|
Актуальність теми дослідження обумовлюється, в першу чергу, новизною для української правової системи інституту банківської таємниці взагалі, а також важливістю зазначеної теми для системи всього банківського законодавства нашої держави. Інститут банківської таємниці в українському праві з явився порівняно недавно, а його поява, як, свого часу, і у більшості розвинутих країнах світу, була зумовлена, в першу чергу, стрімким розвитком економічних відносин у суспільстві, природними процесами становленням і розвитку банківської системи України, які мали місце з початку 90-х років і які тривають сьогодні. Правовий інститут банківської таємниці є обов язковим атрибутом правової системи будь-якої економічно розвинутої країни. Наявність його є не тільки обов язковою державною гарантією забезпечення свободи та недоторканості особистого життя громадян, проголошеної як конституціями більшості демократичних країн світу, так і міжнародними договорами і Конвенціями. Наявність державного забезпечення інформації режимом банківської таємниці в країні є одним із необхідних атрибутів для забезпечення колективних економічних інтересів осіб, що провадять діяльність у сфері бізнесу через правовий інститут юридичних осіб. Незважаючи на положення, що стосуються правового захисту банківської таємниці, які містяться, за деякими виключеннями, в правових системах кожної країни, зміст правового інституту, що є предметом дослідження цієї роботи, різниться у кожній державі. В одних державах, (наприклад Сполучені Штати Америки) правовий захист банківської таємниці носить здебільшого декларативний характер, в інших (Швейцарська конфедерація) – являє собою сукупність взаємопов язаних правових механізмів, які з одного боку, дозволяють забезпечити запобігання розголошенню та неправомірному використанню банківської таємниці, а з іншого надають достатні можливості працівникам правоохоронних органів для виявлення, попередження та присікання злочинних діянь, пов язаних з відмиванням “брудних” грошей. Таку ситуацію зумовлюють, по-перше, особливості економічної доктрини держави, а по-друге, історія формування нормативної бази, яка стосується правового захисту інформації з обмеженим доступом у державі. Історія формування правового інституту банківської таємниці (у сучасному її розумінні) в Україні є порівняно короткою і розпочинає свій відлік від прийняття першої редакції Закону України “Про банки і банківську діяльність”. На нашу думку, в першу чергу з відсутністю будь-якого нормотворчого, а також правозастосовчого досвіду у галузі правової охорони банківської таємниці в Україні пов язана велика кількість прогалин та протиріч у правовому інституті банківської таємниці. Крім цього, однією з основних причин недосконалості нормативно-правового регулювання у сфері правового захисту банківської таємниці є практична відсутність теоретичної розробки теми цього дослідження. Так, в Україні на даний момент відсутні будь-які фундаментальні монографічні дослідження правового інституту банківської таємниці, а наукові доробки, розроблені в Російській Федерації, хоч і є досить корисними для їх вивчення та аналізу, однак, навряд чи можуть бути в цілому використані для українського нормотворення та правозастосування, враховуючи той факт, що такі доробки базуються на нормах російського законодавства. Правовий захист банківської таємниці тісно пов язаний з інститутом боротьби з легалізацією майна, здобутого злочинним шляхом, теоретична розробка якого, на даний момент, є не менш актуальною за досліджувану тему. В світлі останніх змін, які внесені до українського законодавства із прийняттям Закону України №249-ІV від 28 листопада 2002 року “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, питання стосовно механізмів, якими будуть реалізовуватись внесені в українське право нові норми, стоять вкрай актуально, і потребують спеціальних досліджень. Окремі питання взаємодії правових інститутів боротьби з легалізацією доходів та банківської таємниці вперше в Україні викладені в роботі на рівні дисертаційного дослідження.
Практично недослідженими є норми правового інституту банківської таємниці, пов язані з відповідальністю за її неправомірне розголошення та використання, а також з самим порядком розголошення інформації, віднесеної до цієї категорії. Більше того, саме поняття “банківської таємниці” є, на нашу думку, недостатньо проаналізованим та осмисленим на теоретичному рівні.
Усвідомлюючи той факт, що нормативно-правове регулювання правового статусу банківської таємниці в економічно розвинутих країнах має набагато більшу історію в порівнянні з аналогічним досвідом Україні, автор дослідження зробив спробу проаналізувати вплив зазначених правових норм на відповідні правовідносини у зарубіжних країнах, з метою винайдення для України оптимальної моделі нормативно-правого регулювання у цій сфері, що, на нашу думку, є досить важливим в умовах сучасного рівня нормативно-правового регулювання правового статусу банківської таємниці.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації обрана автором в ініціативному порядку, з урахуванням високого рівня її актуальності та недостатнього рівня наукового дослідження. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи кафедри конституційного і адміністративного права, в окремих аспектах вона пов язана з темою “Вдосконалення правового становища суб єктів господарської діяльності в умовах формування ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0198W004863), яка розроблялася на юридичному факультеті в період з 1 січня 1997 по 31 грудня 2000 року, та “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян в Україні”, яка з 1січня 2000 року розробляється на юридичному факультеті, та знаходиться в руслі багаторічних наукових досліджень проблем фінансового права, які ведуться на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теорії банківського права знаннями про правовий режим банківської таємниці, проведення комплексного спектрального наукового аналізу такої правової категорії, як “банківська таємниця” та її зв язки із різними правовими науками, вплив різних галузей права на досліджуваний режим банківської таємниці та розв язання правових колізій, які виникають на практиці при застосуванні механізму правового режиму банківської таємниці для інформації, яка має ним охоплюватись.
Переважно теоретичний аспект дослідження вимагав від автора дисертації у деяких випадках звертатися до суміжних правових категорій, зокрема, цивільно-правових, адміністративно-правових, кримінально-правових та трудових.
Для досягнення цієї мети в процесі роботи над дисертацією вирішувались наступні задачі:
ь визначення поняття терміну “таємниця”, “банківська таємниця” та аналіз їх взаємозв язку з іншими різновидами інформації з обмеженим доступом;
ь аналіз та визначення діянь, що містять ознаки цивільних, адміністративних правопорушень та кримінальних злочинів, об єктом яких є відносини, що складаються з приводу застосування режиму банківської таємниці;
ь порівняльно-правовий аналіз правового статусу банківської таємниці в Україні та зарубіжних країнах;
ь визначення основних прогалин та протиріч чинного законодавства щодо правового регулювання банківської таємниці та розробка шляхів їх усунення;
ь вивчення взаємодії правових інститутів банківської таємниці та боротьби з легалізацією майна, здобутого злочинним шляхом;
ь аналіз існуючого порядку розкриття банківської таємниці та розробка пропозицій по його вдосконаленню.
Об єктом дисертаційного дослідження є теоретичні та практичні питання правового регулювання банківських та суміжних відносин, які пов язуються із реалізацією режиму банківської таємниці: об єм та зміст банківської таємниці як об єкта вказаних правовідносин, повноваження суб єктів, а також відповідальність за порушення законодавства, яке регулює ці правовідносини.
Предметом дослідження є інформація, що відноситься до банківської таємниці, а також законодавча та теоретична база правового регулювання банківської таємниці.
Методологічні основи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є наукові принципи та дослідницькі методи, які ґрунтуються на вимогах об єктивного та всебічного аналізу процесів та явищ, що виникають при практичному використанні режиму банківської таємниці, застосуванні його до інформації певного роду та способи забезпечення його як з боку держави, так і з боку недержавних юридичних осіб яким, в силу своєї діяльності та наданих законом повноважень, така інформація стала відомою. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, дисертант застосовував такі методи, як:
системно-функціональний метод, який передбачає розгляд системних явищ в їх цілісності і взаємозв язку з аналізом функцій взаємодіючих елементів (даний метод був використаний при досліджені порядку розкриття банківської таємниці на вимогу компетентних органів державної влади); формально-догматичний, який включає в себе такі прийоми, як опис і аналіз правових норм, правовідносин та інших юридичних категорій, їх класифікацію та систематизацію правових явищ (використаний, зокрема, при аналізі норм українського права, яким регулюється правовий режим банківської таємниці);
порівняльний метод, що полягає в досліджені двох чи більше явищ, їх співставленні, виявленні спільного і відмінного в їх природі (застосувався при порівнянні правових режимів банківської таємниці в різних країнах світу);
статистичний метод, яким передбачено здійснення статистичну обробку фактичного матеріалу з метою формулювання висновків.
Автором було вивчено законодавство України (Конституція Україна, закони України, Рішення Конституційного суду України, укази Президента України, постанови Кабінету міністрів України, постанови Національного банку України, чинні міжнародні договори України тощо), нормативна база ряду зарубіжних країн, проведено порівняльний аналіз окремих аспектів законодавства з питань встановлення та здійснення режиму банківської таємниці і відповідальності за її розголошення в Австрії, Великобританії, Бельгії, Люксембурзі, Німеччині, Росії, США, Франції, Швейцарії тощо.
Стан наукової розробленості теми. Вивчення літературних джерел засвідчує, що комплексного дослідження проблем правового регулювання банківської таємниці наука в даний час не має. Аналіз дореволюційних джерел показав, що проблемам банківської таємниці в ті часи особливої уваги не приділялось. В радянські часи режим, схожий із режимом банківської таємниці поширювався лише на зберігання громадян в ощадних касах.
Стан наукової розробленості теми. Вивчення літературних джерел засвідчує, що комплексного дослідження проблем нормативно-правового регулювання банківської таємниці в Україні в даний час не має. Аналіз дореволюційних джерел показав, відносини, що складаються з приводу існування і застосування режиму банківської таємниці не стали предметом досліджень науковцями того періоду. Відсутні ґрунтовні юридичні дослідження інституту банківської таємниці і серед видань науковців радянських часів, що може пояснюватись тим, що режим, схожий із режимом банківської таємниці поширювався лише на зберігання громадян в ощадних касах. Слід одразу зауважити, що гарантія таємниці вкладів громадян є лише однією із частин режиму банківської таємниці, сфера застосування якого є значно ширшою. Питання, що стосуються таємниці вкладів громадян в ощадних касах, були досліджені П.І. Седугіним , проблемам правового регулювання банківської таємниці та її змісту приділяли увагу А.Ю. Вікулін , Л.Г. Єфімова , М.В. Гвирцман , К.О. Маркелова , О.М. Олейник , А.М. Плєшаков та інші.
Так, дослідження П.І. Седугіна відносин, що стосуються таємниці вкладів громадян в ощадних касах, на сьогоднішній день фактично втратили свою актуальність через розширення бази застосування такого режиму на юридичних осіб. Крім того, П.І. Седугіним піддавались аналізу виключно відносини громадянина з соціалістичною державою, тоді як сьогодні режим банківської таємниці є більш складним та не на стільки однозначним в порівнянні з режимом таємниці вкладів громадян в соціалістичній моделі економіки.
А.Ю. Вікулін, Л.Г. Єфімова, М.В. Гвирцман, вивчаючи відносини породжені режимом банківської таємниці, зосереджували свою увагу переважно на переліку відомостей, що мають охоплюватись цим режимом, фактично залишаючи поза увагою порядок розкриття таких відомостей, повноваження суб єктів, наділених відповідно до закону правом отримувати такі відомості тощо.
Більш широко до вивчення банківської таємниці підійшов А.М. Плєшаков, який в своїх працях вивчав не тільки ряд відомостей, віднесених до банківської таємниці, але і існуючий в Російській Федерації порядок їх розкриття. Проте, в своїх дослідженнях науковець спирався виключно на російське федеральне законодавство, яке принципово відрізняється від законодавства України. Досить цікавим є дослідження відносин породжених застосуванням режиму банківської таємниці, викладене спільно російськими науковцями Г.А. Тосуняном, А.Ю. Вікуліним та А.М. Екмаляном . Проте, не дивлячись на досить високий рівень їх досліджень, для української правової моделі вони можуть мати лише довідкове значення, адже всі їх викладки ґрунтуються переважно не на теоретичних дослідженнях, а на аналізі національного російського законодавства. Крім цього, автори визнають, що інформація, що містить банківську таємницю відноситься до майна кредитної установи (банку), з чим не можна погодитись виходячи з того, що така інформація перебуває у власності клієнта.
Більш ґрунтовно до питання забезпечення банківської таємниці підійшла О.М. Олейник, яка при своїх дослідженнях хоча і спиралась переважно на норми російського законодавства, проте нею було отримано і ряд висновків, які ґрунтуються на суто теоретичному аспекті дослідження, а тому їх застосування не обмежено кордонами Російської Федерації. Проте, О.М. Олейник не досліджувала питання відповідальності за порушення режиму банківської таємниці, не оцінювала співвідношення норм законодавства про банківську таємницю із законодавством про боротьбу із відмиванням тіньових капіталів. При цьому, автором значно звужений зміст банківської таємниці.
Більш фундаментально до вивчення правового режиму банківської таємниці та відносин, породжених цим режимом підійшла К.О. Маркелова , ряд висновків якої є слушними та заслуговують на увагу. Проте, досліджуючи відносини пов язані із банківською таємницею К.О. Маркелова залишила поза увагою вплив інституту протидії легалізації доходів отриманих злочинним шляхом, тенденції розвитку якого дають підстави для обґрунтованих побоювань стосовно майбутнього банківської таємниці. Крім цього, К.О. Маркелова розглядала банківську таємницю як комплексний інститут банківського права, не даючи визначення такому розумінню банківської таємниці. Натомість автор обґрунтовує неможливість виділення банківського права в окрему галузь, і визначає банківську таємницю як субінститут фінансового права. Автор не погоджується із визначенням правовідносин банківської таємниці, запропонованим К.О.Маркеловою, у зв язку з тим, що, на нашу думку, банківська таємниця є субінститутом саме фінансового, а не інших галузей права та не носить комплексного характеру.
Крім того, названі дослідження банківської таємниці повністю ґрунтуються на нормах російського права кінця ХХ сторіччя, тоді як сьогоднішня українська правова система через ряд істотних відмінностей від чинного у 2000 році законодавства Російської Федерації більшість висновків дослідження не визнає.
Аналіз правового регулювання банківської таємниці змусив звернутись до праць по загальній теорії права, фінансового, цивільного, трудового та інших галузей права.
Велике значення для дослідження правової природи інституту банківської таємниці та визначення родової науки, до якої має відноситись названий інститут мають праці таких вчених, як М.М. Агарков , Ю.А. Вайденгаммер , А.Ю. Вікулін , А.М. Екмалян12, Л.Г. Єфімова , Є.О. Суханов , А.О. Селіванов , М.Г. Скарженовський , Г.А. Тосуняна12, Р.О. Халфіна , С.Д. Ципкін та багатьох інших.
Для більш повного розкриття теми даного дисертаційного дослідження, дисертант використовував праці таких спеціалістів з фінансового права, як Є.О. Алісов19, Л.К. Воронова , О.Н. Горбунова , О.О. Жданов , М.В. Карасева , С.Т. Кадьколенко19, П.С. Пацурківський , та інших.
Серед праць, присвячених правовій проблематиці поняття банківської таємниці з точки зору цивільного права були використані дослідження таких вчених, як М.В. Гордон , О.С. Іоффе , Є. Карманов , В.В. Луць , К.А. Флейшиц , та інших.
Проблемам притягнення до кримінальної відповідальності за розкриття банківської таємниці присвячені роботи А.М. Решелюк. Також, при роботі над даним дисертаційним дослідженням використовувались праці з теорії адміністративного права В.Б. Авер янова , Д.Н. Бахраха , Ю.П. Битяка , М.Ю. Тихомирова , які займалися проблемами дослідження інститутів юридичної відповідальності, що являє собою фундаментальну основу вивчення предмету дослідження в розділі 3 цієї роботи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає як у способі постановки задач, так і в ступені обґрунтування кінцевих результатів дослідження. Дисертація є науковою працею, в якій пропонується теоретичний та науково-практичний аналіз правового режиму банківської таємниці, встановлення її змісту, правової природи, співвідношення банківської таємниці з іншими видами інформації з обмеженим доступом, відповідальності за порушення правового режиму банківської таємниці, співвідношення правового інституту банківської таємниці із правовим інститутом боротьби з легалізацією майна, здобутого злочинним шляхом тощо.
Наукова новизна полягає у таких основних результатах дисертаційного дослідження:
1. Обґрунтовано, що при конструюванні поняття “банківська таємниця” необхідно виходити із того, що це є по-перше, одним із видів інформації з обмеженим доступом, а по-друге, це є комплексом правових норм, за допомогою яких здійснюється забезпечення банківської таємниці.
2. В роботі вказані на недоліки чинного законодавства, яке регулює відносини що складаються з приводу банківської таємниці. Так вказані такі суттєві недоліки, як залежність віднесення інформації, яка є у розпорядженні банку, до банківської таємниці від можливості завдати шкоди власнику такої інформації від її розголошення. Також вказано на необґрунтованість забезпечення режимом банківської таємниці виключно інформації про діючих клієнтів банку, залишаючи поза цим режимом всіх колишніх клієнтів банку.
3. Вирішено колізію норм статей 141 та 66 Кримінально-процесуального кодексу України на користь статті 66 КПК України щодо розкриття інформації, яка становить банківську таємниці, стосовно юридичних осіб та фізичних осіб, що є суб єктами підприємницької діяльності, однак, щодо фізичних осіб банк має право розкривати банківську таємницю виключно за рішенням або на письмову вимогу суду.
4. Наведено розмежування цивільно-правової відповідальності за розкриття банківської таємниці, адміністративно-правової відповідальності та кримінально-правової відповідальності.
5. Вказано на невизначеність терміну “узагальнені матеріали”, яким оперує законодавець в Законі України №249-ІV “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”. На основі діючого законодавства надано тлумачення цьому терміну.
Практичне значення одержаних результатів. Положення цієї дисертації можуть бути використані для підготовки розділів навчальних посібників з банківського або фінансового права, при викладені спецкурсів з цих дисциплін а також у практичній діяльності працівників фінансово-кредитних установ, Національного банку України, посадових осіб підприємств, установ, організацій всіх форм власності, які зобов язані проводити фінансовий моніторинг фінансових операцій тощо. Теоретичні розробки і висновки можуть бути використані у наступних наукових дослідженнях.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена і виконана на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де проведено її неодноразове обговорення та рецензування.
Результати дослідження використовувались автором у практичній роботі, в навчальному процесі під час проведення семінарських та практичних занять з курсу “Фінансове право” та спецкурсів “Теоретичні проблеми фінансового права”, “Основи правового статусу кредитних установ”, “Банківське законодавство” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення дисертації викладені у трьох одноосібних авторських публікаціях збірниках наукових праць, які входять до переліку фахових видань, затвердженому Вищою атестаційною комісією України. Список опублікованих автором праць за темою дисертації:
1. Гетманцев Д.О. Фінансова відповідальність як вид юридичної відповідальності // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2001. – №41. – с.62-66.
2. Гетманцев Д.О. Проблеми обмеження правового захисту банківської таємниці з метою попередження легалізації майна, набутого злочинним шляхом // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2002 – №47, – 233-236.
3. Гетманцев Д.О. Проблеми визначення поняття банківської таємниці в законодавстві України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2001 – №44, с 25-28.
Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, які поділяються на 13 підрозділів, висновків, списку використаних джерел – 211 найменувань.
Повний обсяг дисертації складає 186 сторінок.
|
