|
Актуальність теми. Концепція судово-правової реформи, прийнята Верховною Радою України (1992 рік), а також схвалена Кабінетом Міністрів України Концепція розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України (1996 рік) і Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України (2000 рік) передбачають здійснення аналізу та розробки організаційних і правових засад структурної перебудови і розмежування функцій, заходів вдосконалення діяльності системи правоохоронних органів, у тому числі дізнання і досудового слідства МВС України. Потребують перегляду застарілі стереотипи, які є у практиці розслідування злочинів, вдосконалення змісту і напрямів кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ та форми взаємодії з іншими правоохоронними органами України, виходячи з їх функціонального спрямування, завдань у зміцненні правопорядку та недопущення росту рівня злочинності. В Указі Президента України “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” від 6 лютого 2003 року робота спеціальних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України визнана недостатньою та малоефективною і поставлене завдання цим відомствам дати принципову оцінку роботи керівників усіх ланок, які очолюють роботу по організації боротьби з організованою злочинністю і корупцією, порушеннями громадського порядку та безпеки, пов язаними з розподілом сфер впливу між злочинними угрупованнями.
Проблемі вдосконалення діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів постійно приділяється увага у працях вчених-юристів України та країн СНД. Окремі аспекти цієї проблеми в різні часові періоди досліджували Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, М.І. Бажанов, О.М. Бандурка, О.В. Баулін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, П.Д. Біленчук, А.К. Гаврилов, В.Г. Гончаренко, Г.І. Грамович, М.М. Гродзинський, Ю.М. Грошевий, О.Ф. Долженков, А.Я. Дубинський, А.В. Іщенко, Д.С. Карев, Н.С. Карпов, О.А. Кириченко, Н.І. Клименко, І.П. Козаченко, В.О. Коновалова, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, О.М. Ларін, В.К. Лисиченко, І.М. Лузгін, В.Г. Лукашевич, Є.Д. Лук янчиков, М.І. Мельник, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, М.І. Порубов, В.М. Савицький, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай, З.Д. Смітієнко, О.П. Снігерьов, М.С. Строгович, М.А. Чельцов, С.А. Шейфер, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило, М.П. Яблоков та інші процесуалісти і криміналісти. Разом з тим, кримінально-процесуальна діяльність органів внутрішніх справ України має свою специфіку, визначену розмежуванням функцій суб єктів, які її здійснюють, компетенцією цих суб єктів при проведенні процесуальних дій, відомчими та міжвідомчими особливостями взаємодії при розслідуванні злочинів. Це обумовлює те, що у законодавстві й юридичній літературі по-різному визначаються поняття “кримінально-процесуальна діяльність”, її структура, сутність й теоретико-методичні засади. Неврегульованими є питання нормативно-правового, науково-методичного й інших видів забезпечення розслідування злочинів, зокрема, таких нових їх різновидів, як вбивства на замовлення, торгівля людьми, організована злочинна діяльність у сфері економіки тощо. Наведені обставини зумовили обрання теми дисертації.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до напрямів, визначених Комплексною цільовою програмою боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки (розділи V, VI, VII), затвердженою Указом Президента України № 837/96 від 17 вересня 1996 року, Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки (розділи II, III, IV), затвердженою Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року. Тема дисертації у Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (1999. - № 4. - позиція 393), включена до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1998-2005 роки. Основні положення дисертації входять складовими елементами до програм і тематичних планів з курсів кримінального процесу і криміналістики, спецкурсів “Судові та правоохоронні органи України”, “Дізнання в органах внутрішніх справ України”, які викладаються у Національній академії внутрішніх справ України.
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертації ставиться:
1. З ясувати сутність, структуру кримінально-процесуальної діяльності і функції уповноважених суб єктів при провадженні дізнання й досудового слідства підрозділами МВС України.
2. Визначити стан нормативно-правового регулювання чинним законодавством і підзаконними актами України провадження дізнання і досудового слідства органами МВС України і їх відповідність Конституції України й міжнародно-правовим документам.
3. Розробити напрямки і шляхи науково-методичного і криміналістичного забезпечення розкриття і розслідування злочинів підрозділами МВС України.
Мета дисертації конкретизується такими завданнями:
1. Дослідження опублікованих визначень кримінально-процесуальної діяльності, її структурних елементів та співвідношення між ними з метою встановлення їх відповідності нормативно-правовому врегулюванню функцій, повноважень і сучасних завдань органів внутрішніх справ України у зміцненні правопорядку і боротьбі зі злочинністю.
2. Визначення форм і порядку здійснення кримінально-процесуальної діяльності органами дізнання й досудового слідства МВС України, взаємодії їх зі спеціальними підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність при розкритті, розслідуванні й попередженні злочинів.
3. Узагальнення наукових розробок у галузі криміналістичної техніки, тактики і методики розслідування окремих видів злочинів, їх апробацій, впровадження та використання органами дізнання і досудового слідства МВС України.
4. З ясування структурно-функціональних змін, що відбулися в останні роки в системі органів внутрішніх справ України, і обумовлених ними потреб відповідного оновлення та вдосконалення нормативних актів з питань здійснення кримінально-процесуальної діяльності по розкриттю й розслідуванню злочинів.
5. Аналіз поняття “матеріали оперативно-розшукових заходів” і норм чинного кримінально-процесуального законодавства України, які регулюють порядок і умови їх використання при провадженні у кримінальних справах.
6. Обґрунтування вимог до професійної підготовки кадрів підрозділів, які здійснюють згідно з компетенцією дізнання й досудове слідство та форми її забезпечення у навчальному процесі відомчих навчальних закладів МВС України.
Об єктом дослідження є кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання й досудового слідства МВС України по розкриттю й розслідуванню злочинів.
Предметом дослідження є особливості регулювання кримінально-процесуального провадження дізнання і досудового слідства по розкриттю і розслідуванню злочинів підрозділами органів внутрішніх справ України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є діалектико-матеріалістичний метод пізнання соціально-правових явищ і процесів, загальнонаукові методи, а також концептуальні положення конституційного, кримінально-процесуального, кримінального, адміністративного права України.
У процесі дослідження використовувалися формально-логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи. Так, при визначенні сутності й структури кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України використані методи аналізу, історико-правовий, системно-структурний. З метою визначення спільних та відмінних рис у діяльності органів дізнання і досудового слідства застосовані порівняльний та формально-логічний методи. Методи логіки використані при дослідженні нормативно-правових актів України, відомчих оглядів і узагальнень діяльності підрозділів органів внутрішніх справ України, точок зору авторів з окремих питань провадження досудового розслідування.
З питань здійснення кримінально-процесуальної діяльності на досудових стадіях процесу та її окремих проблем за спеціально розробленими анкетами були опитані 570 працівників органів внутрішніх справ України – по 150 працівників органів дізнання (карного розшуку, державних служб боротьби з організованою і економічною злочинністю, відділів дізнання, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, дільничних інспекторів міліції), державного пожежного нагляду і слідчих органів внутрішніх справ України, а також 120 офіцерів внутрішніх військ, які в установленому порядку здійснюють дізнання у своїх частинах. При анкетуванні практичних працівників використані статистичні методи: спостереження, групування, зведення і аналітичної обробки одержаних результатів.
Висновки і рекомендації у дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, чинного Кримінально-процесуального кодексу України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, МВС України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, на законопроектах з питань діяльності правоохоронних органів, представлених для розгляду Верховною Радою України. При підготовці дисертації вивчені, узагальнені й проаналізовані наукові праці вітчизняних і закордонних вчених-юристів з теорії держави і права, філософії права, кримінального і кримінально-процесуального права, криміналістики, загальної й судової психології, а також адміністративного, цивільного і міжнародного права.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у встановленні особливостей кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України та конкретизації напрямів її вдосконалення. Виходячи з цього, пропонується розв язання ряду проблем і дискусійних питань, які залишаються неврегульованими і суперечливими у чинному законодавстві України. До таких найважливіших положень відносяться:
1. Встановлення співвідношення понять “кримінальний процес” і “кримінально-процесуальна діяльність”, обґрунтування уточнення специфіки, особливостей та складових елементів кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання й досудового слідства МВС України.
2. Характеристика врегульованих нормами КПК й підзаконними актами видів кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України, до яких віднесені дії органів дізнання, слідчого, експерта; встановлення сутності кожного з цих видів, висвітлення їх напрямів та відмінності від участі у провадженні досудового розслідування інших суб єктів кримінально-процесуальної діяльності (прокурор, адвокат, спеціаліст).
3. Пропозиції з дискусійних у літературі питань щодо співвідношення понять “суб єкти кримінально-процесуальної діяльності”, “учасники кримінального процесу”, “суб єкти доказування”, а також класифікація суб єктів кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України за ознаками їх повноважень.
4. Конкретизація передбачених у КПК та інших нормативних актах положень щодо можливості збирання доказів захисником, у тому числі шляхом проведення за його безпосереднім зверненням попередніх досліджень та експертиз речових доказів в експертних установах системи МВС України та Міністерства юстиції України.
5. Висвітлення точки зору по спірних питаннях щодо здійснення арешту особи та поштово-телеграфної кореспонденції, зняття інформації з каналів зв язку, огляду, обшуку, примусової виїмки з житла чи іншого володіння особи та внесення пропозицій по їх вирішенню.
6. Обґрунтування висновку про неузгодженість застосованого у законодавстві України поняття “конфіденційна інформація” і пропозиції про уточнення його змісту, видів такої інформації, унормування порядку її використання при розслідуванні злочинів.
7. Визначення суперечностей між статтею 62 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та статтею 178 КПК у частині вилучення документів у банківських установах України, виснування пропозицій про необхідність узгодження між собою цих норм.
8. Аргументація необхідності усунення розбіжностей в описанні у літературі та використання у практиці розслідування технічних засобів: поліграфу, автоматизованих дактилоскопічних ідентифікаційних систем, одорологічних методів та окремих нових способів фіксації об єктів, вилучених з місця події.
9. Обґрунтування положень і пропозицій зі спірних і неврегульованих питань про можливість проведення розвідувальних допитів, залучення спеціалістів при проведенні дізнання у конкретних кримінальних справах в межах своєї компетенції органами міліції, внутрішніх військ, а також державного пожежного нагляду.
10. Виснування положень про недоліки регулювання у чинному законодавстві України і відомчих підзаконних актах порядку та правил прилучення до кримінальної справи і використання на досудовому слідстві окремих видів матеріалів оперативно-розшукової діяльності органів дізнання, а також допустимість як джерел доказів попередніх досліджень, проведених науково-дослідними експертними установами МВС України та Міністерства юстиції України за дорученням органів дізнання на стадії порушення кримінальної справи і при подальшому її розслідуванні.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці пропозицій і рекомендацій, спрямованих на усунення неузгодженості й невизначеності окремих питань, що виникають при здійсненні кримінально-процесуальної діяльності органами внутрішніх справ України. Тому матеріали дисертації мають значення для подальшої наукової розробки питань діяльності органів внутрішніх справ України, при викладанні курсів кримінально-процесуального права і криміналістики у спеціалізованих навчальних закладах МВС та інших правоохоронних відомств України, а також вузах Міністерства освіти і науки України, у практичній діяльності органів дізнання й досудового слідства МВС України. Це підтверджується тим, що ряд теоретичних положень, висновків і конкретних пропозицій впроваджені у навчальний процес на кафедрах криміналістики, кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України (протокол спільного засідання кафедр № 14 від 27 квітня 2000 року), на факультеті права Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут” (довідка № 187 від 21 березня 2000 року), на соціально-гуманітарному факультеті (довідка № 19 від 23 березня 2000 року) і факультеті профорієнтації та післядипломної освіти (довідка № 118 від 20 квітня 2000 року) Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, на факультеті перепідготовки та підвищення кваліфікації Академії пожежної безпеки МВС України (довідка № 224 від 24 листопада 2000 року), в Одеському інституті внутрішніх справ (акт про впровадження у навчальний процес № 153 від 28 січня 2002 року), на факультеті правничих наук Національного університету “Києво-Могилянська академія” (довідка № 301 від 28 жовтня 2002 року).
Узагальнені пропозиції до проектів законів “Про дактилоскопію” та “Про ідентифікацію особи”, “Про спеціального прокурора і спеціальних слідчих” направлені до Верховної Ради України (вих. № НА/2445 та 2446 від 8 жовтня 1999 року). Пропозиції й рекомендації, викладені у дисертації, прийняті й використовуються Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (довідка № 3/20/1-343 від 22 січня 2002 року) та Головним слідчим управлінням МВС України (довідка № 13/7-514 від 28 січня 2002 року) при проведенні навчально-методичних семінарів і практичних занять на курсах підвищення кваліфікації працівників органів дізнання й досудового слідства МВС України.
Особистий внесок здобувача. У дисертації при висвітленні окремих питань діяльності слідчого на стадії порушення кримінальної справи, використання конфіденційної інформації в розслідуванні злочинів, дослідження підроблених паперових грошових знаків іноземних держав, використання автоматизованих ідентифікаційно-пошукових систем, проведення розвідувальних допитів і виїмки документів у банківських установах України, визначення елементів криміналістичної характеристики у справах про вбивства на замовлення використані спільні наукові праці, опубліковані у співавторстві, які супроводжуються обов язковим на них посиланням. Особистий внесок дисертанта у цих працях складає 60 %.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені у доповідях і повідомленнях на навчально-методичних зборах, нарадах, наукових та науково-практичних конференціях з питань організації навчального процесу і здійснення розслідування органами дізнання й досудового слідства МВС України: навчально-методичному зборі професорсько-викладацького складу Академії Прикордонних військ України (м. Хмельницький, 19-20 жовтня 1998 року), міжнародній науковій конференції з нагоди 50-ти річчя прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини “Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи” (м. Київ, 10-11 грудня 1998 року), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної психології” (м. Київ, 18-20 травня 1999 року), міжвузівській науково-практичній конференції “Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності” (м. Дніпропетровськ, 24-25 вересня 1999 року), науково-практичній конференції “Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби із злочинністю” (м. Київ, 30 березня 2000 року), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (м. Донецьк, 20-22 червня 2000 року), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності органів внутрішніх справ по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів” (м. Одеса, 19-20 жовтня 2000 року), науково-практичній конференції “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності” (м. Дніпропетровськ, 27-28 жовтня 2000 року), міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (м. Київ, 22-23 березня 2001 року), науково-практичній конференції “Юридична освіта і правоохоронна діяльність: перспективи нового тисячоліття” (м. Дніпропетровськ, 30-31 травня 2001 року), науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ, 25 квітня 2002 року), міжнародній науково-практичній конференції “Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів органів внутрішніх справ України” (м. Луганськ, 30-31 травня 2002 року), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної криміналістики” (м.м. Сімферополь-Алушта, 19-22 вересня 2002 року), міжнародній науково-практичній конференції “Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах” (м. Дніпропетровськ, 25-26 жовтня 2002 року), при проведенні круглого столу в МВС України на тему: “Місце і роль органів досудового слідства в системі кримінального судочинства України та шляхи його реформування” (м. Київ, 31 січня 2003 року). Крім того, положення і рекомендації, висвітлені у дисертації, використовуються у практичній діяльності підрозділів МВС України, у навчальному процесі вищих навчальних закладів юридичного спрямування та законодавчій практиці.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані у монографії “Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України”, 2002 рік, (17,44 д.а.), двадцяти дев яти наукових статтях загальним обсягом 11,41 д.а., з яких двадцять три оприлюднені у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, дев яти тезах виступів на наукових і науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена предметом дослідження, метою і завданнями, складається із вступу, трьох розділів, які містять дев ять підрозділів, прикінцевих висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації 515 сторінок. Рукописний зміст викладений на 396 сторінках і доповнений списком використаних джерел на 43 сторінках, що включає в себе 408 найменувань, і 7 додатками на 76 сторінках.
|
