|
Актуальність теми дослідження. Характерною ознакою сьогодення є усвідомлення світовою громадськістю небезпеки поглиблення екологічної кризи. Охорона навколишнього природного середовища та забезпечення сталого природокористування стають одними з головних функцій держави.
В Україні розв язання екологічних проблем проголошено одним з основних напрямків державної політики, але досягнення цієї мети ускладнюється багатьма об єктивними та суб єктивними чинниками. Через тривале нехтування об єктивними законами розвитку і відтворення природоресурсового комплексу в нашій країні склалася кризова екологічна ситуація, що офіційно визнано в “Основних напрямах державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, затверджених Постановою Верховної Ради України. У складних умовах перехідної економіки значна частина підприємців обирає ті види господарської діяльності, які не потребують великих інтелектуальних та матеріальних витрат, а орієнтовані на споживання природних ресурсів. Низька ресурсо- та енергоефективність таких виробництв призводить до нераціонального, хижацького використання природних ресурсів, пошкодження або знищення типових і унікальних природних об єктів. Тому сьогодні гостро постає проблема співвідношення та протистояння екологічних та економічних інтересів. Хоча ст. 16 Конституції України та ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначають пріоритет екологічних вимог, на практиці органи державної влади та місцевого самоврядування всупереч законодавству обирають тимчасову економічну вигоду, не зважаючи на шкоду, що може бути завдана довкіллю.
Неефективність організаційної системи природокористування та охорони навколишнього природного середовища в нашій країні є однією з найбільших перешкод на шляху подолання екологічної кризи, хоча держава й має великий потенціал у цій галузі: спеціальні органи управління з відповідними штатами і повноваженнями, велику кількість нормативно-правових актів, що регулюють екологічні правовідносини та засоби впливу на порушників.
Існуюча організаційно-управлінська система має значні вади. Так, частково зберігається становище, коли суб єкти природокористування здійснюють загальне управління природними об єктами, в тому числі і їх охорону; відсутні реальні важелі економічного стимулювання екологічно безпечної діяльності; неузгоджені, а часто навіть суперечать один одному, відомчі нормативно-правові акти; суб єкти господарської діяльності економічно не зацікавлені в підвищенні екологічної безпеки виробництв, застосуванні ресурсо- та енергоефективних технологій; відсутні правові засади використання такого механізму, як екологічний аудит, що вже довів свою ефективність і активно застосовується в розвинутих країнах; існує невідповідність між ступенем суспільної небезпечності екологічних правопорушень і мірами юридичної відповідальності.
Сучасна система організаційно-правового забезпечення охорони природного середовища має базуватися на співробітництві державних органів і громадян, з перенесенням тягаря розв язання екологічних проблем на суб єктів господарювання. Останнім часом екологічне законодавство розвивається кількісно і якісно, але, на жаль, цей розвиток має дещо еклектичний та нерівномірний характер в тому числі і через через відсутність науково обґрунтованої концепції організаційно-правового забезпечення природокористування та охорони навколишнього природного середовища.
Усе вказане вище свідчить про необхідність подальшого вдосконалення правової бази, що регулює процес організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища; побудови на основі чинного законодавства моделі виробництва, за якої буде забезпечуватись гармонійне співіснування екологічних і економічних інтересів; посилення відповідальності суб єктів господарювання за екологічні правопорушення; розробки механізму економічного стимулювання тощо. Ці питання потребують поглибленої науково-дослідної роботи, вивчення міжнародного досвіду і розробки практичних рекомендацій щодо розв язання екологічної ситуації, яка склалася в Україні, за умов виконання національного екологічного законодавства та використання останніх досягнень у сфері правового забезпечення організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища.
Актуальність теми даного дослідження зумовлюється також необхідністю виконання міжнародних зобов язань України щодо забезпечення гармонізації національного екологічного законодавства із законодавством Європейського Союзу.
Зважаючи на вищезазначене і враховуючи відсутність фундаментальних комплексних праць з питань організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища в умовах формування нових соціально-економічних відносин в Україні, а також необхідність теоретичних досліджень і правового врегулювання цих питань, і було обрано тему дисертаційної роботи.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Розроблені дисертаційні положення відповідають основним напрямкам державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затвердженим однойменною Постановою Верховної Ради України. Роботу виконано у відповідності з пунктами 1.3, 1.4. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 роки, а також із п. 4.122 Плану проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національного університету внутрішніх справ на 2000 рік у рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення екологічного законодавства в умовах ринку” (номер держреєстрації 0186.0.070871).
Мета роботи – обґрунтування і створення сучасного механізму організаційно-правового забезпечення сталого природокористування та охорони навколишнього природного середовища, формулювання теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на розвиток теорії екологічного права, вдосконалення екологічного законодавства та практики його застосування.
З урахуванням поставленої мети основними задачами дисертаційного дослідження було сформульовано:
дослідження правової природи, обумовленості організаційно-правових аспектів природокористування та охорони навколишнього природного середовища історичними, соціальними, економічними та іншими факторами розвитку України і людства в цілому;
визначення поняття екологічного управління та дослідження його характерних ознак;
з ясування ролі і місця інституту екологічного управління в загальній теорії екологічного права, його класифікація, розгляд принципів і функцій;
дослідження видів екологічного управління, характеру взаємодії між собою суб єктів екологічного управління, проблем реалізації ними своїх повноважень;
з ясування співвідношення адміністративних та економічних засобів організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища, дослідження економічних засобів стимулювання екологічно безпечної діяльності, аналіз досвіду їх застосування за кордоном та ефективності з точки зору національного законодавства і стану економічних відносин в Україні;
визначення управлінських можливостей реалізації екологічного аудиту та дослідження організаційно-правових умов еколого-аудиторської діяльності в Україні;
доктринальне тлумачення чинного законодавства в межах предмета дисертаційного дослідження, а також внесення пропозицій з удосконалення цього законодавства.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі організаційно-правового забезпечення природокористування та охорони навколишнього природного середовища, практичної діяльності суб єктів екологічного управління, реалізації елементів економічного механізму охорони навколишнього природного середовища.
Предмет дослідження – організаційно-правові аспекти природокористу-вання та охорони навколишнього природного середовища.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають використані автором загальні методи наукового пізнання, а також методи, що застосовуються в юридичній науці (історико-правовий, системного аналізу, формально-юридичний, порівняльно-правовий та метод тлумачення правових норм). Застосування цих методів допомогло автору досягти поставлених цілей та підготувати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання організаційно-управлінських аспектів природокористування та охорони навколишнього природного середовища.
За допомогою історико-правового аналізу охарактеризовано процеси становлення екологічного світогляду, поглядів на розв язання екологічних проблем, етапи та перспективи розвитку екологічного управління за кордоном і в Україні. Метод системного аналізу застосовувався при розгляді явищ не в ідеальному стані, а в нерозривному зв язку із громадсько-політичними процесами, що відбуваються в суспільстві, економічними та соціальними реаліями. Дослідження змісту нормативно-правових актів, що регулюють організаційно-управлінські аспекти природокористування та охорони навколишнього природного середовища у загальній системі правових норм та їх співвідношення із нормативними актами суміжних галузей права здійснювалось за допомогою формально-юридичного методу. Методом тлумачення норм проаналізовано нормативну базу дисертаційної роботи. З використанням порівняльно-правового методу в дисертаційному дослідженні проаналізовано подібні правові інститути та норми ряду країн світу, які мають позитивний досвід розв язання окремих проблем організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища.
Теоретичну основу дослідження склали праці українських вчених, юристів-екологів В.І. Андрейцева, А.Г. Бобкової, Ю.О. Вовка, А.П. Гетьмана, В.В. Костицького, А.В. Котелевець, С.М. Кравченко, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, О.О. Погрібного, В.К. Попова, Б.Г. Розовського, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги; російських науковців – С.А. Боголюбова, М.М. Бринчука, Б.В. Єрофеєва, О.С. Колбасова, В.В. Круглова, В.В. Петрова, Г.П. Сєрова та інших.
Комплексний характер дослідження обумовив залучення праць фахівців у галузі теорії права, управління, економіки тощо. Це праці В.Б. Авер янова, С.С. Алєксєєва, О.М. Бандурки, О.О. Веклич, О.Л. Кашенко, В.К. Мамутова, В.М. Плішкіна, Ю.А. Тихомирова, В.В. Цвєткова, Г.В. Щьокіна, Л.С. Явича та інших. У процесі дослідження використано законодавство Великої Британії, Європейського Союзу, Казахстану, Німеччини, Південної Кореї, Польщі, Росії, США, Угорщини, Швеції та інших країн.
Інформаційну базу дослідження склали Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, установчі та програмні документи міжнародних організацій, нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, акти міністерств і відомств, матеріали анкетування, соціологічних досліджень, довідкові і періодичні видання.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням організаційно-правових аспектів природокористування та охорони навколишнього природного середовища. Усі дисертаційні положення, які виносяться на захист, сформульовані особисто автором і є наслідком критичного аналізу та перегляду ряду положень теорії і практики реалізації екологічного законодавства. До найсуттєвіших концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики результатів, що відображають новизну дисертаційної роботи, віднесено такі:
подано авторське узагальнення і розвинуто існуючі наукові погляди щодо організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища, змісту цієї діяльності, аргументовано застосування та обґрунтоване вживання словосполучення “екологічне управління”, як уніфікованого терміна для характеристики діяльності уповноважених суб єктів, що ґрунтується на нормах права і спрямована на збереження довкілля в цілому та його окремих компонентів, зменшення техногенного навантаження на нього, забезпечення безпеки населення від негативного впливу навколишнього природного середовища;
дістали подальшого розвитку наукові погляди щодо теоретичних питань екологічного управління, зокрема розглянуто спеціальні принципи екологічного управління основними серед яких визначено принципи сталого розвитку, ефективного поєднання адміністративних і економічних засобів екологічного управління, розділення господарсько-експлуатаційних і контрольно-наглядових повноважень, безперервність процесу управління і послідовність рішень, що приймаються, запропоновано поділ функцій екологічного управління на пізнавально-програмуючі і організаційно-регулюючі, визначивши як критерій поділу процес отримання суб єктами управління значущої інформації та характер реагування на неї;
доопрацьовано наукові позиції щодо розподілу повноважень центральних органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів в умовах адміністративної реформи, що триває, взявши за основу розподілу поресурсовий підхід та розмежування повноважень з розпорядження природними об єктами і контрольно-інспекційних повноважень за повної відсутності ознак підлеглості, аргументовано надання повноважень органу дізнання підрозділам Державної екологічної інспекції у справах про злочини проти довкілля;
дістали подальшого розвитку наукові погляди щодо значення і змісту економічних засобів організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища, зроблено висновок про їх організаційно-управлінську природу, обґрунтовано та сформульовано пропозиції щодо доповнення розділу “Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища” Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” такими елементами, як переуступка права на викиди (скиди), екологічний податок на продукт, авансово-компенсаційна система;
уперше на дисертаційному рівні визначено перспективи застосування в Україні переуступки права на викиди (скиди), яка являє собою процес отримання підприємством права реалізувати не використану ним частину ліміту на викиди (скиди), що утворилась унаслідок проведення підприємством ефективної цілеспрямованої політики щодо зменшення обсягів забруднення навколишнього природного середовища. Розглянуто правові засади функціонування переуступки права на викиди (скиди) на міжнародному рівні, досвід реалізації її механізму в США, визначено обмежуючі чинники застосування такого механізму, зокрема географічні (включаючи природно-кліматичні), санітарно-гігієнічні та технологічні показники;
уперше визначено екологічний аудит як вид підприємницької діяльності, що здійснюється на договірних засадах незалежними суб єктами з метою перевірки відповідності реального стану навколишнього природного середовища та існуючих кількісних і якісних показників нормативно встановленим критеріям або критеріям, які визначено замовником, вказано на відмінності екологічного аудиту від екологічного контролю і екологічної експертизи та зроблено висновок про те що екологічний аудит посідає самостійне місце серед функцій екологічного управління як форма незалежної перевірки і захисту інтересів суб єктів господарювання;
обґрунтовано необхідність удосконалення законодавства, що регулює організаційні аспекти природокористування та охорони навколишнього природного середовища, розроблено пропозиції про внесення змін і доповнень до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, інших нормативно-правових актів України, а також до ряду проектів законів України.
Усе це становить спробу розв язання наукового завдання, що спрямоване на дослідження теоретичних і практичних аспектів організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища, вдосконалення екологічного та суміжного із ним законодавства і має важливе соціальне, економічне та екологічне значення.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки, положення і пропозиції є певним внеском у теорію екологічного права і можуть бути використані в подальшій нормотворчій діяльності у галузі екологічного та суміжних з ним галузей права.
Окремі положення та висновки дисертації використовувалися при підготовці зауважень і коментарів до проектів Законів України “Про екологічний аудит”, “Про екологічне страхування”, “Про правові засади екологосприятливої діяльності в Україні”, “Про питну воду та питне водопостачання”, “Про державну систему біобезпеки під час здійснення генетично-інженерної діяльності”, а також змін і доповнень до Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про аудиторську діяльність”, Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, обговорювалися під час доповідей автора на численних конференціях та “круглих столах”, зокрема: на Міжнародній науково-практичній конференції “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (м. Київ, 6 – 7 жовтня 1999 р.); науково-практичній конференції ад юнктів і магістрантів (м. Харків, 14 квітня 2000 р.); конференції “Торгівля сертифікованими викидами парникових газів” (м. Київ, 10 – 12 липня 2000 р.); навчально-методичному курсі “Закон та захист громадських екологічних інтересів” (м. Уфа, Російська Федерація, 26 жовтня – 1 листопада 2000 р.); науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 р.); круглому столі “Розповсюдження генетично модифікованих організмів та їх продуктів в Україні: правовий та науковий аспекти” (м. Київ, 24 січня 2001 р.); круглому столі “Обговорення проекту Закону України “Про правові засади екологосприятливої діяльності в Україні” (м. Київ, 9 лютого 2001 р.); щорічній Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам яті професора К.Г. Федорова (м. Запоріжжя, 2 – 4 червня 2001 р.); громадських слуханнях щодо проекту Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” (м. Київ, 1 жовтня 2001 р.); науково-практичному семінарі “Перспективи впровадження ринкових інструментів природокористування (на прикладі торгівлі скороченнями викидів в Україні)” (м. Київ, 10 жовтня 2001 р.); Національній конференції з питань зміни клімату (м. Київ, 27 – 28 лютого 2003 р).
Положення роботи неодноразово обговорювались на засіданнях кафедри трудового, екологічного та аграрного права Національного університету внутрішніх справ і використовуються в процесі підготовки юристів – спеціалістів і магістрів – при проведенні лекційних та практичних занять із курсу “Екологічне право” та спецкурсу “Основи адвокатської діяльності в галузі охорони довкілля”.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 статей і тез конференцій, 5 з яких – у фахових виданнях, загальний обсяг публікацій – 2,5 а.а., з яких особисто автору належать 2,5 а.а.
Структура і обсяг роботи. Структура роботи обумовлена її предметом, цілями і завданнями дослідження, а також логікою та послідовністю розкриття теми останнього і викладення його результатів. Вона складається зі вступу, двох розділів, які містять у собі п ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (293 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, у тому числі основний текст – 190 сторінок.
.
| 
