|
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Характерною рисою сучасного розвитку міжнародного права є значне зростання ролі регіональних державних утворень при вирішенні різноманітних проблем міжнародного співробітництва. В цьому контексті процеси європейської інтеграції є показовим прикладом ефективного вирішення міжнародно-правових проблем в рамках окремого регіону. І якщо Європейський Союз демонструє на сьогодні значні успіхи співробітництва держав переважно в соціально-економічній сфері, ефективне міждержавне співробітництво у питаннях захисту прав людини є пріоритетним завданням Ради Європи, до складу якої входить на сьогодні 43 європейські держави. Серед напрацьованих і діючих в рамках Ради Європи міжнародних договорів центральне місце займає Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 року, яка закріплює контрольний механізм за дотриманням конвенційних гарантій та є основою європейської системи колективних гарантій прав людини. За роки свого існування контрольний механізм Конвенції в особі Європейської Комісії та Європейського Суду з прав людини, не тільки довів доцільність свого існування, але й здобув значного авторитету завдяки ефективному здійсненню своїх функцій, створив в рамках Конвенції справжню правову систему, а також надав їй характеру “живого інструменту”. Своєрідною формою визнання з боку держав-учасниць Конвенції авторитету її контрольного механізму стало введення в дію Протоколу № 11 до Конвенції, який надав цьому механізму юрисдикційного характеру через створення нового Європейського Суду з прав людини і відтак започаткував якісно новий етап розвитку європейської системи колективних гарантій прав людини. Внаслідок цього, правова система Конвенції набула нової якості; новий Суд із притаманними йому обов язковою юрисдикцією та роллю автентичного інтерпретатору конвенційних положень зайняв центральне місце у правовій системі, а сама юриспруденція Суду набула дійсно нормативного характеру.
Зазначені радикальні зміни, які відбулися у правовій системі Конвенції, створили передумови для глибокого перегляду основних принципів її побудови та функціювання її контрольного механізму, вимагають комплексного дослідження природи, характеру та основних властивостей правової системи Конвенції, встановлення місця, яке у ній займає новий Суд як гарант дотримання конвенційних норм та автентичний їх інтерпретатор, а також аналізу особливої природи нормативності його юриспруденції. З ясування природи та властивостей правової системи Конвенції та її юрисдикційного механізму має будуватися не на традиційних підходах класичної міжнародно-правової доктрини щодо визначення взаємозв язків між міжнародним та національним правом, які ґрунтуються на концепціях монізму та дуалізму, а на специфічних правових категоріях та концепціях, які найбільш оптимально відповідають специфіці сучасного розвитку правової системи Конвенції. В цьому контексті концепція “юридичного плюралізму” адекватно відбиває специфіку існуючих взаємозв язків, оскільки вона не визнає, на відміну від моністичної та дуалістичної доктрини, ні моделі ієрархічності між міжнародним та національним правопорядками, ні принципу повної автономності цих правопорядків. Дослідження організаційно-правових засад функціювання юрисдикційного механізму Конвенції, а також особливостей прояву юрисдикції нового Суду при розгляді індивідуальних заяв потребує використання переважно прагматичного підходу при здійсненні аналізу текстів Конвенції та Регламенту Суду, а також юриспруденції органів Конвенції, шляхом акцентування особливої уваги на суто практичних аспектах діяльності нового Суду, які не знайшли свого відображення у нормативних текстах та не отримали на сьогодні докладного вивчення ні у західній, ні в українській доктрині міжнародного права. Обраний напрямок дисертаційного дослідження є особливо актуальним для української науки міжнародного права, для якої проблематика побудови правової системи Конвенції та функціювання її контрольного механізму є новою, що пояснюється перш за все тим, що Конвенція для України набрала чинності лише 11 вересня 1997 року. Недостатність як емпіричної, так і наукової бази значно ускладнює процес пошуку прийнятної моделі національного механізму контролю за дотриманням конвенційних норм, запровадження якого б дозволило українським судовим інстанціям безпосередньо застосовувати та тлумачити конвенційні положення. Зв язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України”, науково-дослідницької роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський простір (державний реєстраційний номер 011БФ048-01)”. Мета та завдання дисертаційного дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є виявлення основних властивостей побудови правової системи Конвенції 1950 року, організаційно-правових засад та юрисдикційних основ діяльності нового Європейського Суду з прав людини як контрольного органу Конвенції, а також визначення головних напрямків подальшого вдосконалення юрисдикційного механізму Конвенції, спрямованих на підвищення ефективності реалізації конвенційних гарантій на національному рівні. У відповідності з цим, в дисертації визначені наступні завдання:
- визначити поняття, природу та основні властивості правової системи Конвенції 1950 року, а також розкрити характер взаємозв язків між правовою системою Конвенції та внутрішніми правопорядками її держав-учасниць;
- з ясувати головні передумови реформування контрольного механізму Конвенції та висвітлити основні результати проведеної реформи згідно до Протоколу № 11 до Конвенції;
- розкрити організаційно-правові засади функціювання нового Європейського Суду з прав людини, а також визначити основи його компетенції та особливості прояву його юрисдикції при розгляді індивідуальних заяв;
- виявити головні недоліки юрисдикційного механізму Конвенції та окреслити основні напрямки його подальшого вдосконалення;
- визначити поняття та основні властивості юриспруденції Суду, розкрити юридичну природу нормативності юриспруденції Суду та послідовно розглянути основні інструменти, методи та принципи тлумачення Суду;
- розкрити основні аспекти входження України у юрисдикційний механізм Конвенції 1950 року, визначити специфіку “українського питання” у новому Суді, окреслити деякі проблеми української правової системи у світлі юриспруденції Суду та надати пропозиції по вдосконаленню окремих аспектів українського права. Об єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові механізми захисту прав людини - пріоритетного напрямку на національному та міжнародному рівнях в умовах сучасності. Предметом дисертаційного дослідження є комплекс питань організаційно-правового характеру, які визначають природу та основні властивості сучасної правової системи Конвенції 1950 року, характеризують правові засади функціювання її юрисдикційного механізму, а також визначають особливості прояву юрисдикції нового Європейського Суду з прав людини при розгляді індивідуальних заяв.
Методи дисертаційного дослідження. Вибір методів та методології обумовлені науковою і прикладною доцільністю. В основу дисертаційного дослідження покладено наукові методи та принципи, властиві як загальній теорії права, так і науці міжнародного права з притаманними їй специфічними особливостями. В роботі використані порівняльно-правовий, формально-юридичний, структурний методи дослідження, а також метод системного аналізу. Методологічною основою дослідження обрані принципи системності, об єктивності та формальної логіки. Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в українській науці міжнародного права автором здійснена спроба системного комплексного дослідження природи, характеру та основних властивостей правової системи Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, організаційно-правових засад та юрисдикційних основ діяльності нового Європейського Суду з прав людини як специфічного міжнародного судового органу, а також особливостей прояву його юрисдикції при розгляді індивідуальних заяв. Результати дослідження, що характеризують його наукову новизну і виносяться на захист, наступні: - здійснено комплексний аналіз правової системи Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, який дав змогу визначити її специфічні властивості, а також встановити специфіку природи та характеру взаємозв язків між правовою системою Конвенції та внутрішніми правопорядками її держав-учасниць; - встановлено за допомогою концепції “юридичного плюралізму”, що факт формальної імплементації норм Конвенції до внутрішніх правопорядків її держав-учасниць є лише додатковим критерієм, який хоча й підвищує ефективність контрольного механізму Конвенції, але не є вирішальним елементом у визнанні нормативності правової системи Конвенції; - доведено, що питання нормативності юриспруденції Суду повинно розглядатись не згідно до класичного принципу дихотомії, який вимагає визнання або наявності юридичної обов язковості юриспруденції Суду, або відсутності будь-якого ефекту, але у зовсім новому вимірі, який відповідає концепції “юридичного плюралізму”;
- встановлено, що в результаті інтерпретації Судом норм Конвенції, ці норми набувають нового розуміння, у відповідності до змін, які відбуваються в рамках суспільств держав-учасниць Конвенції, а правова система Конвенції набуває характеру “живого інструменту”; - сформульовано та обґрунтовано цілий ряд пропозицій по вдосконаленню окремих аспектів процедури розгляду індивідуальних заяв, й зокрема, у питаннях представництва та надання юридичної допомоги заявникам, вжиття термінових заходів та заходів по встановленню фактів, процедури розгляду “неперспективних” справ та інше;
- встановлено, що проблеми входження України у юрисдикційний механізм Конвенції пов язані не тільки з фактом відсутності розробленого національного механізму, який дозволяв би українським судам прямо використовувати та тлумачити конвенційні положення, але й з питаннями суто формального характеру, проблемами розуміння ідеї Конвенції та її контрольного механізму, а також фактом недосконалого національного законодавства. Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Одержані в ході дисертаційного дослідження результати мають не тільки теоретичну цінність, оскільки надають чітке уявлення про природу, характер та специфічні властивості правової системи Конвенції та його юрисдикційного механізму, а також природу нормативності юриспруденції нового Суду, але й практичне значення, оскільки дозволяють встановити принципові недоліки діючого юрисдикційного механізму Конвенції та визначити основні напрямки його подальшого реформування. Крім того, результати дослідження можуть бути практично корисними при вирішенні болісної проблеми узгодження національної правової системи України з правовою системою Конвенції. Положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці в рамках української правової системи національного механізму контролю за належним дотриманням норм Конвенції та їх тлумаченню національними судовими органами, а також при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій, при викладенні навчального курсу “Міжнародне публічне право”, спецкурсів “Право міжнародних організацій”, “Міжнародне право у галузі захисту прав людини” та “Європейське право у галузі захисту прав людини”.
Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження були оприлюднені автором в рамках трьох науково-практичних семінарів, присвячених діяльності Суду та процедурі розгляду індивідуальних заяв, які було організовано за сприянням Ради Європи правозахисною організацією “Співдружність 97” (Україна, м. Ялта, 20-21 вересня 1999 року), Спілкою адвокатів України (Україна, м. Київ, 17-19 грудня 2000 року) та міжнародним центром захисту прав людини “Interights” (Україна, м. Київ, 7-8 грудня 2001 року), у яких автор приймав участь у якості експерту Суду, а також під час виступів на науково-практичних конференціях, які проводилися в Інституті міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка. Публікації. Основні наукові результати дослідження опубліковані автором в наступних наукових статтях:
1. Супрун Д. Реформа контрольного механізму Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Новий Європейський Суд з прав людини // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – К.: Київський університет. – 2000. – Випуск 23 (Ч. І). – С. 75-85.
2. Супрун Д. Реформа контрольного механізму Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Український часопис міжнародного права: Науково-практичний журнал. – К.: Київський університет. – 2001. – Випуск 1. – С. 82-88. 3. Супрун Д. Україна у правовій системі та контрольному механізмі Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – К.: Київський університет. – 2001. – Випуск 28 (Ч. III). – С. 104-118.
4. Супрун Д.М. Проблеми меншин в сфері пріоритетних питань міжнародного захисту прав людини // Вісник Київського університету: Міжнародні відносини. – К.: Київський університет. – 1997. – Випуск 7 (Ч. ІІІ). – С. 28-33.
5. Супрун Д.М. Білль про права людини в контексті вирішення сучасних проблем меншин // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – К.: Київський університет. – 1998. – Випуск 5. – С. 163-171.
| 
