|
Актуальність дослідження. Розмежування (делімітація) морських просторів є однією з важливих і складних проблем міжнародного морського права, з якою стикаються практично всі прибережні держави, в тому числі й Україна. Предметом морської делімітації є розмежування територіального моря, виключної економічної зони і континентального шельфу, а в конкретних випадках і внутрішніх морських вод між сусідніми державами.
Потенціальна можливість виникнення спірних, а інколи й конфліктних ситуацій, надає досліджуваній проблемі гострого політико-правового характеру. У зв язку з тим, що в Конвенції ООН з морського права 1982 р. встановлено новий вид морського простору – виключну економічну зону, а також новий порядок визначення зовнішньої межі континентального шельфу (можуть простягатися відповідно до 200 і 350 морських миль), значно зросла кількість випадків, коли ці простори, що знаходяться під юрисдикцією різних держав, “перекриваються”, і тому виникає необхідність їх делімітації. Крім того, розпад колишнього СРСР і поява на його території незалежних держав супроводжується звичайним у таких випадках процесом уточнення ліній державних кордонів, а також меж суверенних прав у згаданих морських просторах. Значною мірою це стосується й України, для якої розмежування морських просторів у Чорноморсько-Азовському басейні є важливою проблемою сьогодення. Зокрема, в даний час проходить переговорний процес з Румунією та Російською Федерацією щодо делімітації морських кордонів у Чорному і Азовському морях . Розмежування морських просторів між прибережними державами, особливо континентального шельфу та виключних економічних зон, є одним з найважливіших напрямів їх зовнішньої політики. Зростає роль ресурсів Світового океану в сировинному балансі держав, зокрема в Чорному морі здійснюються заходи щодо виявлення родовищ нафти та газу на континентальному шельфі України та в акваторії Азовського моря. Невизначеність розмежувальних ліній виключної економічної зони та континентального шельфу України з сусідніми чорноморськими державами затримує процес розроблення живих та мінеральних ресурсів, якими багаті суміжні райони. У процесі розмежування таких морських просторів виникають складні питання, пов язані з встановленням наявності релевантних обставин, які відіграють ключову роль у визначенні курсу проходження морського кордону, та пошуком найбільш придатних для цього технічних методів. Інколи відсутність домовленості між сусідніми країнами стосовно проходження спільних кордонів у морі призводить до гострих спорів, котрі тривають роками, що безумовно перешкоджає розвитку добросусідських відносин між ними і може створити напружену ситуацію у певному регіоні. Теоретична і практична потреба дослідження міжнародно-правових аспектів розмежування морських просторів між суміжними і прилеглими прибережними державами також зумовлюється наступними особливостями: відсутністю відповідних комплексних досліджень в українській доктрині міжнародного права;
потребою подальшого розвитку ідей морської делімітації та практичного втілення принципів і норм розмежування морських просторів між прибережними державами, котрі закріплені у Конвенції 1982 р.; необхідністю вдосконалення міжнародно-правової практики України у сфері делімітації морських кордонів з Румунією і Російською Федерацією. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною планового наукового дослідження Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”, що розробляється в рамках загальної проблеми “Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (номер державної реєстрації – 0100U000800).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз міжнародно-правових аспектів розмежування морських просторів між сусідніми прибережними державами. Основні задачі дисертаційної роботи: висвітлити загальні правові засади, на яких ґрунтується процес розмежування морських просторів;
визначити зміст принципів і норм розмежування морських просторів між прибережними державами в сучасному міжнародному морському праві;
провести аналіз кодифікаційної роботи Комісії міжнародного права, І та ІІІ Конференцій ООН з морського права щодо регламентації розмежування морських просторів між прибережними державами, співвідношення міжнародного звичаєвого і договірного права у цій сфері;
з ясувати юридичне значення релевантних обставин у правовому оформленні кордонів континентального шельфу і виключних економічних зон;
визначити роль принципів справедливості в міжнародному морському праві щодо розмежування морських просторів; з ясувати сутність концепції єдиного морського кордону в делімітаційному процесі;
дати оцінку практиці Міжнародного Суду ООН та міжнародних арбітражів щодо застосування принципів і норм морської делімітації при вирішенні спорів між державами у сфері розмежуванні морських просторів;
проаналізувати особливості застосування принципів і норм розмежування морських просторів у договірній практиці прибережних держав, в тому числі України;
визначити можливі парадигми розмежування морських просторів України з Румунією і Російською Федерацією у Чорноморсько-Азовському басейні.
Об єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини у сфері розмежування морських просторів у Світовому океані.
Предметом дослідження є принципи і норми сучасного міжнародного морського права, що регулюють розмежування морських просторів між суміжними та протилежними прибережними державами.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить комплекс загальновизнаних в юридичній науці принципів і методів дослідження, котрі знайшли широке застосування в сучасній науці міжнародного права. Аналіз розвитку ідей та становлення міжнародно-правових принципів і норм морської делімітації виходить насамперед з діалектичного методу пізнання соціальних явищ та юридичних фактів. Логічний та системний загальнонаукові методи застосовувалися при розгляді особливостей правового регулювання розмежування морських просторів між державами. Конкретно-наукові методи, насамперед історичний, природно-правовий та формально-юридичний, використовувалися для аналізу процесу кодифікації правил розмежування морських просторів та встановлення їхнього юридичного змісту. При дослідженні рішень Міжнародного Суду ООН і міжнародних арбітражів, договірної практики та національного законодавства прибережних держав, широко використовувався порівняльний метод.
Джерельну базу дисертаційної роботи складають: Конвенція ООН з морського права 1982 р., Женевські конвенції ООН з морського права 1958 р., матеріали Комісії міжнародного права та конференцій ООН з морського права, рішення Міжнародного Суду ООН та міжнародних арбітражів; двосторонні делімітаційні угоди прибережних держав; національне законодавство в сфері морської делімітації; наукові праці вітчизняних та іноземних фахівців.
Наукова новизна дисертації визначається тим, що вона є комплексним дослідженням правових аспектів розмежування морських просторів між сусідніми прибережними державами, котрі в доктрині міжнародного морського права розглядаються різними за власним правовим режимом, проте мають схожі риси у сфері встановлення морських кордонів. В умовах відсутності в українській науці міжнародного права спеціального дисертаційного дослідження принципів і норм морської делімітації, отримані результати висвітлюють проблемні аспекти у делімітаційному процесі та напрями їх розв язання.
У дослідженні наводяться численні приклади застосування принципів і норм розмежування морських просторів у договірній практиці прибережних держав та практиці Міжнародного Суду ООН. На цій основі в роботі внесені конкретні пропозиції щодо можливих шляхів вирішення проблеми делімітації морських просторів України з Російською Федерацією і Румунією.
Найбільш повно наукова новизна одержаних результатів відбивається в наступних основних положеннях дисертації: 1. Засади міжнародно-правового регулювання делімітації морських просторів між державами знайшли втілення в основоположній нормі звичаєвого міжнародного права, згідно з якою делімітація має здійснюватися шляхом укладання угоди між заінтересованими державами відповідно до “справедливих принципів” (equitable principles), беручи до уваги усі доречні (релевантні) обставини, з метою досягнення справедливого результату, і в положеннях Женевської конвенції ООН про континентальний шельф 1958 р. (ст. 6), Женевської конвенції ООН про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. (ст. 12), Конвенції ООН з морського права 1982 р. ( ст. 15, 74, 83). 2. У сучасному делімітаційному процесі закріплюється тенденція надання першості географічним факторам при розмежуванні континентального шельфу і виключних економічних зон, яка виходить з концепції єдиного морського кордону.
3. Застосування принципу еквідистанції (рівновіддаленості) в двосторонніх делімітаційних угодах, який походить від суверенної рівності держав, пов язано лише з можливістю здобуття справедливого рішення.
4. Концепція природного продовження сухопутної території прибережної держави на морське дно (континентальний шельф) зараз набула обмеженого значення, оскільки вона вже не застосовується до ситуації, коли континентальний шельф не перевищує 200 морських миль від вихідних ліній. 5. Принцип пропорційності, як свідчить міжнародно-правова практика, використовується для встановлення наявності справедливої делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон між заінтересованими прибережними державами.
6. У міжнародному морському праві не врегульовано порядок проведення делімітаційних ліній в районах, де існують острови, тому під час зміни курсу цих ліній правового значення можуть набувати конкретні географічні та інші обставини, в тому числі при вирішенні спору між Україною і Румунією щодо острова Зміїний. 7. Акваторія Азовського моря та Керченська протока є внутрішніми морськими водами України та Російської Федерації, що зумовлює доцільність визначення лінії державного кордону між цими державами на основі застосування делімітаційної тріади “угода – особливі обставини – еквідистанція”.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що основні положення та висновки роботи дають змогу більш широко ввести до наукового обігу новітні концепції та поняття у сфері морської делімітації. Викладені в дисертації пропозиції можуть бути враховані при підготовці міжнародних угод України з делімітації морських просторів.
Теоретичні положення і практичний матеріал роботи можуть сприяти науково-освітній роботі, зокрема удосконаленню курсів міжнародного публічного права та міжнародного морського права, які викладається у вищих навчальних закладах України.
Апробація і публікація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та науково-методичних семінарах кафедри правознавства Миколаївського гуманітарного інституту Українського державного морського технічного університету ім. адмірала Макарова. Результати досліджень доповідалися автором на Всеукраїнській конференції “Україна на межі тисячоліть (до завершення 10 – ліття міжнародного права ООН 1989 – 1999)” (м. Київ, листопад 1999 р., тези не публікувалися); на Всеукраїнській науково-методичній конференції “Взаємозв язок реформи інженерної освіти і промислового розвитку України: стан, проблеми, рішення” (м. Миколаїв, вересень 2000 р., тези опубліковані); на міжнародному семінарі “Міжнародне морське право і Чорноморський регіон” (м. Одеса, ОНЮА, листопад 2001 р., тези опубліковані); на міжнародній науково-практичній конференції “Удосконалення системи правової освіти фахівців водного транспорту” (м. Одеса, ОНМУ, лютий 2002 р., тези подано до друку).
Основні положення та висновки дисертаційної роботи викладені у 6 наукових публікаціях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та додатків (схематичні карти морської делімітації). Обсяг основного тексту роботи – 204 сторінки. Список використаних джерел становить 21 сторінку (237 джерел); обсяг додатків – 15 сторінок.
| 
