|
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі побудови громадянського суспільства в Україні особливого значення набуває використання об єктів права інтелектуальної власності у виробництві, а значить вільного “продукування” і реалізації права інтелектуальної власності і захисту прав творця (ст. 3, 41, 42 Конституції України).
Економічні передумови. Необхідність значних витрат на створення інтелектуального потенціалу і об єктів інтелектуальної власності набула самостійного та специфічного характеру. Проявом цього є створення нових суб єктів, які професійно займаються венчуром. Не менш важливим є залучення іноземних та повернення вітчизняних інвесторів на ринок науково-технічного продукту.
Юридичні передумови. Надання права займатися підприємництвом у сфері інтелектуальної власності стало підставою виникнення венчурного бізнесу. Відносини у цій сфері підлягають правовій регламентації. Вони є специфічними, що зумовлено особливостями створення об єктів права промислової власності. Тому головним напрямком нашого дослідження є встановлення специфіки підприємницьких відносин у сфері створення зазначених об єктів та реалізації майнових прав на їх використання.
Правове забезпечення венчурного підприємництва та гарантії його здійснення практично відсутні. Необхідно провести детальний аналіз та розробити однотипні вимоги, які мають застосовуватися до всіх учасників такої діяльності. Зокрема, необхідно встановити однозначне тлумачення та здійснити нормативно-правове закріплення таких понять, як: венчурне підприємництво, об єкт венчурного підприємництва, організаційно-правова форма здійснення венчурного підприємництва та суб єкт венчурного підприємництва. При цьому необхідно врахувати такі концептуальні основи:
1) венчурне підприємництво є прикладним, має приватний характер і, по суті, являє собою індивідуальну діяльність;
2) позитивне законодавство не містить достатніх імперативів для захисту прав та законних інтересів учасників венчурних відносин;
3) підприємець не завжди рахується з володільцями майнових прав інтелектуальної власності;
4) така діяльність здійснюється за рахунок власних коштів підприємця або за рахунок залучених інвестицій.
Рівень наукової розробки даної теми на базі чинного в Україні цивільного законодавства є недостатнім. Реалізації права інтелектуальної власності в підприємницькій (господарській) діяльності присвятили свої праці багато радянських вчених, зокрема, Ч.Н. Азімов – “Договорные отношения в области научно-технического прогресса”, М.П. Ринг – “Хозрасчётная система создания и внедрения новой техники. Правовые проблемы”, С.Д. Волошко – “Договор на передачу научно-технических достижений”, О.А. Підопригора – “Правове регулювання науково-технічного прогресу” та інші, але при цьому необхідно врахувати, що ці праці ґрунтуються на законодавстві, що діяло в Україні раніше – Основи цивільного законодавства СРСР і Цивільний кодекс УРСР.
У зв язку із становленням нових економічних відносин, проголошенням курсу на рівноправність усіх форм власності, на розвиток підприємництва, змінився також підхід і до визначення правового становища деяких суб єктів підприємницької діяльності, що провадять діяльність у сфері науково-технічного прогресу, об єктів їх діяльності та порядку реалізації прав, що випливають із права промислової власності.
Крім цього, слід зауважити, що сьогодні йде активний розвиток цивільного законодавства України в контексті інтеграції та вироблення однотипних норм з країнами Європейського Союзу.
В Україні за роки незалежності з явилося лише декілька наукових праць, присвячених дослідженню окремих питань ведення венчурного підприємництва. Вони розглядалися у працях О. Яновського “Венчурний бізнес. Особливості та переваги”, В. Будянського “Инновационная деятельность и проблемы совершенствования ее правового регулирования”, Р.Б. Шишки “Правова охорона нових об єктів права інтелектуальної власності”, в кандидатських дисертаціях О.А. Чобота “Ноу-хау” и договор на его передачу” (1994) та С.Ю. Погуляєва “Передача технології як вклад в просте товариство” (2002). Проте комплексне дослідження, присвячене порядку ведення венчурного підприємництва, відсутнє. Недостатність сучасних наукових розробок із зазначеної проблематики і відповідних практичних рекомендацій негативно впливають на формування правового поля для реалізації фізичними та юридичними особами права на заняття деякими видами підприємницької діяльності і реалізації права на розпорядження об єктами такої діяльності (у нашому випадку – об єктами промислової власності). Наукові дослідження, проведені після отримання Україною незалежності, мають здебільшого економічний характер, стосуються не всіх аспектів досліджуваної теми або висвітлюють лише договірні зв язки.
Усе вищевикладене дозволяє окреслити новий спектр проблем:
1) визначення правової природи венчуру;
2) законодавче врегулювання діяльності суб єктів венчурного підприємництва (оскільки існує лише загальне законодавство, яке регулює діяльність підприємств в Україні);
3) теоретичне осмислення правового регулювання венчурного підприємництва, оскільки:
– раніше споріднена проблематика стосувалася діяльності лише юридичних осіб публічного права або їх відокремлених підрозділів, що займались розробками безпосередньо під замовлення державних органів;
– з нормативним закріпленням рівності всіх форм власності з явились нові суб єкти, що виступають як самостійні учасники цивільного обороту (вони діють від власного імені і на власний ризик), виникла проблема правового врегулювання їх діяльності (визначення правового статусу);
4) виявлення специфіки договірних відносин між суб єктами венчурного підприємництва.
Таким чином, виникає необхідність у проведенні комплексного наукового дослідження питань, пов язаних з юридичною природою венчурного підприємництва, порядком створення і функціонування суб єктів такої діяльності, їх договірними зв язками, що становлять основу венчурного підприємництва, та концепціями інноваційного та науково-технічного розвитку.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з Посланням Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011рр.”, п.49 Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002–2003 роки, пп.1–13 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002–2005 роки, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, п.1.1, п.1.3, п.1.4 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 роки.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз законодавства України по правовому регулюванню відносин, що виникають у процесі реалізації суб єктами венчурного підприємництва своїх суб єктивних прав при створенні і реалізації прав на об єкти промислової власності.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження: 1) виявити правову природу венчуру; 2) з ясувати правове становище суб єктів венчурного підприємництва; 3) установити загальні принципи реалізації права промислової власності суб єктами венчурного підприємництва; 4) визначити договірні засади здійснення венчурного підприємництва та їх специфіку.
Об єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються при веденні венчурного підприємництва, реалізації об єктів такої діяльності та загальнотеоретичні проблеми їх здійснення.
Предметом дисертаційного дослідження є позитивне регулювання відносин у сфері венчурного підприємництва і захисту об єктів промислової власності, наукові доктрини, літературні джерела, судова практика з розгляду спорів, пов язаних із порядком ведення венчурного підприємництва і реалізацією прав на об єкти промислової власності.
Методами дослідження є сукупність теоретико-методологічних засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. У процесі дисертаційного дослідження застосовувалися діалектичний, системно-функціональний, порівняльно-правовий та історичний методи дослідження. Зокрема, методом порівняльно-правового аналізу досліджувалися нормативно-правові акти України та інших країн світу. За допомогою історичного методу встановлено джерела виникнення, розвитку та нормативно-правового закріплення основних засад здійснення венчурного підприємництва. Системний метод дозволив вивчити об єкт дослідження як єдине ціле, виявити різноманітні типи зв язків у ньому та об єднати їх у теоретичних положеннях. У роботі широко застосовувалися категорії і засоби формальної логіки: поняття, визначення, спростування, докази, аналіз, порівняння і т. ін.
Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних основних положеннях:
1. Венчурне підприємництво, на сучасному етапі, – вид підприємництва, якому властиві ознаки останнього. Відстоюється теза про поліаспектність венчурного підприємництва та його розвиток за декількома напрямками: як підприємницька діяльність; як інвестиційна діяльність; як діяльність, спрямована на створення об єкта права інтелектуальної власності (безпосередньо промислової).
2. Дістало подальшого розвитку уточнення, що суб єктами венчурного підприємництва є фізичні та юридичні особи, які займаються науковими дослідженнями, внаслідок чого може бути створено об єкт права промислової власності.
3. Отримала подальший розвиток теза, що венчурне підприємство має двояку юридичну природу, оскільки воно може виступати юридичною особою, що здійснює венчурне підприємництво, так і об єктом цивільно-правових відносин. Враховуючи специфіку здійснення венчурного підприємництва, обстоюється позиція, що юридичні особи, які займаються такою діяльністю, можуть бути створені виключно у формі підприємницьких товариств. Організаційно-правовими формами такого роду діяльності є тільки акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та виробничі кооперативи. Підкреслено, що венчурне підприємство в цивільному обороті може виступати і як об єкт цивільно-правових відносин, якщо на нього буде поширено статус, передбачений ст.191 ЦК України. При цьому зазначено, що таке положення застосовується у випадку, коли підприємство, як майновий комплекс, визнається нерухомістю.
Відстоюється теза, що до активів підприємства, як майнового комплексу, слід відносити також і нематеріальні активи, якими є майнові права на використання об єктів права інтелектуальної власності.
4. Об єктом венчурного підприємництва є майнові права на втілений у матеріальний носій інтелектуальний продукт, створений унаслідок фундаментальних і прикладних наукових досліджень, який має практичне застосування, здебільшого промислове, і може бути використаний для потреб суспільства у будь-якій корисній діяльності людей.
5. Отримала подальший розвиток теза, що серед багатьох договірних конструкцій, що опосередковують діяльність суб єктів венчурного підприємництва, саме договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт є основою проведення такої діяльності (далі – договір на виконання НДДКР).
6. Обґрунтовано позицію, що предмет договору на виконання НДДКР є складним. До його складу, крім виконання робіт і їх результату, який цікавить замовника (незалежно від того, чи позитивний він, чи негативний), необхідно відносити і майнові права на його використання.
7. Не всі норми Цивільного кодексу України про договір на виконання НДДКР (ч. 2 ст. 896), у їх сучасному вигляді, можуть бути повністю застосовані до діяльності суб єктів венчурного підприємництва. Необхідно обов язково робити поділ отримуваних за договором результатів на матеріальні і нематеріальні (об єкти права промислової власності). Матеріальні результати повинні передаватись повністю замовнику або, якщо це передбачено договором, необхідна виконавцю частина може залишатись у його розпорядженні. Водночас, нематеріальні результати поділяються на: результати, створені безпосередньо виконавцем, і результати, отримані у третіх осіб для виконання договору. Майнові права на використання результатів, створених безпосередньо виконавцем, і майнові права на використання результатів, отриманих у третіх осіб для виконання договору, переходять до замовника. Особисті немайнові права повністю належать виконавцю.
8. Договори на виконання НДДКР мають ризиковий характер, що впливає на відповідальність контрагентів. До особливостей таких договорів слід віднести: можливість застосування принципу відповідальності без вини, який опосередковує підприємницькі правовідносини; відповідальність може бути поширена на виконавця лише до або відразу після першого випробовування розробленого об єкта промислової власності.
9. З огляду на сучасну кодифікацію цивільного та господарського законодавств України, обґрунтовано наявність споріднених договірних конструкцій – договору на виконання НДДКР (ст. 892 ЦК України) і договору на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331 Господарського кодексу України). Запропоновано, для їх розмежування, в якості предмету договору на створення і передачу науково-технічної продукції визнавати модифіковану науково-технічну продукцію та майнові права на її використання. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у роботі положення, висновки, рекомендації та пропозиції можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, при доопрацюванні законодавства України про порядок ведення венчурного підприємництва, при підготовці розділів підручників і навчальних посібників з цивільного права та права інтелектуальної власності. Так, запропоновано внести зміни до ч.1 та ч.2 ст.331 Господарського кодексу України і викласти її в такій редакції: “За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи і передати результати проведених робіт та майнові права на їх використання замовнику, а замовник зобов язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх”. Виходячи з такого тлумачення договору на створення і передачу науково-технічної продукції, ч.2 ст.331 необхідно викласти в такій редакції: “Предметом договору на створення і передачу науково-технічної продукції є модифікована науково-технічна продукція та майнові права на її використання”. Ряд положень дисертації можуть використовуватись у навчальному процесі під час читання лекцій і проведення практичних занять за курсами “Право інтелектуальної власності”, “Підприємницьке право” та “Цивільне право” для студентів вищих навчальних закладів юридичного профілю. Апробація результатів дисертації. Дисертацію підготовлено на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилося її обговорення. Основні наукові висновки були викладені в публікаціях і пройшли апробацію на таких конференціях: науково-практична конференція “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов язків” (Харків, Українська Академія державного управління при Президентові України, 17.02.2000 р.); науково-практична конференція “Проблеми цивільного права України” (Харків, НУВС, 21.05.2002 р.); науково-практична конференція “Актуальні проблеми правового захисту інтелектуальної власності в Україні” (Харків, НУВС, 21.03.2003 р.)
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено в шести наукових статтях.
Структура дисертації визначена її метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які включають десять підрозділів, висновків до кожного підрозділу, а також загальних висновків і списку використаної літератури (199 джерел). Повний обсяг дисертації становить 195 сторінок.
| 
