|
Актуальність теми дослідження. Вивчення історії правоохоронних органів традиційно перебуває серед постійних завдань юридичної науки. Актуальність історико-правових дослі-джень діяльності органів правопорядку суттєво зростає на сучасному етапі розвитку держави та суспільства, коли звернення до спадщини минулого обумовлено ще й нагальними потре-бами реформування органів внутрішніх справ. Для належного правового забезпечення цього процесу, створення його наукових основ важливим є узагальнення історичного досвіду фун-кціонування апарату загальної поліції Російської імперії на українських землях, зокрема про-тягом другої половини ХIХ – початку ХХ ст., коли в суспільстві відбувалися кардинальні зміни, тривали складні і суперечливі соціально-економічні та політико-правові процеси. До-свід діяльності поліцейських установ, дослідження правових засад функціонування апарату загальної поліції дають значний матеріал не тільки для наукових узагальнень, а й для визна-чення напрямків удосконалення організації та діяльності сучасних органів внутрішніх справ України.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності з п.1.1 “Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.” та п.1.2 “Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996-2000 рр.”.
Об єктом дослідження є органи загальної поліції Російської імперії в Україні в другій половині ХIХ – на початку ХХ ст.
Предметом дослідження є організація, правові засади функціонування та основні на-прямки діяльності загальної поліції Російської імперії в Україні в другій половині ХIХ – на початку ХХ ст.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1862-1905 рр. Це обумовлено тим, що у 1862 р. була розпочата поліцейська реформа, внаслідок якої було змінено систему органів загальної поліції та порядок комплектування їх складу, а в 1905 р. почалася перша російська буржуазно-демократична революція, внаслідок якої склалися “екстремальні” умови для дія-льності апарату загальної поліції. У такому надзвичайному режимі поліцейські установи фу-нкціонували до 1917 р.
Географічні рамки дослідження охоплюють українські землі, які входили до складу Російської імперії. Стан наукової розробки проблеми. Необхідність ґрунтовного вивчення питань, пов язаних з функціонуванням апарату загальної поліції в Україні у другій половині ХIХ – на початку ХХ ст., зумовлюється, зокрема, станом дослідження цієї теми в історико-правовій літературі. Наукова розробка даної проблематики представлена роботами, які умо-вно можна розділити на три групи.
До першої групи належать праці авторів другої половини ХIХ – початку ХХ ст.: С.А. Андріанова, І.А. Андрієвського, М.М. Белявського, В.М. Гессена, О.Д. Градовського, В.Ф. Дерюжинського, В.В. Івановського, Є.П. Карповича, І.Т. Тарасова. У роботах цих вчених бу-ло проаналізовано поліцейське законодавство Російської імперії, досліджено в загальних ри-сах місце та роль поліції в її державному механізмі [1 – 11]. Ґрунтовний аналіз місця поліції в системі попереднього розслідування, завдань та характеру дізнання, яке за Статутом кримі-нального судочинства 1864 р. провадили поліцейські органи, міститься у роботі видатного російського юриста І.Я. Фойницького [12 – 13]. Відносини між поліцією та органами юстиції розглядалися С.Л. Фуксом [14]. Історія поліції Російської імперії у кінці XVIII – першій по-ловини XIX ст. досліджувалася Є.М. Анучіним [15]. Цікавий матеріал з історії харківської поліції міститься у фундаментальній праці Д.І. Багалія та Д.П. Міллера “История города Ха-ркова за 250 лет его существования (1655-1905 гг.). Историческая монографія” [16]. Певний інтерес складає праця колишнього директора Департаменту поліції О.О. Лопухіна “Из итогов служебного опыта. Настоящее и будущее русской полиции”[17].
До другої групи праць, присвячених розвитку адміністративно-поліцейського апарату Російської імперії та каральній політиці царизму, належать дослідження авторів радянського періоду. Велика документальна база цієї проблематики та її докладний аналіз характеризу-ють монографії П.А. Зайончковського та М.П. Єрошкіна [18 – 20]. Організація та діяльність поліцейських установ царської Росії висвітлювалася в роботах Р.С. Мулукаєва, І.В. Орже-ховського, К.Г. Федорова, Д.І. Шинджикашвілі [21 – 28]. Особливий інтерес становить біб-ліографічний покажчик “Карательные органы дореволюционной России (полицейская и пенитенциарная система)” та навчальний посібник “История полиции дореволюционной России: Сборник документов по истории государства и права” [29 – 30].
Однак слід зазначити, що вчені досліджували переважно функціонування органів полі-тичної поліції царизму, правові засади організації та діяльності загальної поліції залишалися поза увагою істориків.
Безпосередньо апаратові загальної поліції Російської імперії в другій половині ХIХ- на початку ХХ ст. присвячено лише декілька праць, невеликих за обсягом і призначених для учбових цілей. Це роботи А.Б. Дубровіної, Т.У. Воробейникової, Т.І. Желудкової, В.А. Шел-копляс [31 – 34]. Реформа слідчого апарату в 1860 р., місце поліції в системі попереднього розслідування за Статутом кримінального судочинства 1864 р. розглядалася М.Г. Коротких, Ю.В. Сорокіним, А.Г. Мамонтовим [35 – 36].
Сучасний етап історико-правових досліджень поліцейської системи Російської імперії характеризується певними зрушеннями. Підтвердженням тому є низка індивідуальних і ко-лективних наукових праць, збірників документів та матеріалів, статей, дисертаційних дослі-джень.
Ґрунтовний аналіз організації, основних напрямків діяльності, форм та методів роботи карального апарату царату проведено у працях О.Н. Ярмиша [37 – 39]. Особливості криміна-льного та політичного розшуку на території України у XVIII – XIX вивчалися О.М. Піджаре-нко [40]. Особливий інтерес викликає робота О.М. Корнєєва “Полицейское государство: тео-рия и практика”, в якій досліджується генезис ідеї поліцейської держави та дається концеп-туальний аналіз поліцейського режиму [41].
Організації та діяльності адміністративно-поліцейського апарату царизму в Україні присвячена праця А.С. Чайковського та М.Г. Щербака “За законом і над законом. З історії адміністративних органів і поліцейсько-жандармської системи в Україні (IХ – початок ХХ ст.)” [42]. Історія київської міської поліції знайшла своє відображення в роботах Б.П. Балує-ва, Т.М. Берестовської, Є.П. Велічутіної, Є.О. Самойленко, Л.С. Сургай, В.М. Чиснікова [43 – 49].
Серед сучасних російських досліджень поліцейської системи царизму слід виділити роботи Р.С. Мулукаєва, М.І. Сизикова Д.С., А.В. Борисова, О.Є Скрипільова, В.М. Кручіни-на, В.В. Фролова, Р.В. Нарбутова, Д.С. Рижова, колективні праці “Полиция и милиция Рос-сии: страницы истории”, “История полиции России. Краткий исторический очерк и основные документы”, “Органы и войска МВД России. Краткий исторический очерк” [50 – 59]. Таким чином, поліцейській системі Російської імперії присвячено чимало праць. Однак в історико-правовій літературі розглядалися переважно питання, пов язані з функціонуванням політич-ної поліції самодержавства. Організація та діяльність апарату загальної поліції царської Росії в українських губерніях на тлі буржуазної модернізації досліджувалася фрагментарно, і ця проблема, незважаючи на її наукову та практичну актуальність, спеціально не вивчалася ні у вітчизняній, ні в зарубіжній історіографії.
Мета і основні завдання дисертаційного дослідження. Мета дослідження полягає у створенні першої комплексної роботи, де системно було б розглянуто організацію, правові засади функціонування та основні напрямки діяльності апарату загальної поліції Російської імперії в Україні у другій половині ХIХ - на початку ХХ ст.
Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються такі завдання:
- з ясувати питання по місце та роль поліції в державній системі Російської імперії;
- проаналізувати нормативно-правову базу організації та діяльності загальної поліції у другій половині ХIХ – на початку ХХ ст.; - дослідити тенденції розвитку апарату загальної поліції Російської імперії в Україні в другій половині ХIХ – на початку ХХ ст.; - з ясувати особливості та основні напрямки діяльності органів загальної поліції в українських губерніях щодо охорони громадського порядку, попередження та припинення злочинів;
- оцінити практику функціонування апарату загальної поліції в Україні в другій поло-вині ХIХ – на початку ХХ ст.
Методологічну основу дисертації становлять діалектична теорія пізнання соціальних процесів, система загальнонаукових та спеціальних методів, що є засобами наукового пошу-ку в арсеналі гуманітарних, у тому числі юридичних наук. У роботі, зокрема, використано такі спеціальні методи: формально-догматичний, структурно-функціональний , порівняльно-правовий тощо.
Джерельна база дисертації різноманітна. Її склали:
1) законодавчі акти Російської імперії, що визначали організацію та правові засади дія-льності органів загальної поліції в другій половині ХIХ - на початку ХХ ст., вміщені у “Пов-ному зібранні законів Російської імперії”, “Зводі законів Російської імперії”; 2) відомчі нор-мативні акти МВС, опубліковані в тематичних збірках нормативних матеріалів, що видава-лися в дореволюційний період;
3) документальні матеріали, які виявлені в Державному архіві Російської Федерації (Ф. 102), Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (Ф. 442), Державно-му архіві Київської області (Ф. 1), Державному архіві Дніпропетровської області (Ф.11, 23), Державному архіві Харківської області (Ф. 3, 4, 52).
Більшість зазначених матеріалів вводиться до наукового обігу вперше. Це дозволяє розглянути різноманітні аспекти проблеми, а також заповнити певні прогалини, пов язані з обмеженістю інформації.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому що:
1. Дисертація є першою спробою комплексного аналізу організації, правових засад фу-нкціонування та основних напрямків діяльності апарату загальної поліції Російської імперії в Україні в другій половині ХIХ – на початку ХХ ст. 2. Обґрунтовується положення про те, що в 70-80-х рр. ХIХ ст. в Російській імперії був закладений фундамент поліцейського режиму, юридичним втіленням якого було Положення про заходи з охорони державного порядку і громадського спокою від 14 серпня 1881 р. 3. Визначено, що у механізмі російського абсо-лютизму особливе місце посідала загальна поліція, яка була головним знаряддям проведення соціально-економічних та політичних заходів уряду, для чого поліцейським органам надава-вся великий обсяг превентивно-репресивних повноважень.
4. Доводиться, що характерною рисою поліцейського законодавства Російської імперії була розпливчастість та чисельність правил, які визначали компетенцію органів загальної поліції, і відсутність загального поліцейського статуту. Обов язки загальної поліції не систе-матизувалися, а являли собою механічну суму законоположень, що накопичувалися десяти-річчями. 5. Доводиться, що законодавство царської Росії другої половини XIX ст., продов-жуючи давню правову традицію, ототожнювало поняття “поліція” з поняттям “адміністра-ція”, внаслідок чого сфера компетенції поліцейських органів була необмеженою. Разом з тим, обов язки загальної поліції можна розділити на дві категорії: 1) загальні, які поліцейські установи виконували більш або менш самостійно; 2) допоміжні, що покладалися на органи загальної поліції для сприяння діяльності іншим урядовим відомствам.
6. Уточнено, що поліцейська реформа 60-х років XIX ст. була викликана необхідністю укріплення апарату загальної поліції через централізацію управління поліцейськими органа-ми у повітах внаслідок скасування кріпосного права і втрати поміщиками влади над селяна-ми. Ця реформа не мала комплексного характеру, оскільки вона не вирішила питання про чі-тке визначення правових засад діяльності загальної поліції.
7. Дістало подальшого вивчення питання про участь поліції в системі попереднього розслідування за Статутом кримінального судочинства 1864 р. Після вилучення з компетен-ції поліцейських органів слідчих функцій стан попереднього розслідування залишався неза-довільним, оскільки в країні не було організованого поліцейського розшуку, а також внаслі-док того, що в законі порядок провадження поліцією дізнання та слідчих дій визначався не-чітко, що вносило неясність у роботу як поліції, так й судових слідчих.
8. Доповнено існуючі в літературі уявлення про тенденції розвитку апарату загальної поліції в Україні в другій половині XIX – на початку XX ст., розглянуто його структурні елементи
9. Проаналізовані напрямки діяльності органів загальної поліції в Україні, яка внаслі-док переплетення тут соціально-економічних, політичних та національних протиріч стала з кінця XIX ст. однією з “гарячих” зон Російської імперії. 10. Доводиться, що поліцейські обов язки виконували не тільки чини поліції, але й волосні старшини та сільські старости. Однак відсутність у законодавстві певних меж між владою органів волосної поліції і нижчими полі-цейськими чинами призводило до поглинання однієї влади іншою або до постійних конфлік-тів. 11. Встановлено, що деякі особливості мала організація поліцейського апарату в примор-ських торгових портах, де у 80-90-х рр. XIX ст. була створена портова поліція, правові засади діяльності якої визначалися як спеціальними законами, так і законами про обов язки загаль-ної поліції.
12. Зазначено, що в другій половині XIX – на початку XX ст. урядом були вжиті певні заходи щодо удосконалення структури апарату загальної поліції, збільшення його штатної чисельності, поліпшення матеріального забезпечення поліцейських чинів, але ці заходи були недостатніми і не усували притаманних поліції принципових недоліків. Це спростовує існу-ючу в деяких сучасних працях художньо-публіцистичного спрямування ідеалізацію діяльно-сті поліцейського апарату Російської імперії. Об єктивний аналіз функціонування царської поліції свідчить про те, що її головним завданням був захист основ самодержавства, інтереси котрого, як продемонструвала історія, не співпадали з інтересами суспільства.
Теоретичне й практичне значення дослідження полягає в наявній можливості викорис-тання його матеріалів, висновків та узагальнень в науково-дослідній діяльності, при підгото-вці праць з історико-правової проблематики, історії правоохоронних органів, при викладанні навчальних курсів “Історія держави і права України”, “Історія органів внутрішніх справ”, “Судові і правоохоронні органи”, “Адміністративне право”.
Апробація результатів роботи. Основні положення дисертації знайшли відображення в доповідях на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університе-ту внутрішніх справ, у виступах на науково-практичних конференціях: “Державно-правові проблеми Північного Причорномор я: “Історія і сучасність” (Сімферополь, травень 1999 р.), “Актуальні проблеми історіографії історії права” (Сімферополь – Алушта, жовтень 2000 р.). Матеріали дисертації увійшли до навчального посібника “Історія органів внутрішніх справ” (м. Харків, Університет внутрішніх справ, 1999 р.) та науково-бібліографічного довідника “Історія органів внутрішніх справ” (м. Харків, Університет внутрішніх справ, 2000 р.).
Основні положення і висновки дисертації викладено автором у 7 публікаціях, зокрема в 5 статтях, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК Украї-ни.
Структура дисертації. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та семи додатків. Загальний обсяг дисертації складає 165 сторінок, список використаних джерел – 20 сторінок (252 наймену-вання), додатки – 24 сторінки.
| 
