|
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасний етап розвитку України, як незалежної держави, характеризується інтенсифікацією господарського обороту. Однією з основних форм участі в цивільному обороті фізичних, юридичних осіб є договір. Водночас виникає потреба в забезпеченні майнових прав кредитора в договірних зобов язаннях від можливих порушень з боку боржника. Звідси, важливого значення набувають цивільно-правові способи забезпечення зобов язань, які виникають на основі договорів.
В зв язку з цим особливої актуальності набуває проблема дослідження цивільно-правових проблем забезпечення інтересів заставодержателів у разі невиконання чи неналежного виконання боржником (заставодавцем) своїх зобов язань. Застава, як спосіб забезпечення, набула широкого поширення в умовах ринкової економіки у відносинах як з участю фізичних, так і юридичних осіб.
Участь громадян і організацій в цивільному обороті зумовлює потребу в належному захисті їх інтересів та прав. Цивільний кодекс України, Закон України „Про заставу”, підзаконні нормативні акти, в сфері регулювання заставних правовідносин є правовою базою забезпечення майнових прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Водночас практика застосування законодавства, наявність певних суперечностей в його положеннях визначає потребу у вирішенні проблемних питань, пов язаних із заставою, як способом забезпечення і удосконалення відповідної нормативно-правової бази.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного права і процесу; комплексної теми „Проблеми гармонізації цивільного законодавства в умовах інтеграції України в європейське співтовариство”.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження є дослідження теоретичних і практичних проблем задоволення майнових претензій кредиторів із заставленого майна. В результаті проведеного аналізу ставилися завдання:
- з ясувати правову природу заставного правовідношення;
- визначити правовий статус учасників заставних правовідносин;
- виходячи із специфіки правового режиму окремих видів предмету застави, висвітлити особливості задоволення претензій заставодержателя;
- визначити обсяг майнових претензій кредитора (заставодержателя), які можна звернути на заставлене майно;
- проаналізувати процедуру звернення стягнення на заставлене майно;
- обгрунтувати висновки і пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про заставу.
Об єктом дослідження є правовідносини, що виникають у процесі забезпечення цивільно-правових зобов язань заставою.
Предметом дослідження є правова природа заставних правовідносин та їх класифікація, характеристики об єкта застави та його особливостей, порядок задоволення майнових вимог заставодержателя.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. У роботі при аналізі норм чинного законодавства застосовується формально-юридичний метод; при вивченні еволюції правового регулювання заставних відносин – історико-правовий; системно-функціональний – при дослідженні складу і видів форм застави; порівняльно-правовий – при аналізі заставних правовідносин на основі законодавства зарубіжних країн. Широко використовувалися в процесі висвітлення основних положень інші методи пізнання правових явищ, в т.ч. конкретно-соціологічний та статистичний.
Теоретичною базою для обгрунтування висновків в дисертаційній роботі послужили праці українських та зарубіжних вчених-правознавців: Ч.Н.Азімова, Д.В.Бобрової, М.І.Брагінського, В.В.Вітрянського, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, О.А.Загорулько, Л.А.Кассо, В.І.Кисіля, В.М.Коссака, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, Л.А.Лунца, В.К.Мамутова, І.Б.Новицького, О.О.Огоновського, І.І.Пучковської, О.А.Підопригори, О.О.Підопригори, З.В.Ромовської, І.В.Спасібо-Фатєєвої, Н.О.Саніахметової, Є.О.Харитонова, А.В.Черних, О.О.Чувпила, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, Т.С.Шкрум, В.С.Щербини та ін.
Наукова новизна дослідження. Проведене дослідження дало змогу сформулювати й обгрунтувати такі положення: - щодо особливостей правової природи заставних правовідносин;
- через призму загальних положень вчення про об єкти права власності обгрунтувати класифікацію предмету застави;
- необхідність розмежування правового статусу заставодавця і майнового поручителя в заставних правовідносинах;
- обстоюється теза, що підставою виникнення заставних правовідносин є не безпосередньо закон, а юридичні факти, передбачені законодавством;
- формулюються пропозиції щодо удосконалення законодавства стосовно застави підприємства, як майнового комплексу. Виокремлюються особливості правового режиму окремих складових частин майнового комплексу;
- уніфікується понятійний апарат застави;
- аналізуються особливості застави цінних паперів і майнових прав;
- визначається обсяг майнових претензій заставодержателя на заставлене майно. В цьому контексті аналізується поняття збитків заставодержателя, витрат на утримання заставленого майна та інших складових майнових вимог заставодержателя у разі порушення зобов язань боржником (заставодавцем);
- розглянуто особливості задоволення вимог заставодержателя з окремих видів заставленого майна;
- обгрунтовують пропозиції щодо вдосконалення чинного порядку звернення стягнення на заставлене майно;
- конкретизуються положення про оцінку заставленого державного та комунального майна, а також порядку відчуження державного майна, як об єкта застави.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і пропозиції можуть бути використані для удосконалення законодавства про заставу, розробки концептуальних засад забезпечення майнових прав та інтересів кредиторів в цивільних правовідносинах.
Реалізація висновків і рекомендацій сприятиме впорядкуванню заставних відносин, оптимізації заставного механізму, конкретизації правового статусу їх учасників. Матеріали роботи можуть використовуватися в практичній діяльності нотаріусів, підготовці навчальних і методичних посібників з курсів „Цивільне право України”, „Господарське право”, спецкурсу "Основи нотаріату" та при викладанні інших навчальних дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною закінченою науковою працею. Сформульовано положення і наукові результати на базі самостійного комплексного дослідження проблем забезпечення майнових інтересів заставодержателя у разі порушення заставодавцем договірних зобов язань. На основі аналізу ста шістдесяти наукових і нормативних джерел обгрунтовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про заставу.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Дисертація неодноразово обговорювалася на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка, а отримані результати дослідження доповідалися на науково-практичній конференції „Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом” (Київ, жовтень 1998 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (Одеса, листопад 2001 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (Хмельницький, травень 2002 р.), VIII регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, лютий 2002 р.), міжнародній науковій конференції „Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (Дніпропетровськ, лютий 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції "Запорізькі правові читання" (червень 2003 р.).
Положення дисертації використовуються в навчальному процесі при вивченні студентами курсів „Цивільне право України” „Господарське право”, підготовці спецкурсу "Основи нотаріату" та в практичній діяльності нотаріусів. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства про заставу направлялися у Верховну Раду України для використання при розробці проекту Законів України „Про нотаріат”, „Про іпотеку”.
Основні висновки та результати дисертації знайшли своє відображення у 10 статтях, в т.ч. у 5 наукових публікаціях у провідних фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена предметом дослідження, відображає його мету і завдання. Робота складається із вступу, 3 розділів, 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, що включає 168 найменувань. Обсяг дисертації становить 193 сторінки, з них основного тексту 172 сторінки.
| 
