|
Актуальність дослідження теми. Сьогодні в Україні відбувається процес становлення нової політико-правової системи. Глибокі економічні, політичні, соціальні, культурні, духовні, інформаційні та інші перетворення, що знаходять свій розвиток у нашій державі на сучасному етапі, суттєво впливають на суспільну свідомість українських громадян і, зокрема, на правову культуру і правову свідомість як невід ємні елементи формування громадянського суспільства та правової держави. Радикальна перебудова правового життя вирішальною мірою відбивається на стані правового розуміння, законності, правопорядку, правотворчої і правозастосовної практики, юридичної культури, прав та свобод людини і громадянина.
У ситуації суттєвого реформування правової системи зростає роль правової культури, а, відповідно, й інформаційної культури як її частини. Однією з найважливіших умов та засобом забезпечення підвищення рівня правової культури населення є структура відносин та засобів правового інформування. Водночас, це є невід ємною складовою формування структури громадянського суспільства. З одного боку, тут постає ціла низка питань щодо забезпечення населення на систематичному рівні інформацією про правову дійсність. З іншого – виникає потреба удосконалення нормативно-правового змісту категоріального апарату сфери правового інформування та правового режиму, його функціонування в Україні. Сукупність суспільних відносин, що стосуються інформації та інформаційного обороту, є достатньо новою сферою правового регулювання (її досвід понад десять років). За таких обставин закономірною є незначна кількість досліджень у цьому напрямку і, як наслідок, наукова невирішеність цілого ряду питань, що стоять перед Україною, яка інтегрується в Європу. Правове «поле», в якому діють структури засобів масової інформації, нараховує вже достатньо велику кількість нормативно-правових актів, які ретельно регулюють їх діяльність. Однак, завчасно говорити про досконалість цього регулювання. Не відзначаються комплексною завершеністю також спроби уряду розробити відповідну сьогоденну програму розвитку інформаційного законодавства та інформатизації, а також державної інформаційної політики. Наявні в основному окремі положення, фрагменти, ідеї, які ще не створюють цілісної концепції. Виникає потреба у вдосконаленні й регулюванні сфери відносин щодо правового інформування. Необхідність подолання колізійних аспектів, прогалин у діючому правовому режимі функціонування суб єктів правового інформування актуалізують потребу в дослідженні цієї проблематики.
Враховуючи значний вплив засобів масової інформації на суспільство, доцільним вбачається дослідження ролі преси, як окремого виду ЗМІ, на стан правової поінформованості громадян України. Автором досліджується сфера правового інформування як складовий елемент правової свідомості громадян, який впливає на рівень усвідомленості та правомірності поведінки, виконання людиною своїх громадянських обов язків та можливість цивілізованого користування правами і свободами, а це значною мірою залежить від рівня її правової поінформованості.
Отже, актуальність дослідження обумовлена двома основними напрямками: 1) необхідністю розробки категоріального апарату сфери правового інформування; 2) потребою наукового аналізу сучасного правового режиму функціонування суб єктів правового інформування, і зокрема друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Донецького інституту внутрішніх справ МВС України 29 грудня 1999 р. (протокол № 5, уточнення теми протокол №1 від 30 січня 2002 р.). Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних структур МВС України на 1995-2000 рр. (додаток № 2 до рішення колегії МВС України від 28 лютого 1995 р. за № 4км/2), а також згідно з Наказом МВС України «Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період 2001-2005 рр.» від 11 травня 2001 р. за № 356.
Мета і завдання дослідження. Метою цього дисертаційного дослідження є розгляд теоретичних і практичних проблем правового інформування, що полягають у науковому осмисленні й аналізі аспектів, пов язаних з діяльністю друкованої преси, виявленні її ролі в процесі демократизації громадського і державного життя, зокрема у створенні цілісної і багатогранної структури правового інформування українських громадян, що відповідає сучасним реаліям правової дійсності, інтерпретації його ролі в нових умовах формування правової держави. Для досягнення поставленої мети автором були поставлені такі завдання:
- розкрити сутність та соціальну природу правового інформування як самостійної теоретико-правової категорії;
- визначити поняття, характерні риси, специфіку правового інформування;
- дати докладну характеристику структури правового інформування; аналіз видів правового інформування (нормативне, ненормативне, наукове, публіцистичне, консультативне та ін.);
- визначити місце і значення правового інформування у структурі правової свідомості та правової культури;
- проаналізувати ступінь впливу правового інформування на процес формування громадянського суспільства і правової держави; - розкрити зв язок правового інформування з іншими правовими інститутами сфери інформаційного права і законодавства;
- здійснити науковий аналіз нормативно-правового режиму діяльності друкованих засобів масової інформації взагалі та забезпечення правового інформування зокрема;
- встановити за допомогою аналізу соціологічної і статистичної інформації загальні тенденції у сфері сучасного правового інформування пресою в Україні;
- сформулювати практичні пропозиції щодо удосконалення системи заходів з правового інформування пресою громадян України.
Об єктом дослідження є правове інформування як правова категорія і як сфера суспільних відносин, а також роль у його здійсненні такого виду засобів масової інформації, як преса (друковані періодичні видання).
Предметом дослідження є система ознак правового інформування як складового елементу правової свідомості та правової культури, нормативно-правовий режим правового інформування в Україні, співвідношення правового інформування зі сферою інформаційного права в умовах розбудови соціально-демократичного суспільства і правової державності в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає комплексний підхід до використання системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У дисертації використані діалектичний, історичний, логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи. За допомогою порівняльного методу в роботі визначено рівень розвиненості національного законодавства про інформацію стосовно аналогічного законодавства інших держав. Системно-структурний метод надає можливість узагальнення нормативно-правової бази щодо сфери правового інформування. Історичний метод використовувався з метою встановлення певних хронологічних етапів розвитку правового інформування у суспільстві, а також рівня наукової розробленості інформаційно-правової сфери юридичних досліджень.
Емпіричну основу дослідження формують Конституція України, галузеві закони та підзаконні акти (Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», Закон України «Про інформацію», інші вітчизняні та міжнародні акти), а також спеціальна вітчизняна і закордонна література.
Теоретична основа дослідження. Проблема правового інформування завжди пов язувалась у юридичній науці з формуванням правової культури і правової свідомості, а тому привертала до себе увагу вчених - правознавців. У цій галузі широко відомі праці таких авторів, як: П.П. Баранов, К.Т. Бєльський, Н.Л. Гранат, Г.А. Злобін, В.І. Камінська, М.І. Козюбра, Н.А. Ємельянова, І.Е.Фарбер, О.А.Лукашова, Г.С. Остроумов, І.Ф. Покровський, Д.А.Потопейко, І.П. Разумовський, А.Р. Ратинов, М.А. Рейснер, В.П.Сальников, В.А. Сапун, Н.Я. Соколов, В.А. Сирцев, В.А. Щегорцев та ін. Хоча більшість з праць зазначених авторів написані за радянських часів у руслі марксистсько-ленінської ідеології, але якщо відкинути політико-ідеологічні нашарування, виявляються чималими їх досягнення в розробці категоріального апарату, структурно-системних зв язків між соціальними, правовими і культурними явищами тощо. Певні аспекти правового інформування у своїх працях розглядають Є.В. Аграновська, А.Б. Агапов, C.С. Алексєєв, Ю.М. Батурін, І.Л.Бачило, А.Б.Венгеров, В.А. Кудрявцев, В.В. Копєйчиков, О.Е. Лейст, Г.В.Мальцев, М.І.Матузов, В.С. Нерсесянц, Е.К. Нурпеїсов, В.О. Копилов, А.А.Письменицький, М.М. Рассолов, О.Ф. Скакун, А.П. Семитко, В.Н.Синюков, Ю.А.Тихомиров, В.А. Туманов, В.І. Темченко, І.В. Щербакова, А.І. Єкимов, Л.І. Явич та інші. Праці цих учених також були ретельно вивчені автором і використані при написанні дисертації, особливо її першого розділу.
У дослідженні, з урахуванням профілю тематики, розгляниті положення і висновки з інформаційно-правових питань, розроблених суміжними суспільними і юридичними науками: інформаційним правом, теорією управління, філософією, соціологією, логікою, психологією, філологією тощо. Окрім цього, як інформаційна та емпірична база, в дисертації використаний власний досвід дисертанта, набутий під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається такими положеннями і теоретичними узагальненнями: 1. Вперше у вітчизняній юридичній науці здійснюється теоретичне конструювання категорії правового інформування як правового інституту на підґрунті досліджень категорії «інформація» та «правова інформація». Пропонується розглядати правове інформування як інститут інформаційного права, як нову галузь права.
2. Запропоноване нове визначення правового інформування як засобу набуття суб єктами основи формування елементів предметної оцінки правової свідомості.
3. Обґрунтовується доцільність здійснення нового підходу до класифікації видів правового інформування на підставі критерію нормативності.
4. Поповнюється категоріальний апарат проблеми правового інформування завдяки введенню нових категорій: «правове нормативне інформування» і «правове ненормативне інформування».
5. Вперше проводиться аналіз нормативно-правової бази діяльності держави з правового інформування громадян України, встановлюються межі правового регулювання держави у цій сфері.
6. По-новому доводиться необхідність удосконалення джерельної бази офіційного правового нормативного інформування шляхом встановлення системи нормативно-правових обмежень поширення правової інформації пресою. Пропонуються напрямки удосконалення джерельної бази офіційного нормативного інформування. 7. Вперше науково аналізуються важелі юридичної відповідальності суб єктів, які повинні забезпечувати правове інформування громадян пресою. Відзначається їх декларативний характер та окреслюються напрямки забезпечення їх реальної дієвості.
8. По-новому формулюються витрати правового інформування в Україні, зокрема його неповнота стосовно судової, контрольно-наглядової, правозастосовної діяльності і акцентується увага на шляхах подолання цих витрат.
9. Вперше використовується метод контент-аналізу з метою ілюстрації правової інформативної спрямованості окремого виду друкованого періодичного видання.
Таким чином, обрана проблема становить один із самостійних загальнотеоретичних аспектів юридичної науки, спрямований на забезпечення подальшого теоретичного дослідження правової діяльності держави взагалі та конкретно її органів у сфері правового інформування громадян України за допомогою преси. Практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження. Матеріали і висновки дисертації повинні стати теоретико-методологічним підґрунтям наукового вирішення проблем правового інформування, правової поінформованості та інформаційного права. Заповнюються існуючі прогалини у вивченні багатоаспектності питання про правове інформування населення, роль у його здійсненні засобів масової інформації взагалі і преси зокрема. Започатковується напрямок поглиблення знань про роль преси у правовій інформованості населення через вищий щабель наукового пізнання, що сформувався завдяки становленню інформаційного права й активізації нормативно-правового регулювання інформаційних відносин, якими збагачується правосвідомість і правова культура народу. Правове інформування доповнюється такими категоріями, як правова свідомість і правова культура. Формується фундамент подальшого теоретико-правового дослідження права на інформацію, інформаційних правовідносин, правового інформування як правового інституту, його видів та особливостей, нормативно-правового режиму здійснення такого інформування іншими засобами масової інформації. Розробка зазначених проблем має не тільки суттєве теоретичне значення, але і робить певний внесок у юридичну науку та практику правового навчання, пропаганду правових знань. Деякі положення проведеного дослідження можуть бути використані у правотворній і правозастосовчій діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, під час проведення просвітницької роботи серед громадян з метою підвищення рівня їх правової свідомості, а також у діяльності всеукраїнських, регіональних друкованих засобів масової інформації, що здійснюють у своїх публікаціях правову пропаганду, забезпечують правове інформування населення.
Наукове і практичне значення дисертації полягає в можливості використання її матеріалів у навчальному процесі, у викладанні загальної теорії держави і права, філософії права, у науково-дослідній роботі студентів під час написання ними доповідей, рефератів, курсових і дипломних робіт з цієї проблематики. Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися за розділами і в цілому на засіданнях кафедри загальноправових дисциплін Донецького інституту внутрішніх справ МВС України та кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України. Основні положення дисертації і теоретичних висновків викладалися автором на міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми взаємопорозуміння, співробітництва і взаємодії органів охорони правопорядку з населенням» (Донецьк, 2000), на обласній науково-практичній конференції «Закон і підліток» (Донецьк, 2000), міжвузівській курсантській (студентській) науково-практичній конференції «Проблеми взаємопорозуміння ОВС із населенням» (Донецьк, 2001), міжвузівській науково-практичній конференції «Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності» (Донецьк, 2001).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в чотирьох наукових статтях, надрукованих у спеціалізованих фахових виданнях; загальний обсяг їх становить 4,2 умовн. друк. арк.
|
