|
Актуальність теми дослідження. Криміногенна ситуація, яка сьогодні склалася у світі, перетворилася на соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розвитку рівноправних суверенних держав. У країнах, що розвиваються, спостерігається небувале зростання злочинності, зумовлене кризовими явищами економічного та політичного характеру, правовим нігілізмом, відсутністю належного державного контролю за кредитно-фінансовою, підприємницькою та банківською діяльністю. Спад виробництва і прогресуюче збільшення цін призвели до падіння життєвого рівня населення, до безробіття, що в свою чергу зумовило стрімке зростання кількості крадіжок, пограбувань, розбійних нападів, вимагань, убивств, скоєння злочинів з корисливих мотивів з використанням вогнепальної та холодної зброї. Поширилися корупція, “відмивання” незаконно отриманих коштів, злочини у сфері господарської діяльності. За браком належного фінансування правоохоронні органи країн, що розвиваються, не в змозі ефективно протистояти організованим злочинним групам, бандформуванням, кланам та синдикатам наркоділків.
Недостатньо ефективною є боротьба із злочинністю і в індустріально розвинутих країнах. Організовані злочинні угруповання і тут завдають відчутної шкоди, насамперед економічним інтересам держав, ставлять під загрозу добробут, життя і здоров я громадян. Дедалі більшого поширення набувають злочини з використанням новітніх високих технологій. Спостерігається тенденція злиття загальнокримінальної та організованої злочинності; об єктивним чинником є факт утворення міжнародних злочинних угруповань.
Досвід правозастосовних органів свідчить, що здійснювані лише на національному рівні заходи недостатньо ефективні для поліпшення ситуації. З огляду на обмеженість юрисдикційних повноважень правоохоронних та судових органів окремих держав об єктивним чинником є їхня неспроможність подолати феномен злочинності власними зусиллями. Водночас усвідомлення необхідності міжнародної співпраці відбувається занадто повільно. Процес прийняття договірно-правових норм, що регламентують надання правової допомоги у кримінальних справах, затягується на місяці, іноді роки. Причинами такої млявості, як правило, вважають відмінності правових систем та розбіжності в національному регулюванні даних питань у різних країнах.
Одним з найстаріших правових інститутів, із застосуванням яких держави здійснюють взаємну правову допомогу, є інститут видачі осіб. Але традиційні підходи застосування екстрадиційних норм на сьогоднішній день потребують перегляду. Міжнародна співпраця у боротьбі зі злочинністю, в тому числі один з її видів – екстрадиція, знаходиться у сфері регулювання декількох галузей права, серед яких можна виділити міжнародне, конституційне, кримінальне, кримінально-процесуальне тощо. Інститут видачі осіб являє собою певний симбіоз міжнародного і національного права та однакового забезпечення невідворотності покарання і дотримання прав людини, в тому числі підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.
Різні аспекти екстрадиції досліджувалися видатними вченими і практиками Росії, Радянського Союзу, ряду іноземних держав. Певну увагу даній проблемі приділено і в українській доктрині міжнародного права. Якщо раніше в дослідженнях міждержавне співробітництво розглядалося крізь призму ідеологічних інтересів та міркувань, то сьогодення вимагає об єктивного і неупередженого висвітлення цієї проблематики, в тому числі й інституту екстрадиції.
Незважаючи на нагальну необхідність вирішення теоретичних і практичних проблем, пов язаних з екстрадицією, ця тема в науці міжнародного права розроблена недостатньо. Зокрема, не приділялося належної уваги розмежуванню понять видачі і передачі осіб, остаточно не визначеним залишається ставлення до викрадення осіб. У національному законодавстві відсутня єдина правова процедура екстрадиції, правоохоронні органи відчувають крайню потребу в систематизації міжнародних і національних норм у даній сфері правового регулювання.
Врахування висновків даної дисертації в законотворчій діяльності надасть змогу наблизити законодавство України з питань видачі осіб до міжнародних стандартів, зробить його більш гнучким, придатним для універсального застосування, зрозумілим як для фахівців, так і для пересічних громадян. Остаточне визначення і розмежування ключових понять, уніфікація процесуальних вимог, а також висунення пропозицій щодо удосконалення законодавства допоможуть більш вдало сформулювати норми законодавства і уникнути прикрих помилок при їх імплементації.
Актуальність теми зумовлюється також необхідністю виконання міжнародних зобов язань України відносно забезпечення гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу .
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного та за відсутності фундаментальних комплексних досліджень цієї проблеми в Україні і було обрано тему даної дисертації.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з планами пріоритетної проблематики фундаментальних і прикладних досліджень Національного університету внутрішніх справ, а також з планами наукових досліджень кафедри конституційного та міжнародного права. Напрямки дисертаційної роботи також відповідають основним положенням Державної програми боротьби із злочинністю, затвердженої Постановою Верховної Ради України № 3325-XII від 25.06.1993 р., Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки, затвердженої Указом Президента України № 837/96 від 17.09.1996 р., та Міждержавної програми спільних заходів боротьби із злочинністю на період з 2000 до 2003 року, затвердженої Рішенням Ради голів держав СНД від 25.01.2000 р., загальним напрямам реформування правоохоронних органів України.
Об єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, які виникають у процесі видачі осіб, співвідношення між їх регулюванням міжнародним та національним правом.
Предмет дослідження – теоретичні і практичні питання міжнародно-правового та національного регулювання видачі осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права.
Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі теоретичних здобутків у галузі теорії та історії права, міжнародного, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного та інших галузей права, існуючих міжнародного-правових норм та чинного національного законодавства, узагальнень практики їх реалізації запропонувати шляхи розв язання актуальних проблем міжнародно-правового та національного регулювання видачі осіб, сформулювати теоретичні положення і практичні рекомендації, спрямовані на розвиток теорії міжнародного права, вдосконалення норм міжнародного права і національного законодавства, практики їх застосування та підвищення ефективності роботи правоохоронних органів України.
З урахуванням поставленої мети основними задачами дисертаційного дослідження було сформульовано:
визначити складові частини поняття видачі осіб, проаналізувати їх в аспекті співвідношення міжнародного та національного права;
проаналізувати існуючі тлумачення поняття видачі осіб та запропонувати обґрунтоване власне визначення даного поняття;
виходячи з аналізу міжнародних та національних правових норм, визначити правові підстави екстрадиції, дати їх загальну характеристику;
визначити суб єктний склад екстрадиційних правовідносин і дослідити можливість віднесення до нього суб єктів національного права;
дослідити джерела правового регулювання правовідносин видачі і проаналізувати зв язок між джерелами та суб єктним складом цих правовідносин;
порівняти правові інститути видачі та передачі осіб і остаточно розмежувати їх;
охарактеризувати процедуру видачі осіб, її ключові етапи та виокремити ознаки, які свідчать про примат міжнародного або національного права в процесуальному регулюванні екстрадиційних правовідносин;
охарактеризувати правові підстави невидачі осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права;
дослідити правовий інститут юрисдикції як прояв співвідношення міжнародного та національного права в питаннях видачі осіб;
визначитися із ставленням доктрини міжнародного права до викрадення осіб та дослідити правомірність застосування викрадення осіб як способу забезпечення реалізації принципу невідворотності покарання за скоєний злочин.
Методологічну основу дисертації складають використані автором загальнонаукові і спеціальні методи дослідження, а саме: діалектичний, системного аналізу, індукції, дедукції, логічний, структурно-функціональний, історико-правовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий та ін. Застосування цих методів допомогло автору розв язати поставлені завдання і підготувати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання екстрадиційних правовідносин у міжнародному та національному праві. Зокрема, за допомогою історико-правового аналізу охарактеризовано процеси становлення і розвитку договірно-правових підстав видачі осіб; метод системного аналізу застосовувався при визначенні процесуально-правових підстав невидачі; а з використанням порівняльно-правового методу в дисертаційному дослідженні проаналізовані національні норми тих країн світу, які мають віковий досвід правового регулювання відносин видачі осіб.
Теоретичну основу дослідження склали праці вітчизняних та іноземних фахівців. Серед них: А.І. Бастрикін, І.П. Бліщенко, С.В.Бородін, В.Г. Буткевич, Р.М. Валєєв, Л.Н. Галенська, В.Е. Грабар, Г.В. Ігнатенко, Р.А. Каламкарян, І.І. Карпець, І.І. Лукашук, Є.Г. Ляхов, Л.А. Моджорян, Р.А. Мюлерсон, Д.П. Нікольський, В.П. Панов, С.В. Черниченко, В.П. Шупилов, М.Д. Шаргородський, M. Akehurst, M.C. Bassiouni, W.E. Beckett, C.L. Blakesley, I. Brownlie, I.A. Cameron, P.W. Ferguson, L.C. Green, A.P. Higgins, R.Y. Jennings, K.T. Landis, A.V. Lowe, B.F. MacPherson, J.A. McCredie, M.S. McDougal, S.Y. Otera, W.M. Reisman, A.P. Rubin, T. Vogler, A.W. Wegner та інші.
У процесі дослідження було залучено тексти значної кількості міжнародно-правових угод, а також законодавства Австрії, Білорусі, Великобританії, Данії, Ірландії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Росії, США, України, Швеції та інших країн.
Інформаційну базу дослідження склали: Конституція України, Типовий договір ООН про видачу, Європейська Конвенція про видачу правопорушників, Статут Міжнародного кримінального суду, інші міжнародно-правові акти, законодавчі акти іноземних держав, нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, матеріали довідкових і періодичних видань.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням видачі осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права. Усі дисертаційні положення, які виносяться на захист, сформульовані самостійно, є результатом критичного аналізу та перегляду ряду положень теорії і практики екстрадиційних правовідносин.
Наукова новизна роботи полягає в розробці і формулюванні низки концептуально нових у теоретичному і практичному плані положень, а саме:
визначено поняття видачі осіб і проаналізовано його складові;
запропоновано класифікацію правових підстав видачі, з їх характеристикою та обґрунтуванням, в тому числі виокремлено нові правові підстави видачі;
розширено суб єктний склад екстрадиційних правовідносин і досліджено зв язок між суб єктним складом правовідносин видачі, правовими підставами видачі та відмови у видачі і джерелами правового регулювання екстрадиції;
проведено остаточне розмежування між правовими інститутами видачі осіб, передачі осіб, вислання осіб, повернення осіб; доведена протиправність викрадення осіб як способу забезпечення реалізації принципу невідворотності покарання за скоєний злочин;
проведено аналіз правових підстав невидачі з точки зору співвідношення міжнародного та національного права;
досліджено правовий інститут юрисдикції як прояв співвідношення міжнародного та національного права в питаннях видачі осіб;
дістала подальшого розвитку класифікація принципів кримінально-правової юрисдикції в міжнародному праві;
запропоновано універсальну систему розгляду і прийняття рішень у запитах про видачу, яка відповідає чинному законодавству України та її міжнародним зобов язанням.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в ході дисертаційного дослідження висновки, положення та пропозиції є певним внеском до теорії і практики міжнародного права, можуть бути використані в подальшій нормотворчій діяльності як у сфері міжнародно-правового, так і національно-правового регулювання відносин видачі.
Окремі положення та висновки дисертації мають дискусійний характер і можуть слугувати основою для подальших наукових досліджень.
Результати дисертаційної роботи використані при розробці програми та методичних рекомендацій спецкурсу “Міжнародне кримінальне право”, що викладається на факультеті кримінальної міліції Національного університету внутрішніх справ, а також спецкурсу “Правова допомога у кримінальних справах”, що викладається на спеціальному факультеті Національного університету внутрішніх справ.
Положення дисертаційного дослідження можуть бути використані студентами і викладачами юридичних вузів і факультетів у навчальному процесі з курсу “Міжнародне право”, при підготовці підручників з цього курсу, а також практичними працівниками.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації висвітлені у восьми публікаціях автора. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, обговорювались під час доповідей автора на багатьох конференціях і семінарах, зокрема: Міжнародній конференції “Правова реформа в Польщі та Україні. Процес трансформації” (Польща, м. Варшава 7 – 9 березня 1997 року); IV Міжнародній студентській науковій конференції “Актуальні проблеми гуманітарних наук та їх інформаційне забезпечення” (м. Харків, 27 квітня 1997 року); 1-й Конференції Всесвітньої асоціації міжнародного права в Росії (м. Москва, 17 – 20 вересня 1997 року); науково-практичному семінарі “Права людини і формування правової держави в Україні” (м. Харків, 24 жовтня 1998 року); Міжнародному семінарі “Застава та досудове утримування під вартою” (м. Харків, 18 грудня 1998 року); Міжнародній правничій конференції “Юридичний захист ромів – закон і практика їх захисту в міжнародних і судових установах України” (м. Ужгород, 19 – 20 лютого 1999 року); Міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні” (м. Харків, 30 вересня 1999 року); конференції “Україна і міжнародне право на межі тисячоліть (до завершення 10-ліття міжнародного права ООН 1989 – 1999)” (м. Київ, 26 – 27 листопада 1999 року); науково-практичній конференції ад юнктів і магістрантів (м. Харків, 14 квітня 2000 року); VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів” (м. Харків, 10 червня 2000 року); науково-практичній конференції “Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 року); науково-практичній конференції ад юнктів і слухачів магістратури (м. Харків, 13 квітня 2001 року).
Положення роботи неодноразово обговорювались на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Національного університету внутрішніх справ і використовуються в процесі проведення лекційних та практичних занять з курсу “Міжнародне право” та спеціального курсу “Міжнародне кримінальне право” при підготовці юристів – спеціалістів та магістрів.
Публікації. За темою дисертації опубліковано вісім статей і тез конференцій, з яких чотири у фахових виданнях, загальний обсяг публікацій становить 2,64 обліково-видавничих аркушів, всі належать особисто автору.
Структура та обсяг роботи. Структура роботи обумовлена її предметом, цілями та завданнями дослідження, а також логікою і послідовністю розкриття теми дослідження, викладення його результатів. Вона складається із вступу, двох розділів, які містять у собі десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 185 сторінок, з яких 22 сторінки займає список використаних джерел, в якому 250 найменувань.
| 
