|
Актуальність дослідження. Становлення в Україні інститутів громадянського суспільства, демократичної, соціальної, правової держави передбачає правове забезпечення реалізації принципу свободи пересування, створення необхідних умов для наповнення його конкретним юридичним змістом. У ст. 33 Конституції України вперше на конституційному рівні кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Упродовж періоду становлення відповідних юридичних інститутів були прийняті нові закони або внесені зміни до чинних, спрямовані на здійснення зазначеного конституційного припису. Проте зміст законодавства про свободу пересування ще неповно відповідає об єктивним тенденціям розвитку суспільних відносин. Значною мірою це пов язане з недостатнім розумінням значення проблеми державними органами, що формують зовнішню та внутрішню політику держави і, як результат цього, — наявність неефективної системи відпрацювання й реалізації в цілому державної політики у галузі свободи пересування. Нині відсутня науково обгрунтована концепція формування і реалізації державної політики у зазначеній сфері як основи послідовної законодавчої стратегії.
Питання свободи пересування має багатоаспектний характер, а тому є предметом дослідження вчених різних галузей знань: демографії, історії, політології, соціології, філософії тощо. Значний доробок у його вивчення внесли, зокрема, такі фахівці як О.А. Малиновська, С.І. Пирожков, О.І. Піскун, І.М. Прибиткова, Ю.І. Римаренко, М.І. Шульга. Серед учених-юристів цю проблему досліджували С.П. Бритченко, П.Ф. Мартиненко, Ю.М. Тодика, М.І. Хавронюк, С.Б. Чехович. Серед зарубіжних дослідників дану проблематику висвітлювали Є.С. Красінець, Р. Муді, В.І. Потапов, Р. Плендер та інші. Загалом для вітчизняної науки конституційного права розробка проблеми свободи пересування є новим і недостатньо розвинутим напрямком наукового пошуку. Зокрема, до останнього часу не існувало фундаментальних досліджень змісту і гарантій забезпечення реалізації свободи пересування людини та громадянина в Україні. Тому вона потребує комплексного дослідження. Це питання особливо актуальне для України як держави, де свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України і для громадян України в будь-який час повернутися в Україну до проголошення незалежності мало політичний характер, регулювалося адміністративними методами, зазнаючи при цьому неправових обмежень, що певним чином позначалося на політичному та економічно-соціальному розвитку держави. З прийняттям у 1996 році нової Конституції України свобода пересування визнана невідчужуваним та непорушним правом людини і громадянина; вона стала об єктом конституційно-правового регулювання. Дослідження змісту і гарантій забезпечення реалізації свободи пересування людини та громадянина в Україні також зумовлено, по-перше, процесом становлення суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави; по-друге, необхідністю створення теоретичних основ та визначення системи права на свободу пересування як однієї з складових конституційного права; по-третє, потребою вдосконалення чинного законодавства відповідно до Конституції України; і, насамкінець, створенням ефективних механізмів забезпечення реалізації свободи пересування в Україні. Наукова розробка теоретичних і практичних питань свободи пересування — новий і перспективний напрям дослідження в межах публічного права. Розкриття всіх її аспектів в соціально-юридичному плані сприятиме утвердженню правової держави в Україні з притаманним їй верховенством Конституції і невід ємними правами та свободами людини і громадянина. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001—2005 рр.” від 5 квітня 2001 року).
Тема дисертаційного дослідження відповідає Державній програмі розвитку законодавства України до 2002 року, затвердженій Постановою Верховної Ради України № 976-XIV від 15 липня 1999 року.
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття змісту та сутності гарантій свободи пересування людини і громадянина в Україні і на цій основі обгрунтувати прийняття нових законів, внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства України. Реалізація цієї мети зумовила вирішення таких основних науково-дослідних завдань: простежити зародження та правове закріплення свободи пересування; розкрити державну політику у сфері свободи пересування, вільного вибору місця проживання на різних етапах розвитку держав, у тому числі України; охарактеризувати міжнародно-правові стандарти у сфері свободи пересування; з ясувати правову природу та зміст свободи пересування; розкрити державно-правовий механізм забезпечення реалізації свободи пересування людини та громадянина в Україні; виробити пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства України у галузі свободи пересування.
Об єктом дослідження є правові відносини, які виникають у зв язку з реалізацією свободи пересування як конституційно-правового інституту. Крім цього, частково охоплюються суспільні відносини, які виникають внаслідок обмеження свободи пересування іншими галузями права. Предметом дослідження є сукупність міжнародних, конституційних, законодавчих та інших правових положень, які регулюють відносини, визначені в об єкті дослідження, а також діяльність державних органів щодо забезпечення реалізації свободи пересування людини та громадянина в Україні. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить система як загальнофілософських, загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання. В основу методології дослідження покладено сучасну соціальну філософію визнання верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головного обов язку держави. Діалектико-матеріалістичний підхід використаний при розгляді питань теорії і практики державного регулювання відносин, пов язаних з реалізацією права людини і громадянина на свободу пересування. Порівняльно-правовий метод пізнання використаний при розгляді чинного законодавства України, юридичних доктрин інших держав, а також міжнародно-правових документів. Конкретно-історичний метод застосовувався при аналізі історичного розвитку інституту свободи пересування людини і громадянина. За допомогою системного та структурного методів дослідження здійснено класифікацію пересування, розкрито елементи державно-правового механізму забезпечення реалізації свободи пересування людини та громадянина в Україні. Вживання політологічного аналізу та статистичних методів дало можливість дослідити систему гарантій та ступінь реалізації свободи пересування. Використовуючи методи багатофакторності, моделювання і прогнозування, вдалося розробити пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства України у галузі свободи пересування. Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів пізнання дозволив всебічно розглянути свободу пересування, її місце і роль у системі правового статусу людини і громадянина, в науці конституційного права України.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв язання. Дисертаційна робота є комплексним дослідженням змісту та гарантій забезпечення реалізації свободи пересування людини і громадянина в Україні з врахуванням з одного боку застосування норм міжнародного права, і з другого — з точки зору практичного забезпечення реалізації свободи пересування чинним законодавством України. При цьому автором проведено історико-правовий аналіз становлення та розвитку свободи пересування з первісності і до сьогодення. Дисертантом розроблено комплексний науковий підхід до розвитку правових гарантій свободи пересування людини і громадянина на етапі формування демократичної, соціальної, правової держави, громадянського суспільства, який до цього часу не визначено.
Наукову новизну дослідження становлять такі положення і висновки автора: 1. Нормативний зміст свободи пересування у сукупності охоплює окремі елементи: а) свободу пересування кожного територією України; б) свободу вільного вибору місця проживання; в) свободу залишати територію України, а для громадян України — свободу повернення в Україну. Останнє є абсолютним для громадян України і не поширюється на: осіб без громадянства, які не народилися в Україні, але на законних підставах постійно перебувають в Україні; іноземців, які не народилися в Україні, але тривалий час на законних підставах перебувають на її території; осіб (іноземців і осіб без громадянства), які народилися в Україні, але не мають громадянства України. Свобода пересування має два аспекти: внутрішній і зовнішній. Під внутрішнім аспектом необхідно розуміти право будь-якої фізичної особи вільно пересуватися по території України та на власний розсуд обирати місце проживання (постійне чи тимчасове). Зовнішній аспект полягає у праві кожного залишати територію України, а для лише громадян України — свободу повернення в Україну.
2. У контексті ст. 33 Конституції України свобода пересування виступає як власне свобода, і як право на свободу пересування. Вони не виключають одне одного, а використовуються спільно, переплітаються з творчими можливостями людини. З єднання обох сенсів дає загальне визначення: право є свобода, яка у необхідних випадках може обмежуватися законом. В Конституції і законах України свобода пересування закріплюється юридичними нормами і саме завдяки цьому вона виступає як право людини. Нормативно встановлюються межі, далі яких держава і суспільство не можуть впливати на особу у питаннях свободи пересування, втручатися у цей процес. Таким чином, держава правовими нормами має гарантувати свободу пересування, але в межах, визначених Конституцією і законами України. Закон виступає як засіб захисту свободи пересування, а право на свободу пересування як можливість досягти рівноваги між свободою пересування одного та свободою пересування іншого.
3. Сформульовано авторське визначення свободи пересування у вузькому та широкому значеннях. У вузькому значенні вона є конституційно-правовою категорією, яка полягає у самостійному виборі фізичної особи варіанту здійснення будь-якого переміщення. Свобода пересування у широкому понятті, крім переміщень, охоплює вільний вибір місце проживання в межах держави, право вільно залишати територію держави, в тому числі свого громадянства або постійного перебування, право в будь-який час повертатися до держави свого громадянства або постійного перебування.
4. Дослідивши питання про місце свободи пересування в системі права України, автор дійшов висновку, що конституційно-правова природа більшості норм, що складають свободу пересування в Україні, дозволяє розглядати її в якості інституту конституційного права. Проте частину суспільних відносин, які виникають у зазначеній сфері, регулюють юридичні положення інших галузей права. Наприклад, питання реєстрації, обліку населення, відповідальності за порушення законодавства про свободу пересування юридично унормовані адміністративним і кримінальним правом; вільний вибір місця проживання регулюється нормами цивільного та житлового права. З урахуванням викладеного автор вважає, що свобода пересування в Україні є змішаним функціональним конституційно-правовим інститутом.
5. Визначено систему правових гарантій реалізації свободи пересування та обставини її обмеження, які становлять розгалужену структуру нормативно-правових та організаційно-правових гарантій. Поняття “гарантії” необхідно розуміти як встановлені законом юридичні, політичні, матеріальні, організаційні тощо умови, що реально спрямовані на здійснення свободи пересування, виконання обов язків людини і громадянина та забезпечення її охорони від незаконних обмежень і посягань.
Систему нормативно-правових гарантій реалізації свободи пересування та обмеження цих гарантій становлять положення, процесуальні норми, обов язки та юридична відповідальність. Міжнародні гарантії свободи пересування поділяються на нормативно-правові та організаційно-правові.
До системи організаційно-правових гарантій належать органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші інститути держави.
6. Сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства України та організаційно-правових гарантій, які спрямовані на закріплення та розвиток свободи пересування людини та громадянина в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації дають можливість з ясувати наукові засади свободи пересування, структуру правовідносин, які виникають з приводу застосування відповідних юридичних інститутів, а також на основі вивчення міжнародного права з цього питання, досвіду ряду держав світу використати в процесі вдосконалення національної законодавчої бази України, покликаної регулювати процеси, пов язані з свободою пересування. Зокрема, можна виділити такі сфери застосування результатів дисертаційної роботи: - науково-дослідну (з ясування характеру і особливостей суспільних відносин у галузі свободи пересування); - правотворчу (в юридичному забезпеченні прав і свобод людини та громадянина, процесу формування демократичної, соціальної, правової держави, громадянського суспільства); - правозастосовчу (в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів держави, відповідальних за реалізацію свободи пересування, а також у ході реформування цих органів); - науково-освітню (у процесі викладання спецкурсів, підготовки та перепідготовки кадрів тощо);
- інформаційно-аналітичну (у роботі установ, пов язаних із вивченням процесів пересування фізичних осіб). Апробація результатів дослідження. В процесі роботи над дисертацією опубліковано 3 наукові статті у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України. Результати дослідження апробовані автором у виступі на міжнародній науково-практичній конференції, яка відбулася в Україні (Парламентаризм в Україні: теорія та практика (Київ, червень 2001 року)).
Результати дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.
Структура дисертації. Специфіка теми, сформульовані мета і завдання дослідження визначили логічну послідовність викладу матеріалу і структуру дисертації. Вона містить у собі вступ, два розділи, які поділяються на сім підрозділів, висновки, бібліографічні посилання, список використаних джерел (257 найменувань). Обсяг праці складає 184 сторінки, загальний — 220 сторінок.
|
