|
Нові реалії, у яких перебуває Україна після прийняття Конституції, проведення малої судової реформи вимагають створення в державі ефективного кримінального судочинства, яке покликане сприяти посиленню боротьби зі злочинністю, забезпеченню невідворотності кримінальної відповідальності, з одного боку, і максимальному гарантуванню прав і свобод особи, – з іншого.
Важлива роль у розкритті злочинів і виявленні осіб, які їх вчинили, належить органам дізнання та досудового слідства. Вимога подальшого поліпшення роботи зазначених державних органів викликає необхідність удосконалення правової основи їх діяльності, тому що від цього багато в чому залежить успішне виконання завдань кримінального судочинства.
Проблеми правового регулювання й ефективності провадження дізнання досліджувалися багатьма як вітчизняними процесуалістами (М.І. Бажановим, О.В. Бауліним, В.В. Вапнярчуком, І. Д. Гончаровим, О.В. Горбачовим, Ю.М.Грошевим, Л.М. Давиденком, А.Я. Дубинським, Г.А. Душейком, В.С.Зеленецьким, Т.В. Катковою, Г.К. Кожевниковим, В.О. Коноваловою, Д.Б. Лабоженком, Г.А. Матусовським, М.М. Михеєнком, Д.П. Письменним, В.П. Півненком, М.А. Погорецьким, А.Д. Постовим, В.М. Сущенком, З.Д. Смітієнко, С.В. Сліньком, В.М. Хотенцьом, В.Я. Чорним, В.Ю. Шепітьком, В.П. Шибіком, Ю.П. Яновичем і ін.), так і вченими країн співдружності незалежних держав (Б.В. Асриєвим, О.І. Бастрикіним, Ю.М. Бєлозеровим, В.О.Вороніним, В.А. Громовим, І.М. Гуткіним, С.П. Єфімичевим, Л.А.Захожим, В.О. Івановим, А.П. Кругліковим, Ю.Д. Лівшицом, Ю.Ф.Лубшевим, М.М. Мінгаліним, Л.В. Павлухіним, В.М. Савицьким, В.С. Чистяковою, О.О. Чувильовим, В.М. Шпільовим та ін.).
Однак, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, питання про співвідношення дізнання та досудового слідства, дізнання й оперативно-розшукової діяльності, процесуальне положення органу дізнання й особи, яка провадить дізнання, дотепер залишаються дискусійними. Актуальність теми. Основний обсяг роботи з вирішення заяв та повідомлень про вчинені злочини та злочини, що готуються, провадження дізнання і протокольної форми досудової підготовки матеріалів виконується органами дізнання системи МВС України (міліцією, органами Державного пожежного нагляду, командирами військових частин, з єднань внутрішніх військ), діяльність яких регламентована різними відомчими нормативними актами, часом роз єднаними, суперечливими й такими, що не узгоджуються з чинним кримінально-процесуальним законодавством. Законодавець в Основному законі (ст. 121) чітко відмежував поняття «дізнання» від понять «оперативно-розшукова діяльність» та «досудове слідство». Це викликає необхідність переосмислення багатьох положень кримінально-процесуальної теорії про сутність та функціональне призначення інституту дізнання, його місце в системі кримінального процесу України, процесуальний статус органів дізнання й особи, яка провадить дізнання, їх процесуальні правовідносини з іншими державними органами та посадовими особами у сфері кримінального судочинства. У діяльності органів внутрішніх справ склалася важко пояснювана з точки зору кримінально-процесуального законодавства практика, коли дізнавачі за наказом начальника органу дізнання фактично виконують обов язки слідчого та направляють кримінальні справи з обвинувальним висновком до суду, хоча результати такого розслідування в статистичній звітності виглядають як робота слідчих. Таким чином, в органах внутрішніх справ всупереч вимогам Конституції не існує чіткого розмежування дізнання і досудового слідства, а це, у свою чергу, свідчить про наявність двох слідчих апаратів в одній системі.
Вищевказане підтверджує необхідність комплексного наукового дослідження проблем правового регулювання провадження дізнання, перегляду багатьох положень кримінально-процесуального законодавства з питань дізнання. Зазначені обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена відповідно до Положення про організацію науково-дослідних праць у МВС України і є результатом виконання розробленого кафедрою кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ МВС України плану проведення актуальних наукових досліджень, присвячених діяльності органів внутрішніх справ, зокрема, підвищенню ефективності та якості розслідування кримінальних справ.
Мета і завдання дослідження. Основною метою цієї роботи є теоретичне осмислення місця та ролі дізнання в системі кримінального процесу України, аналіз повноважень органу дізнання й особи, яка провадить дізнання, змісту їх кримінально-процесуальної діяльності з урахуванням норм Конституції, чинного законодавства, сучасних досягнень кримінально-процесуальної науки, результатів узагальнення практики діяльності органів внутрішніх справ. Ця мета обумовила необхідність вирішення таких завдань:
- визначити поняття та правову сутність дізнання, його місце в системі кримінального процесу України, правовий статус органу дізнання й особи, яка провадить дізнання;
- розкрити функціональне призначення органів дізнання та виявити особливості їх процесуальних правовідносин зі слідчим, прокурором та судом;
- проаналізувати практику вирішення органами дізнання заяв і повідомлень про злочини, провадження і закінчення дізнання, протокольної форми досудової підготовки матеріалів;
- обґрунтувати пропозиції, спрямовані на зміну й доповнення чинного законодавства з метою удосконалення норм, які регулюють питання правового статусу органів дізнання, начальника органу дізнання та дізнавача, провадження дізнання, кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання.
Об єктом дослідження є сукупність правових норм, які регулюють процесуальний статус органів дізнання та дізнавачів, а також порядок провадження дізнання в кримінальному процесі України.
Предметом дослідження є процесуальна діяльність органів дізнання системи МВС України з провадження дізнання в кримінальних справах та протокольної форми досудової підготовки матеріалів.
Методами дослідження є: історичний (становлення і розвиток інституту дізнання і Україні), системний (місце дізнання в системі кримінального процесу) структурний (функціональне призначення органів дізнання, їх процесуальний статус, види кримінально-процесуальної діяльності); порівняльно-правовий (загальна характеристика провадження дізнання в країнах ближнього та дальнього зарубіжжя); юридичного аналізу (усвідомлення змісту процесуальних норм, що регулюють діяльність органів дізнання); формально-логічний (теоретичні проблеми співвідношення дізнання з ОРД та досудовим слідством); статистичний (статистичні показники діяльності органів дізнання); соціологічний (опитування за розробленою анкетою співробітників органів дізнання, слідчих, органів прокуратури) та інші.
Теоретичною основою дослідження стали роботи із загальної теорії права, конституційного, міжнародного, кримінального, кримінально-процесуального права, а також лінгвістики, історії держави та права, криміналістики тощо.
Інформаційну базу дисертації складають Конституція України, чинний КПК України і проект КПК України, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України (станом на 1 листопада 2001 року), Модельний Кримінально-процесуальний кодекс для країн СНД; проект концепції судово-правової реформи в Україні; кримінально-процесуальне законодавство країн СНД; керівні роз яснення Пленуму Верховного Суду України, накази й інструкції Генерального прокурора України та Міністра внутрішніх справ, інших відомств. Емпіричну базу дослідження склали результати вивчення автором 126 матеріалів, у яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, 228 кримінальних справ, у яких провадилося дізнання, в тому числі й закритих, 72 кримінальних справ, у яких провадилася протокольна форма досудової підготовки матеріалів працівниками органів внутрішніх справ, а також результати анкетування 78 слідчих, 96 працівників органів дізнання, 21 працівника прокуратури. З метою співставлення отриманих даних використовувалися узагальнення практики і статистичні дані про роботу органів дізнання внутрішніх справ України й Автономної Республіки Крим.
Такий підхід дав можливість авторові з урахуванням потреб практики обґрунтувати свої висновки та пропозиції щодо вдосконалення норм кримінально-процесуального законодавства, що регулюють правовий статус органа дізнання та осіб, які його провадять, певні аспекти кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання.
Наукова новизна положень і висновків дисертації полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних та практичних проблем провадження дізнання органами внутрішніх справ з урахуванням Конституції України, останніх змін у кримінально-процесуальному законодавстві, основних напрямків реформи органів внутрішніх справ в Україні.
Новизна конкретизується наступними положеннями і висновками:
- удосконалено поняття дізнання, під яким розуміється форма досудового розслідування, сутністю якого є кримінально-процесуальна діяльність уповноважених суб єктів у порушеній кримінальній справі, що спрямована на виявлення, одержання і фіксацію доказів шляхом проведення слідчих дій у справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими (невеликої та середньої тяжкості), і невідкладних слідчих дій – у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, з метою виявлення ознак злочину й особи, яка його вчинила, з наступною передачею матеріалів справи слідчому або її закриттям. Визначено співвідношення дізнання з досудовим слідством й оперативно-розшуковою діяльністю;
- дістало подальшого розвитку положення про те, що застосування оперативно-розшукових заходів із метою виявлення ознак злочину і встановлення особи, яка його вчинила, є повноваженням не всіх органів дізнання, а тільки оперативних підрозділів відповідних органів, виходячи з чого обґрунтовується доцільність внесення змін у ч. 1 ст. 103 КПК;
- уперше, відповідно до норм Конституції України, чинного кримінально-процесуального законодавства зроблено висновок, що органи дізнання є носіями двох кримінально-процесуальних функцій: основної – розслідування кримінальних справ у формі дізнання, і допоміжної – сприяння іншим суб єктам, які ведуть процес;
- запропонована нормативна модель інституту дізнання як початкової форми досудового розслідування, а також процесуального статусу органів дізнання, начальника органу дізнання та дізнавача (ст. 1011 КПК (ст. 32 проекту КПК); ст. 1012 КПК (ст. 33 проекту КПК); ст. 103 КПК (ст. 205 проекту КПК); ст. 104 КПК (ст. 206 проекту КПК); ст. 108 КПК (ст. 207 проекту КПК); ст. 109 КПК (ст. 208 проекту КПК));
- уперше в науці кримінального процесу на підставі частини 2 ст. 86 Кримінального кодексу України розроблено процедуру повного та часткового звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок акту амністії, обґрунтовується необхідність доповнити КПК статтею 112, а частину 1 ст. 71 КПК пунктом 6;
- аргументується доцільність введення нової підстави для виділення кримінальної справи в окреме провадження при частковому звільненні обвинуваченого від кримінальної відповідальності внаслідок акту амністії;
- робиться висновок, що слідчо-оперативні групи, яким доручено розслідування багатоепізодних і складних справ, є комплексною, тобто процесуально-організаційною формою взаємодії. Підстави та порядок їх створення повинні бути передбачені кримінально-процесуальним законом, а організація взаємодії слідчого й органу дізнання має ґрунтуватися на спільному погодженому плані;
- обґрунтовується пропозиція щодо можливості продовження зазначених у законі строків перевірки заяв та повідомлень про злочини відповідним прокурором до одного місяця, коли в межах, установлених законом, неможливо вирішити питання про наявність підстав до порушення кримінальної справи;
- розроблений механізм реалізації права слідчого в будь-який момент вступити до справи, розслідування в якій розпочато органом дізнання;
- робиться висновок, що моментом установлення особи, яка вчинила злочин, стосовно до дізнання, є поява процесуальної фігури підозрюваного, що потребує внесення змін до ст. 431 чинного КПК;
- пропонується внести зміни і доповнення в статті чинного КПК, що регламентують порядок провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, зокрема, перейменувати зазначене провадження в «прискорене», а правопорушника наділити процесуальним статусом підозрюваного;
- на підставі отриманих у ході дослідження результатів розроблені пропозиції щодо внесення ряду змін і доповнень у норми КПК, що визначають окремі аспекти кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання: п. 8 ст. 101 КПК; ч. 2 ст. 110 КПК; ч. 3 ст. 114 КПК; ч. 3 ст. 118 КПК.
Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає у сформульованих автором пропозиціях з удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства, що регламентує питання провадження дізнання органами внутрішніх справ, правовий статус органів дізнання, начальника органу дізнання та дізнавача, прийняття ними процесуальних рішень. Висновки та рекомендації, що викладені в дисертації, можуть бути використані в діяльності дізнавачів, начальників органів дізнання, слідчих та прокурорів, які здійснюють нагляд за дізнанням; у системі підвищення кваліфікації працівників органів дізнання і слідчих; при розробці нового кримінально-процесуального законодавства України та відомчих нормативних актів; у навчальному процесі юридичних вузів при вивченні курсів «Кримінальний процес» та «Дізнання в органах внутрішніх справ».
Апробація результатів дослідження: основні положення дисертації доповідалися на міжвузівській науково-практичній конференції “Психологічні аспекти діяльності та навчання співробітників органів внутрішніх справ» (Сімферополь, 25 травня 1998 р.), на І, ІІ, ІІІ звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету Національного університету внутрішніх справ (Сімферополь, відповідно: 14 травня 1999 р., 19 травня 2000 р., 19 травня 2001 р.), на Міжнародній науковій конференції “Митна справа в Україні: сучасні проблеми та шляхи вдосконалення” (Дніпропетровськ, 21-22 жовтня 1999 р.). Теоретичні аспекти дисертаційного дослідження та результати узагальнення практики використовувалися автором при читанні лекцій і проведенні практичних і семінарських занять із кримінального процесу та спецкурсу «Дізнання в органах внутрішніх справ» на Кримському факультеті Національного університету внутрішніх справ МВС України.
Публікації. За темою дисертації опубліковано навчально-практичний посібник, сім статей, із них три у фахових виданнях.
Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які включають дев ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 181 сторінка.
| 
