|
Актуальність теми. Проведення законотворчої роботи, спрямованої на удосконалення кримінально-процесуального законодавства в напрямку його демократизації й приведення у відповідність до нової Конституції України та міжнародно-правових стандартів, стало вагомим внеском у здійснення судово-правової реформи в Україні.
Згідно з Концепцією судово-правової реформи, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р., і прийнятими останнім часом законами про внесення змін та доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства, які спрямовані на реформування правоохоронних органів та вдосконалення їх діяльності, назріло чимало теоретичних і практичних питань оновлення існуючого порядку і умов провадження досудового слідства, а також реального забезпечення процесуальної самостійності слідчого.
В цьому відношенні одним з актуальних наукових напрямків теорії і практики кримінального процесу є поглиблена розробка проблем внутрішнього переконання слідчого, його ролі в прийнятті процесуальних рішень у стадії досудового розслідування на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.
Ця проблема в юридичній літературі досліджувалась протягом тривалого часу, окремі її аспекти розглядались ще у працях відомих юристів ХІХ століття, таких як: Л.Е. Владимиров, А.Ф. Коні, І.Я. Фойницький, В.М. Розін та інші. Значна увага питанням формування внутрішнього переконання суб єктів кримінально-процесуальної діяльності, його значенню при оцінці доказів і прийнятті процесуальних рішень приділялась у працях вчених України С.А. Альперта, М.І. Бажанова, О.В. Бауліна, М.М. Гродзинського, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, В.О. Коновалової, Т.В. Каткової, Н.І. Клименко, М.М. Михеєнка, О.Р. Михайленка, О.Б. Муравіна, М.А. Погорецького, З.Д. Смітієнко, В.М. Тертишника, Г.І. Чангулі та інших, а також вчених зарубіжних держав СНД М.С. Алексеєва, В.Д. Арсеньєва, А.Р. Бєлкіна, Р.С. Бєлкіна, В.А. Вікторова, А.П. Гуляєва, Л.Я. Драпкіна, А.В. Дулова, Л.П. Дубровицького, І.В. Ємельянова, М.В. Жогіна, В.М. Жуковського, Ю.І. Ільченка, Л.М. Карнєєвої, А.А. Клейна, В.І. Камінської, Ц.М. Каз, О.М. Ларіна, І.М. Лузгіна, П.А. Лупинської, Ю.В. Манаєва, Я.О. Мотовіловкера, Г.М. Резника, А.Р. Ратінова, В.М. Савицького, В.А. Стремовського, М.С. Строговича, А.І. Трусова, Х.С. Таджиєва, Л.Т. Ульянової, Ф.Н. Фаткулліна, О.О. Чувильова, С.А. Шейфера, В.В. Шимановського, Н.А. Якубович та інших.
Але більшість цих праць була опублікована в різні часові періоди, окремі їх положення застаріли і не завжди в повній мірі відповідають положенням Конституції та іншим законам України, сучасному рівню розвитку кримінально-процесуальної науки та міжнародно-правовим актам з питань здійснення кримінального судочинства, а також сучасним вимогам практичної діяльності правоохоронних органів.
Тому необхідне нове цілісне дослідження сучасної багатопланової сукупності питань, пов язаних з внутрішнім переконанням слідчого та його впливом на прийняття процесуальних рішень.
Крім того у зв язку з розробкою проекту нового КПК України чисельними пропозиціями нових правових засад досудового слідства поглибленого дослідження потребують новели процесуального доказування, і особливо те, що пов язане з формуванням внутрішнього переконання слідчого та його роллю при прийнятті процесуальних рішень.
Актуальність вказаних аспектів дослідженої теми, їх дискусійне висвітлення у процесуальній літературі, а також 17-річний досвід слідчої роботи і 5-річний досвід викладацької роботи на кафедрі кримінального процесу і криміналістики стали визначальними при обранні теми дисертації.
Звўязок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 р., “Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр.”, затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96, є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.”) та виконано відповідно до перспективного плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального процесу Одеської Національної юридичної академії, а також Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ МВС України.
Метою дисертаційного дослідження є поглиблене вивчення внутрішнього переконання слідчого, особливостей його формування, обґрунтування положень та рекомендацій, реалізація яких сприяла б забезпеченню прийняття слідчим законних процесуальних рішень у кримінальних справах, забезпечила б процесуальну самостійність слідчого в його діяльності по організації розслідування злочинів, приведенні його процесуальної діяльності у відповідність до Конституції України і сучасних потреб суспільства, підвищенні ефективності досудового слідства. Для досягнення цієї мети зроблено спробу здійснити такі основні завдання:
- вивчити стан теоретичних розробок і зміст дискусії досліджуваної проблеми в юридичній літературі;
- на підставі загальних теоретичних положень вимог Конституції та кримінально-процесуального законодавства України, правових ідей провідних вчених виявити точки зору і правову природу внутрішнього переконання слідчого;
- проаналізувати вплив матеріального і процесуального закону та внутрішнього переконання слідчого при оцінці доказів і прийнятті процесуальних рішень;
- показати на підставі норм чинного законодавства і проекту КПК України сутність процесуальних рішень слідчого, які визначають діяльність слідчого як самостійної фігури кримінального процесу;
- розкрити поняття процесуального рішення слідчого та аргументувати висновок про те, що всі процесуальні рішення слідчий приймає самостійно, навіть ті, які згідно з законом потребують санкції прокурора або рішення суду;
- визначити, яким чином внутрішнє переконання слідчого реалізується у ході прийняття ним підсумкових рішень у кримінальних справах;
- виробити шлях подолання перешкод, які негативно впливають на поцес формування внутрішнього переконання слідчого при прийнятті ним процесуальних рішень;
- обґрунтувати та внести пропозиції до чинного Кримінально-процесуального кодексу і проекту нового КПК України у сфері проблемних питань, які досліджуються.
Об єктом дослідження є процес формування внутрішнього переконання слідчого та його роль при прийнятті процесуальних рішень, а також кримінально-процесуальні правовідносини, які виникають на досудовому слідстві між слідчим та іншими суб єктами доказування.
Предметом дослідження є положення чинного законодавства, проект нового Кримінально-процесуального кодексу України, слідча практика, вітчизняна та зарубіжна юридична література з проблем формування внутрішнього переконання, оцінки доказів, прийняття процесуальних рішень, взаємовідносин слідчого з іншими суб єктами процесу (органами дізнання, начальником слідчого підрозділу, прокурором).
Методи дослідження. Основою дисертації стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі загальної теорії права, кримінально-процесуального права, криміналістики, психології, логіки, а також з інших галузей наукових знань, які стосуються діяльності слідчого.
Методологічну підставу дослідження складають положення діалектико-матеріалістичного методу пізнання соціальних явищ та загальнонаукові методи: історико-правовий (дослідження концепції розвитку внутрішнього переконання), порівняльний (щодо інтуїції та переконання), логіко-юридичний (дослідження правової природи і змісту формування внутрішнього переконання), узагальнення (поглядів вчених, а також результатів досліджень).
Для вирішення окремих теоретичних та прикладних задач використано методи конкретно-соціологічних досліджень (вивчення кримінальних справ, анкетування, опитування слідчих), що складає емпіричну базу дослідження.
Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що це перше монографічне дослідження, яке виконано відповідно до чинної Конституції України, концепції судово-правової реформи в Україні з використанням положень оновленого у 2001 році кримінально-процесуального законодавства, яке розкриває поняття внутрішнього переконання слідчого та його роль при оцінці доказів і прийняття процесуальних рішень у кримінальних справах.
Найважливішими положеннями, які відповідають вимогам наукової новизни і мають практичне значення, є:
1. Визначення поняття внутрішнього переконання слідчого як такого стану професійного знання, що формується у свідомості слідчого, коли він вважає зібрані у справі докази достатніми для прийняття рішення, впевнений у правильності свого висновку та готовий до відповідних практичних дій – прийняття рішення відповідно до здобутих знань.
1.2. Авторське визначення поняття процесуального рішення слідчого як правового акту, в якому слідчий, в межах своєї компетенції у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку, виражає у вигляді державно-владного веління висновки про виконання (або невиконання) конкретних процесуальних дій, що обумовлено необхідністю досягнення завдань кримінального судочинства і вимогами закону стосовно до фактичної ситуації, що склалася.
1.3. Аргументація висновку про те, що всі процесуальні рішення слідчий приймає за своїм внутрішнім переконанням самостійно, навіть ті, які згідно з законом потребують санкції прокурора або рішення суду. Ці рішення, навіть до їх санкціонування або прийняття рішення суддею, мають певні правові наслідки. Суть їх полягає в тому, що в силу закону у прокурора чи судді виникає зобовўязання розглянути дані рішення та задовольнити чи відмовити у їх задоволенні.
1.4. Висновок про те, що не існує процесуальної незалежності слідчого, а є процесуальна самостійність.
1.5. Обгрунтована необхідність підпорядкування слідчого апарату органів внутрішніх справ безпосередньо Головному слідчому управлінню МВС України.
1.6. Висновок про те, що протягом однієї стадії процесу може мати місце попередня та остаточна оцінка доказів, і кожна призводить до переконання про можливість і необхідність прийняття рішення з певного питання; внутрішнє переконання слідчого на момент притягнення як обвинуваченого буде остаточним з приводу провини обвинуваченого у вчиненні злочину, а щодо встановлення істини у справі – попереднім.
1.7. Положення, згідно з яким процес формування внутрішнього переконання слідчого проходить умовно два етапи:
- від стадії порушення кримінальної справи до притягнення особи як обвинуваченого;
- з моменту притягнення особи як обвинуваченого і до прийняття рішення про закінчення досудового слідства, та являє собою пізнавальну, конструктивну, виховну, комунікативну, організаційну, посвідчувальну діяльність.
8. Пропозиції щодо внесення змін у статті чинного КПК України і внесення пропозицій до проекту КПК України, розробленого робочою групою Кабінету Міністрів.
Внесені автором пропозиції можна використати при підготовці нового Кримінально-процесуального кодексу України та в подальших розробках положень оцінки доказів у кримінальних справах, що сприяло б посиленню процесуальної самостійності слідчого як провідного суб єкта доказування на досудових стадіях. Результати дослідження можна використати при підготовці навчальних посібників, методичних рекомендацій, а також у навчальному процесі при вивченні відповідних тем і спеціальних курсів з кримінального процесу.
Висновки дисертації використані автором протягом 1998 – 2002 років при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальний процес” і спеціального курсу “Доказування при проведенні досудового слідства” в Одеському юридичному інституті НУВС МВС України (див. Додаток А).
Результати досліджень щодо положення слідчого ОВС, організації його роботи та взаємодії з іншими суб єктами доказування надіслано до слідчого управління УМВС України в Одеській області (див. Додаток Б).
Особистий внесок автора. За 1998 – 2001 рр. вивчено 247 кримінальних справ, що перебували на момент вивчення у провадженні слідчих, 138 кримінальних справ, закінчених провадженням з обвинувальним висновком, і 170 справ закритих провадженням; усього 555 кримінальних справ і 108 постанов прокурора про скасування постанов про закриття справи. Проведено анкетування 274 слідчих у системі МВС Одеської, Кіровоградської, Винницької областях і Автономної Республіки Крим, слідчих УВСТ Одеської залізниці, слідчих податкової міліції і слідчих прокуратури Одеської області.
Вивчено та взято до відома аналітичні матеріали Генеральної прокуратури України, Головного слідчого управління МВС України, а також досвід особистої практики дисертанта під час роботи на різних посадах у слідчому управлінні УМВС України в Одеської області.
Апробування результатів дисертації. Матеріали дисертації обговорені на засіданні кафедр кримінального процесу і криміналістики Одеського юридичного інституту НУВС МВС України, Одеської Національної юридичної академії. Результати дисертаційної роботи доповідались на Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності ОВС щодо попередження, розкриття і розслідування злочинів”, яка відбулася 19-20 жовтня 2000 р. в Одеському інституті внутрішніх справ; на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства”, яка відбулася 14-15 травня 2002 р. у Запорізькому юридичному інституті МВС України; на Науково-практичній конференції “Теорія і практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах”, яка відбулася 25 квітня 2002 р. у НАВСУ в м. Києві; на Міжнародній науково-практичній конференції “Стан судової реформи в Україні: проблеми і перспективи”, що відбулася 18-19 квітня 2002 року в НЮАУ в м. Харкові.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 8 статей, з них 7 у виданнях, затверджених ВАК України; видано сумісно зі співавторами навчальний посібник (Досудове розслідування. – Харків: Арніс, 1999. – 352с.)
| 
