|
Злочин – це історичний феномен, який в поєднанні з своїми особливостями завжди є в центрі уваги. Ще з того часу, як існує цивілізація і культура, людина вимушена жити в середині створеного ними нормативно-ціннісного простору. Її активність направляється, регулюється, стримуються впливом на неї соціальних норм і цінностей, які призначені стимулювати діяльність і блокувати деструктивні наміри і зусилля. Тоді, коли функція блокування не спрацьовує і людські дії виходять за межі правових норм цивілізованого суспільства, виникає феномен протиправності.
Злочин – надзвичайно розповсюджене явище. Гіпотеза про те, що цивілізація має потребу в злочинах і тому породжує їх, для багатьох є аксіомою і розглядається як нормальна функція суспільства. Така думка базується на твердженнях про те, що суспільству потрібні конфлікти, авантюри, дух небезпеки, джерела гострих відчуттів… Там, де потреба в останніх відсутня, приводить цивілізацію в занепад [174] ).
З іншої позиції злочин – зло, яке породжується конкретною людиною і направлене проти людини [7] ). В цьому випадку злочин виступає як наслідок нездатності суб єктів знайти дозволені форми вирішення життєвих протиріч. Дана позиція є більш вдалою та справедливою і відповідає потребам сьогодення, виходячи з необхідності захисту основних прав людини. Сам термін “злочин” можна вжити в двоякому значенні. З одного боку, цим терміном визначаються всі передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні дії, які тягнуть в силу їх суспільної небезпеки покарання [138] ). З другого боку, у чинному законі злочин визначається як закінчений акт. В той же час ст.ст. 14, 15 КК України передбачають готування до вчинення злочину та замах на злочин.
Не зважаючи на значну кількість визначень понять злочину, жодне з них цілком не розкриває його суті, його основоположних причин, а також причин, з яких окремі злочини не доводяться до кінця. Саме тому феномен злочину, а також все, що з цим явищем пов язане, завжди привертали і продовжують привертати увагу вчених-науковців, оскільки він є джерелом наукових досліджень.
Злочин – це складне, багатоступеневе та динамічне явище. Отже, боротьба з ним повинна проводитись не тільки в загальному, але й в кожному конкретному випадку його вчинення. Тому, на цьому етапі, не останню роль відіграє правильне визначення в кримінальному законі поняття стадій вчинення злочину. Це в свою чергу виправдовує існування системи кримінальних покарань, основним завданням якої є запобігання злочинам в майбутньому. Умисним злочином, як правило, є цілеспрямована, свідома діяльність, яка складається із певних етапів (стадій). Вчиняючи його, здійснюючи задумане, особа спочатку якнайкраще виконує підготовчі дії, а лише потім переходить до виконання запланованого. Якщо таке діяння завершено і мета, яку було заплановано, досягнута, тоді мова йде про закінчений злочин. Якщо ж діяння не завершено через причини, які не залежать від волі винного, необхідно встановити і оцінити саме цей етап (стадію), на якому злочинна діяльність була перервана. Як свідчить аналіз слідчо-судової практики, на території України питома вага так званих підготовлених злочинів має тенденцію до зростання. Це зумовлено, насамперед, тривалою політичною, економічною, фінансовою, енергетичною кризою, зростанням організованої та корумпованої злочинності. Частка заздалегідь обдуманих злочинних посягань, які проходять передбачені законом всі стадії злочину, і в результаті поглинаються останньою, згідно з проведеним нами дослідженням, сягнула вже понад 60%. Причому, слід зауважити, що розкриття цих злочинів мінімальне, оскільки чітко спланований, продуманий та виконаний злочин розкрити набагато важче і складніше.
Саме тому для суспільних відносин, які охороняє кримінальний закон, становлять небезпеку не лише закінчені, тобто цілком виконані злочини, але й умисні дії, що створюють умови для подальшого вчинення злочину, а також і дії, безпосередньо спрямовані на його вчинення, але, які не призвели до закінчення злочину через певні причини. Через це такі дії є суспільно небезпечними і за їх вчинення в законі передбачена кримінальна відповідальність.
Отже, актуальність і доцільність існування стадій вчинення злочину зумовлена сучасною необхідністю, оскільки перерване посягання на одному із етапів незакінченої злочинної діяльності (готування чи замаху) зменшує суспільно небезпечні наслідки, а в окремих випадках взагалі їх відвертає. Іншими словами, стадії вчинення злочину, а зокрема їх виявлення, є важливими для попередження завдання реальної, іноді більш тяжкої шкоди державним, суспільним чи особистим інтересам громадян. Відвернення злочину в період підготовчих дій або в момент, коли його вчиняють, але до його закінчення, дозволяє не допустити фактичного завдання шкоди, а також зберегти цінності, які охороняються кримінальним законом. Визначення стадій вчинення злочину має також важливе значення і є актуальним під час розмежування закінченого злочину і незакінченого, для правильної юридичної кваліфікації вчиненого, для визначення суспільної небезпечності вчинених дій і особи винного. Крім того, встановлення конкретної стадії вчинення злочину, а також причин, через які злочин не було доведено до кінця, дозволяє судовим органам індивідуалізувати покарання в цілях досягнення, передбаченої законом, мети покарання. Тим самим забезпечуються гарантії прав та свобод громадян, які закріпленні в ст. 61 Конституції нашої держави.
Аналіз законодавства, літературних джерел, судової практики, а також необхідність дотримання прав людини у демократичному суспільстві, дозволяє стверджувати, що на сьогодні вирішення проблеми стадій вчинення злочину потребує якісно нових підходів щодо її розуміння. Тому є нагальна потреба у комплексному науковому аналізі всіх багатогранних аспектів даного поняття, з урахуванням специфіки стадій вчинення злочину і різноманітності підходів щодо цієї проблеми. Питання, які висвітлені автором в дисертації, набувають особливого значення в світлі прийняття нового Кримінального кодексу України. Подальша розробка цієї проблеми повинна сприяти вдосконаленню правотворчої та правозастосовчої діяльності. Саме ці, вище вказані, аспекти і обумовили її актуальність та необхідність кримінально-правового дослідження у сучасних умовах.
Ступінь наукової розробки теми. Насамперед, слід зазначити, що в історії кримінального законодавства завжди приділялась значна увага стадіям вчинення злочину. Ще в “Уложениях о наказаниях уголовных и исправительных” 1885р. статтями 8-11 були передбачені стадії вчинення злочину, зокрема їх види, ознаки та особливості розмежування.[190] ) В післяреволюційний період професор П.Г. Мішунін на підставі аналізу значного законодавчого матеріалу зазначав, що питання стадій розглядались і в цілій низці законів 1917-1918 років. В радянській юридичній літературі є доволі значне число робіт, в яких приділялась увага тим чи іншим сторонам вчення про стадії вчинення злочину. Ця тема завжди займала значне місце у всіх підручниках і навчальних посібниках радянського кримінального права.
В підручниках, дисертаціях, монографіях і статтях суттєво були розроблені актуальні питання, що стосуються стадій вчинення злочину. У своїх працях це питання порушували: Акопов А.А., Дурманов Н.Д., Іванов В.Д., Караулов В.Ф., Кузнецова Н.Ф., Піонтковський А.А., Скибицький В.В., Тишкевич І.С., Лясс Н.В., Благов Є.В., Трайнін А.Н., Яценко С.С. та інші знані науковці. Найбільш відомими працями даних авторів є: “Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву” (Дурманов Н.Д.), “Стадии совершения преступления” (Караулов В.Ф.), “Ответственность за приготовление и покушение на преступление по советскому уголовному праву” (Кузнецова Н.Ф.), “Приготовление и покушение по советскому уголовному праву” (Тишкевич И.С.), “Добровольный отказ от преступления” (Акопов А.А.), “Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву” (Панько К.А.), “Деятельное раскаяние и его значение для органов внутренних дел в борьбе с преступностью” (Никулин С.И.).
При цьому варто наголосити, що питання стадій вчинення злочину, зараз уже не мають такого поширення серед вітчизняних науковців. Монографічні, дисертаційні чи інші комплексні дослідження цієї проблеми в Україні відсутні. Однак, це не свідчить, що відпала необхідність досліджувати цю тему, оскільки ліберально-демократичне суспільство вимагає нових підходів до вирішення кримінально-правових проблем, як до поняття стадій вчинення злочину, так і до юридичних особливостей кожної стадії зокрема.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка на теоретичному рівні проблем, що стосуються стадій вчинення злочину, вивчення специфічних властивостей кожної із них, а також призначення покарання за попередню злочинну діяльність. Автор в роботі бере до уваги різноманітні підходи до цієї проблеми, а також визначив конкретну власну думку щодо дискусійних питань. Відповідно до поставленої мети автором зосереджена увага на наступні основні завдання даної проблематики.
n проаналізувати стан наукової розробки проблеми стадій вчинення злочину в кримінальному праві;
n подати поняття, визначити зміст стадій вчинення злочину за чинним кримінальним законом України, розглянути їх види та значення при призначенні покарання або звільнення від кримінальної відповідальності;
n провести детальний юридичний аналіз кожної із стадій, зокрема виявити і простежити об єктивні і суб єктивні ознаки стадій на основі практики застосування кримінального законодавства, зокрема їх особливостей в галузі боротьби з організованою злочинністю;
n розробити додаткові критерії відмежування стадій вчинення злочину між собою, в тому числі розмежування готування до вчинення злочину та виявлення наміру;
n визначити характер і ступінь суспільної небезпеки етапів діянь, розвиток яких припинився на будь-якій стадії, характер кримінальної відповідальності і караності осіб, що вчинили такі діяння;
n розширити коло умов правомірності добровільної відмови від вчинення злочину, а також розглянути їх місце та роль; узагальнити критерії розмежування добровільної відмови і дійового каяття;
n вказати та обґрунтувати власну думку щодо дискусійних питань та питань, які на сьогодні потребують якісно нових підходів для вирішення, зокрема щодо поняття стадій вчинення злочину, поняття готування, добровільної відмови від вчинення злочину, призначення і звільнення від покарання та інших питань;
n на основі проведеного дослідження сформулювати пропозиції щодо удосконалення кримінального та іншого законодавства України та розробити рекомендації щодо поліпшення сучасної правозастосовчої практики.
В цій роботі досліджуються, таким чином, специфічні питання, пов язані з значенням стадій вчинення злочину для правильної кваліфікації дій конкретної особи. Дослідження стадій вчинення злочину в роботі розглядається в сукупності та взаємозв язку правових норм Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України. Поставлені завдання випливають із сучасної прокурорської та судово-слідчої практики і тому потребують теоретичного аналізу.
Об єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникають між державою в особі правоохоронних органів, які здійснюють боротьбу із злочинністю і людиною, яка вчинила злочин. В зв язку з незавершеністю злочинного наміру особи на етапі незакінченої злочинної діяльності характер зазначених суспільних відносин з кримінально-правової точки зору достатньо складний і потребує ґрунтовного дослідження.
Предметом дослідження виступають норми чинного кримінального законодавства, які регламентують стадії вчинення злочину, їх види, питання добровільної відмови від вчинення злочину та дійового каяття; керівні роз яснення Верховного Суду України та судова практика з приводу розглядуваної проблематики, а також вітчизняна та зарубіжна література.
Методологічною основою дослідження та його теоретичною базою є теорія пізнання, конкретні теоретичні положення кримінального права, слідча і судова практика.
В ході роботи над дисертацією автором були використані сучасні методи соціально-правового пізнання, які ґрунтуються на філософії загальнолюдських цінностей. Зокрема, історико-правовий метод обрано для дослідження становлення інституту стадій вчинення злочину в кримінальному праві України. Системно-структурний та аналітичний методи використані як засоби з ясування змісту понять “стадії” вчинення злочину, “готування” до злочину, “замах” та їх фактичного змісту. Порівняльно-правовий метод використано для подолання існуючих спірних та дискусійних проблем з приводу стадій вчинення злочину в кримінальному законодавстві України за допомогою адаптації досвіду інших держав щодо їх ефективного вирішення. За допомогою статистичного методу досліджувались тенденції слідчо-судової практики з приводу стадій вчинення злочину. Як нормативні джерела використано Конституцію України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, Постанови Пленуму Верховного Суду України, що стосуються досліджуваних питань.
Емпіричну базу дисертації складають результати вивчення, за спеціальною схемою, понад ста архівних кримінальних справ, пов язаних з стадіями вчинення злочину, що розглядались судами Чернівецької області в 1992-1999 роках. Зв язок роботи з науковими програмами планами, тезами. Робота має безпосередній зв язок з науковими програмами державного рівня. Дисертаційне дослідження виконано в рамках реалізації Комплексної цільової програми з попередження злочинності до 2005 року, а також згідно з планами науково-дослідницьких робіт Національної академії внутрішніх справ України, Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, в якому з позицій кримінального права України розглянуті недостатньо розроблені правові та практичні питання, що стосуються стадій вчинення злочину.
n в роботі розроблено і подано своє нове, на основі спеціальної літератури та узагальнення матеріалів слідчо-судової практики, оригінальне визначення поняття стадій вчинення злочину;
n запропоновано внести це поняття стадій вчинення злочину в кримінальний закон;
n аргументовано необхідність введення в КК України, окремою статтею, строку та розміру покарання за незакінчений злочин при призначенні покарання;
n проаналізовано можливість стадій вчинення злочину не лише при прямому умислі, але й при непрямому;
n розроблено нову редакцію поняття готування до злочину, зміст якої охоплює всі можливі дії на цій стадії, зокрема, крім передбачених в законі дій, ще й мотивація, планування, вибір мети та об єкту;
n визначено три основних види готування (завершене, незавершене та невдале);
n запропоновано розглядати практику незаконних формувань, діяльність яких пов язана з такими фоновими явищами як наркоманія, проституція, гомосексуалізм, не як готування до злочину, а як склад закінченого злочину “Створення злочинної групи для заняття антисуспільною діяльністю, з корисливою метою, рекомендовано внести цей склад злочину в Особливу частину Кримінального кодексу України;
n висловлено і аргументовано свою своєрідну точку зору щодо можливості добровільної відмови на стадії закінченого замаху;
n подано нову, більш повну та обґрунтовану, дефініцію добровільної відмови від вчинення злочину;
n запропоновано розширене коло умов правомірності добровільної відмови від вчинення злочину;
визначено нове поняття дійового каяття та рекомендовано внести його в кримінальний закон України. Практичне значення одержаних результатів. Практичне та теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що теоретичні висновки, які випливають з проведених досліджень та узагальнень, можуть бути використані в правотворчій діяльності державних органів взагалі та під час внесення змін до Кримінального кодексу.
Крім того, практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані правоохоронними органами в якості рекомендацій.
Дисертаційні ідеї мають в собі й навчально-педагогічний потенціал, - вони є узагальненням змісту дидактичних розробок в теорії кримінального права, а це дає змогу сподіватися, що дисертація стане в пригоді у навчально-виховному процесі.
Апробація результатів дисертації. Наукові результати досліджень обговорювались на Регіональній конференції “Захист прав людини в Україні” (Львів, 13,14 лютого 2001 р.) та науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні” (Тернопіль, 28 лютого 2001р.). Автором подано пропозиції до внесення змін і доповнень у Кримінальний кодекс України, який розроблявся у Верховній Раді України, стосовно нової редакції норм щодо стадій вчинення злочину.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано п ять наукових статей у фахових виданнях.
Структура роботи зумовлена її метою і поставленими завданнями. Дисертація складається з вступу, 5 розділів, які об єднують 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 181 сторінка.
| 
