|
Кримінологічна ситуація в Україні характеризується тенденціями до посилення організованості злочинності, боротьба з якою становить одну з основних проблем національної безпеки держави. Діяльність злочинних формувань, що діють у різних сферах державного і громадського життя, порушує стабільність державної та економічної систем, знижує благополуччя і безпеку суспільства, є основною перешкодою в розвитку ринкових відносин, створює серйозну погрозу незалежності нашої держави. Організована злочинність стала кримінальною епідемією в суспільстві, породженою як кризовими економічними, соціальними, політичними явищами, так і втратою моральних цінностей, що захоплює усе більшу кількість осіб, та виходить за межі держави, стаючи міжнародним лихом. Незаконні транснаціональні перевезення зброї та наркотиків, їх збут, міжнародна торговля людьми, в тому числі, і дітьми, незаконний автобізнес, фінансові злочини – це далеко не повний перелік галузей об єднаних і добре організованих злочинців. Організована злочинна діяльність супроводжується традиційним ростом насильства, вбивств на замовлення, величезних матеріальних втрат. Згідно даних МВС за 12 місяців 2002 року в Україні виявлено організованих груп і злочинних організацій (ОВС і прокуратурою) – 721, вчинено злочинів організованими групами і злочинними організаціями – 6463, з них загальнокримінальної спрямованості – 5058, економічної спрямованості – 1405, тяжких та особливо тяжких – 4741. Злочинна діяльність організованих груп та злочинних організацій наносить велику матеріальну шкоду державі. Тільки за 12 місяців 2002 року встановлена сума матеріальних збитків за злочини, вчинені ними, в розмірі 126 554 465 грн.
У структурі групової злочинності постійно зростає доля злочинів проти громадської безпеки, вчинюваних саме злочинними організаціями. Так, за вказаний період вчинено злочинів проти громадської безпеки – 11 077, кваліфікованих за ст. 255 «Створення злочинної організації» (дані МВС України) - 17, направлено до суду (дані Генпрокуратури України) – 5. Злочини, вчинювані злочинними організаціями, становлять найбільшу суспільну небезпеку. Суспільна небезпечність організацій складається як у злочинній діяльності її членів, так і в небезпеці такої організації в цілому. Злочинні організації не тільки негативно впливають на якісний і кількісний стан злочинності, але й, розвиваючи та активно використовуючи корумповані зв язки в структурах державної влади, органів місцевого самоврядування, здійснюють серйозний вплив на політичні процеси в регіонах і на державному рівні. У зв язку з чим, дуже актуальним є здійснення заходів кримінально-правового характеру щодо попередження та присічення створення злочинних організацій та їх злочинної діяльності.
Дослідженню проблем боротьби з організованою злочинністю завжди приділялася велика увага. Істотний внесок у дослідження цих проблем внесли такі вчені як: М. І. Бажанов, Л. В. Багрій - Шахматов, В. П. Бахин, Р.С. Бєлкін, П. Д. Біленчук, В. І. Борисов, А. Н. Волобуєв, А. Ф. Волинський, Р. Р. Галиакбаров, І. М. Даньшин, Л. Я. Драпкін, А. І. Долгова, О. Ф. Долженков, С. В. Дьяков, С. С. Єпішин, А. П. Закалюк, В.С. Зеленецький, І. П. Козаченко, М.Й. Коржанський, Л. М. Кривоченко, В.І. Куликов, М.В. Куркін, І.П. Лановенко, Є. К. Марчук, Г. А. Матусовський, П.С. Матишевський, М. І. Мельник, В.О. Навроцький, В.С. Овчинський, С.С. Овчинський, М.І. Панов, І. В. Постіка, В.І. Рибачук, О.Я. Свєтлов, І.В. Сервецький,А.П. Снєгерьов, В.В. Сташис, В.Д. Сущенко, Н.В. Тогонидзе, А.Г. Філіпов, Е.Г. Фролова, М.І. Хавронюк, Л.О. Шевченко, В.П. Шеломенцев, В.Ю. Шепитько, Р. П. Шехавцов, П. В. Шумський, Н.П. Яблоков, С.С. Яценко і інші.
У літературі проблеми кримінологічної та кримінально-правової характеристики діяльності злочинних організацій розглядалися і вивчалися у роботах Ф.Г. Бурчака, П.І. Гришаєва, П.Ф. Гришанина, О.І. Гурова, Н.О. Гуторової, М.Д. Дурманова, Г.А. Кригер, Н.Ф. Кузнецової, О.С. Никифорова, В.М. Ошерова, П.Ф. Тельнова, А.Н. Трайнина, М.Д. Шаргородського, М.А. Шнейдера та інших вчених.
Слід зазначити, що результати проведених досліджень були підставою для розробки КК України 2001 р.. Можна сказати, що новий Кримінальний кодекс усунув певні прогалини в регулюванні проблеми кримінальної відповідальності за злочини, вчинювані організованими групами та злочинними організаціями на сучасному етапі боротьби зі злочинністю. Вперше в Загальній частині КК визначені поняття форм співучасті (ст. 28), а в розділі ІХ Особливої частини КК передбачена ст. 255, яка, враховуючи підвищену суспільну небезпечність злочинних організацій, визначає кримінальну відповідальність за саме створення злочинної організації, участь в її діяльності або сприяння їй: “1. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об єднань злочинних організацій або організованих груп караються позбавленням волі на строк від п яти до дванадцяти років.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю”.
Незважаючи на значну увагу, що приділяється питанням боротьби з організованою злочинністю, спеціального кримінально-правового дослідження злочину, передбаченого ст. 255, ще не проводилося. Розгляд цієї проблеми вичерпується коментарями до нового Кримінального кодексу, виданими в 2001-2002 р. р., підручниками, окремими статтями. До того ж, в літературі містяться різні тлумачення змісту ст. 255, по-різному визначаються ознаки злочинної організації, що приводить до значних труднощів на практиці і не дозволяє правильно й однозначно застосовувати дану норму для ефективної боротьби з організованою злочинністю. Саме це і обумовлює актуальність обраної теми дисертації.
Зв язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/ 2000, одним із напрямків досягнення мети якої є протидія організованій злочинності і корупції (розділ ІV). Мета дослідження виявляється в юридичному аналізі складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 Кримінального кодексу України; у рішенні питань, що можуть виникати на практиці при застосуванні даної кримінально – правової норми; розширенні теоретичної бази для подальшого дослідження питань боротьби з організованою злочинністю.
Завдання дослідження. Поставлена мета обумовила необхідність рішення таких завдань:
- визначити безпосередній об єкт злочину, що аналізується; встановити специфічні ознаки злочинної організації і дати їм кримінально – правову характеристику;
- провести дослідження такого законодавчого поняття, як «зустріч (сходка)» і проаналізувати його ознаки;
- визначити форми об єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255, дати аналіз їх ознак;
- визначити форму і вид вини, характер мотивів і мети складу створення злочинної організації;
- дати аналіз ознак суб єкта злочину, специфіки співучасті у вчиненні цього злочину;
- обґрунтувати умови звільнення суб єкта злочину від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 255);
- вирішити проблему відмежування злочину, що досліджується, від суміжних.
Об єктом дисертаційного дослідження є поняття створення злочинної організації як особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки, зміст його об єктивних та суб єктивних ознак. Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика складу створення злочинної організації, передбаченого в ч. 1 ст. 255 КК України 2001 р.; передумови криміналізації; доктринальні положення науки кримінального права з проблем небезпечності форм організовуваної злочинності.
Методи дослідження. У процесі теоретичних досліджень застосовувалися наступні наукові методи:
- порівняльно – правовий: при аналізі норм КК 1960 р. і норм діючого КК щодо відповідальності за злочини проти громадської безпеки, а також при порівнянні ч. 1 ст. 255 КК України 2001 р. з відповідними нормами кримінального законодавства Республіки Бєларусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Франції, Німеччини, Італії, Голландії, США, Іспанії, Естонської Республіки, Швеції, Швейцарії, Болгарії, Данії, Японії й інших держав; системного аналізу: при аналізі місця злочину, що досліджується, в системі кримінально – правових норм;
- історико – правовий: при розгляді історії розвитку кримінального законодавства про форми співучасті, змісту поняття «злочинна організація» і встановлення відповідальності за створення злочинної організації та участь у її злочинній діяльності;
- догматичний: за допомогою правил формальної логіки і граматики (синтаксису) у дослідженні визначається зміст юридичних термінів і конструкцій, що використовуються законодавцем при регламентації кримінальної відповідальності за створення злочинної організації й інші форми цього діяння.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним кримінально-правовим дослідженням питань кримінальної відповідності за створення злочинної організації, проведеним на базі КК України 2001 р. (ст. 255). У результаті проведеного дослідження сформульовані нові наукові положення, висновки, пропозиції. До найбільш значущих можна віднести наступні:
1. По-новому сформульоване поняття громадської безпеки як родового об єкта злочинів, об єднаних законодавцем у розділі 1Х Особливої частини КК України, як сукупності суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, що забезпечують захист безпечних умов життєдіяльності суспільства в різних сферах державного і громадського життя. 2. По-новому дано визначення основного безпосереднього об єкта злочину, що досліджується, - основ громадської безпеки, як найбільш важливі суспільні відносини громадської безпеки, які гарантують захищеність безпечних умов життєдіяльності суспільства від спричинення тяжкої чи особливо тяжкої шкоди злочинними організаціями.
3. Вперше доведено, що створення злочинної організації посягає не тільки на основи громадської безпеки, але й на додаткові безпосередні об єкти, якими виступають: - основні безпосередні об єкти тяжких і особливо тяжких злочинів, які є метою створення злочинної організації;
- основні безпосередні об єкти злочинів, вчинюваних злочинною організацією. У зв язку з цим проаналізована проблема кваліфікації за сукупністю ст. 255 і статтею, яка передбачає відповідальність за злочин, що скоєний злочинною організацією.
4. Вперше на основі нового КК виділені обов язкові ознаки злочинної організації, які класифіковані на дві групи: кількісні (три або більше учасників) і якісні. При цьому якісні ознаки, в свою чергу, поділені на об єктивну (ієрархічність), суб єктивну (мета) та об єктивно-суб єктивну (стійкість). Для уникнення складностей у правозастосуванні запропоновано власне визначення ієрархічності; рівня структури; структурної частини злочинної організації; первісної та кінцевої мети створення злочинної організації; стійкості; згуртованості злочинної організації. Визначено, що особливістю злочинної організації, яка відрізняє її від інших форм співучасті, є організаційна, структурна і психологічна єдність її учасників або структурних частин.
5. Вперше обґрунтований висновок про сім різних форм об єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255, об єднаних єдиним безпосереднім об єктом та загальною метою. Комплексно проведений аналіз специфіки цих форм, їх характерних ознак та моменту закінчення злочину при наявності цих форм.
6. На підставі детального аналізу об єктивної сторони цього злочину вперше визначені:
- поняття “зустріч (сходка)”, проаналізовані її ознаки, специфіка її трьох форм; - поняття сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп як заздалегідь обіцяна допомога в організації чи проведенні такої зустрічі (сходки).
7. Вперше розкрита специфіка прямого умислу в складі створення злочинної організації, яка полягає:
- в усвідомленні кожним з учасників зв язку своїх дій із створенням або діяльністю саме злочинної організації;
- в бажанні вчинювати такі дії.
8. За результатами дослідження запропоновано внести зміни до ч. ч. 3, 4 ст. 28 та ч. 2 ст. 255 КК, а також до ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”. 9. Здійснений порівняльно-правовий аналіз ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 255 КК України 2001 р. з відповідними нормами кримінального законодавства Республіки Бєларусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Франції, Німеччини, Італії, Голландії, США, Іспанії, Естонської Республіки, Швеції, Швейцарії, Болгарії, Данії, Японії й інших країн. На цій підставі обґрунтований висновок щодо необхідності прийняття міжнародного Модельного кримінального кодексу з єдиним для держав визначенням ознак злочинної організації та умов кримінальної відповідальності за створення злочинної організації або участь в її злочинній діяльності. Пропозиціі для розробки такого закону знайшли своє відображення в положеннях та висновках даного дослідження. Практичне значення одержаних результатів: а) у науково-дослідній сфері - дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблемних питань кримінальної відповідальності за створення злочинної організації, проведеним на базі нового КК України 2001 р. (ст. 255). Положення, сформульовані в дисертаційному дослідженні, можуть стати підґрунтям для подальшого наукового дослідження цієї теми, а також використані в теоретичних дослідженнях питань співучасті, її форм, суміжних складів злочинів проти громадської безпеки; б) у правотворчості – теоретичні висновки роботи можуть бути застосовані для вдосконалення вітчизняного законодавства, розробки міжнародного Модельного кримінального кодексу;
в) у правозастосуванні - рекомендації дослідження можуть бути використані: 1) при розробці комплексних загальнодержавних, регіональних і локальних спеціальних програм і заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності правоохоронних і інших державних органів у попередженні і припиненні організованої злочинної діяльності, насамперед, у попередженні створення, функціонування злочинних організацій; 2) будуть корисними для співробітників правоохоронних органів при вирішенні питань кваліфікації цього злочину, відмежування його від суміжних складів злочинів,
г) у навчальному процесі - висновки, зроблені в дослідженні, можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу Загальної й Особливої частини кримінального права, при підготовці науково-практичних посібників і методичних вказівок. Апробація результатів дисертації. Робота виконана на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, обговорена на засіданні кафедри, схвалена і рекомендована до захисту. Основні положення дисертації і теоретичні висновки доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції «Питання застосування нового Кримінального кодексу України», що була організована під егідою ТrаССС, Американського Університету (м. Вашингтон), Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Харківським Центром з вивчення організованої злочинності разом з Інститутом вивчення проблем злочинності АПрН України і відбулася 25-26 жовтня 2001 року в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків); на міжнародному науково-практичному семінарі «Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України», що проходив у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого 1-2 жовтня 2002 року (м. Харків).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових праць ( 1 - в науковому журналі, 3 – у наукових збірниках статей, 2 – в матеріалах конференції, семінару), в тому числі, 4 – в наукових виданнях, перелік яких затверджений ВАКом України.
Структура дисертації складається з вступу, чотирьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел (всього 163 найменування). Повний обсяг дисертації складає 163 сторінки.
|
