|
Актуальність теми дослідження. Відновлення державної незалежності України, курс на створення правової держави пов язані з реформуванням законодавства, в тому числі кримінального. У зв язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України підвищується увага до багатьох новел, інститутів, проблем кримінальної відповідальності у цілому і, зокрема, за вбивство, вчинене через необережність.
Кількість засуджених за вбивство через необережність, на відміну від умисного вбивства, порівняно невелика. Так, у 2001 р. в Україні було зареєстровано 4517 умисних вбивств (за цей період засуджено 2865 осіб, що їх вчинили) та 258 вбивств через необережність. Утім, кількість помилок у кваліфікації аналізованого діяння є значною. Вивчення судової практики свідчить про те, що близько 30% судових рішень, які стосуються злочинів проти особи, пов язані з вадами у кваліфікації саме цих діянь і проблемами відмежування їх від інших злочинів.
Наука кримінального права завжди приділяла значну увагу дослідженню питань кримінально-правового захисту життя людей від злочинних посягань. Для теорії кримінального права і правозастосовної діяльності у цій сфері суттєве значення мають праці таких вчених, як М.К. Аніянц, Ю.М. Антонян, С.В. Бородін, С.В. Гончаренко, М.С. Грінберг, А.П. Гріндорф, П.С. Дагель, М.І. Загородніков, І.І. Карпець, В.Є. Квашис, О.М. Костенко, Д.П. Котов, І.П.Лановенко, І. Лекшас, В.Г. Макашвілі, В.А. Нерсесян, В.А. Серебрякова, М.Г. Тадевосян, І.М. Тяжкова, М.Г. Угрехелідзе, Д.Н. Узнадзе, М.Д. Шаргородський та інших.
Дослідження ґрунтується також на працях вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Я.М. Брайніна, В.І. Борисова, Ф.Г. Бурчака, Б.В. Волженкіна, В.О. Глушкова, Ю.В. Голіка, В.К. Грищука, А.Ф. Зелінського, В.С. Комісарова, М.Й. Коржанського, Л.Л. Круглікова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Т.О. Леснієвські-Костарєвої, О.М. Литвака, Н.О. Лопашенко, О.І. Лукашова, В.М. Мамчура, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.А. Мисливого, П.П. Михайленка, Р.І. Міхеєва, А.А. Музики, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, А.А. Піонтковського, Е.П. Побігайла, О.І. Рарога, О.Я. Свєтлова, В.В. Скибицького, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, В.П. Тихого, А.Н. Трайніна, З.А. Тростюк, В.О. Тулякова, Б.С. Утєвського, Є.В. Фесенка, М.І. Хавронюка, В.М. Хомича, В.А. Якушина, С.С. Яценка.
Незважаючи на значну увагу, що традиційно приділяється науковцями питанням кримінальної відповідальності за злочини проти життя людини, дослідженню кримінально-правових проблем окремих видів вбивства присвячено небагато праць. Дотепер відсутні фундаментальні дослідження з проблем необережного вбивства. Питання відповідальності за вбивство через необережність розглядались лише на рівні окремих підрозділів підручників з Особливої частини кримінального права та коментарів Кримінального кодексу України.
Таким чином, актуальність обраної теми дослідження визначається високим ступенем суспільної небезпеки аналізованого діяння, певною недосконалістю кримінально-правових норм, передбачених ст. 119 КК України, недостатнім розробленням теоретичних аспектів проблеми, а також наявністю помилок у кваліфікації вбивства через необережність та необхідністю їх усунення.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України на 2000-2003 р.р. “Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні”.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному вирішенні проблем кримінальної відповідальності за вбивство через необережність (ст. 119 КК України), розробленні на цій основі пропозицій і рекомендацій щодо подальшого вдосконалення кримінального закону та судової практики в означеній сфері.
Відповідно до мети дослідження були сформульовані такі основні завдання: – провести порівняльно-правовий аналіз розвитку національного і зарубіжного законодавства про відповідальність за необережне позбавлення життя; – дослідити поняття, об єкт, об єктивну сторону, суб єкт і суб єктивну сторону вбивства через необережність, а також його кваліфікуючу ознаку; – встановити й проаналізувати юридично значущі ознаки вбивства через необережність, які дозволяють відмежувати цей злочин від суміжних складів; – вивчити стан судової та слідчої практики застосування кримінального закону про вбивство через необережність, виявити недоліки у правозастосуванні, а також здійснити аналіз статистичних даних про поширеність цього виду злочинів; – підготувати рекомендації щодо вдосконалення змісту кримінально-правових норм, закріплених у ст. 119 КК України.
Об єктом дослідження є проблеми кримінальної відповідальності за вбивство через необережність.
Предмет дослідження – чинне кримінальне законодавство України (ст. 119 КК), а також деяких зарубіжних держав про відповідальність за необережне позбавлення життя, структура і динаміка цих злочинів, причини їх вчинення, слідча та судова практика. Методи дослідження були обрані відповідно до мети і завдань дослідження, з урахуванням його об єкта та предмета. Використання історико-правового методу дозволило виявити генезис кримінального законодавства України стосовно встановлення відповідальності за необережне вбивство та передбачити основні напрямки його розвитку у майбутньому. Формально-догматичний метод слугував аналізу норм ст. 119 КК України (та окремих спеціальних кримінально-правових норм) з погляду на дотримання правил законодавчої техніки, конструювання диспозицій і санкцій цих норм, сприяв виявленню недоліків у побудові останніх та формулюванню пропозицій щодо їх усунення. Метод порівняльного правознавства використовувався для дослідження законодавчої регламентації питань відповідальності за необережне позбавлення життя в кримінальному праві Австрії, Англії, Голландії, Греції, Данії, Іспанії, Китайської Народної Республіки, Республіки Білорусь, Російської Федерації, США, Франції, ФРН, Чилі, Швейцарії, Швеції, Японії. Це дало можливість сформулювати ряд пропозицій стосовно подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України в цій сфері. Статистичний метод дослідження використовувався при вивченні 290 кримінальних справ про необережні вбивства, відповідальність за які передбачена ст. 98 КК України 1960 р., 12 кримінальних справ про необережні вбивства, відповідальність за які передбачена ст. 119 КК України 2001 р., а також 100 кримінальних справ про умисні вбивства (ст.ст. 93-94 КК України 1960 р.), що розглянуті судами Дніпропетровської і Запорізької областей за період 1980–2002 р.р. Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є першим в Україні комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за вбивство через необережність. На основі проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, які запропоновані здобувачем особисто та виносяться на захист:
1. Уперше виявлені і систематизовані основні фактори зумовленості кримінально-правової заборони вбивства через необережність, а саме: кримінально-правові, кримінологічні, нормативні, історичні, міжнародні, процесуальні і криміналістичні, організаційні, соціально-психологічні. Зазначене дозволило з ясувати місце цих посягань серед інших видів злочинів, оцінити ступінь їх суспільної небезпеки і запропонувати більш ефективний підхід до караності вбивств через необережність.
2. Наведена аргументація щодо зміни назви розділу II Особливої частини Кримінального кодексу України “Злочини проти життя і здоров я особи” на “Злочини проти життя і здоров я людини”. Поняття “особа” і “людина” не рівнозначні, перше з них є меншим за обсягом, оскільки охоплює лише характеристику соціальних властивостей людини. Звідси – не є особою в правовому розумінні немовля, малолітній, неосудна людина, оскільки вони не можуть повною мірою самостійно здійснювати свої права та обов язки (чи взагалі позбавлені такої можливості у разі визнання їх недієздатними), проте інтереси названих осіб підлягають кримінально-правовій охороні. 3. Дістала подальшого розвитку позиція криміналістів про те, що вбивство – це умисне протиправне позбавлення життя іншої людини. Обґрунтована доцільність зміни назви ст. 119 КК України “Вбивство через необережність” на “Заподіяння смерті з необережності”, оскільки вона не відповідає поняттю вбивства, визначеному у ч. 1 ст. 115 КК України. Не можна, визначивши вбивство як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, в подальшому використовувати цей термін для позначення необережного діяння. Для позначення кожного з цих злочинів доцільно використовувати різні терміни.
4. Наведено додаткові аргументи на користь того, що об єктом вбивства через необережність є життя як сукупність суспільних відносин. Обґрунтовується позиція про те, що людина не може бути предметом вбивства (при визнанні людини предметом злочину змішуються два самостійних елементи суспільних відносин: людина як об єкт суспільних відносин і предмет суспільних відносин).
5. На підставі аналізу кримінально-правових способів вчинення вбивства через необережність виділено такі найбільш поширені способи вчинення цього злочину, як нанесення удару, внаслідок якого сталося падіння; застосування вогнепальної зброї; нанесення удару кулаком, предметом тощо. Запропоновано доповнити ч. 2 ст. 119 КК України такою кваліфікуючою ознакою, як заподіяння смерті з необережності у сфері дії джерела підвищеної небезпеки. До джерел підвищеної небезпеки необхідно відносити технічні і транспортні засоби, вогнепальну і холодну зброю, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги і прекурсори, сильнодіючі та отруйні речовини тощо, тобто ті матеріальні об єкти, що знаходяться у сфері дії людини і можуть проявити за певних умов свої шкідливі властивості. 6. Запропоновано виділити таку кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 119 КК України, як повторне заподіяння смерті з необережності. Повторним за ст. 119 КК України слід вважати злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цією статтею або ч. 2 ст. 134, ч. 2 ст. 194, ст. 196, ч. 2 ст. 267, ч. 2 ст. 270, ч. 2 ст. 271, ч. 3 ст. 276, ч. 2 і 3 ст. 286 КК України (у разі настання смерті (загибелі) людини чи людей).
7. Обґрунтовано висновок про те, що чинне кримінальне законодавство не вирішило питання щодо встановлення відповідальності за співзаподіяння в необережних злочинах. Запропоновано доповнити Загальну частину Кримінального кодексу України статтею “Співзаподіяння у злочині”, виклавши її у такій редакції: “Співзаподіянням у злочині є спільна участь декількох суб єктів злочину у вчиненні необережного злочину”. На підставі цього запропоновано доповнити ст. 67 КК України обставиною, що обтяжує покарання, - “вчинення злочину у співзаподіянні”.
8. Визначено типові особистісні риси винних у вбивстві через необережність, зокрема соціально-демографічні, соціально-рольові, морально-психологічні. Розроблена кримінологічна модель особи, що вчинила необережне вбивство: це здебільшого особа чоловічої статі віком 26-49 років, з середньою освітою, одружена, працездатна, раніше не судима, яка мешкає в селі або районному центрі і, зазвичай, веде правильний спосіб життя та має корисні соціальні зв язки.
9. Базуючись на результатах узагальнення судової практики, висунута й обґрунтована гіпотеза про те, що однією із причин необережних вбивств є низький рівень загальної культури, технічної освіти та правосвідомості певної частини сільського населення України. Тому одним із чинників, що сприятиме запобіганню необережним злочинам, може бути обов язкове впровадження в загально- та професійно-освітніх закладах країни навчальних курсів “Практичне право” та “Безпека життєдіяльності”.
10. За результатами комплексного аналізу проблем пеналізації вбивства через необережність найбільш ефективними з точки зору досягнення юридичного виправлення особи визнані покарання, не пов язані з позбавленням волі (виправні роботи, обмеження волі тощо) .
11. Зроблено висновок про те, що новий Кримінальний кодекс України встановлює за вчинення вбивства через необережність надмірно суворе покарання. Запропоновано знизити санкції ч. 1 ст. 119 КК України з п яти до трьох років обмеження або позбавлення волі, ч. 2 ст. 119 – з восьми до п яти років позбавлення волі; застосовувати до осіб, які вчинили вбивство, передбачене ч. 2 ст. 119, обмеження волі як вид покарання; доповнити санкцію ч. 2 ст. 119 цього Кодексу додатковим покаранням – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, мають прикладне значення і можуть бути використані: – у законотворчій діяльності – подальшому вдосконаленні чинного кримінального законодавства України; – у правозастосовній діяльності – при підготовці відповідних постанов Пленуму Верховного Суду України з питань відповідальності за діяння, пов язані з позбавленням життя людини, у слідчій та судовій практиці; – у науковій діяльності – для подальших теоретичних розробок і досліджень проблем кримінальної відповідальності за вбивство; – у навчальному процесі – при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальне право України”, при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів кримінального законодавства, підручників, навчальних і методичних посібників.
Підготовлений дисертантом проект Закону “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за заподіяння смерті з необережності” був направлений до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, який дав позитивну оцінку законопроекту та повідомив, що його положення будуть враховані при внесенні змін і доповнень до чинного Кримінального кодексу України (лист Комітету від 30.09.2002 р.).
Окремі зауваження і пропозиції автора щодо проектів постанов Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про необхідну оборону” та “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров я особи” направлені до Верховного Суду України (листи Київського інституту внутрішніх справ від 26.02.2002 р. № 47/1-183 та від 29.09.2002 р. № 47/1-1073).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на п яти науково-практичних конференціях: “Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 1998, 1999); “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 2002); “Теорія і практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Київ, 2002); “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (Запоріжжя, 2002).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в шести статтях (з яких чотири – у збірниках наукових праць і дві – у наукових журналах) та п яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях. Чотири статті опубліковані у наукових фахових виданнях України.
СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦІЇ. ДИСЕРТАЦІЯ СКЛАДАЄТЬСЯ ЗІ ВСТУПУ, ТРЬОХ РОЗДІЛІВ, ВИСНОВКІВ, СПИСКУ ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДОДАТКІВ. ПОВНИЙ ОБСЯГ ДИСЕРТАЦІЇ СТАНОВИТЬ 228 СТОРІНОК: ОСНОВНИЙ ТЕКСТ – 190 СТОРІНОК, ОБСЯГ, ЩО ЗАЙМАЮТЬ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ (292 НАЙМЕНУВАННЯ) ТА 3 ДОДАТКИ - 38 СТОРІНОК.
|
