|
Актуальність і вибір теми дослідження. Становлення України як суверенної і незалежної держави супроводжується інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарсь-ких зв язків, концентрацією промисловості і торгівлі. Це обумовлює необхідність розробки нової моделі врегулювання економічних відносин і збагачення юридичного інструментарію для їхнього оформлення. З прийняттям Конституції України, яка закріпила основні засади розвитку ринкових відносин, правотворчий процес в нашій країні вийшов на новий рівень кодификації. Створення нової правової бази сучасного суспільства передбачає не тільки систематизацію існуючого зако-нодавства, але й, насамперед, необхідність глибоких наукових досліджень відносин ринкової еко-номіки та їх законодавчого врегулювання. Цивільно-правове забезпечення функціонування нового економічного укладу повинно бути спрямоване на створення необхідних правових умов для ефек-тивного і соціально доцільного господарювання. За радянських часів більшість договорів, які ре-гулювали взаємовідносини учасників економічного обороту, укладалися на виконання планових актів, тому тривалий час існував постулат про переважно обліковий характер договору в економі-ці. Воля контрагентів у таких договорах знаходилася під прямим чи опосередкованим впливом державних органів. Тому договір втрачав свою основну ознаку: він лише з умовністю міг вважати-ся результатом досягнутої сторонами домовленості. Тому для сприяння об єктивному процесу ко-мерціалізації цивільних правовідносин в Україні особлива увага повинна приділятися договірним зобов язальним правовідносинам, про що свідчить закріплення принципу “свободи договору” в Цивільному кодексі України [31] . На практиці свобода договору дає можливість створювати і ви-користовувати нові моделі договорів, які законодавчо не врегульовані. У ЦК України знайшли за-кріплення загальні положення договірного права, а також договори, які найбільше використову-ються суб єктами цивільного обігу. До таких договорів належать договори доручення і комісії, які охоплюються інститутом представництва. Представництво посідає одне з центральних місць у си-стемі цивільного права. Воно має широку сферу застосування, у тому числі й у підприємницькій діяльності, де з явилися специфічні фігури комерційних представників, які не знаходяться в тру-дових правовідносинах із суб єктами господарювання. В умовах розвитку підприємництва роль представника-професіонала, для якого заміщення собою іншого суб єкта підприємницької діяль-ності стає особливим видом діяльності, поступово зростає. Одним із таких договорів, який остан-німи роками набув широкого використання, але не має достатнього законодавчого регулювання, є агентський договір. Вперше в українському законодавстві на існування агентських послуг було вказано у ст. 4 Закону України від 16 квітня 1991 року “Про зовнішньоекономічну діяльність”[10] . З того часу цей вид договору зустрічається в більше, ніж 350 нормативних актах. Його застосування обумовлене прагненням суб єктів підприємницької діяльності створити таку модель відносин, яка виходила б за обмеження, передбачені чинним законодавством щодо догово-рів комісії та доручення. ЦК України також не передбачається такий вид договору як агентський. Господарський кодекс України [32] , незважаючи на закріплення в ньому зазначеного договору, що свідчить про визнання законодавцем практики укладення цих договорів, залишив низку питань щодо правової природи агентського договору та його місця в системі зобов язального права. Аге-нтський договір є видом представницького договору, тому його часто ототожнюють з договором доручення. Звідси і застосування до агентського договору норм законодавства, які регулюють до-говір доручення. Водночас, аналізуючи правову природу агентського договору, слід відзначити цілу низку специфічних ознак, які його індивідуалізують. Українські правники у своїх досліджен-нях не приділяли належної уваги агентському договору, а у вітчизняній правовій літературі існує незначна кількість присвячених йому наукових статей і розділів у довідниках. Залишається не ви-рішеною низка питань щодо поняття агентського договору, його сутності і місця в системі догові-рних зобов язань, співвідношення із законодавчо закріпленими відносинами представництва. Все це й зумовило необхідність дослідження агентського договору, його генези, досвіду правового ре-гулювання в інших країнах, а також визначення відповідності норм чинного законодавства Украї-ни нагальним потребам правозастосовчої практики. Зв язок роботи з науковими програмами, пла-нами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101V001195). Тема дисертації безпосередньо пов язана з пла-ном науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 2001-2005 роки за темою “Тради-ції приватного права України”. Мета та завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є цивільно-правова характеристика агентського договору, його ознак і особливостей, теоретичний аналіз зобов язань, які виникають у процесі укладання, зміни або припинення агент-ського договору, відповідальності за його порушення, формування пропозицій щодо правового регулювання агентських відносин в цивільному законодавстві України.
Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі основні завдання, які необхідно було розв язати: - дослідити генезу агентського договору як однієї з договірних форм представни-цтва, а також виявити наступність у процесі становлення агентського договору як самостійного цивільно-правового зобов язання;
- проаналізувати чинне українське законодавство, яке регулює агентській договір; дослідити природу агентського договору, його місце в системі зобов язань; - визначити поняття агентського договору, його предмет, зміст; - здійснити аналіз динаміки агентських відносин, проаналізувати відповідальність сторін за агентським договором;
- виявити загальні тенденції правового регулювання агентського договору в законодавстві інших країн для врахування досягнень у цій сфері і, відповідно, визначити шляхи удосконалення цивільного законодавства України;
- розробити пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення цивільно-правового законодавства України з метою більш ефективного його застосування у сфері агентських відносин. Об єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації відносин інституту представництва, шляхом втілення його в договірну форму – агентський дого-вір.
Предметом дисертаційного дослідження є система нормативних актів, які регламентують агентські відносини в Україні, законодавство інших країн, вітчизняні і зарубіжні наукові джерела, існуюча українська та закордонна практика застосування агентських договорів. Методи дослі-дження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. Це дозволило розглянути агентський договір як елемент правової системи, що знаходиться в процесі постійного розвитку, і визначити його місце в системі цивільно-правових зобов язань. У рамках зазначеного методологічного під-ходу використано також формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалися законо-давство щодо агентського договору, практика його застосування; історичний метод, що дозволило дослідити специфіку представництва в конкретних історичних умовах, динаміку його розвитку; метод порівняльного аналізу, за допомогою якого порівнювалися поняття і юридична природа агентського договору, умови виникнення, зміни, припинення зазначеного зобов язання, суб єктний склад відповідних правовідносин, і дозволило виявити історичну послідовність розвитку інституту представництва і його договірної форми – агентського договору. На цій методологічній основі здійснювалися збір, обробка й аналіз емпіричного матеріалу. Сформульовані в дисертації теорети-чні висновки засновані на загальних досягненнях юридичної науки, в тому числі на результатах досліджень таких вітчизняних та зарубіжних романістів, цивілістів, фахівців інших галузей право-вої науки, як Г. Є Авілов, В.К. Андреєв, В.Р. Ансон, М. Бартошек, М.І. Брагінський, В.А. Васильє-ва, В.В. Вітрянський, Ю.С. Гамбаров, А.О. Гордон, Р. Давид, О.В. Дзера, І.В. Жилінкова, Д. І. Мейера, Р.М. Мінченко, Л.Н. Казанцев, О.Ю. Кабалкін, О.А. Красавчиков, М. В. Кротов, Х. Кетц, Н.С. Кузнєцова, І.С. Канзафарова, С.Н. Ланкоф, В.В. Луць, В.Л. Невзгодіна, Н.О. Нерсесов, І.Б. Новицький, О.С. Іоффе, І.С. Перетерський, О.А. Підопригора, Ч. Санфилиппо, В.О. Рясенцев, Ю.С. Рябіков, Н.О. Саніахметова, К.І. Скловський, Є.О. Суханов, Л.С. Таль, Ю.К. Толстой, Є.О. Харитонов, К. Цвайгерт, П.П. Цитович, Г.Ф. Шершеневич, К.М. Шмиттгофф та ін.
Практичну основу досліджень становила діяльність господарських товариств з укладення та виконання агентських договорів, зокрема: товариств з обмеженою відповідальністю “Ю.Кей. Пет-ройл”, “ЛАГО”, “ГАЛІ” та ін. Емпіричною базою дослідження є чинне законодавство України, а також законодавство ряду іноземних країн. У ході дослідження опрацьовувалася також моногра-фічна та навчальна література, в тому числі іноземна, використовувалися постанови Пленуму Вер-ховного Суду України, роз яснення Президії Вищого господарського (арбітражного) суду, інфор-маційні листи Вищого господарського (арбітражного) суду України, практика місцевих судів м. Одеси й Одеської області. Наукова новизна одержаних результатів визначається постановкою проблеми агентського договору в цивільному праві України і комплексним підходом до її дослідження. Вперше на рівні дисертаційного дослідження обгрунтована теоретична позиція, відповідно до якої агентський договір є самостійним цивільно-правовим договором, що опосередковує відносини представництва і спрямований на здійснення одним із його учасників (агентом) правомірних дій юридичного і фактичного характеру, вчинених від свого імені або від імені іншого учасника (принципала) в його інтересах і за його рахунок щодо третіх осіб. В дисертації аналізуються правовідносини, які виникають між сторонами агентського договору, їх регулювання за чинним законодавством України, визначена правова природа і юридична характеристика агентського договору проаналізовано його предмет, проведено розмежування агентського договору із такими суміжними видами договорів, як комісія, доручення, консигнація, експедиція, підряд, договір морського агентування, трудовий договір, так званий “маклерський договір”. Досліджено процес укладання, зміни, припинення агентського договору і відповідальність сторін за його порушення. Підсумовуючи матеріали дослідження, автор робить висновки і дає пропозиції щодо їхньої реалізації, в тому числі внесення змін до ЦК України. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях: 1. Впер-ше обгрунтовується висновок про те, що агентський договір є самостійним цивільно-правовим до-говором, який опосередковує відносини представництва і спрямований на здійснення одним із йо-го учасників (агентом) правомірних дій, вчинених від свого імені або від імені іншого учасника (принципала) в його інтересах і за його рахунок щодо третіх осіб. 2. Вперше встановлені специфі-чні риси агентського договору, які відрізняють його від суміжних договорів і які свідчать про його самостійний юридичний характер. До них належать: предмет договору, характер відносин агента з третіми особами, характер дій агента, можливість набувати організаційного характеру. 3. Запро-поновано віднесення агентського договору до договорів про надання послуг нематеріального ха-рактеру (юридичних та/або фактичних).
4. Дістала додаткового обгрунтування точка зору, відповідно до якої діяльність сторін за аге-нтським договором, як правило, пов язана із здійсненням підприємницької діяльності та має на меті отримання прибутку. Відповідно агентський договір є підприємницьким договором. 5. Вста-новлено, що агентський договір є однією з підстав виникнення відносин комерційного представ-ництва, але комерційне представництво, передбачене у ЦК України, не охоплює всієї різноманіт-ності відносин представництва і зведене, по суті, до договору доручення. У зв язку з цим вперше запропоновано внести зміни до ст. 243 ЦК України, зазначивши, що комерційне представництво може здійснюватися від свого імені, але за рахунок особи, інтереси якої представляються, або від імені та за рахунок особи, яка надала доручення. 6. Визначено, що комерційний представник (агент) зобов язаний зберігати в таємниці інформацію про правочини, які стали йому відомими під час виконання доручення. У зв язку з цим, запропоновано закріпити цей обов язок комерційного представника у ст. 243 ЦК України. 7. Сформульовані пропозиції щодо доповнення ст. 243 ЦК України вказівкою на те, що у випадку одночасного комерційного представництва різних сторін у договорі (за згодою цих сторін і в інших випадках, передбачених законом) комерційний представ-ник зобов язаний виконувати надане йому доручення з ретельністю звичайного підприємця. 8. Розроблені пропозиції щодо закріплення агентського договору як самостійного виду зобов язань в ЦК України (глава 69-А). Обґрунтованість висновків та пропозицій дисертаційної роботи підкріп-люється комплексом досліджень із застосуванням загальних і спеціальних методів, які здійснені на підставі аналізу спеціальної літератури, нормативно-правових актів та практики застосування агентського договору. Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисерта-ції полягає в її спрямованості на усунення прогалин у законодавстві і науці цивільного права. Ди-сертаційне дослідження має також практичну спрямованість, яка полягає у внесенні пропозицій і формулюванні висновків, що можуть бути використані для удосконалення цивільного законодав-ства України. Реалізація запропонованих пропозицій у ЦК України дозволить полегшити застосу-вання агентського договору і сприятиме єдиному застосуванню цивільного законодавства. Окремі теоретичні положення дисертації можуть бути застосовані у навчальному процесі, при вивченні курсів “Цивільне та сімейне право України”, “Підприємницьке право України”, “Порівняльна ци-вілістика” та ін. Незважаючи на дискусійний характер окремих положень дисертації вони можуть стати основою для подальших наукових досліджень. Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, на якій про-ведено її обговорення. Положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли втілення в ле-кціях і семінарських заняттях, проведених дисертантом на факультеті цивільного права та підпри-ємництва Одеської національної юридичної академії. Теоретичні висновки, сформульовані в дисе-ртації, доповідалися та обговорювалися на 5-й, 6-й звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (травень 2002 р., травень 2003 р., м. Одеса), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми удоско-налення сімейного законодавства України” (грудень 2001 р., м. Одеса), на 1-й, 2-й міжнародних науково-методичних конференціях “Римське право і сучасність” (грудень 2001р., грудень 2002 р., м. Одеса).
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знай-шли відображення у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України, у тезах виступів на наукових конференціях, а також при підготовці навчального посібника “Цивільне та сімейне право України у питаннях та відповідях” (Харків: Одіссей, 2002), а також двох виданнях науково-практичних коментарів до Цивільного ко-дексу України (Одеса: Юридична література, 2003; Харків: Одіссей, 2003). Структура роботи відо-бражає логіку і послідовність наукового дослідження і обумовлена його предметом і метою. Дисе-ртація складається зі вступу, трьох розділів, які включають 6 підрозділів, висновків, списку вико-ристаних джерел (315 найменувань) та додатку. Повний обсяг дисертації - 215 сторінок.
|
