|
Актуальність теми. Об єктивна логіка розвитку наукових знань про виконання покарань з неминучістю приводить до того, що на зміну ВТП приходить КВП. Треба сказати, що тео-ретичні і методологічні основи КВП на сьогодні належним чином ще достатньо не розробле-ні, хоча вчені, які взяли на себе сміливість приступити до дослідження проблем КВП, зви-чайно ж, не почали свій тернистий шлях з нульової відмітки, оскільки деякі аспекти пробле-ми виконання покарань у тому чи іншому ступені були вже предметом дослідження в галузе-вій літературі з ВТП. Саме з позицій ВТП ряд складних теоретичних проблем виконання по-карань раніше вивчалися Б.С. Утєвським, О.Л. Ременсоном, М.О. Стручковим, О.О. Наташе-вим, І.В. Шмаровим, А.С. Міхліним, Л.В. Багрій-Шахматовим, М.П. Мелєнтьєвим, П.Г. По-номарьовим, О.І. Зубковим, Ю.М. Ткачевським, В.П. Артамоновим, О.І. Марцевим та інши-ми науковцями. Проте діяльність органів та установ виконання покарань по застосуванню правообмежень, властивих покаранням, має потребу в подальшому опрацюванні. Це зумов-лено тим, що в кримінально-виконавчому праві України усе ще немає загальновизнаної чіт-кої концепції виконання покарань, не сформульовані принципи кримінально-виконавчої сис-теми, не визначені завдання діяльності органів та установ виконання покарань. Ці проблеми також не стали предметом спеціальних монографічних досліджень у галузевому значенні. Наукою, що досліджує питання виконання покарань, не були вироблені теоретично обґрун-товані рекомендації, спрямовані на формування й удосконалювання кримінально-виконавчого законодавства. Багато авторів, що звертаються до проблем, так чи інакше пов язаних з виконанням покарань, розглядають діяльність органів та установ виконання пока-рань з різних позицій, інтерпретуючи діяльність кримінально-виконавчої системи у відриві від кримінального права, від вчення про покарання, про застосування державного примусу, ототожнюючи пенітенціарну, психолого-педагогічну діяльність та діяльність з виконання покарань. Цілий ряд питань теорії виконання покарань продовжують залишатися нерозкри-тими, а багато положень ВТП некритично сприймаються окремими дослідниками і відтво-рюються саме з позицій науки ВТП, переходячи з однієї публікації в іншу.
Звертання до літературних джерел дозволяє пересвідчитись у тому, як на сьогодні порі-вняльно контрастно виглядають досягнення науки КВП Російської Федерації, яка розробила єдину концепцію, що дозволила не тільки підготувати кримінально-виконавчий кодекс, але й накопичити достатній позитивний матеріал для його подальшого удосконалювання, що надає можливість на основі аналізу чинного кримінально-виконавчого законодавства й узагаль-нення практики його застосування, усе-таки, упритул наблизитися до того, щоб сформулю-вати відправні загальнотеоретичні позиції саме виконання покарань і дати уявлення про дій-сну сутність діяльності з виконання покарань, виокремити її специфічні риси та особливості.
От чому, пропонуючи у дисертації своє бачення науки КВП і проблем кримінально-виконавчої діяльності, автор у ряді випадків змушений апелювати до можливих опонентів у Російській Федерації, де здійснені вагомі дослідження діяльності органів та установ вико-нання покарань. При цьому приходиться враховувати й те, що науковий потенціал розробки проблем виконання покарань у минулому столітті традиційно був зосереджений саме в Ро-сійській Федерації. Після розпаду СРСР намітився значний розрив між досягненнями науко-вої думки в Росії й Україні, свідченням чому є КВК Російської Федерації, що істотно відріз-няється як від діючого на території України виправно-трудового законодавства, так і від Проектів КВК України. На відміну від України, де в 90-і роки ХХ століття була опублікована лише одна монографія з КВП, у Російській Федерації в зазначений період про себе заявила нова генерація вчених, що здійснили на найвищому науковому рівні дослідження проблем кримінально-виконавчої системи, виконання покарань і поводження із засудженими. Підтве-рджується це тим, що за ці роки в Росії монографії були опубліковані: О.М. Суховим (1991 р.), В.І. Селіверстовим (1992 р.), М.Г. Дєтковим (1992 р., 1994 р., 1998 р.), О.В. Сізим (1994 р.), Ю.О. Алфьоровим (1994 р.), О.В. Пищелко (1994 г), О.О. Рябініним (1995 р.), В.І. Горо-бцовим (1995 р.), Л.І. Бєляєвою (1995 р.), О.О. Аксьоновим (1996 р.), О.В. Шамісом (1996 р.), О.В. Брильянтовим (1997 р.), О.В. Старковим (1997 р.), В.В. Невським (1998 р.), А.С. Ново-сьоловим (1998 р.), В.С. Єпанешніковим (2000 р.), В.М. Поздняковим (2000 р.). У цей же час докторські дисертації були захищені О.В. Філімоновим (1991 р.), П.Г. Пономарьовим (1991 р.), М.П. Стуровою (1991 р.), В.І. Селіверстовим (1992 р.), С.І. Кузьміним (1992 р.), М.Г. Дє-тковим (1994 г), О.Ф. Сізим (1995 р.), О.О. Рябініним (1995 р.), Л.І. Бєляєвою (1995 р.), О.В. Шамісом (1996 р.), В.Є. Южаніним (1996 р.), В.М. Анісімковим (1998 р.) і ін. На тлі цього могутнього потоку літератури, що наочно свідчить про затребуваність теоретичної розробки проблем КВП і є проявом у своєрідній формі перетворення ВТП в КВП у Росії, дане дисер-таційне дослідження також покликане до життя потребами наукової розробки ряду основних положень, що визначають в Україні практику виконання покарань. Проведення широкомас-штабного дослідження сутності виконання покарань обумовлено низкою причин, а саме:
1. Необхідністю теоретичного обґрунтування діяльності органів та установ виконання покарань з врахуванням соціально-економічних і політичних змін, що сталися за останнє де-сятиліття в Україні.
2. Тим, що чинне законодавство, яке регулює виконання покарань, не забезпечує досяг-нення цілей покарання і вирішення завдань, які стоять перед ним.
3. Тим, що на сьогодні виконання покарань регулюється: 1) ВТК, 2) Положенням про порядок та умови виконання покарань, не пов язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, 3) Законом України «Про виконавче провадження»та інструкціями Держав-ного департаменту України з питань виконання покарань, що є причиною недостатньої пого-дженості в деяких випадках норм, що містяться у ВТК, у Положенні та інструкціях. 4. Тим, що практика виконання покарань висуває вимоги усунення недоліків, протиріч і недоглядів у чинному законодавстві, яке регулює застосування примусових заходів.
5. Зміни в законодавстві, що регулює виконання покарань, повинні здійснюватися з урахуванням міжнародних документів, які встановлюють правила поводження з засуджени-ми.
6. Створення єдиної галузі кримінально-виконавчого законодавства повинне бути здій-снене на основі загальної для виконання всіх покарань концепції.
Таким чином, нагальна потреба фундаментальних наукових розробок проблем вико-нання всіх покарань і інтереси практики викликають гостру потребу в створенні загальноте-оретичних основ кримінально-виконавчої правотворчості та кримінально-виконавчої діяль-ності.
Зв язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і насамперед була спрямована на виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Прези-дента України 17 вересня 1996 р. № 873/96.
Мета даного дослідження полягає в тому, щоб вирішити наукову проблему створення в Україні основ теорії істинного (а не сурогатного) КВП, що не тільки за формою, але і за зміс-том повинне бути відмінним від ВТП. Стратегічним завданням дослідження є створення в Україні науки КВП, вироблення доктрини українського КВП, що ґрунтується на правовому осмисленні категорій, найбільш важливих для теорії виконання покарань. Прикладні завдан-ня полягають у :
· пізнанні об єктивних закономірностей виконання покарання, яким підпорядкована ді-яльність адміністрації органів та установ виконання покарань по здійсненню властивих при-мусовим заходам правообмежень;
· вирішенні питання про реальні можливості процесу виконання покарання;
· встановленні істинності та змісту вихідних наукових ідей, концепцій, категорій, по-нять, методів, що покликані обслуговувати діяльність органів та установ виконання пока-рань;
· обґрунтуванні першорядної значимості кримінально-виконавчої діяльності як осно-вного напрямку діяльності органів та установ виконання покарань; вирішенні на новій кон-цептуальній основі дискусійних питань реалізації правообмежень, властивих покаранням; розробці рекомендацій з удосконалювання нормативної основи виконання покарань і прак-тики здійснення кари;
· формулюванні визначених в узагальненій формі вимог, звернених до суб єктів ви-конання і відбування покарань, а також до учасників діяльності з виконання покарань.
Об єктом дослідження є кримінально-виконавча діяльність як юридичний процес реалі-зації кари.
Предмет дослідження – теоретичні і методологічні основи, закономірності й об єктивна характеристика сутності виконання покарання, а також норми чинного кримінального і ви-правно-трудового законодавства і проекти відповідних нормативних актів, доктринальні по-ложення у сфері виконання покарань.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставленої в роботі мети і завдань досліджен-ня, з урахуванням об єкта і предмета дослідження. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний підхід, що дозволив визначити кримінально-виконавчу дія-льність як генеральний напрямок діяльності органів і установ виконання покарань, а здійс-нення кари визнати сутністю виконання покарань. Застосування діалектичних методів пі-знання дозволило здійснити якісне відмежування КВП від виправно-трудового, що виявило-ся можливим установити, лише з ясувавши, що ж знаходиться в основі обох галузей права, які вихідні пункти у відповідних їм системах понять і категорій. Для цього започаткована спроба визначитися з тим, що ж є головним, істотним у діяльності органів та установ вико-нання покарань. Дисертаційне дослідження ґрунтується на концептуальних положеннях за-гальної теорії права, а також таких галузевих юридичних наук, як кримінальне, кримінально-процесуальне право, кримінологія. Для створення категоріальної сітки теорії КВП відправ-ною, вихідною основою виступили філософські знання, що визначили загальний шлях дослі-дження, спосіб уявного узагальнення процесу виконання-відбування покарання.
У ході роботи над дослідженням проблем виконання покарань використовувалися такі конкретно-наукові, спеціальні методи, як: формально-юридичний, порівняльно-правий, логі-ко-семантичний, структурно-функціональний аналіз, системний підхід, метод сходження від абстрактного до конкретного. Формально-юридичний аналіз норм чинного кримінального і виправно-трудового законодавства, проектів нормативних актів дозволив виявити властиві їм недоліки і протиріччя і сформулювати пропозиції з удосконалення правового регулювання застосування покарань. Порівняльно-правовий аналіз як сукупність пізнавальних засобів до-зволив установити наявність подібних моментів, закономірностей у процедурі виконання по-карань і виявити відмінності в різних формах кримінально-виконавчої діяльності. Логіко-семантичний аналіз дозволив установити значення і співвідношення понять, що дозволяють пізнати сутність виконання покарань. Серед задіяних методів дослідження провідну роль ви-конав структурно-функціональний аналіз як складова застосованого в даному дослідженні системного методу, що дозволило зробити структурування кримінально-виконавчої діяльно-сті, виявити її стабільні елементи, досліджувати ці елементи у зв язку з каральною функцією, здійснюваною адміністрацією органів і установ виконання покарань. Структурно-функціональний аналіз виступив способом руху до адекватного відбиття наукою КВП діяль-ності органів та установ виконання покарань як об єктивної реальності, методом досягнення сукупності узагальнених положень, що утворюють КВП. Системний підхід як спеціальний метод наукового дослідження надав можливість розглянути «виконання покарання» як скла-дну, внутрішньо детерміновану єдність, що інтегрує пізнавальні можливості складових його елементів, як високоорганізовану і динамічну систему, як цілісне, відносно самостійне пра-вове явище, як різновид юридичної діяльності. Метод сходження від абстрактного до конк-ретного дозволив проникнути в сутність діяльності органів та установ виконання покарань, представити у взаємозв язку всі її елементи і напрямки, звести в єдину систему знання про здійснення властивих покаранням правообмежень. Цей спосіб теоретичного дослідження є тією методологічною конструкцією, яка здатна забезпечити вирішення пізнавального за-вдання КВП.
У ході роботи над темою вивчалися й аналізувалися міжнародно-правові акти з питань виконання покарань і поводження з засудженими, вітчизняні законопроекти, відомчі норма-тивні акти Державного департаменту України з питань виконання покарань. Основні виснов-ки і положення дисертації ґрунтуються на критичному аналізі концептуальних положень на-уки ВТП і чинного виправно-трудового законодавства України.
У процесі роботи над дисертаційним дослідженням на основі розробленої анкети було проведене опитування 1050 засуджених до позбавлення волі, відповіді яких у ряді випадків виступають додатковим аргументом на користь висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації.
Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед у тім, що дисертація є пе-ршим в Україні монографічним фундаментальним дослідженням теоретичних проблем саме кримінально-виконавчого (а не виправно-трудового) права. У дисертації висунуто низку но-вих концептуальних положень і висновків, що передують Кримінально-виконавчому кодексу і мають принципове теоретичне значення для зміни пріоритетів у політиці в сфері виконання покарань. Зокрема, вперше:
1. Кардинально переглянуті теоретичні основи виконання покарань, розроблені наукою ВТП.
2. Доведено, що ВТП знаходиться в стадії екстраординарної науки, тобто науки, що опинилася в стані глибокої кризи, вихід з якої можливий лише шляхом докорінних перетво-рень у понятійному апараті теорії виконання покарань.
3. Істотно переосмислено систему категорій і понять, характерних для ВТП, і введено в науковий обіг нові поняття з відповідною семантикою.
4. Сформовано систему знань, що ґрунтується на виході пізнання виконання покарання за межі виправно-трудового «зрізу» діяльності ВТУ з такою специфічною субстанцією, як «виправлення і перевиховання», у нову, більш глибоку і більш загальну цілісну систему по-нять, зв язків, відносин, концепцій, що складають предмет КВП, з новим рівнем сутності.
5. У центр понятійного ряду КВП висунута у якості основної категорія «виконання по-карання», що є вихідним, фундаментальним поняттям для пропонованої теоретичної конс-трукції, яке відображає сутність діяльності з реалізації правообмежень, властивих покаран-ням, а це знаменує собою радикальний перехід від ВТП до системи знань, що відрізняється істотно іншими ознаками, які адекватно відображають особливості системи діяльності орга-нів і установ виконання покарань.
6. Запропоновано нову фундаментальну систему поглядів на виконання покарань, що ґрунтується на кардинальній зміні і розширенні теоретичних і методологічних компонентів знань про реалізацію кари.
7. Отримано принципово нове знання про здійснення властивих покаранню правооб-межень, що не тільки не може бути реципійовано з теорії ВТП, але і вступає в протиріччя з нею.
8. Розроблено теоретичні й емпіричні методи дослідження вихідних понять і принципів формування нової теорії виконання покарань, що повинна прийти на зміну ВТП.
9. Здійснено правопізнання сутності і змісту діяльності з виконання покарань, що до-зволило підкреслити юридичну природу процесу виконання покарання, дослідити правове регулювання діяльності органів і установ виконання покарань, звільнитися від змішання пра-вових, педагогічних, психологічних і економічних аспектів цієї діяльності
10. Створено понятійний апарат теорії КВП.
11. Виділено відмітні ознаки КВП як галузевої наукової теорії.
12. У якості предмета правового регулювання КВП визначена екзекутивна діяльність органів і установ виконання покарань, що дозволило здійснити демістифікацию основної концепції ВТП, яка припускає можливість виправлення і перевиховання всіх засуджених.
13. Проведено відмежування КВП від ВТП за предметом правового регулювання, у зв язку з чим відстоюється позиція, що нова галузь права на відміну від колишньої не може ре-гулювати виправлення засуджених, ступінь зміни їхньої свідомості.
14. Дається визначення виконання покарання як регламентованої кримінально-виконавчим законодавством і убраної у форму кримінально-виконавчих правовідносин кри-мінально-виконавчої діяльності адміністрації органів і установ виконання покарань за учас-тю їхнього персоналу, а також інших державних органів, громадських організацій, посадових осіб і громадян, змістом якої є реалізація кари.
15. Термін “виконання покарання” теоретично виділено як субстанціональну визначе-ність, що збігається з діяльністю органів та установ виконання покарань, що відбиває сут-ність цієї діяльності, її незмінну властивість, параметри всіх процесів виконання покарань незалежно від форм.
16. Кримінально-виконавчі правовідносини визначено у якості форми, внутрішньо вла-стивої кримінально-виконавчій діяльності, що є її конкретною організаційною структурою, обумовленою сутнісним змістом реалізації кари на стадії виконання покарань.
17. Кримінально-виконавчі правовідносини охарактеризовані як відносини, що вини-кають у рамках кримінальної відповідальності і винятково між посадовими особами органів та установ виконання покарань, у компетенції яких знаходиться реалізація державного при-мусу, і особами, що відбувають покарання.
18. Зроблено висновок, що змістом кримінально-виконавчих правовідносин є взаємодія суб єктів виконання і відбування покарань, права й обов язки яких, відповідають їх компете-нції і правовому статусу і здійснюються в процесі цієї взаємодії.
19. Показано, що кримінально-виконавчі правовідносини до формування кримінально-виконавчого законодавства існують у якості однієї зі сторін кримінально-правових відносин.
20. Провадиться розмежування між кримінально-правовими, кримінально-процесуальними і кримінально-виконавчими правовідносинами, у зв язку з чим підкреслю-ється, що звертання до виконання обвинувального вироку, який набрав чинності, виступає правоприпиняючим фактом у кримінально-процесуальних правовідносинах і правостворюю-чим фактом у кримінально-виконавчих правовідносинах.
21. Обстоюється позиція, що різним видам правоохоронної діяльності на різних етапах кримінальної відповідальності притаманні свої специфічні цілі і завдання, у зв язку з чим ро-биться висновок, що мета покарання, мета виконання покарання і завдання органів та уста-нов виконання покарань не можуть бути тотожніми.
22. На рівні фундаментального дослідження мета покарання і завдання органів і уста-нов виконання покарань охарактеризовані через категорію «можливість», що відкривається при застосуванні примусових заходів.
23. Установлено, що між цілями покарання, сформульованими в ст.50 КК, і практичною діяльністю органів та установ виконання покарань з реалізації властивих покаранням право-обмежень, існує взаємозв язок, що відображає єдність можливості і дійсності.
24. Мета кари визначена як реальна можливість, що зумовлює неминучість досягнення результату в діяльності органів і установ виконання покарань. 25. Мета виправлення засу-джених та мета попередження злочинів охарактеризовані як абстрактні можливості, у зв язку з чим доводиться, що діяльність, спрямована на досягнення цих цілей, може бути результа-тивною лише в деяких випадках і лише за умови збігу сприятливих обставин.
26. Виправлення засуджених через його випадковий, спорадичний, вірогідний характер запропоновано розуміти в якості стохастичного процесу, часові рамки якого заздалегідь ви-значити неможливо, отже неможливо заздалегідь визначитись при призначенні так званих “строкових” покарань і з терміном, що є необхідним і достатнім для виправлення засуджено-го. 27. Підкреслюється, що з усіх цілей покарання тільки мета кари при її здійсненні надає діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань конкретний, предметний, ма-теріальний, цілком і реально визначений характер.
28. Проводиться розмежування між сутністю і змістом виконання покарань.
29. Здійснено структурування діяльності з виконання покарань, що дозволило виявити її стабільні елементи й сталі зв язки між ними в рамках кримінально-виконавчої системи.
30. У результаті здійсненої системної диференціації виконання і відбування покарання представлені як окремі сторони єдиного об єкта кримінально-виконавчої діяльності, що зв язані між собою відношенням взаємопородження і взаємоозаперечення. Вони є специфічною парною правовою категорією, яка і складає об єкт кримінально-виконавчої діяльності як вуз-ловий момент логічної структури діяльності органів та установ виконання покарань.
31. Виділено правові і матеріально-предметні засоби досягнення мети кари.
32. Здійснюється розмежування між суб єктами й учасниками кримінально-виконавчої діяльності. 33. Доводиться, що єдиним критерієм, який дозволяє об єднати принципи в сис-тему основних засад кримінально-виконавчої діяльності є її мета – виконання покарання, яка є центральним поняттям КВП.
34. Система принципів КВП представлена як модель кримінально-виконавчої діяльнос-ті, як відображення її сутності.
35. Досліджується співвідношення принципів кримінально-виконавчої політики, КВП, кримінально-виконавчого законодавства і кримінально-виконавчої діяльності.
36. Сформульовано пропозицію законодавчо закріпити принципи законності, справед-ливості, поважання прав людини, гуманізму і невідворотності виконання покарання в окре-мій статті Загальної частини майбутнього КВК України.
Особистий внесок здобувача. Положення, що викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положеня дисератації носять повністю самостійний характер.
Практичне значення отриманих результатів полягає в наступному:
- у науково-дослідницькій сфері матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані як методологічна основа для проведення прикладних досліджень із проблем КВП;
- у правотворчості – як концептуальна основа правового регулювання кримінально-виконавчої діяльності;
- у правозастосуванні – зроблені в дисертаційному дослідженні висновки, сформу-льовані пропозиції і рекомендації можуть служити удосконалюванню практики виконання покарань;
- у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть використо-вуватися при викладанні курсу КВП, при проведенні науково-дослідної роботи студентів.
Апробація результатів дисертації. Положення, викладені в дисертації і винесені на за-хист, були представлені науковій спільноті на 24 міжнародних, республіканських і регіона-льних семінарах, конференціях, «круглих столах», що відбулися в таких містах: Рязань (1988 р.), Краснодар (1989 р.), Харків (1990, 1995, 1997, 1998-2001 рр..), Мінськ (1991 р.), Волго-град (1991 р.), Київ (1992, 1997, 1999-2001 рр..), Кременчук (1998 р.), Донецьк (1998 р.), Ужгород (1999 р.), Запоріжжя (2001 р.).
Публікації. У результаті проведеного дисертаційного дослідження була опублікована монографія «Сутність виконання покарання», що дозволило автору стати лауреатом конкур-су, проведеного Спілкою юристів України, на краще юридичне видання 1998-1999 рр. у но-мінації «Юридичні монографічні видання». Деякі положення дисертації знайшли своє від-биття в навчальних посібниках і текстах лекцій. Автор написав одну з глав підручника «Кримінально-виконавче право України», виданого у 2001 р. Окремі висновки, пропозиції і рекомендації дисертанта викладені в наукових статтях, опублікованих у журналах, збірниках наукових статей, матеріалах семінарів і конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу,трьох розділів, висновків, та списку використаної літератури ( 243 найменування). Повний обсяг дисертації складають 393 сторінки, обсяг основного тексту (без вступу та висновків)– 335 сторінок, обсяг списку використаних джерел – 20 сторінок.
| 
