|
Актуальність теми дослідження. Становлення в Україні ринкових економічних відносин зумовлює необхідність кардинального реформування як цивільного законодавства в цілому, так і окремих його складових, зокрема договірної відповідальності, яка в сучасних умовах має служити одним із найголовніших механізмів забезпечення прав та законних інтересів учасників майнового обороту.
Як кожне правове явище, договірну відповідальність можна розглядати як специфічну систему, що складається з багатьох елементів. Ефективність функціонування системи в цілому безпосередньо залежить від ефективності функціонування окремих її елементів. Одним із визначальних елементів системи договірної відповідальності є вина. Від того чи іншого розуміння вини, її значення для системи в цілому, співвідношення з іншими елементами значною мірою залежить ефективність здійснення договірною відповідальністю покладених на неї функцій і, отже, стабільність майнового обороту.
У радянському цивільному праві вина, як і цивільно-правова відповідальність у цілому, часто досліджувалася з методологічних позицій, що визначалися здебільшого передумовами ідеологічного характеру. Такий підхід призвів до виникнення численних внутрішніх протиріч у вченні про вину й зумовив зарахування його до числа найбільш проблемних питань цивільного права. Чинний Цивільний кодекс Україні називає вину умовою відповідальності за порушення зобов язань, але не містить ні визначення вини як такої, ані окремих її форм (видів), ані критеріїв їх розмежування. Не додає ясності в цих питаннях і судова практика, що склалася. Утім, у сучасному цивільному праві України, як і в цивільному праві інших країн СНД, проблематиці вини приділяється ще недостатньо уваги, про що свідчить практично повна відсутність відповідних наукових досліджень.
Однім із пріоритетних завдань нашої держави на сучасному етапі є її інтеграція до європейського та світового співтовариства. Успішність реалізації цього завдання не в останню чергу залежить від того, наскільки перспективне цивільне законодавство України відповідатиме сучасним тенденціям розвитку договірного права й, зокрема, договірної відповідальності, одним із визначальних елементів якої є вина.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямів досліджень Одеської національної юридичної академії “Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин”. Тема дисертації безпосередньо пов язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 1998-2000 рр. за темою “Вдосконалення цивільного права в Україні. Рецепція римського приватного права в цивільному праві України”, затвердженою на засіданні кафедри, протокол № 3 від 12.02.1999 р.
Мета й задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретичний аналіз категорії "вина" у відносинах договірної відповідальності й розробка на цій основі науково-теоретичних рекомендацій щодо правового регулювання застосування вини в цих відносинах.
Відповідно до поставленої мети були визначені основні завдання:
- дослідити передумови формування, процес виникнення й розвитку категорії "вина" в цивільному праві;
- визначити природу вини, її форми, види, критерії, а також особливості застосування у відносинах договірної відповідальності в римському праві;
- проаналізувати причини "криміналізації" вчення про вину в радянському цивільному праві;
- установити сутнісні ознаки відповідальності за порушення цивільно-правових договорів, визначити її поняття, форми виявлення (міри), а також підставу й умови виникнення;
- установити призначення вини у відносинах договірної відповідальності, визначити її поняття, критерії, форми, види;
- дослідити спільні тенденції застосування вини у відносинах, пов язаних із порушенням договірних зобов язань у європейських правових системах, а також в уніфікованих міжнародно-правових актах у сфері договірного права;
- розробити науково-теоретичні рекомендації щодо правового регулювання застосування вини у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов язань.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, пов язані із застосуванням вини у відносинах відповідальності, що виникають внаслідок порушення договірних зобов язань, взяті у процесі їх формування й розвитку в римському приватному праві, цивільному праві України та інших правових системах.
Предметом дослідження є юридична природа вини у відносинах договірної відповідальності, генезис вини як правової категорії, її форми, види, критерії, сфера й особливості застосування, а також нормативні акти й законопроекти України, цивільне законодавство країн СНД, Німеччини, Франції тощо.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних правових явищ, який дозволив визначити місце відповідальності за порушення договірних зобов язань у системі юридичної відповідальності взагалі та цивільно-правової зокрема, а також місце й призначення вини як одного з елементів договірної відповідальності. Функціональний аналіз окремих систем та їхніх елементів здійснювався через призму врахування інтересу як визначальної категорії правового регулювання.
У рамках зазначеного методологічного підходу використано також формально-логічний метод, історичний метод, метод порівняльного аналізу тощо. Використання зазначених методів надало авторові можливість дослідити правову природу вини й визначити особливості її застосування в римському приватному праві та похідних правових системах.
Науково-теоретична основа дослідження. Дослідження поставлених у роботі завдань, аналіз генезису наукової думки щодо досліджуваної проблематики, а також сформульовані в дисертації теоретичні висновки засновані на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень відомих вітчизняних та зарубіжних цивілістів, романістів, а також фахівців інших галузей правової науки. Зокрема, істотний вплив на результати цієї дисертації мали наукові дослідження М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Б.С. Антимонова, Ю.Г. Басіна, М.І. Брагинського, С.М. Братуся, В. Варкалло, Б. Віндшайда, В.В. Вітрянського, Є. Годеме, В.П. Грибанова, Г. Дернбурга, А.С. Довгерта, Р. Єринга, А.В. Жарського, О.С. Іоффе, Х. Кьотца, М.М. Коркунова, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, М.І. Кулагіна, О.Я. Курбатова, Л.А. Лунца, В.В. Луця, М.С. Малеїна, М.М. Марченко, Г.К. Матвєєва, В.П. Мозоліна, Л.Ж. Морандьєра, С.А. Муромцева, І.Б. Новицького, В.А. Ойгензіхта, Ю.А. Павлодського, І.С. Перетерського, В.А. Плотнікова, О.А. Підопригори, Й.О. Покровського, Б.І. Пугинського, В.А. Рахмиловича, З.В. Ромовської, Р. Саватьє, А.О. Собчака, Є.О. Суханова, В.О. Тархова, Ю.А. Фарнсворта, К.А. Флейшиц, Є.О. Харитонова, В.М. Хвостова, К. Цвайгерта, Н.А. Шайкєнова, Я. Шаппа, Х.І. Шварца, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Т.М. Яблочкова, К.К. Яїчкова й інших учених.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичної позиції, відповідно до якої вина у відносинах договірної відповідальності є допоміжним правовим засобом узгодження законних інтересів боржника й кредитора, і проведеного на цій концептуальній основі комплексного теоретичного аналізу застосування вини у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов язань. Дисертаційне дослідження є першим у сучасній українській юридичній літературі монографічним дослідженням проблеми вини в цивільному праві.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях, що виносяться на захист:
1. Уперше обґрунтовується висновок, що сама ідея врахування в тій чи іншій формі суб єктивного фактору при покладанні відповідальності на особу виникла на початкових етапах розвитку права. Але вина як абстрактна правова категорія сформувалася лише у класичному римському праві, головним чином під впливом еллінської філософської думки. 2. Робиться висновок, що система вини, яка склалася у класичному римському праві, майже в незмінному вигляді була реципована законодавствами країн континентальних правових систем. Законодавствам країн системи загального права вина у відносинах, що витікають із порушення договірних зобов язань, як така невідома, що пояснюється істотними особливостями підходу до розуміння договору й застосуванням замість відповідальності засобів захисту.
3. Дістала додаткового обґрунтування позиція щодо поділу юридичної відповідальності на публічно-правову й приватноправову, сутність яких неоднакова, що зумовлено їх спрямованістю на захист різних інтересів. Обстоюється висновок, що лише договірна відповідальність є приватноправовою відповідальністю у власному розумінні. 4. Уперше пропонується підхід до розуміння сутності договірної відповідальності як правового засобу узгодження законних інтересів кредитора й боржника за допомогою певних матеріально-правових і процесуально-правових гарантій. Обґрунтовується правова природа договірної відповідальності як правовідносин між кредитором і боржником.
5. Додатково обґрунтовується точка зору, що підставою виникнення договірної відповідальності є протиправне порушення чужого суб єктивного права. Зазначається, що необхідною умовою договірної відповідальності є протиправність поведінки несправного контрагента, яка полягає в самому факті порушення договірного зобов язання.
6. Доводиться теза про нетотожність категорії "вина" у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов язань та у відносинах позадоговірної відповідальності. 7. Доводиться, що запозичена з доктрини кримінального права психологічна концепція вини не відповідає сутності й призначенню договірної відповідальності.
8. Обґрунтовується висновок, що вина є факультативним елементом договірної відповідальності й являє собою допоміжний правовий засіб узгодження, оптимізації інтересів кредитора й боржника шляхом розподілу між ними ризику порушення договору. Під виною у відносинах договірної відповідальності пропонується розуміти невжиття правопорушником спрямованих до належного виконання договору заходів, необхідних при такому ступені дбайливості й обачності, який вимагається від будь-якої особи відповідно до звичаїв майнового обороту й вимог, що звичайно ставляться.
9. Обстоюється доцільність поділу вини у відносинах договірної відповідальності на дві форми: тяжку й просту (легку). При цьому тяжка вина має поєднувати собою грубу необережність і умисел, який не має самостійного значення в цих відносинах і тому не повинен виділятися окремо.
10. Сформульовано пропозиції щодо застосування вини, як правового засобу, у відносинах договірної відповідальності в цивільному праві України. Пропонується встановити у вигляді загальної диспозитивної норми положення щодо відповідальності до меж непереборної сили за порушення договорів, пов язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Обстоюється теза щодо неприпустимості усунення попередньою угодою відповідальності за тяжку вину.
11. У тих випадках, коли відповідно до договору чи закону відповідальність за порушення договірних зобов язань обумовлена виною порушника, пропонується зберегти принцип презумпції вини, але сформулювати його у вигляді диспозитивної норми, що сприятиме більш ефективному використанню вини як правового засобу. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на їхньому підґрунті розроблені рекомендації стосовно застосування вини, як правового засобу, у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов язань, які можуть бути використані для подальшого вдосконалення цивільного законодавства, судовою практикою - при вирішенні спорів, а також учасниками цивільного обороту - при укладанні договорів.
Положення дисертаційної роботи можуть бути використані в навчальному процесі, при розробці навчальних програм із курсів цивільного та римського права для вищих юридичних навчальних закладів, а також студентами при підготовці наукових робіт та при вивченні курсів “Цивільне та сімейне право України”, “Основи римського цивільного права”, спецкурсів "Порівняльна цивілістика", "Рецепція римського приватного права й кодифікація цивільного законодавства в Україні" тощо.
Окремі сформульовані в роботі положення мають дискусійний характер і служитимуть базою для подальших наукових досліджень у цьому напрямі. Апробація і впровадження результатів роботи. Дисертацію виконано й обговорено на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії. Основні наукові положення дисертації були апробовані у виступах на наукових конференціях, зокрема на 3-й, 4-й та 5-й звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу й аспірантів Одеської національної юридичної академії, які відбулися відповідно 28-29 лютого 2000 р., 27-28 березня 2001 р. та 22-23 квітня 2002 р., на науково-практичній конференції "Проблеми вдосконалення сімейного законодавства України" та міжнародній науково-методичній конференції "Римське право і сучасність", які відбулися в Одеській національній юридичній академії відповідно 7 та 21 грудня 2001 р. Основні висновки за темою дисертаційного дослідження активно впроваджувалися дисертантом у навчальний процес при читанні лекцій і проведенні практичних занять із курсів "Цивільне та сімейне право України" та "Основи римського цивільного права" в Одеській національній юридичній академії.
Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження викладено дисертантом у трьох наукових статтях у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, й у тезах виступів на наукових конференціях. Структура і обсяг дисертації зумовлені метою та характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, переліку умовних скорочень, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 236 сторінок, у тому числі 20 сторінок - список використаних джерел із 245 найменувань.
| 
