права та прав людини; для підготовки довідникової літератури.
Апробація і публікації результатів дисертаційного дослідження. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження були обговорені на засіданні кафедри конституційного і міжнародного права Національного університету внутрішніх справ; доповідалися на науково-практичних конференціях "Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених" (Харків, 13 квітня 2001 р.), "Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених" (Харків, 17 квітня 2002 р.), "Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених" (Харків, 20 червня 2003 р.), міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів "Актуальные проблемы правоведения глазами молодых ученых" (Хмельницький, 29-30 квітня 2002 р.), науково-практичній конференції "Перші Всеукраїнські юридичні читання студентів та аспірантів" (Хмельницький, 10-11 листопада 2002 р.), міжнародній науковій конференції "Запорізькі правові читання" (30 червня - 1 липня 2003 р.); а також викладені автором у п яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.
Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, трьох додатків та списку використаної літератури. Загальний обсяг становить 238 сторінок, список використаних джерел – 432 позиції на 43 сторінках, додатки на 11 сторінках.
|
