|
Актуальність теми. Кооперативна ідея завжди була притаманна українському селянству. Різні організаційно-правові форми її успішного втілення в життя (кооперативні товариства, їхні спілки тощо) були характерні, зокрема, в доколективізаційний період. Проведення радикального реформування земельних і аграрних відносин в Україні, яка стала незалежною суверенною державою, сприяє їх відтворенню за нових економічних умов. Становленню нового устрою сільськогосподарського виробництва та сільського життя в цілому на якісно нових демократичних організаційних засадах може сприяти використання селянами кооперативної форми аграрного підприємництва. Згідно з Указом Президента України “Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі у реформуванні економіки України на ринкових засадах” розвиток кооперативного руху визнається одним із важливих напрямків реалізації структурних змін в економіці України.
Прийняття Конституції України створило нові правові засади розвитку сільськогосподарських кооперативів як однієї з основних організаційно-правових форм кооперативної агропідприємницької діяльності. Сучасний етап становлення та розвитку аграрних кооперативних відносин в Україні знаменує прийнятий Верховною Радою України спеціальний Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” від 17 липня 1997 р. Його реалізація сприяє відновленню справді демократичних засад організації і діяльності сільськогосподарських кооперативів в Україні, утвердженню їх як найбільш ефективної і адекватної умовам сільськогосподарського виробництва організаційно-правової форми кооперативного агропідприємництва в Україні.
У аграрно-правовій літературі України поки що відсутні комплексні теоретичні розробки, монографічні дослідження організаційно-правових форм сучасної сільськогосподарської кооперації. Нерідко сільськогосподарські кооперативи розглядаються як непідприємницькі організації (у першу чергу це стосується сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів), що не узгоджується із загальноприйнятою практикою функціонування кооперативів у всьому світі.
Історичну і наукову цінність кооперативної ідеології складають дослідження таких вчених як: С. Бородаєвський, М. Левитський, Б. Мартос, К. Мацієвич, М. Туган-Барановський, В. Чаянов та інші, які з ясовували економічну та правову природу та сутність кооперативних організацій. Еволюцію української кооперації, від першоджерел і до середини ХХ ст. глибоко проаналізовано у фундаментальній монографічній праці І. Витановича. Історико-теоретичним аспектам української сільськогосподарської кооперації присвячено монографію В.І. Марочка.
Вагомий внесок у дослідження правового становища сільськогосподарських кооперативів та кооперативних відносин у цілому зроблено В.І. Семчиком. За редакцією вченого видано перший в Україні підручник з кооперативного права.
Серед сучасних наукових досліджень, присвячених окремим проблемам кооперативних відносин та аналізу правового становища сільськогосподарських кооперативів, важливо виділити праці таких українських вчених як: В.А.Кодавбович, П.Ф.Кулинич, М.А.Мацько, В.В.Носік, О.М.Пащенко, О.М.Сонін,
Т.П. Проценко, А.І. Римарук, Н.І. Титова, В.Ю. Уркевич, В.І. Федорович, В.З. Янчук та інші.
Важливий внесок у розвиток сучасної теорії сільськогосподарської кооперації зроблено відомим українським вченим-економістом В.В. Зіновчуком.
Дослідженню економічної сутності кооперативів, у тому числі і сільськогосподарських, та проблем їх становлення та розвитку в Україні присвячено праці таких вчених, як: В.В. Гончаренко, Ф.В. Горбонос, А.В. Крисальний, М.Й. Малік, М.І. Михалюк, Т.І. Чорнопищук та інші. Істотний науковий інтерес до проблем сільськогосподарської кооперації в правовому аспекті спостерігається у науковців Російської Федерації та інших країн. Ця тема плідно розвинута такими вченими, як: Т.Е. Абова, А.З. Акежанов, З.С. Бєляєва, Г.Ю. Бистров, О.О. Галіновська, Ш.М. Ісмаїлов, М.І. Козирь, І.П. Кузьмич, Е.Л. Мініна, Е.І. Павлова, Б.М. Поляков, А.А. Шугайов та інші.
Наукову цінність складають праці з питань кооперації представників науки кооперативного права зарубіжних країн, зокрема Дж. Баарди, Д. Бартона, Д. Гоффа, Д. Інгелсбі, Г. Мюнкнера, М.А. Шаарса та інших.
Проте, більшість наукових робіт спрямовано на вивчення правового становища сільськогосподарських кооперативів, з ясування окремих аспектів їх організації та діяльності. Аналіз організаційно-правових форм сільськогосподарської кооперації в Україні досі залишається за межами наукових інтересів представників науки аграрного права України. Разом з тим, дослідження таких понять, як “сільськогосподарська кооперація”, “організаційно-правові форми сільськогосподарської кооперації” та з ясування основних організаційно-правових форм сільськогосподарської кооперації має важливе не лише теоретичне, а й практичне значення. Особливо це пов язано із активізацією реформування аграрного сектора економіки України, де сільськогосподарські кооперативи, як одна з організаційно-правових форм сільськогосподарської кооперації, відіграють важливу роль у входженні сільського господарства України в ринкову систему.
Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію” передбачив можливість створення не лише низових сільськогосподарських кооперативів (горизонтальна кооперація), а також і таких організаційно-правових форм кооперації, як кооперативні об єднання. Визначення їх правового статусу має важливе значення для подальшого розвитку національного кооперативного руху.
В Україні дослідження організаційно-правових форм сільськогосподарської кооперації на дисертаційному рівні проведено вперше.
Зв язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною цільової комплексної програми кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка на тему: „Актуальні проблеми земельного та аграрного права України”. Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є всебічна теоретична розробка проблем організаційно–правових форм сільськогосподарської кооперації; обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання кооперативних відносин у аграрній сфері.
Відповідно до цього в дисертації зосереджено увагу на виконанні таких основних наукових задач:
- дослідити поняття та сутність сільськогосподарської кооперації;
- з ясувати сучасні організаційно–правові форми сільськогосподарської кооперації в Україні;
- проаналізувати основні етапи історичного розвитку організаційно-правових форм української сільськогосподарської кооперації;
- визначити значення ринкової економіки для розвитку сучасних організаційно–правових форм сільськогосподарської кооперації;
- проаналізувати чинне законодавство України в сфері регулювання аграрних кооперативних відносин та виявити шляхи його подальшого вдосконалення;
- з ясувати ознаки та поняття сільськогосподарського кооперативу, об єднання сільськогосподарських кооперативів (кооперативного об єднання) як організаційно-правових форм сільськогосподарської кооперації;
- винайти спільне та особливе у правовому становищі окремих типів сільськогосподарських кооперативів;
- показати ознаки і визначити поняття окремих типів сільськогосподарських кооперативів, виділити їх види;
- зробити загальні висновки з проблеми дослідження та внести конкретні пропозиції щодо розвитку сільськогосподарської кооперації, її організаційно-правових форм в Україні в умовах переходу до ринкової економіки. Об єктом дослідження є теоретичні наукові праці та інші правові дослідження проблеми, законодавство України про сільськогосподарську кооперацію, кооперативне законодавство інших країн, зокрема Російської Федерації, Канади, ФРН тощо; практика функціонування сільськогосподарських кооперативів в Україні.
Предметом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами права, що зумовлюють сутність сільськогосподарської кооперації та її організаційно–правових форм в умовах переходу економіки України на ринкові засади господарювання.
Методи дослідження. У ході дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (історичний, діалектичний, метод системного аналізу, формально–логічний, структурно–функціональний, комплексний) та спеціальні методи дослідження (порівняльно–правовий, метод тлумачення правових норм). За допомогою діалектичного методу досліджувався розвиток положень про поняття “сільськогосподарської кооперації”, “сільськогосподарського кооперативу”. Організаційно-правові форми сільськогосподарської кооперації розглядаються у взаємозв язку з історичними умовами, у яких вони існували. Застосування методу системного аналізу дозволило визначити місце і роль сільськогосподарських кооперативів та їх об єднань серед інших організаційно–правових форм агропідприємництва. Шляхом аналізу та синтезу досліджувалися теоретичні та практичні положення про сільськогосподарську кооперацію та її організаційно–правові форми. За допомогою порівняльно–правового методу аналізувались міжнародні принципи кооперації, кооперативне законодавство зарубіжних країн, що дозволило сформулювати пропозиції про запозичення окремих його норм у вітчизняну законодавчу систему. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській науці аграрного та кооперативного права на дисертаційному рівні комплексно і всебічно досліджено основні правові проблеми сільськогосподарської кооперації стосовно її організаційно-правових форм в умовах переходу до ринкових відносин. Вироблено власний підхід до економічно-правової сутності сучасних сільськогосподарських кооперативів як особливих аграрно-підприємницьких структур в умовах переходу до ринкової економіки. У результаті проведеного дослідження одержані такі наукові висновки, що характеризують їх новизну:
1. Сільськогосподарська кооперація має пріоритетне значення серед інших видів кооперації в Україні і на сучасному етапі повинна відігравати одну із вирішальних ролей у становленні ринкових відносин на селі;
2. На підставі дослідження історичного досвіду та розвитку сучасних земельних і аграрних відносин в Україні зроблено висновок, що основною сферою функціонування кооперативних організаційно-правових форм господарювання є сільське господарство, яке в силу своїх природно-економічних особливостей об єктивно вимагає об єднання трудових зусиль селян для ефективного ведення цього господарства;
3. Обґрунтовується положення про підприємницький характер сільськогосподарської кооперації, яка, від традиційно підприємницької діяльності, відрізняється соціальною спрямованістю, що полягає у меті задоволення матеріальних, соціальних, культурних та певних інших потреб членів кооперативів та їх об єднань; 4. Визначається поняття сільськогосподарської кооперації як спільної підприємницької діяльності на добровільних засадах, яка базується на взаємодопомозі і взаємній вигоді, громадян або/і юридичних осіб України, які, як правило, є сільськогосподарськими товаровиробниками, у сфері сільськогосподарського виробництва та в суміжних (до- і післявиробничій) сферах діяльності з метою задоволення їх матеріальних та певних інших потреб та захисту їх інтересів.
5. Сформульовано поняття організаційно-правової форми сільськогосподарської кооперації як передбаченого законом способу внутрішньої організації членських кооперативних відносин (земельних, трудових, майнових, організаційно-управлінських та ін.) та певною мірою зовнішнього прояву зв язків, які зумовлені метою задоволення матеріальних та певних інших потреб осіб, які об єднують свою діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва або його обслуговування, а також з метою координації діяльності суб єктів кооперування для захисту їх інтересів і більш повного здійснення їх завдань;
6. Зроблено висновок про те, що сучасними організаційно-правовими формами сільськогосподарської кооперації в Україні виступають сільськогосподарські кооперативи та об єднання сільськогосподарських кооперативів (кооперативні об єднання). Останні є похідною від сільськогосподарських кооперативів організаційно-правовою формою сільськогосподарської кооперації і повинні, як правило, створюватися на тих же ж організаційних принципах, що і перші; 7. Сформульовано поняття сільськогосподарського кооперативу як юридичної особи, утвореної шляхом добровільного об єднання громадян або/і юридичних осіб України, на основі членства і об єднання пайових (земельних і майнових) внесків для ведення спільно на засадах підприємництва, шляхом особистої трудової участі або участі членів у господарських операціях кооперативу, сільськогосподарської діяльності, яка є основною, постійною, або для її обслуговування з метою задоволення їх матеріальних, соціальних, культурних та певних інших потреб.
8. Зроблено висновок про те, що сільськогосподарські кооперативи за завданнями та характером діяльності поділяються на типи: 1)виробничі кооперативи, діяльність яких безпосередньо пов язана із землевикористанням і виробництвом продукції рослинництва і тваринництва і серед яких, залежно від виконуваних функцій, розрізняють виробничо-збутові та виробничо-переробні кооперативи; 2)обслуговуючі кооперативи, які за функціональним критерієм поділяються на такі види, як: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні, а також кредитні та інші. 9. Обґрунтовується положення про недоцільність розмежування основних типів сільськогосподарського кооперативу за ознакою прибутковості, вказується на необхідність розглядати їх як єдину соціально-економічну структуру (за єдністю мети – задоволення матеріальних та певних інших потреб своїх членів).
10. Пропонується, враховуючи істотну специфіку правового становища різних типів сільськогосподарських кооперативів, прийняти Закони України „Про сільськогосподарські виробничі кооперативи” та „Про сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи”, а також спеціальний Закон України „Про сільськогосподарські кредитні кооперативи”. 11. Зроблено висновок, що організація і діяльність сільськогосподарських кооперативів базується на традиційних основних кооперативних принципах, а також їм притаманні спеціальні принципи їх організації та діяльності, а саме: переважно сільськогосподарський характер діяльності; раціональне використання та охорона земель сільськогосподарського призначення; соціальний захист селян як членів сільськогосподарського кооперативу тощо.
12. Земельні відносини, які є базовими в сільськогосподарських кооперативах, повинні бути врегульовані новим Земельним кодексом України шляхом його істотного доповнення нормами про умови та порядок набуття сільськогосподарськими кооперативами земельних ділянок у власність, а також нормами про підстави, умови і процедуру повернення земельних паїв членам, які вибувають з кооперативу та у разі його ліквідації, а також інші випадки набуття і реалізації кооперативами права власності на земельні ділянки тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони дають можливість обґрунтувати нові концептуальні підходи до вирішення теоретичних проблем організаційно-правових форм сільськогосподарської кооперації; створюють теоретичну основу для вдосконалення кооперативного законодавства. Наукові розробки, рекомендації та висновки можуть бути використані у подальшому вдосконаленні законодавства України про сільськогосподарську кооперацію, у правозастосовчій практиці. Положення дисертації та публікації з проблеми дослідження можуть бути корисними при розробці навчальних посібників і методичних матеріалів, при проведенні лекцій з навчальних курсів аграрного та кооперативного права, науково-дослідній роботі, а також у практичній діяльності при створенні, функціонуванні та ліквідації сільськогосподарських кооперативів.
Апробація результатів дисертації. Окремі дисертаційні висновки були апробовані на всеукраїнських, регіональних наукових конференціях: на I Регіональній науковій конференції молодих науковців-юристів при Львівському національному університеті імені Івана Франка “Проблеми державотворення та законотворення в Україні” (м. Львів, 1998 р.), на IV-VIII Регіональних наукових конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1998–2002 рр.), які проводилися у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження відображені у шести публікаціях у збірниках наукових праць та наукових журналах, в тому числі 5 – у фахових виданнях;
Структура дисертації визначається значенням та змістом наукової проблеми і спрямована на досягнення поставлених завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 201 сторінку, у тому числі список використаних літературних джерел на 16 сторінках (223 найменування).
| 
