|
Актуальність теми. Сучасна Україна розвивається на конституційно визначених засадах демократичної, соціальної і правової держави. Така держава неможлива поза правовою культурою більшості її громадян. Адже правова культура кожного громадянина обумовлює загальну повагу до права в суспільстві, культивування принципу верховенства права, і, таким чином, реальне функціонування всіх інших інститутів держави.
Економічні і політичні реформи супроводжуються суттєвою кризою суспільного життя. Перенасиченість інформаційного поля, ідеологічне розшарування, культ удаваних цінностей (грошей, свободи-свавілля, “правомірного” насильства) унеможливлює належне усвідомлення теоретичних доказів соціальної цінності права. Все це обумовлює актуальність проблеми формування правової культури громадян України.
Сьогодні є нагальною потреба у відповідній сучасним умовам життя ефективній системі правовиховного впливу, яка б ураховувала всі особливості світогляду сучасної людини, останні досягнення правознавства, психології, філософії і сформувала високу правову культуру особи.
Проблема формування правової культури особи, незважаючи на деяку активізацію досліджень у цій галузі, залишається недостатньо розробленою в юридичній науці, маючи при тому глибокі історичні корені.
Перші вказівки на необхідність поважати закон зустрічаємо в роботах Платона, Цицерона, римських юристів. Особливе місце посідає повага до права і закону у вченнях мислителів епохи Просвітництва та перших буржуазних революцій, у фундаментальних працях Канта і Гегеля. Увагу культурному вихованню приділяли українські філософи, правознавці і політичні діячі – Тарас Шевченко, Михайло Драгоманов, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Микола Палієнко, Федір Тарановський, Богдан Кістяківський [1: 78, 111, 251; 57; 154: 10-12].
У Радянській Україні у визначенні правової культури увага акцентувалась на суб єктивно-психологічних характеристиках: знанні особою законодавства, усвідомленні змісту і спрямованості законів та підзаконних актів, формуванні поваги до них, почуття законності та справедливості [2-4; 9; 14; 25; 31; 55; 72; 126; 135]. При цьому недостатньо враховувалась світова теорія культури – фундамент правової культури як суспільства, так і кожної людини зокрема.
У 70-х роках існував двосторонній підхід до визначення правової культури: з позиції ідейно-правового стану суспільства на певному етапі його розвитку і з точки зору з ясування сукупності таких компонентів як знання права, вміння застосовувати закон та поваги до нього. Внаслідок такого дуалізму зовнішня форма існування правової культури і внутрішній зміст психології людини, її правова позиція нібито не взаємодіяли, а існували незалежно одна від одної. Пізніше в юридичній літературі з явився новий аспект у розумінні правової культури, який можна назвати функціональним. У ньому зовнішні форми її прояву взаємодіють з внутрішніми (органічними) якостями суб єктів права. У 80 - 90-х роках з являються цікаві праці правового, філософського, соціологічного характеру, в яких висвітлювався широкий спектр проблем правової культури суспільства, особи. Це дало змогу аналізувати правову культуру комплексно у більш широкому плані [90: 21-22], але через високий ступінь теоретизації були залишені поза увагою деякі практичні аспекти процесу формування правової культури особи.
В сучасній Україні увага науковців зосереджена на проблемі правового виховання громадян [21; 33; 49; 96; 163], на подоланні правового нігілізму [154; 158; 164]. Але недостатньо розробленими залишаються питання змістовного наповнення системи правового виховання, визначення пріоритетних методів і засобів правовиховного впливу. Отже, існує потреба у продовженні пошуку шляхів та засобів формування правової культури особи на сучасному етапі. Підвищення рівня правової культури і правосвідомості людини визначено як один з основних напрямків державної політики у Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 р. № 575 – XIV.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика роботи відповідає плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт на 2001 рік Запорізького юридичного інституту МВС України (Розділ IV, п. 4.17); Національній програмі правової освіти населення, затвердженій Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992/2001.
Об єкт і предмет дослідження. Об єктом дослідження є процес формування правової культури особи. Предметом дослідження є чинники та особливості процесу формування правової культури громадян України і засоби правовиховного впливу на особу. Правова культура особи в нашому дослідженні розглядається як індивідуальна правова культура, тобто як правова культура фізичної особи. Мета дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на здобутки правознавства, педагогіки, психології та філософії з проблем загальної та правової культури, визначити засоби формування правової культури особи в сучасних умовах та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правовиховного процесу.
Для досягнення цієї мети необхідно розв язати наступні завдання:
- з ясувати загальні тенденції формування правової культури особи та конкретизувати їх прояви стосовно сучасних умов державотворення в Україні, переходу її до ринкової економіки;
- провести комплексний аналіз чинників, які впливають на процес формування правової культури особи;
- визначити елементи індивідуальної правової культури, що потребують першочергового виховного впливу на особу, простежити їх взаємозв язок з іншими компонентами її світогляду;
- визначити модель належної правової культури особи на засадах Конституції України та у відповідності до загальновизнаних європейських та світових стандартів у сфері прав і свобод людини, відповідного рівня економічного і правового мислення;
- розробити та сформулювати рекомендації щодо створення певної ідеологічної основи для правового виховання з гуманістичною спрямованістю;
- визначити шляхи й засоби формування такого рівня правової культури особи, який максимально відповідав би правовим цінностям світового співтовариства;
- сформулювати методичні рекомендації, які можуть бути запроваджені у правовиховну практику навчальних закладів, телебачення, радіомовлення та преси.
Теоретико-методологічна основа дослідження спирається на принципи соціального гуманізму та діалектичного взаємозв язку об єктивних і суб єктивних факторів суспільного розвитку, зокрема розвитку суспільної та індивідуальної свідомості та культури (включаючи й правову), на визнання соціальної детермінованості державно-правових явищ. Дисертант виходить з необхідності комплексного поєднання філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження.
З-поміж філософських методів дослідження застосовується діалектичний метод, принципи об єктивності та історизму. Враховуючи проблему дисертації, найчастіше застосовуються такі філософські категорії, як можливість і дійсність, форма і зміст, сутність і явище, простір і час, ціле й частина та інші, а також закони діалектики: єдності і боротьби протилежностей; переходу кількісних змін у якісні; заперечення заперечення тощо.
Діалектичний метод використовується у відповідності до принципу історизму: правова культура особи розглядається як явище, що рухається у часі під впливом факторів, які відповідають певному історичному етапу (періоду).
Принцип об єктивності дозволяє виявити тенденції і закономірності виникнення та розвитку феномену правової культури, спираючись на об єктивні знання, отримані внаслідок глибокого і всебічного вивчення всієї сукупності фактів, що впливають на об єкт дослідження.
Із загальнонаукових методів дослідження використовуються прийоми логічного методу, структурно-функціональний і системний методи. Зі спеціальних методів дослідження застосовуються наступні методи: порівняльного правознавства, формально-догматичний, історико-правовий і метод юридичного моделювання.
У першому розділі використовується структурно-функціональний, формально-догматичний і системний методи, а також аналіз та синтез як прийоми логічного методу для формулювання визначення поняття правової культури (п. 1.1.1.); через рух від абстрактного до конкретного автор досліджує рівень правової культури особи (п. 1.2.). Під час характеристики чинників правовиховного впливу на особу використовується системний метод і принцип об єктивності (п. 1.3.). У другому розділі за допомогою методу юридичного моделювання і логічних прийомів індукції та дедукції зроблено спробу сформулювати прикладне визначення індивідуальної правової культури (п. 2.1.); на основі системного методу і принципу соціального гуманізму визначаються напрямки формування правової культури особи та вдосконалення методики правового виховання (п. 2.2.).
Упродовж роботи над дисертаційним дослідженням опрацьовано і проаналізовано ряд нормативно-правових актів. Сформульовані в дисертації теоретичні висновки і практичні рекомендації спираються на результати досліджень вітчизняних учених і вчених зарубіжних країн.
Зокрема, науково-теоретичною базою роботи слугували дослідження правової культури й правосвідомості, які виконувались українськими і російськими вченими О.В. Аграновською, С.С. Алексєєвим, В.Д. Бабкіним, К.С. Бєльським, В.О. Бурмистровим, В.В. Головченком, О.В. Зайчуком, В.П. Зеніним, Д.А. Керімовим, М.І. Козюброю, В.В. Копейчиковим, В.О. Котюком, В.М. Кудрявцевим, О.А. Лукашевою, М.І. Матузовим, Г.Д. Марковою, Г.О. Мурашиним, Є.В. Назаренко, В.В. Оксамитним, П.М. Рабіновичем, Р.К. Русиновим, В.П. Сальниковим, Р.А. Сафаровим, О.П. Семітко, С.С. Сливкою, С.Р. Станік, О.В. Татаринцевою, Є.І. Федиком, а також іноземними дослідниками Р. Давидом, К. Жоффре-Спінозі, І. Анденесом та іншими.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації дістало подальший розвиток дослідження форм та методів формування правової культури особи. На основі наукового узагальнення вперше запропоновано прикладне визначення правової культури особи як сукупності позитивних правових установок; визначено, що формування установки на непорушність прав і свобод людини є важливою умовою існування індивідуальної правової культури. Правова культура особи вже неодноразово визначалась у літературі як позитивна правосвідомість у дії такими вченими, як В.П. Сальников, О.В. Аграновська, О.А. Лукашева, В.В. Оксамитний, О.Ф. Скакун, П.М. Рабінович та ін. Спираючись на вказане визначення, з метою більш цілеспрямованого правовиховного впливу на особу, дисертант акцентує увагу на правових установках як складових правосвідомості, які й визначають динамічний аспект індивідуальної правової культури. На захист, зокрема, виносяться:
- авторське визначення правової культури з урахуванням статичного та динамічного аспектів;
- теоретичне положення про можливість наявності негативних елементів правосвідомості у складі правової культури особи, але тільки на інтелектуальному рівні, не допускаючи їх реалізації у правовій поведінці;
- характеристика чинників формування правової культури особи, серед яких акцентується увага на соціальних та економічних факторах виховного впливу на особу;
- сформульовані автором положення щодо порядку реалізації спеціальних принципів правового виховання як невід ємного чинника формування правової культури особи;
- визначені автором структурні елементи загального світогляду особи та її правової культури, які потребують першочергового формування і розвитку, а також з ясовані критерії їх взаємозв язку з іншими компонентами світогляду;
- порівняльна характеристика правової установки у співвідношенні з іншими елементами правової культури особи;
- авторське визначення індивідуальної правової культури в динаміці як моделі належної правової культури особи, що відповідає Конституції України;
- положення про необхідність створення гуманістичної ідеологічної основи формування правової культури особи.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Сформульовані автором теоретичні висновки, практичні рекомендації спрямовані на розвиток теоретичних засад теорії правової культури і правового виховання.
На основі матеріалів дисертаційного дослідження підготовлено записку до Міжвідомчої координаційно-методичної Ради з правової освіти населення в Запорізькій області щодо вдосконалення існуючих та запровадження нових засобів правового виховання. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці навчально-методичних посібників, проведенні занять з курсу “Теорії держави і права” у навчальних закладах юридичного спрямування.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювались, були схвалені і рекомендовані кафедрою загальноправових дисциплін Запорізького юридичного інституту МВС України для використання в навчально-виховному процесі.
Основні положення дисертаційного дослідження отримали апробацію у виступах автора на науково-практичних конференціях: “Сучасні проблеми управління” (30 листопада – 1 грудня 2001 р., м. Київ); “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (14-15 травня 2002 р., м. Запоріжжя).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох наукових статтях.
| 
