|
Схвалена Верховною Радою України у 1992 році концепція судової реформи передбачає здійснення низки заходів з удосконалення організації та діяльності органів дізнання та досудового слідства. Серед них пріоритетне місце посідають розробка та ухвалення державної програми реформування слідчих органів, закону про слідчі органи та органи дізнання, створення правових і матеріально-технічних засад для функціонування незалежного слідчого апарату з відповідною спеціалізацією слідчих. З огляду на складність завдань проблема удосконалення діяльності слідчих органів та визначення основних напрямів їх реформування останнім часом набуває все більшої гостроти.
На органи дізнання та досудового слідства покладається найбільш складна й відповідальна частина роботи по боротьбі з протиправними посяганнями. Від ефективності їх діяльності, від ініціативи та професійного уміння слідчих правильно, на діловій основі налагодити взаємини з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ і, зрештою, від уникнення паралелізму в роботі залежить успіх боротьби із злочинними проявами. Досудове розслідування набуває важливого значення в кримінальному процесі, адже від того, наскільки швидко, повно, всебічно і об єктивно будуть досліджені обставини справи, настільки результати розслідування відповідатимуть фактичним обставинам, а від цього залежить вирішення питання про вчасну подачу матеріалів до суду, і в разі перспективи судового розгляду якість і всебічність розслідування забезпечує обґрунтованість винесеного вироку.
Сучасні проблеми, пов язані з судово-правовою реформою, мають багато спільних ознак з тими, які долало українське суспільство у період становлення й розбудови української національної держави на початку ХХ століття та за часів радянської влади в Україні. За умов, коли має відбутися реформування організації та діяльності органів дізнання і досудового слідства на нових засадах, постає нагальна необхідність здійснити історико-правовий аналіз, з тим щоб критично осмислити минулий досвід, синтезувати його і найбільш раціональні напрацювання впровадити в практику сучасного досудового слідства. Аналіз організаційно-правових засад, на яких базувалася діяльність органів дізнання та попереднього (досудового) слідства в Україні у період революційних змін, у тому числі й правових систем, 1917–1921 років і до початку 60-х років ХХ століття, дозволяє виявити допущені тогочасними політичними силами та законодавцями помилки і свідомі перекоси у правоохоронній галузі та в питаннях правового забезпечення реформування слідчої системи, з одного боку, показати шляхи розвитку і надбання тогочасної нормотворчої діяльності, спрямованої на створення та вдосконалення нормативно-правової бази, покликаної регулювати правовідносини у галузі досудового слідства й визначити порядок організації та діяльності слідчих органів, з другого. Вивчення процесу становлення слідчої системи та створення законодавчої бази, що регулювала відносини у сфері досудового слідства як за доби Української революції 1917–1921 років, так і в радянський період, має неабиякий теоретичний і практичний інтерес. Насамперед, відкриваються широкі перспективи для порівняння тодішніх і сучасних умов та цілей реформування зазначених органів, правового регулювання їх організації й діяльності з метою виявлення загальних закономірностей та особливостей цих процесів. Саме під таким кутом зору зумовлюється актуальність даного дослідження.
Важливість наукової розробки цієї теми викликана ще й тим, що комплексне дослідження на підставі вивчення даних слідчо-судової практики у поєднанні з досягненнями вітчизняних та зарубіжних наук історико-правового та кримінально-процесуального циклів дозволить запропонувати перевірені практикою, відшліфовані часом форми організації та діяльності органів досудового слідства.
Узагальнення діяльності системи попереднього (досудового) слідства протягом 1917–1961 рр. та аналіз стану історико-правових та кримінально-процесуальних досліджень доводять, що необхідність наукової розробки проблем організації системи органів розслідування злочинів відповідає потребами практики. Саме ці обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної ним теми дослідження, про її науково-теоретичну та практичну значимість.
Стан наукової розробки проблеми. Питання досудового розслідування як однієї із стадій кримінального процесу висвітлювалися та аналізувалися у роботах ряду дослідників національної історії держава та права. Створенню правоохоронного апарату Української Держави у період національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. присвячена монографія О.В.Тимощука «Охоронний апарат Української Держави (квітень–грудень 1918 р.)» (Харків, 2000). Деякі аспекти діяльності правоохоронних органів періоду Української революції розглядали О.М.Мироненко та В.С.Сідак. Проте питання організації та функціонування досудового слідства ними окремо не вивчалися. Певною мірою проблема становлення судової влади за доби Української Держави гетьмана П. Скоропадського знайшла відображення в мемуарній праці члена Державного Сенату А. Марголіна. З неї можна почерпнути інформацію про порядок організації судової системи в Українській Державі, у тому числі й організації досудового слідства.
Розвиток слідчого апарату в радянській Україні досліджували переважно фахівці в галузі кримінально-процесуального права, зокрема Г.Л.Громов, М.В.Жогін, Д.С.Карєв, З.С.Коврига, В.С.Ломов, М.А.Чельцов, Ф.Н.Фаткулін, О.Н.Ярмиш, Л.І.Яченін. Проблемні питання дізнання та досудового слідства УРСР розглядали А.Я.Дубинський, Н.І.Кулагін, А.М.Ларін, М.М.Михеєнко, І.Д.Перлов, М.Ю.Рагінський.
Окремі питання розвитку кримінально-процесуального законодавства висвітлювали у своїх публікаціях також П.С.Елькінд, Д.С.Карєв, М.С.Строгович, П.І.Стучка. Особливостям провадження по кримінальних справах, що перебувають під юрисдикцією органів прокуратури, присвячені роботи Й.А.Гельфанда, М.В.Кожевнікова, М.П.Малярова, Д.С.Сусла.
Найбільш близьким до обраної нами тематики є історико-правове дослідження С.Л.Лимарченка «Основні етапи розвитку попереднього слідства в УРСР» (Київ, 1972), де основна увага приділена аналізу правових засад організації та діяльності органів досудового слідства на тлі розвитку правоохоронної системи в період непу та становлення тоталітаризму у 1920-х – 1930 роках.
Значний документальний матеріал до вивчення історії органів дізнання і попереднього слідства містить праця П.П.Михайленка і Я.Ю.Кондратьєва «Історія міліції України у документах і матеріалах» у 3-х т. (Київ, 1997–2000), в якій широко відображені питання організації органів розслідування в період становлення радянської влади в Україні. Проте джерела періоду Української революції 1917–1921 рр., присвячені даному питанню, не знайшли широкого висвітлення на сторінках документального збірника.
Незважаючи на значну кількість праць, проблема виникнення й розвитку попереднього (досудового) слідства в Україні в цілому залишається не дослідженою. В колишньому СРСР різниця між кодифікованими законодавчими актами окремих республік існувала лише формально. Кримінально-процесуальні кодекси колишніх республік були скопійовані з відповідного кодексу РРФСР, і тому майже всі дослідження стосовно досудового слідства спиралися лише на аналіз практики застосування кримінально-процесуального законодавства Російської Федерації. Проте українське законодавство мало специфічні ознаки, притаманні саме національному праву. Донедавна з ідеологічних міркувань не досліджувалися питання організації органів розслідування національними урядами доби Української революції 1917–1921 рр., ігнорувалася практика застосування кримінально-процесуального законодавства УРСР органами дізнання та досудового слідства. Не привертали уваги дослідників навіть ті незначні особливості, що склалися в законодавчому регулюванні досудового слідства в радянській Україні. Існуючі наукові розвідки лише фрагментарно торкаються деяких сторін обраної нами теми, залишаючи поза увагою питання спадкоємності форм та методів діяльності досудових органів в означених хронологічних межах, уникаючи порівняльних характеристик діяльності відповідних органів в інші періоди української історії першої половини ХХ століття. Отже, спеціальних наукових розробок, у яких в історико-правовому плані комплексно досліджувалися б проблеми створення та подальшого розвитку органів розслідування в Україні впродовж 1917–1960 років дотепер немає.
Саме тому існуючий стан розробки даної проблеми зумовлює нагальну потребу ґрунтовного аналізу всіх чинників, які впливали на процес становлення однієї із складових правоохоронних органів, відтворення об єктивної, очищеної від ідеологічних нашарувань, тенденційних оцінок, прямих спотворень картини діяльності органів розслідування в Україні, створення для них необхідної правової бази у період від Лютневої революції 1917 р. до ухвалення Кримінально-процесуального кодексу 1961 р. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996–2000 рр., затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96, та Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженій Указом Президента України від 21 грудня 2000 р. № 1376/2000. Про необхідність наукової роботи в цьому напрямі свідчить рішення вченої ради Національної академії внутрішніх справ України від 9 грудня 1999 р., яким затверджено тему даної дисертації. Ця наукова проблема також перебуває в рамках програми наукових досліджень кафедри історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України (історія міліції України), на якій виконано дане дослідження. Мета і задачі дослідження. Основна мета наукового пошуку полягає у тому, щоб на підставі ґрунтовного аналізу нормативно-правових актів досліджуваного періоду, архівних документів і матеріалів правоохоронних відомств здійснити комплексний аналіз процесу становлення і розвитку системи органів досудового розслідування в Україні протягом 1917–1961 рр., а також запропонувати апробовані часом напрацювання задля підвищення ефективності розслідування злочинів.
Для досягнення мети дослідження дисертант поставив такі задачі:
– висвітлити історичні особливості функціонування системи органів дізнання та досудового слідства в Українській Народній Республіці, Українській Державі та в радянській Україні в період 1917–1961 років;
– охарактеризувати комплекс законодавчих актів, нормативно-правових документів правоохоронних відомств УНР, Української Держави та УСРР–УРСР, які мали на меті послідовно реформувати органи дізнання та досудового слідства;
– провести порівняльний аналіз організації роботи, структури органів дізнання і досудового слідства на різних етапах української революції і в радянському слідчому апараті;
– з ясувати сукупність факторів, які впливали на результативність діяльності органів дізнання та досудового слідства у досліджуваний період;
– розкрити особливості організації підрозділів дізнання та слідства в органах міліції та прокуратури на різних етапах їх існування;
– дослідити особливості взаємодії слідчих та оперативних апаратів на різних етапах їх розвитку, виявити фактори, що ускладнювали використання оперативно-розшукової допомоги в розслідуванні злочинів;
– сформулювати практичні рекомендації, що випливають з історичного досвіду і можуть бути використані в умовах сучасного будівництва правоохоронних органів в Україні.
Об єктом дослідження є система органів дізнання та попереднього (досудового) слідства в Україні у динаміці їх становлення та розвитку як в умовах національної державності 1917–1921 років, так і в умовах радянської федерації від 1917 до 1961 року. Предметом дослідження є діяльність органів державної влади УНР, Української Держави та УРСР у сфері нормативно-правового забезпечення функціонування органів дізнання та попереднього слідства; закономірності та особливості системних і функціональних змін у діяльності спеціальних органів по боротьбі зі злочинністю; процеси кодифікації кримінально-процесуального законодавства; принципи та умови реформування органів досудового розслідування.
Методи дослідження. У процесі дослідження були використані філософський (діалектичний), загальнонаукові та спеціально-наукові методи дослідження. Зокрема, застосування філософського методу пізнання, згідно з яким всі явища вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, дало змогу розглянути нормативно-правове регулювання організації та діяльності органів попереднього розслідування України в його поступальному розвитку, виявити причинну обумовленість такого розвитку, простежити процес нормативно-правового регулювання як такий, що перебував у стані постійних змін, і показати, що ці зміни часом входили в суперечність із попередньою політико-правовою позицією держави і законодавчою практикою. Застосування методу функціонального аналізу дозволило сформувати уявлення про систему органів попереднього слідства як про складне соціальне утворення, визначити закономірності її функціонування в цілому та окремих ланок у конкретний історичний період. Історико-правовий метод використовувався для розкриття генезису функціонування органів дізнання і попереднього слідства в Україні. Зокрема, він застосовувався при аналізі правових змін у кримінально-процесуальному законодавстві. При розв язанні проблем, що потрапили в поле зору дисертаційного дослідження, широко застосовувався порівняльно-правовий метод, що дозволило через порівняння кримінально-процесуальних та інших нормативно-правових актів, що діяли на різних етапах досліджуваного періоду, виявити спільні та відмінні риси цих актів і визначити закономірності розвитку і характерні риси законодавства, що регулювало організацію та діяльність органів досудового розслідування на кожному етапі їх існування. Системно-структурний метод дозволив, зокрема, конкретизувати місце органів дізнання і попереднього слідства у системі правоохоронних органів держави. Для з ясування кількісних параметрів злочинності та практики боротьби з нею, накопичення та обробки статистичного матеріалу про злочинність та практику боротьби з нею застосовувався метод статистичного аналізу. Застосування статистичного методу дозволило одержати і порівняти статистичні дані про діяльність органів досудового розслідування за різні періоди їх діяльності. Як емпіричну базу дослідження використано архівні документи і матеріали українських національних урядів доби української революції 1917–1921 рр., статистичні, узагальнюючі та аналітичні матеріали Верховного суду УРСР, Генеральної прокуратури УРСР, НКВС, МОГП, МВС УРСР.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першою в Україні спробою комплексно простежити основні етапи розвитку органів досудового розслідування в Україні протягом 1917–1961 років.
Наукова новизна і теоретична цінність дослідження, висновків та пропозицій полягають у тому, що вони є істотним внеском в історико-правову науку в частині вивчення історичного досвіду України, пов язаного із розвитком кримінально-процесуального законодавства, що стосується процесу становлення та реформування органів розслідування та створення системи попереднього (досудового) слідства в УНР, Українській Державі, УРСР. Конкретизовано наукова новизна основних положень дисертації полягає в тому, що в ній:
– вперше здійснено комплексний історико-правовий аналіз системних та функціональних змін у діяльності органів дізнання та досудового слідства в Україні впродовж 1917 – 60-х років ХХ століття;
– узагальнено історичний досвід нормотворчої діяльності з удосконалення організаційно-правових засад функціонування органів досудового слідства щодо виявлення, розкриття та розслідування злочинів;
– проаналізовано застосовувані державою протягом досліджуваного періоду організаційно-правові заходи, спрямовані на покращення координації та взаємодії правоохоронних, контролюючих органів, інших суб єктів взаємодії у діяльності з розкриття та попередження злочинів, запропоновано рекомендації стосовно покращення такої координації і взаємодії в сучасних умовах; – виявлено хиби, помилки, перекоси у висвітленні організації діяльності органів дізнання та досудового слідства в літературі різних періодів, зроблено спробу об єктивно висвітлити ці питання;
– до наукового обігу залучено значну кількість документів і матеріалів, що дозволяє переосмислити діяльність органів дізнання та досудового слідства в зазначений період.
Практичне значення одержаних результатів. Положення, висновки та пропозиції, викладені в дисертаційному дослідженні, становлять певний внесок у розвиток науки історії держави та права України, і зокрема історії кримінально-процесуального права. Практична значимість одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації на підставі аналізу історичного досвіду сформульовані та обґрунтовані висновки і пропозиції, які сприятимуть поступовому реформуванню системи органів досудового слідства в Україні шляхом структурних і функціональних перетворень. Матеріали дослідження можуть бути використані у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при викладанні курсу «Історія держави та права України» та спецкурсу «Актуальні проблеми досудового слідства в Україні», а також під час вивчення історії міліції України.
Результати дослідження можуть бути в подальшому використані для інформаційного забезпечення правоохоронних органів, судових органів та у рамках професійної підготовки практичних працівників правоохоронних відомств. Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України, доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях «Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах» (Київ, 22–23 березня 2001 р.) і «Нові Цивільний та Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України» (Івано-Франківськ, 3–4 жовтня 2002 р.).
Публікації. Наукові результати проведеного дисертантом дослідження відображені у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.
Структура дисертації визначається метою та задачами дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і композиційно складається зі вступу, двох розділів, що поєднують шість підрозділів, висновку та списку використаних джерел (306 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 194 сторінки (не рахуючи списку використаних джерел).
| 
