|
Актуальність теми. У світлі демократизації суспільних відносин в Україні відбувається оновлення адміністративного права України, метою якого є гарантування прав людини і встановлення цивілізованого паритету між інтересами особи та держави. Концепція реформи адміністративного права 1998 року визначила основні засади його розвитку і реформування, згідно з якими створено Державну виконавчу службу. Віднесення цієї служби до органів виконавчої влади потягло за собою зміну місця інституту виконавчого провадження в системі права України.
Виконавче провадження до останнього часу вважалося слабкою ланкою механізму захисту прав громадян та юридичних осіб та потребувало значної перебудови. Неналежне та несвоєчасне виконання рішень суду та інших органів було однією з причин падіння авторитету судової влади. Особливої актуальності ця проблема набула відносно рішень, згідно з якими боржник зобов язаний повернути борг. Склалася парадоксальна ситуація, за якої бути боржником стало вигідніше, ніж кредитором, оскільки йому було фактично неможливо забезпечити примусове відновлення прав. Така ситуація спричинена тим, що законодавство про виконавче провадження приймалося ще в радянські часи і в рамках іншої економічної моделі держави.
Однією з причин такого стану виконавчого провадження можна визнати також недостатню увагу вчених та практиків до проблем виконання судових рішень у період бурхливого розвитку економічних відносин, а це становище було зумовлене невизначеністю місця виконавчого провадження в системі правових наук, використанням у виконавчому провадженні методів цивільного процесу, домінуванні принципу захисту прав боржника над правами та інтересами кредитора тощо.
Загалом пік наукових досліджень інституту виконавчого провадження припав на радянський період, коли предметом дослідження було судове виконання рішення в цивільному процесі. Сьогодні ж вчені в основному обмежуються дослідженням окремих аспектів виконавчого провадження і не звертаються до комплексного дослідження адміністративно-правового регулювання виконавчого провадження, а також до визначення його місця в системі права України, основних понять та категорій.
Тому, прийняття нового законодавства про виконавче провадження не тільки не вирішило, а, навпаки, поставило блок нових питань, пов язаних з подальшим удосконаленням норм законодавства про виконавче провадження. Існування спірних ситуацій, що виникають при застосуванні законодавства про виконавче провадження, призводить до незахищеності прав власника та інших заінтересованих осіб та дорого коштує як окремим учасникам цивільного обігу, так і державі загалом.
Починаючи з 50-х років ХХ століття виконавче провадження досліджувалось на рівні коментарів та практичних посібників М.А. Гур-вичем, Н.Д. Зейдером, Н.А. Чечиною, Д.М. Чечотом. З 60-х років проблеми виконавчого провадження аналізували в монографіях вчені-процесуалісти М.Г. Авдюков, Р.Х. Валєєва, Ю.Г. Гринько, В.П. Пастухов, А.М. Ширшиков, а у 70-80-х роках – П.П. Заворотько, А.К. Сергун, М.Й. Штефан, М.К. Юков.
За останні 17 років в Україні з примусового виконання рішень судів та інших органів було проведено лише одне дисертаційне дослідження, ще до прийняття Конституції України, в 1995 році В.В. Афанасьєвим на тему “Організаційно-правові основи виконавчого провадження”. Тому сучасний аналіз виконавчого провадження є надзвичайно важливим і актуальним, оскільки відбувається після запровадження нового законодавства, узагальнює практику діяльності державних виконавців у новому правовому просторі. Можна констатувати також відсутність наукових та, зокрема, дисертаційних досліджень обраної теми з одночасним комплексним аналізом як структури Державної виконавчої служби, так і процедури її діяльності.
Значний вплив на розвиток виконавчого провадження мали роботи В.Б. Авер янова, О.Ф.Андрійко, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. До-діна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Н.Р. Нижник, О.В. Петришина, А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, Ю.С. Шемшученка і це положення зумовлює необхідність на новому рівні вирішувати проблеми виконавчого провадження.
При підготовці дисертаційного дослідження використовувалися праці дослідників адміністративного права і цивільного процесу, зокрема О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, М.А. Гурвича, П.П. Заворотька, Л.В. Коваля, О.Д. Крупчана, І.Б. Морозової, Н.Г. Саліщевої, В.І. Тертишнікова, М.М. Тищенка, М.К. Треушнікова, С.Я. Фурси, В.М. Шерстюка, М.Й. Штефана, В.В. Яркова.
Все це свідчить про актуальність теми дисертаційної роботи, спрямованої на дослідження особливостей адміністративно-правового регулювання такого інституту адміністративного процесу, як виконавче провадження, необхідність розроблення нових концептуальних підходів до визначення принципів виконавчого провадження, узгодження окремих норм законодавства в єдину систему, яка дозволить чітко діяти державним виконавцям, а уповноваженим органам і особам контролювати їх діяльність.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною планової теми відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави та права ім. В.М. Корецького НАН України на тему “Проблеми вдосконалення державного управління на етапі адміністративної реформи в Україні” (№ державної реєстрації РК 0101U001011).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення основних теоретичних засад, принципів та методів правового регулювання виконавчого провадження як специфічного інституту адміністративного процесу.
Виходячи з поставленої мети в дисертації основну увагу зосереджено на вирішенні наступних завдань:
- визначити місце виконавчого провадження в системі права України;
- розробити основні принципи виконавчого провадження;
- обгрунтувати теоретичну та практичну моделі процедури діяльності Державної виконавчої служби (далі – ДВС) в контексті вдосконалення її структури та задоволення потреб суспільства;
- узагальнити практику діяльності Державної виконавчої служби і на основі цього виявити її позитивні та негативні риси в контексті захисту прав усіх суб єктів правовідносин;
- на підставі проведеного аналізу виробити наукові положення та пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює процес виконання рішень;
- на межі різних галузей права (цивільний процес, кримінальний процес, господарський і адміністративний процеси) виявити прогалини в правовому регулюванні правовідносин, що пов язані з виконавчим провадженням і запропонувати зміни та доповнення до чинного законодавства, спрямовані на підвищення гарантій забезпечення прав суб єктів виконавчого провадження та інших заінтересованих осіб;
- виявити причини, що призводять до порушення прав громадян та юридичних осіб Державною виконавчою службою і необхідності їх звернення за оскарженням рішень, дій або бездіяльності державних виконавців;
- провести аналіз вітчизняної практики примусового виконання рішень, виявити основні проблеми і труднощі при застосуванні чинних правових норм та реалізації виконавчих документів;
- внести конкретні пропозиції по вдосконаленню законодавства про виконавче провадження;
- сформулювати рекомендації щодо порядку примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів.
Об єктом дослідження є адміністративно-процесуальні відносини, що виникають між органами і посадовими особами Державної виконавчої служби та іншими суб єктами виконавчого провадження з приводу примусової реалізації виконавчих документів, а також організація структури органів, які вчиняють виконавче провадження у відповідності до передбаченої законом процедури.
Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання виконавчого провадження в Україні, в межах якого автором досліджується система нормативно-правових актів, що регулюють або будуть регулювати інститут виконавчого провадження, а також наукові концепції теоретиків права.
Емпіричною базою дослідження є результати вивчення практики примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів Ковпаківського, Зарічного, Сумського районних відділів Державної виконавчої служби управління юстиції в м. Суми, відділів Державної виконавчої служби в Хмельницькій області, судової практики Сумського обласного суду з цивільних справ.
Методологічною основою дослідження є сукупність дослідницьких методів та прийомів наукового пізнання. У процесі дисертаційного дослідження використовувався діалектичний підхід до розгляду досліджуваних проблем та визначення основних напрямів вдосконалення інституту виконавчого провадження; загальнонаукові методи: історичний, формально-юридичний, логічний, системний, аналітичний, порівняльно-правовий методів дослідження. Історичний метод використовувався при дослідженні питання виникнення та розвитку виконавчого провадження; формально-юридичний – при аналізі норм чинного законодавства; логічний – при тлумаченні норм права; системний – при дослідженні класифікації суб єктів виконавчого провадження, стадій виконавчого провадження, принципів виконавчого провадження; аналітичний – при узагальненні матеріалів практики виконання рішень судів та інших органів; порівняльно-правовий – при порівняльному аналізі сучасної практики здійснення виконавчого провадження в Україні із практикою діяльності судових виконавців в радянський період.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим дослідженням на дисертаційному рівні проблем виконавчого провадження після прийняття Конституції України та законів України “Про виконавче провадження”, “Про Державну виконавчу службу”, в якій проведено комплексний аналіз виконавчого провадження з урахуванням новітніх концепцій вчених-адміністративістів та зроблено обгрунтування місця виконавчого провадження в системі права України, визначено, що виконавче провадження забезпечує правозахисну функцію держави, вироблено принципи виконавчого провадження.
У процесі дослідження розкрито і висвітлено неузгодженість законодавчої регламентації складних правовідносин у виконавчому провадженні, труднощі, що виникають у практиці застосування законодавства про виконавче провадження та зроблено спробу визначити шляхи їх подолання.
Новизну дослідження характеризують, насамперед, наступні його результати:
1. Обґрунтовано, що виконавче провадження є інститутом адміністративного процесу; Державна виконавча служба віднесена до системи адміністративних органів.
2. Аргументовано, що методом правового регулювання виконавчих правовідносин є санкціонований примус, що полягає в обов язку державного виконавця вчиняти лише санкціоновані державою виконавчі дії у визначеному законом порядку.
3. Обґрунтовано наявність принципів виконавчого провадження, запропоновано їх поділ на загальні і спеціальні, визначено спеціальні принципи виконавчого провадження та віднесено до загальних принципів – принцип законності, принцип верховенства права, принцип реординації, пpинцип спpияння гpомадянам, установам, підпpиємствам і організаціям у здійсненні їх пpав і охоpонюваних законом інтересів; а до спеціальних принципів – принцип обов язковості вимог державного виконавця, принцип своєчасності, повноти виконання і неупередженості державного виконавця, принцип безпосередності, принцип пріоритетності звернення стягнення на майно боржників-громадян, принцип одноособовості прийняття рішення в конкретному виконавчому провадженні, принцип доступності і гарантованості захисту прав стягувача та боржника.
4. Одержано висновок про те, що не всі судові рішення, ухвали суду підлягають примусовому виконанню Державною виконавчою службою, а лише ті, які стосуються обов язків осіб, що є фактичним обмеженням усіх встановлених цивільним правом способів захисту цивільних прав тими заходами примусового виконання, які встановлені законодавством про виконавче провадження.
5. Доведено, що при вчиненні виконавчого провадження реалізується правозахисна функція держави, яка передбачає примусове виконання рішень юрисдикційних органів відносно зобов язаних за правовим актом осіб.
6. Сформульовано поняття “мирової угоди” у виконавчому провадженні, визначено її зміст та форму: змістом мирової угоди є задоволення вимог стягувача за рахунок майна боржника, що регламентується компромісною угодою сторін, за якою може затверджуватись перехід права власності від боржника до стягувача, формою – постановлення суддею ухвали про затвердження мирової угоди після перевірки законності її умов.
7. Запропоновано наукову класифікацію суб єктів виконавчого провадження і визначено такі їх групи:
- органи і посадові особи Державної виконавчої служби, які вчиняють і контролюють правильність вчинення виконавчого провадження;
- учасники виконавчого провадження (сторони виконавчого провадження та їх представники, органи державної влади та місцевого самоврядування, прокурор, який представляє інтереси держави або особи);
- особи, які залучаються до проведення виконавчих дій (спеціалісти, перекладачі, поняті, зберігачі майна боржника, спеціалізовані організації, що здійснюють оцінку та реалізацію майна боржника).
8. Зроблено висновок про те, що роль суду у виконавчому провадженні зумовлена не його участю в ньому, а випливає з тих повноважень, які надають йому право впливати на виконавче провадження, що виявляється в судовому контролі за діяльністю державного виконавця з ініціативи сторін, а також у здійсненні інших повноважень, але за нормами Цивільного процесуального, Кримінально-процесуального, Господарського процесуального кодексів та інших нормативних актів, а не норм виконавчого провадження.
9. Запропоновано новий підхід до системи стадій виконавчого провадження, виділено та досліджено такі стадії виконавчого провадження: відкриття виконавчого провадження, підготовка до виконання, застосування заходів примусового виконання до боржника, заключна стадія.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання висновків та рекомендацій у практичній діяльності державних виконавців при проведенні виконавчих дій та у нормотворчій діяльності, що спрямована на вдосконалення законодавства про виконавче провадження.
Окремі положення, сформульовані в дисертації, можуть сприяти подальшому науковому дослідженню проблем виконавчого провадження як одного із інститутів адміністративного процесу.
Результати дослідження можуть бути використані в науково-педагогічній діяльності, а саме: в навчальному процесі при викладанні спецкурсу “Виконавче провадження”, а також при підготовці підручників, навчальних посібників із зазначеної дисципліни.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Основні теоретичні положення та розробки, що характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне та практичне значення його результатів одержані дисертантом особисто. Навчальний посібник “Виконавче провадження в Україні”, а також наукова стаття “Принципи організації та діяльності Державної виконавчої служби” були опубліковані у співавторстві з С.Я. Фурсою. В цих публікаціях використаний лише той матеріал, що належить автору.
Апробація результатів дисертації.
Основні положення і висновки дослідження апробовано на другій науково-методичній конференції викладачів, аспірантів, співробітників Української академії банківської справи (21-22 квітня 1999 року, м. Суми, тези не опубліковані), аспірантських читаннях “Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади” (6 квітня 2000 року, м. Київ, тези опубліковані), на другій національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування“ (26-27 травня 2000 року, м. Суми, тези опубліковані), науково-практичній конференції “Проблеми теорії і практики виконання рішень судів та інших органів” (13 липня 2000 року, м. Хмельницький, тези не публікувалися).
Наукові результати дослідження використовуються автором при викладанні ним навчальної дисципліни “Виконавче провадження”.
Результати дослідження опубліковані у навчальному посібнику “Виконавче провадження в Україні”. - К.: АТІКА, 2002. - 480 с.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у семи наукових працях (п ять з них опубліковані у фахових виданнях).
| 
