|
Актуальність теми дослідження. Здобувши незалежність, Україна стала на шлях побудови правової демократичної держави. Кожна людина повинна реально відчувати, що держава повсякденно виступає гарантом здійснення прав та законних інтересів громадян. Інститут прав людини повинен займати центральне місце не лише в нормах цивільного права, а й інших галузей права. Конституція України встановлює обов язок держави створити умови для реалізації прав людини, в тому числі і тих, що пов язані з життям, здоров ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням. Проте забезпечити реалізацію цих прав виключно засобами держави на сьогодні не можливо. Не повною мірою забезпечує повне та своєчасного відшкодування шкоди, пов язаної із втратою здоров я чи працездатності, інститут деліктної відповідальності, положення якого можуть бути застосовані лише за певних умов (наприклад, за наявності у заподіювача шкоди коштів для її відшкодування). Охороняти та забезпечувати реалізацію прав та інтересів громадян у випадку понесення не передбачуваних втрат можна з допомогою інституту особистого страхування, який виступає як доповнення інституту соціального страхування та інституту делікту.
Інститут страхування давно відомий цивільному праву України. Особисте страхування мало і має свої правові засади в Україні, однак динамічно не розвивалось і досі перебуває у стагнаційному стані. Пов язано це, перш за все, з загальними проблемами правового регулювання даного інституту цивільного права та непопулярністю окремих видів особистого страхування у населення України у зв язку із загальним низьким рівнем доходів. Відхід від монополії держави на ринку здійснення особистого страхування та прийняття основних нормативних актів, що регулювали страхові відносин, останнім часом зумовили певне прискорення розвитку особистого страхування, в тому числі страхування життя та медичного страхування. Водночас сучасний стан розвитку законодавства в даній сфері характеризується неадекватністю правових норм реальним страховим відносинам, їх суперечливістю, створює передумови для зловживань з боку учасників страхових правовідносин. Отже, створення ефективного правового механізму регулювання правовідносин особистого страхування – гаранта його надійного функціонування, потребує певних наукових розробок і вдосконалення державної політики в сфері страхування.
В українській юридичній науці цивільно-правові аспекти особистого страхування ще не були предметом комплексного дослідження. Окремі питання з вказаної проблематики висвітлювалися у вітчизняній юридичній та економічній літературі і переважно з позицій організаційно-правових та економічних засад страхової справи. Як відомо, 29 листопада 2001 р. Верховна Рада України прийняла в третьому читанні новий Цивільний кодекс України, положення якого, у тому числі і про особисте страхування, містять чимало новел, які вимагають аналізу та глибокого осмислення. Тому дане дисертаційне дослідження є однією із перших спроб такого наукового аналізу.
Ступінь наукової розробленості теми. На сьогодні в науці цивільного права питання виникнення, зміни та припинення правовідносин особистого страхування розглядались лише в рамках дослідження загального інституту страхування, зокрема в працях Є.М.Білоусова, В.В.Богдана, В.В. Луця, Н.Б. Пацурії, В. Янишена. Спеціальне дослідження, присвячене договору особистого страхування, як підстави виникнення правовідносин особистого страхування, здійснене Н.П. Лещенко ще у 1953 році. Проте за межами даного дослідження залишились підстави виникнення правовідносин обов язкового особистого страхування. Крім того, правовідносини особистого страхування, які тоді містили багато адміністративних ознак, сьогодні змінили свою сутність. Сьогодні в чинному законодавстві України визначенню окремих понять загального інституту страхування, і зокрема особистого страхування не приділено достатньої уваги або ж вони відсутні. Вивчення та розв язання цих надзвичайно важливих проблем і обумовлюють актуальність та необхідність дисертаційної роботи. Тому в даному дисертаційному дослідженні значну увагу приділено розробці та обґрунтуванню пропозицій щодо удосконалення вітчизняного законодавства у галузі регулювання правовідносин особистого страхування.
Мета і задачі дослідження. Виходячи з аналізу чинного законодавства України та законодавства зарубіжних країн у даній сфері, поглядів вчених цивілістів, узагальнення та аналізу практики застосування норм права, які регулюють відносини особистого страхування, із досягнень економічної науки, зроблена спроба дати комплексний теоретичний аналіз цивільно-правових відносин особистого страхування та їх основних елементів, правового становища учасників таких правовідносин з подальшим внесенням конкретних пропозицій по удосконаленню норм, що регулюють ці відносини.
Для досягнення поставленої мети в дисертації поставлені та вирішені такі основні завдання: визначено поняття та характерні риси особистого страхування та здійснено його класифікацію, досліджено історичний розвиток особистого страхування, визначено поняття правовідносин з особистого страхування та їх місце у системі права та в системі цивільних правовідносин, проаналізовано дискусійні питання визначення елементів правовідносин з особистого страхування, досліджено поняття, ознаки та зміст договору особистого страхування як підстави виникнення правовідносин особистого страхування, а також розглянуто порядок його укладення, з ясовано специфічні риси обов язкового особистого страхування та визначено підстави виникнення правовідносин обов язкового особистого страхування, досліджено порядок реалізації зобов язань з особистого страхування, а також практику судів України з розв язання спорів між учасниками страхових правовідносин, обґрунтована необхідність вдосконалення законодавства, що регулює відносини особистого страхування та розроблено конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства України з досліджуваних питань.
Предметом дисертаційного дослідження є: нормативно-правові акти та практика їх застосування, узагальнена в науково-практичних, методичних та інформаційних виданнях, спеціальна юридична література, судова практика, в яких порушені питання правового регулювання особистого страхування, зарубіжне законодавство та спеціальна література, узагальнення опублікованої і неопублікованої практики діяльності страхових компаній України та Міністерства фінансів України.
Зв язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації виконана відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № ДПО 19 UDO 7725 “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”.
Об єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, що складаються в процесі виникнення, зміни та припинення цивільно-правових відносин особистого страхування, перш за все, відносини між суб єктами правовідносин особистого страхування, а також відносини між ними та іншими учасниками правовідносин особистого страхування, та відносини, що виникають в процесі захисту прав та законних інтересів учасників правовідносин особистого страхування.
Методологічна основа дослідження. Правовідносини з особистого страхування досліджуються у роботі з урахуванням їх історичного розвитку, починаючи з римського приватного права, цивільного права дореволюційної Росії, Австро-Угорщини, Польщі, цивільного права радянського періоду, а також з урахуванням розвитку таких відносин у розвинених зарубіжних країнах. Аналіз відповідного законодавства України був проведений за допомогою соціологічного методу, в частині дослідження статистики особистого страхування та спеціально-юридичних методів – порівняльно-правового, який використовувався для аналізу норм різних за часом прийняття та юридичною силою та історико-юридичного, з допомогою якого розкрито історію розвитку та розглянуто поняття особистого страхування, а також з допомогою інших засобів наукового пізнання. Висновки та положення, які містяться в роботі, ґрунтуються на дослідженні проблем з допомогою діалектичного методу пізнання з системно-структурним підходом до вивчення матеріалу та поєднання дедуктивного та індуктивного принципів послідовного з ясування окремих закономірностей та обґрунтування на цій основі відповідних висновків. Кожен з вказаних методів у конкретному випадку внаслідок інтегративного підходу до вивчення проблеми використовувався не окремо, а в поєднанні з іншими. Теоретичну базу дослідження складають роботи вчених - юристів в галузі теорії держави та права, цивільного права, адміністративного, фінансового та господарського права, які були використані як основа, на якій зроблені висновки та пропозиції, зокрема праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених як: С.С. Алексєєва, В. В.Богдана, С.М. Братуся, В.П.Грібанова, К.А. Граве, Н.С. Кузнєцової, Н.П. Лещенко, В.В. Луця, Т.С. Март янової, Д.І. Мейєра, Н.Б. Пацурії, В.І.Сєрєбровського, Р.О. Халфіної, Г.Ф.Шершеневича, М.Я.Шимінової, В.Н. Яковлєва та інших.
В ході дисертаційного дослідження опрацьовані і використані також досягнення економічної науки з досліджуваної теми.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Наукова новизна виконаної дисертаційної роботи полягає у тому, що це одне з перших в українській науці досліджень, спеціально присвячене вивченню особистого страхування, в якому на основі чинного законодавства України подано комплексний аналіз підстав виникнення, зміни та припинення цивільно-правових відносин особистого страхування, досліджена правова природа договору особистого страхування, а також специфічні риси обов язкового особистого страхування та визначено підстави виникнення правовідносин обов язкового особистого страхування. Аналіз законодавства України, а також практики його застосування та спеціальної літератури з тематики дослідження надали можливість сформулювати наступні положення, які містять наукову новизну і пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства в цій сфері:
1. В літературі страхування визначають як спосіб захисту майнових інтересів громадян, що на наш погляд є невдалим, а тому поняття страхування визначається як комплекс економіко-правових заходів, спрямованих на виплати особі страхових сум у разі настання не передбачуваних подій, що ймовірно можуть потягти для неї матеріальні втрати.
Особисте страхування є частиною загального правового інституту страхування, проте відрізняється від інших видів страхування ознаками, що характеризують його специфічність, а саме: така ознака загального інституту страхування як надзвичайний характер події, що передбачена договором або законом перетворюється в не передбачуваний характер такої події; мета загального інституту страхування – відшкодування шкоди – не є визначальною, а її місце займає мета надання додаткового забезпечення для страхувальника; специфічною рисою особистого страхування є можливість використання коштів страхового фонду для кредитування страхувальників, що уклали договір страхування життя.
2. На основі найважливіших класифікаційних ознак, зроблено висновок про необхідність доповнення існуючого переліку видів страхування комплексними видами, що можуть поєднувати в собі кілька видів страхування, в тому числі поєднувати ризикові та не ризикові види, зокрема на сьогодні актуальним може стати договір страхування по життєвої пенсії, що буде включати в себе і ризикове страхування (на випадок смерті, нещасного випадку).
3. Відповідно до чинного законодавства договір особистого страхування можуть укласти особи, що досягли 16 років (а в окремих випадках 18 років). Встановлення такого обмеження не достатньо захищає інтереси неповнолітніх. Пропонується надати можливість особам, що досягли трудового повноліття застрахуватися на випадок втрати працездатності, передбачивши у правилах здійснення особистого страхування, що приймаються страховиками, можливість укладення договору страхування з особою у віці 15 років у випадках, коли трудовим законодавством передбачена можливість укладення трудового договору з такою особою.
4. В юридичній науці вказується, що вигодонабувач не може бути самостійним суб єктом страхових правовідносин. В дисертації вказується на помилковість такої позиції, яка не враховує той факт, що вигодонабувач може не співпадати з особою страхувальника і в такому разі він буде мати власне коло прав і обов язків, а відтак бути самостійним суб єктом правовідношення. 5. В новому Цивільному кодексі України в системі цивільно-правових договорів виділено загальний договір страхування без виокремлення його видів. Такий підхід законодавця не можна визнати вдалим, оскільки при цьому не враховуються особливості окремих видів страхування, від яких залежать в тому числі і умови договору. Відтак, в новому Цивільному кодексі України необхідно виділити договір особистого страхування, як різновид загального договору страхування.
6. В юридичній літературі висловлюється думка про те, що в договорі особистого страхування офертою – пропозицією укласти договір особистого страхування є заява страхувальника. В дисертації обґрунтовується висновок про те, що офертою є оприлюднення Правил страхування, що розроблені самим страховиком, і які виступають як публічна оферта, що: містить вказівку на всі істотні умови договору; явно виражає намір страховика вважати себе зв язаним договором у випадку згоди страхувальника; адресована до кожного, хто відізветься. Заява страхувальника не містить всіх істотних умов договору, а тому її не можна вважати офертою, така заява страхувальника – є акцептом – згодою страхувальника на пропозицію страховика укласти договір.
7. Відповідно до ст. 18 Закону України “Про страхування” факт укладення договору страхування може посвідчуватись страховим полісом (свідоцтвом, сертифікатом). Однак, у законі не розкривається зміст поняття страхового полісу. В дисертації пропонується визначити страховий поліс (свідоцтво) як письмовий документ, що видається страховиком у відповідь на усну чи письмову заяву страхувальника, містить всі істотні умови договору страхування, регулює відносини між страховиком і страхувальником і з достовірністю свідчить про наявність договірних зв язків між ними. 8. В дисертації обґрунтовується висновок про те, що не всі перераховані в частині четвертій статті 16 Закону України “Про страхування” умови договору страхування можна вважати істотними, окремі є реквізитами будь-якого договору. На нашу думку, істотними умовами для договорів такого типу є предмет договору, тобто страхова послуга, що полягає в передачі ризику настання непередбачуваних подій однією стороною (страхувальником) іншій стороні (страховику), страховий ризик, тобто подія, що може статися в житті страхувальника чи застрахованого, страхова сума, страхові внески та строк дії договору особистого страхування. 9. Обов язкове особисте страхування визначається як діяльність уповноважених осіб щодо охорони майнових інтересів громадян, де страховик зобов язаний надати страхову послугу, а страхувальник передати на страхування об єкти на умовах, що визначені законом - за рахунок держави (державне обов язкове особисте страхування) або договором - за рахунок зацікавлених осіб (обов язкове особисте страхування).
10. Обґрунтовується висновок про те, що страхове правовідношення в обов язковому страхуванні породжується сукупністю юридичних фактів або фактичним складом, а саме послідовним настанням таких юридичних фактів: наявністю імперативної норми закону, що встановлює обов язок особи здійснити страхування щодо себе або третіх осіб, факту, що дозволяє відносити дану особу до категорії застрахованих осіб, факту укладення договору страхування – для обов язкового особистого страхування. Подальший рух правовідносин зумовлюється настанням наступного юридичного факту – страхового випадку, з яким пов язується виникнення конкретного правовідношення між страховиком і застрахованою особою щодо виплати страхової суми. 11. В ст. 16 Закону України “Про страхування” не передбачено встановлення факту передачі страхового полісу, який посвідчує факт укладення договору страхування, страхувальнику. Цей факт, на думку дисертанта, може підтверджуватись вчиненням страхувальником надпису про одержання страхового полісу.
12. Правила страхування містять ряд прогалин і потребують змін, зокрема в них не визначено чіткого порядку сплати страхових платежів. Відповідний пункт правил може бути викладений в такій редакції: “Страхувальник може сплачувати страхові внески самостійно або доручити їх сплату іншій особі. Сплата страхових внесків здійснюється: у готівковій формі через касу страховика, через страхового агента або шляхом переказу страхувальниками – фізичними особами; - у безготівковій формі шляхом переказу з використанням форм розрахунків передбачених законодавством України – фізичними і юридичними особами.”
13. У Законі України “Про страхування” (пункт 3 статті 26) зазначається, що страховик може відмовити у виплаті страхової суми у випадку “подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об єкт страхування або про факт настання страхового випадку”. Така конструкція норми має вади і потребує вдосконалення шляхом вказівки на характер таких відомостей та на необхідність доведення умисності дій страхувальника. 14. Обґрунтовується висновок про те, що серед обов язків доцільно страхувальника передбачати не обов язок ознайомити страхувальника з умовами страхування, а обов язок страхувальника вручити страхувальнику примірник правил страхування як невід ємну частину договору. 15. У Законі України “Про страхування” та правилах страхування передбачається обов язок страховика “забезпечувати конфіденційність у відношеннях зі страхувальником”. В дисертації звертається увага, що при цьому невідомим залишається чи зберігається конфіденційність у відносинах з іншими особами, що не є страхувальниками чи навіть учасниками страхування і якого роду інформація є конфіденційною, і відповідно підлягає охороні. Тому пропонується поширювати умову про дотримання конфіденційності на відомості фінансового характеру, що стали відомі страховику при здійсненні страхування.
16. В законодавстві вказується на те, що повідомлення про настання страхового випадку може бути зроблене лише у письмовій формі. Дисертантом відзначається неприпустимість такого обмеження прав страхувальника та пропонує надати можливість здійснити таке повідомлення “будь-яким засобом, що дозволяє об єктивно зафіксувати факт повідомлення” (наприклад, з допомогою факсу, телефаксу тощо).
17. На підставі теоретичних висновків пропонується внести наступні зміни до законодавства:
- доповнити ст. 16 Закону України “Про страхування” ч. 2 наступного змісту: “Факт укладення договору посвідчується: - договором, що складається у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу і знаходяться по одному у кожної зі сторін у відносинах зі страхувальниками – юридичними особами; - договором або страховим полісом у відносинах зі страхувальником – фізичною особою”. до реквізитів страхового полісу, перерахованих у ст. 16 Закону України “Про страхування” слід додати наступне: “ – підпис страхувальника, що підтверджує факт вручення йому страхового полісу;”
- пункт 3 частини першої статті 26 Закону України “Про страхування” викласти у такій редакції: “підставою для відмови страховика у виплаті страхової суми є “повідомлення страхувальником умисно неправдивих відомостей, які були йому відомі на момент укладення договору страхування і могли вплинути на оцінку страховиком страхового ризику, що підтверджується наданими страховиком доказами”;
- п.6. ч. 1 ст. 20 Закону України “Про страхування” викласти наступним чином: “Страховик зобов язаний не розголошувати отримані ним при здійсненні страхування відомості про учасників страхування, що можуть порушити їх майнові та особисті немайнові права та інтереси, а також про умови договору страхування, які стосуються розміру страхових сум”;
- ч.4 ст. 16 Закону України «Про страхування» викласти в такій редакції: “Договір страхування повинен містити: предмет договору, страховий ризик, страхову суму, строк дії договору страхування.”;
- ст. 22 Закону України “Про страхування” доповнити, вказавши, що підставою для зміни особи страхувальника є припинення юридичної особи – страхувальника шляхом реорганізації з відповідною передачею прав і обов язків за договором страхування іншій юридичній особі;
- в новому Цивільному кодексі України ст. 1039 доповнити відповідною частиною наступного змісту: “договір страхування особи – це угода за якою одна сторона (страхувальник) передає за плату і на певний строк іншій особі (страховику) ризик матеріальних втрат, пов язаних з обставинами, що можуть статися в житті страхувальника або іншої особи (застрахованого), і які пов язані з їх життям, здоров ям та працездатністю, а страховик зобов язується сплатити страхувальнику страхову суму в разі настання передбачених договором обставин”.
Практична значимість результатів дослідження. Практична значимість даного дослідження полягає в тому, що зроблені у ньому висновки можуть бути використані в роботі по вдосконаленню цивільного, фінансового законодавства, матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі подальшого дослідження проблем у галузі особистого страхування. Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні результати дослідження використовуються в лекціях і практичних заняттях з курсу цивільного право та при читанні спецкурсу “Страхове право”, що проводяться автором у навчальному процесі Національного університету “Острозька академія”. Вони знайшли своє відображення у статтях, опублікованих у періодичних виданнях, з них 3 у фахових виданнях. Окремі питання дисертації доповідались на щорічних підсумкових наукових конференціях викладачів, аспірантів та студентів юридичного факультету Національного університету «Острозька академія» у 1999, 2000, 2001, 2002 роках; неодноразово на засіданні кафедри спеціальних юридичних дисциплін юридичного факультету Національного університету «Острозька академія»; на науково-практичному семінарі «Права та основні свободи людини: конституційний і міжнародний аспекти» 30 березня 2000 року, на шостій і сьомій щорічній науковій конференції «Дні науки в НаУКМА» 24-28 січня 2000 року та 22-26 січня 2001 року (м. Київ); на всеукраїнських науково-практичних конференціях “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” 7-8 квітня 2001 та 20 квітня 2002 року (м. Острог); на конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» 28 лютого 2001 року (м. Тернопіль).
Структура дисертації визначається метою дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють сім параграфів, висновків, переліку нормативних актів та використаної літератури. Обсяг дисертації становить 226 сторінок, список використаних джерел складається з 396 найменувань.
|
