|
Актуальність теми дослідження. Одним із найголовніших завдань, які постали перед Україною після проголошення нею 1991 року державної незалежності, є інтеграція у світове співтовариство. Важливою вимогою останньої та передумовою позитивного сприйняття України на міжнародній арені є досягнення нею високого рівня забезпечення й захисту прав людини та виконання взятих на себе міжнародно-правових зобов язань. Такий висновок випливає, зокрема, з аналізу міжнародно-правових договорів з питань захисту й реалізації прав людини, стороною яких є Україна. Без попереднього з ясування суті вимог, що ставляться до української держави, неможливо забезпечити належне виконання юридичних зобов язань у царині прав людини та основних свобод. Тому принципового значення набуває проблема правильного розуміння відповідних міжнародно-правових актів стосовно прав людини. Ратифікація Україною Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (надалі – Конвенція) одразу ж викликала жваві дискусії довкола проблеми тлумачення змісту закріплених нею вимог. Питання дещо ускладнюється внаслідок того, що формулювання більшості конвенційних приписів є максимально широкими та гнучкими, містять чимало оцінних понять, передбачають широку дискрецію національних правозастосовних органів, а відтак, потребують вироблення більш-менш чітких правил їх інтерпретації. При цьому підхід національного офіційного інтерпретатора до тлумачення норм Конвенції, котрі закріплюють права та основні свободи людини, навряд чи може бути обґрунтованим без урахування практики Європейського суду з прав людини (надалі – Євросуд), наділеного винятковими повноваженнями щодо тлумачення і застосування її положень (ст. 32 Конвенції). Оскільки рішення Євросуду в їхній резолютивній частині є основною формою реагування контрольного механізму Ради Європи на порушення прав людини та основних свобод (які мають місце у державах – учасницях Ради Європи), очевидною є потреба з ясування особливостей тлумачення Конвенції, здійснюваного саме цим органом. Правильне тлумачення норм Конвенції, а отже, й розуміння можливостей держави щодо обмеження окремих конвенційних прав (за наявності передбачених підстав) є особливо важливим для України на сучасному етапі її розвитку, оскільки порушення конвенційних положень може призвести до ухвалення не на її користь рішень Євросуду. Отже, досліджувана проблема є актуальною для української держави як потенційного відповідача у Євросуді, а також для українського суспільства в цілому і кожного з його членів зокрема як носіїв зазначених прав людини та основних свобод.
Актуальність даного дослідження зумовлена ще й тим, що здійснення офіційного тлумачення норм Конституції України та інших її законів, зокрема тих норм, котрі стосуються прав і свобод людини, є одним із основних завдань Конституційного Суду України (надалі – КСУ). За своїм призначенням така діяльність досить наближена до тих завдань, які розв язує і Євросуд. Причому, як свідчить практика, саме діяльність конституційних судів держав – учасниць Ради Європи виступає, так би мовити, “перехідним містком”, завдяки якому значною мірою уможливлюється та забезпечується імплементація норм Конвенції та рішень Євросуду в національний правопорядок.
Загалом проблему інтерпретації юридичних норм, зокрема норм із питань прав та свобод людини, досліджували як науковці України і Росії (С.С. Алексєєв, Є.М. Аместитова, М.М. Антонович, М.В. Баглай, Л.В. Бойцова, В.В. Бойцова, А.Б. Венгеров, Н.Н. Вопленко, Г.А. Гаджиєв, О.В. Грищук, В.Н. Денисов, П.Б. Євграфов, В.І. Євинтов, М.І. Козюбра, В.М. Косович, М.В. Костицький, В.В. Лазарєв, Л.В. Лазарєв, І.І. Лукашук, О.І. Лукашук, В.Є. Мармазов, П.Ф. Мартиненко, П.О. Недбайло, С.Є. Несмеянова, В.Ф. Опришко, І.М. Панкевич, А.С. Піголкін, І.С. Піляєв, П.В. Пушкар, П.М. Рабінович, Н.М. Раданович, Н.І. Савчук, І.Д. Сліденко, В.Є. Скомороха, Д.М. Супрун, А.Н. Талалаєв, Д.А. Тихомиров, Ю.М. Тодика, А.Н. Толочко, В.О. Туманов, Є.Т. Усенко, Т.Я. Хабрієва (Насирова), О.Ф. Черданцев, М.Ю. Черкес, В.М. Шаповал, Б.С. Ебзеєв, М.Л. Ентін, А.М. Ерделевський), так і науковці країн дальнього зарубіжжя (А. Біштига, Е. Бредлі, Б. Білл, С. Варбриг, Р. Вайт, Д. Гом єн, М. Дженіс, П. ван Діїк, Л. Зваак, Р. Кей, Р. Макдональд, Ф. Матчер, Х. Петцольт, Д. Харріс, Г. ван Хуф, Ф.Г. Якобс та ін.). Проте у їхніх працях ще не дістали достатньо аргументованого й однозначного висвітлення принципи та особливості способів тлумачення саме зазначених норм, а також прояв цих принципів і особливостей у правотлумачній практиці КСУ.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках держбюджетної теми: “Теоретичні та практичні проблеми юридичного забезпечення прав людини і громадянина в Україні” (реєстраційний № ЮД-392-Б), яка виконувалась по кафедрі теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка з проблеми “Закономірності формування правової держави і захисту прав людини”. Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний загальнотеоретичний аналіз принципів та особливостей способів тлумачення міжнародних та національних актів щодо прав і свобод людини.
Для досягнення цієї мети видавалось необхідним вирішити наступні завдання:
- з ясувати суть та систему основних принципів тлумачення зазначених актів;
- визначити спільні риси та особливості використання кожного із відомих способів тлумачення, які зумовлені розглядуваними принципами;
- виявити співвідношення (“питому вагу”) різних способів тлумачення; встановити особливості тлумачення за “обсягом”;
- спробувати оцінити ступінь відповідності правотлумачної практики КСУ зазначеним принципам тлумачення;
- охарактеризувати специфіку співвідношення офіційного тлумачення та правотворчості у рішеннях Євросуду з огляду на застосування ним власних прецедентів;
- проаналізувати вплив цих рішень на правотворчу та правотлумачну діяльність держав – учасниць Ради Європи й, у зв язку з цим, висловити деякі рекомендації щодо удосконалення Закону України “Про порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини”.
Об єктом дослідження виступає офіційна правотлумачна діяльність міжнародних і національних органів (насамперед Євросуду та КСУ) щодо з ясування й роз яснення змісту юридичних норм, які фіксують права та свободи людини.
Предметом дослідження є загальні принципи та особливості офіційного тлумачення юридичних норм щодо прав і свобод людини.
Методологічні основи дослідження. Такими основами виступають, насамперед, діалектичний метод пізнання та його конкретні прояви в соціальних дослідженнях, зокрема соціальний детермінізм і конкретно-історичний підхід до предмета дослідження. Їхнє застосування виявилось у спробах обґрунтувати доцільність та ефективність окремих способів тлумачення конкретною політичною й соціальною ситуаціями, які склалися в Україні на сучасному етапі її розвитку та в інших державах – членах Ради Європи. Застосовано як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. До перших належать логічний, історичний, порівняльний, функціональний та системний методи. Серед спеціальних найчастіше використовувались: метод тлумачення нормативних та індивідуальних актів у сфері прав та основних свобод людини, метод узагальнення відповідної юридичної практики, контент-аналіз юридичних документів.
Хоча у науковому дослідженні кожного зі способів тлумачення юридичних застосовується комплекс методів, однак, поряд з цим, при дослідженні кожного конкретного способу тлумачення перевага надається саме тому методу дослідження, який за гносеологічною природою найбільш пов язаний з відповідним способом тлумачення. Так, при дослідженні логічного способу – перевага надається логічному методу, філологічного – методам лінгвістичного аналізу текстів, тощо.
Окремо слід наголосити на тому, що дисертація є за своїм профілем дослідженням загальнотеоретичним, оскільки його вістря спрямовувалось на виявлення саме загальних закономірностей правотлумачної діяльності відповідних органів щодо зазначених актів незалежно від “рівня” останніх – міжнародного чи національного та від їх галузевої належності. І здійснювалося воно на основі методу “сходження” від конкретного до загального. Джерела дослідження. Джерельною базою дослідження слугували: Конституція України, міжнародно-правові та національні нормативні акти у галузі прав та основних свобод людини, практика застосування зазначених актів, передусім Євросудом та КСУ, іншими судовими органами (як національними, так і міжнародними); наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань тлумачення нормативно-правових актів. У процесі дослідження опрацьовано близько 100 рішень Євросуду та усі рішення КСУ, що торкались питань захисту прав і свобод людини (станом на квітень 2002 року). Використано також науково-теоретичні доробки вітчизняних та зарубіжних дослідників із загальних питань захисту прав і свобод людини й конституційного судочинства. Наукова новизна дослідження визначається тим, що воно є першою у вітчизняному загальнотеоретичному правознавстві спробою монографічного системного дослідження міжнародної (європейської судової) та національної (конституційно-судової) практики тлумачення юридичних норм щодо прав і свобод людини.
До положень, в яких вбачаються елементи наукової новизни і які виносяться на захист, належать:
- з ясування системи специфічних принципів тлумачення юридичних норм саме щодо прав і свобод людини;
- встановлення зумовлених зазначеними принципами спільних та відмінних рис використання кожного з відомих способів тлумачення, а також специфіки відповідної правотлумачної діяльності (тлумачення-з ясування загалом, окремих способів тлумачення-з ясування, а також тлумачення-роз яснення) на матеріалах практики Євросуду та КСУ щодо з ясування ними змісту прав та основних свобод людини; виявлення співвідношення між різними способами тлумачення, їх певної субординованості та пояснення їхньої “нерівноцінності” у досліджуваній правотлумачній практиці;
- виявлення особливостей тлумачення за “обсягом”, здійснюваного стосовно юридичних норм із прав людини;
- оцінка ступеня відповідності зазначеним принципам правотлумачної практики КСУ;
- пояснення можливості неоднозначного тлумачення Євросудом юридичних норм щодо прав і свобод людини у неоднакових (ситуативних) умовах їх застосування;
- характеристика специфіки співвідношення офіційного правотлумачення та правотворчості у практиці Євросуду з огляду на прецедентний характер його практики, а також характеристика юридичної сили прецедентних рішень Євросуду стосовно його ж подальшої правотлумачної діяльності та їхнього впливу на правотлумачну й правотворчу діяльність держав-учасниць;
- класифікація використовуваних Євросудом власних прецедентів за способом посилання; за характером використання змісту прецеденту; за сферою поширення юрисдикції Ради Європи;
- класифікація рішень Євросуду за характером їх обов язковості та за сферою чинності;
- класифікація здійснюваного КСУ систематичного тлумачення;
Практичне значення одержаних результатів знаходить прояв у таких напрямках:
- у подальших наукових дослідженнях. Беручи до уваги, що в дисертації чимала увага приділяється особливостям правотлумачної діяльності Євросуду, сформульовані здобувачем висновки можуть бути використані для наступних досліджень діяльності цього органу, а також змісту прав та основних свобод людини, що закріплені у Конвенції;
- у правозастосуванні та практичному правозахисті, оскільки сформульовані у дисертації висновки щодо способів тлумачення, а також правил здійснення правотлумачної діяльності можуть ефективно використовуватися на стадії тлумачення правової норми державними, передусім судовими, органами, а також громадянами та громадськими правозахисними організаціями;
- у навчальній діяльності. Результати дослідження можна застосовувати у процесі викладання в юридичних та інших гуманітарних навчальних закладах таких дисциплін, як-от: “Загальна теорія права та держави”, “Права людини”, “Конституційне право”, “Міжнародне право”. Ці результати вже використовувались здобувачем під час проведення занять з курсу “Загальна теорія права і держави” зі студентами юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка. Матеріали дисертації оприлюднювались у доповідях здобувача: на міжнародних науково-практичних конференціях “50 років Конвенції про захист прав і свобод людини і проблеми формування правової держави в Україні” (19-20 жовтня 2000 р., м. Харків), – тези надруковані; та “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (9 листопада 2001 р., м. Одеса); “Конституційні права і свободи громадян в Україні та Республіці Польща: реалії й перспективи” (9-11 листопада 2000 р., м. Львів); “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (29-30 квітня 2002 р., м. Хмельницький), – тези надруковані; на IV-VII регіональних наукових конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, що відбувались у Львівському національному університеті імені Івана Франка у 1998-2001 роках, – тези надруковані; 5-й (57) звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (22-23 квітня 2002 р., м. Одеса); регіональному семінарі “Міжнародні та національні судові засоби імплементації Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод” (24-25 березня 1999 р., м. Львів); міжнародному семінарі “Застосування міжнародних конвенцій з захисту прав людини. Порядок звернень до Європейського суду з прав людини” (22-24 жовтня 1999 р., м. Ужгород), – тези надруковані; науково-практичному семінарі “Судовий захист прав людини і громадянина: національний та міжнародні аспекти” (26-27 січня 2000 р., м. Львів). Основні положення і висновки дисертації відображені у дев яти публікаціях, сім з яких вміщено у фахових наукових виданнях.
| 
