|
Актуальність теми. Необхідною умовою побудови правової держави в Україні є створення нового цивільно-процесуального законодавства. Із положень Концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року № 2296-XII, випливає, що судово-правова реформа в Україні замислювалась насамперед як комплекс взаємопов язаних заходів, спрямованих на упорядкування судової системи, а також усіх галузей права відповідно до соціально-економічних та політичних змін, які відбулися у суспільстві. Головною її метою були: перебудова судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Всебічний аналіз стану справ дає підстави для висновку, що нині чимало зроблено у даній сфері, зокрема введено низку законів, прийняття яких було передбачено Концепцією. Серед найважливіших нормативно-правових актів у галузі цивільного судочинства, прийнятих на виконання Концепції судово-правової реформи в Україні, є Закон України “Про судову експертизу”, адже функціональною складовою цивільного процесу є використання судом спеціальних знань, втілених в експертний висновок.
Закономірно, що активізація діяльності та зростання інтересів фізичних і юридичних осіб у різних сферах цивільних правовідносин тягне за собою й збільшення цивільних спорів, вирішення яких вимагає спеціальних досліджень із використанням відповідних знань. Усе ширшого застосування в судовому процесі набуває експертиза як одна з найважливіших форм використання спеціальних знань, оскільки залучення експертів, а отже, фахівців у певній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, дає можливість для всебічного і повного з ясування обставин справи і вирішення питання по суті. Все це відповідає принципам цивільного процесуального права – змагальності і диспозитивності, свідчить про зростаючу роль науки в забезпеченні цивільного судочинства.
У процесуальній науці дослідженню проблем доказування, в тому числі й судової експертизи, приділялося багато уваги. Дані питання розглядалися у працях вітчизняних і зарубіжних вчених, таких як: С.М. Абрамов, М.К. Александров, В.Д. Арсеньєв, Р.С. Бєлкін, В.Є. Бергер, П.Д. Біленчук, С.В. Бородін, Л.П. Булига, О.М. Васильєв, А.І. Вінберг, І.В. Виноградов, В.М. Галкін, В.Г. Гончаренко, М.М. Гродзинський, А.В. Дулов, Ю.М. Жуков, О.В. Іванов, О.Ф. Клейнман, В.В. Комаров, С.В. Курильов, Т.О. Лілуашвілі, В.К. Лисиченко, В.В. Луць, Д.Я. Мирський, Г.М. Надгорний, О.В. Немировська, Ю.К. Орлов, А.Я. Паліашвілі, І.Л. Петрухін, Р.Д. Рахунов, Т.В. Сахнова, М.Я. Сегай, М.О. Селіванов, С.В. Слінько, З.М. Соколовський, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, М.В. Терзієв, В.І. Тертишніков, М.К. Треушніков, М.О. Чельцов, В.І. Шиканов, О.Р. Шляхов, Б.А. Штерн, М.Й. Штефан, О.О. Ейсман, К.С. Юдельсон та ін.
Проте, оцінюючи певні зрушення, ми мусимо констатувати, що комплексні наукові дослідження з правового забезпечення судової експертизи за часів незалежності України відсутні, а проблеми правового регулювання експертизи врегульовані недостатньо. Особливої актуальності вони набувають сьогодні, коли йде робота над розробкою нового Цивільного процесуального кодексу України.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України відповідно до Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України у межах теми “Проблеми теорії юридичного процесу” Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 рр., затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України”.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є системний аналіз інституту судової експертизи в цивільному процесі України; визначення стану наукових розробок правових проблем, пов язаних з призначенням та проведенням судової експертизи; з ясування місця судової експертизи в системі доказів і доказування; розробка теоретичних положень, спрямованих на розвиток науки цивільного процесу та вдосконалення цивільно-процесуального законодавства і правозастосовчої практики.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:
– визначити поняття, предмет та об єкт експертизи в цивільному процесі, дати їх загальну характеристику;
– встановити та проаналізувати юридично значущі ознаки експертизи в цивільному процесі, які відрізняють її від інших видів експертиз;
– провести дослідження основних проблем застосування правових норм, що регулюють судову експертизу у цивільному процесі;
– обґрунтувати підстави та порядок призначення судової експертизи;
– дослідити статус судового експерта, його права, обов язки та відповідальність;
– визначити основні вимоги до висновку судового експерта;
– виробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства України у сфері призначення та проведення експертизи в цивільному процесі.
Об єктом дослідження виступають суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного процесуального права, що пов язані з судовою експертизою.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють порядок призначення і проведення судової експертизи, а також літературні джерела та надбання юридичної науки.
Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. За допомогою формально-логічного і догматичного методів було проведено аналіз норм чинного та перспективного законодавства України, які регулюють судову експертизу, вироблені пропозиції щодо їх удосконалення. Порівняльно-правовий метод дозволив встановити певні подібності та відмінності правового регулювання експертизи в цивільному процесі в законодавстві України і деяких зарубіжних країн. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, для аналізу законодавчого визначення поняття судової експертизи, видів судової експертизи, висновку судового експерта.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні дослідженням теоретичних і практичних проблем інституту судової експертизи в цивільному процесі. Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в положеннях, найважливішими з яких є такі:
1. Виходячи із загальноприйнятого в юридичній літературі визначення предмета як такого, на який спрямовані дії, і об єкта як матеріальних речей, пропонується виключити із поняття судової експертизи, яке міститься в ст. 1 Закону України “Про судову експертизу”, вказівку на те, що об єктом експертизи можуть бути “явища і процеси”. В зв язку з цим, слід визначити поняття судової експертизи так: “Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об єктів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду”.
2. Обґрунтовується необхідність зобов язати суд призначати експертизу при заявленні про це клопотання обома сторонами лише за умови відсутності обставин, які виключають проведення такої експертизи, наприклад, вимоги проведення експертизи з правових питань.
3. Вноситься пропозиція врегулювати у новому ЦПК України процедуру призначення особи експертом: виклик цієї особи до суду; попередження її про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на неї обов язків; роз яснення такій особі прав; заслуховування її думки щодо наявності підстав для відводу, а також правильності та повноти формулювання питань, які виносяться на експертизу, правильності відібрання зразків для порівняльного аналізу, достатності об єктів і матеріалів, що направляються для дослідження.
4. Пропонується визначити порядок призначення експертів у випадку, коли проведення судової експертизи доручено експертній установі, згідно з яким: зобов язати керівника експертної установи повідомити суд про персональний склад експертів, яким передбачається доручити проведення експертизи, до початку дослідження; зазначити термін такого повідомлення; розглянути у судовому засіданні інформацію керівника експертної установи щодо осіб, яких він пропонує призначити експертами, та винести ухвалу про затвердження цих осіб як експертів у випадку, коли немає підстав для їх відводу. З огляду на такий порядок суд, доручаючи проведення дослідження експертній установі без визначення експертів, в ухвалі про призначення експертизи повинен вказати дату судового засідання, на якому буде розглядатись питання про затвердження осіб, запропонованих керівником експертної установи, як експертів.
5. Обґрунтовується висновок про те, що грошові кошти, необхідні для проведення експертизи, включаючи витрати, пов язані з використанням спеціальних матеріалів та зносом обладнання, повинні виплачуватись експерту (перераховуватись експертній установі) до початку проведення досліджень. В зв язку з цим, слід надати право експерту не проводити експертизу, якщо не будуть перераховані відповідні кошти.
6. Пропонується закріпити в новому ЦПК України обов язок суду в ухвалі про призначення комплексної або комісійної експертизи особам, які не є працівниками експертних установ, визначати з їх числа керівника експертної групи, на якого буде покладатися обов язок з організації проведення експертизи та якому будуть передаватися об єкти і матеріали для дослідження.
7. Вноситься пропозиція встановити у новому ЦПК України право осіб, які беруть участь у справі, оскаржувати ухвалу про призначення експертизи з обов язковим зупиненням проведення дослідження до розгляду скарги апеляційним судом.
8. Пропонується закріпити в новому ЦПК України обов язок суду повертати на дооформлення висновок експерта у випадку, якщо він не відповідає вимогам, встановленим процесуальним законом.
9. Обґрунтовується необхідність надати особам, які беруть участь у справі, право знайомитися з графіками, діаграмами, таблицями, матеріалами експериментів, іншими документами, пов язаними з проведенням дослідження.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання в роботі по вдосконаленню цивільно-процесуального законодавства, в процесі подальшого дослідження проблем інституту судової експертизи. Положення дисертації також можуть бути використані з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців при викладенні курсу “Цивільний процес”, при розробці відповідних підручників і навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України, а також оприлюднені на п яти конференціях: Науково-практичній конференції “Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю” (30 березня 2000 р., м. Київ), Науково-практичній конференції “Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (8 грудня 2000 р., м. Запоріжжя), Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (22 – 23 березня 2001 р., м. Київ), Міжвузівській курсантській (студентській) науковій конференції “Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства” (5 квітня 2002 р., м. Донецьк), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (29 – 30 квітня 2002 р., м. Хмельницький).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези чотирьох доповідей на конференціях.
| 
