|
Прийняття Декларації про державний суверенітет України [51] і Акту проголошення незалежності України [12], затвердження принципу верховен-ства Закону і спроба реаль-ного поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову зумовили необхідність проведення судово-правової реформи.
Верховна Рада України 28 квітня 1992 р. своєю постановою схвалила її концепцію, констатувавши: "необхідність судово-правової реформи зумов-лена ще і тим, що суди ре-спубліки, вся система юстиції і чинне законодав-ство, яке регулює діяльність правоохо-ронних органів, знаходяться у глибокій кризі, яка породжена багатьма чинниками, що не-гативно впливали на їхню діяльність.
Суди не завжди надійно охороняли права і свободи людини, були важливим інстру-ментом командно-адміністративної системи і вимушені були бути провідниками її волі. Суд не мав влади, а влада безконтрольно користу-валася судом.
Судово-правова реформа повинна привести судову систему, а також усі галузі права у відповідність із соціально-економічними і політичними змінами, що відбулися в суспі-льстві.
Концепція цієї реформи включала в себе цілий ряд важливих заходів, реалізація яких, на думку Верховної Ради України, повинна була бути порівняна з революцією, що привела б до появи в Україні самостійної, незалежної і міцної гілки влади, під якою слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, передбаченому законом, здійснюють правосуддя.
Суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливо-сті. Судова влада здійснюється тільки судом і на основі закону" [81].
"Реформування судової системи і судочинства - не самоціль, - зазна-чає Голова Верховного Суду України В. Ф. Бойко, - воно передбачає ство-рення такого суду, який став би надійним гарантом захисту прав і свобод людини" [30].
З моменту прийняття цієї концепції минуло декілька років. З того, що було заплано-вано, майже нічого не здійснене, тому розпочали розробку нової концепції [81].
Водночас відбувається поновлення правової основи діяльності суду, а також удоско-налення процесуальних норм, які регулюють процедуру судової діяльності. До числа цих актів можуть бути віднесені КК України, проекти КПК України, ЦК України, Закону України "Про судоустрій", Адміністратив-но-процесуального кодексу, Кодексу України про адміністративні правопо-рушення і низки інших актів.
Але необхідно відзначити, що основна увага юридичної громадсько-сті - вчених, практиків прикута до питань реформування судової системи, а також кримінального і ци-вільного законодавства. Значно менше приділяється уваги реформуванню адміністратив-ного законодавства, особливо законодав-ства про адміністративну відповідальність, тоді як цей вид правової відпові-дальності в наш час є найбільш поширеним.
Загальна характеристика роботи. Актуальність теми дослідження. Можна впевнено стверджувати, що існує стійка тенденція до розширення адміністративно-юрисдикційних повноважень судді, перетворення його на важливий юрисдикційний орган. Особливо це зумовлене тим, що з нового Кримінального кодексу України статті про деякі злочини ви-ключені і віднесені до розряду адміністративних проступків. Однак, як свідчить практика, при вирішенні адміністративних справ допускаються помилки, що значною мірою пов язане з недооцінкою цієї категорії справ, з тим великим навантаженням, яке лягає на суд-дів при розгляді цивільних і кримінальних справ.
У правовій літературі діяльність судді з розгляду справ про адміні-стративні право-порушення і застосування інших заходів адміністративного примусу висвітлюється недо-статньо. Як правило, про неї стисло говориться в навчальній літературі [159] і в комента-рях Кодексу України про адміністра-тивні правопорушення [70], а вона, безумовно, пови-нна бути розглянута більш докладно.
Практично відсутній аналіз адміністративно-юрисдикційної практики військових су-дів; рідко в адміністративно-правовій науці звертається увага на недоліки судової практи-ки з розгляду справ про адміністративні право-порушення, якими завдано майнової шко-ди; не є об єктом вивчення тенденція скорочення практики передачі суддями справ на роз-гляд громад-ських формувань і трудових колективів. Як свідчить постанова Пленуму Вер-ховного Суду України від 26 лютого 1999 р. №2 "Про судову практику у справах про кон-трабанду і порушення митних правил" [137] суди часто припускаються помилок при роз-гляді цієї, нової для них, категорії справ. На жаль, як показує практика, помилки і недолі-ки притаманні судам при здійсненні й інших видів адміністративно-юрисдикційної діяль-ності.
Виявлення місця і значення суду в системі адміністративно-юрисдик-ційних органів важливе не тільки в чисто практичному аспекті, але і в плані визначення цих повноважень в контексті судово-правової реформи, яка проводиться. Розробка проблеми адміністрати-вно-юрисдикційної діяльності суду в умовах побудови правової держави має і важливе теоретичне значен-ня - вона значно збільшить обсяг знань і понять у галузі адміністрати-вно-деліктного права, а також в теорії правосуддя. Ця робота виконана на основі вивчення судової адміністративно-юрисдикційної практики України, аналізу робіт представників теорії права: С. С. Алексєєва, М. І. Колебри, В. В. Копей-чикова, О. Л. Копиленка, М. П. Орзіх, П. М. Рабіновича, О. В. Скрипнюка, О. В. Сурілова, Є. О. Харитонова, М. В. Цвіка; фахівців у галузі конституцій-ного права: М. О. Баймуратова, В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фри-цького; особливо роботи вчених, які працюють у галузі адміністративного права і проце-су: В. Б. Авер янова, І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, С. В. Кі-валова, Л. В. Коваля, В. Ф. Опришка, І. М. Пахомова, О. О. Погрібного, Ю. С. Шемшученка; пред-ставників кримінально-правового циклу: Л. В. Ба-грій-Шахматова, В. О. Глушкова, Ю. М. Грошевого, А. Ф. Зелінського та інших авторів.
Разом з тим, зважаючи на високу наукову значимість робіт наведених авторів, треба зазначити, що більшість із них були опубліковані до прийнят-тя Конституції України та викликаних нею багатьох змін адміністративно-деліктного, кримінально-процесуального законодавства і законодавства про судоустрій. Тому актуальність розробки вказаної теми залишається високою, що відповідає меті і завданням дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок дисертаційного дослідження належить до числа пріоритетних у галузі адмініст-ративного права і процесу, а також визначальних у справі становлення судової системи України. Проблема адміністративно-юрисдикційної діяльності суду нерозривно пов язана з проведенням судово-правової реформи, втіленням у життя концепції реформи адмініст-ративного права України і є предметом, і частиною загальної теми, яка розробляється Одеською національною юридичною академією: "Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин". Дисертація виконана як розділ науково-дослідної роботи кафедри адміністративного та фінансового права Одеської національної юридич-ної академії: "Правові основи адміністративної реформи в Україні".
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення міс-ця і значення суду (судді) у системі адміністративно-юрис-дикційних органів і розробка рекомендацій щодо удосконалення адміністра-тивно-деліктного законодавства і законо-давства про судоустрій України.
Відповідно до мети дослідження поставлені і його завдання:
визначити поняття адміністративно-юрисдикційного органу;
з ясувати причини, які обумовлюють особливе місце суду в системі адміні-стративно-юрисдикційних органів;
на основі знань, отриманих при вивченні практики адміністративно-юрис-дикційної діяльності військових судів, сформулювати свої пропозиції щодо місця цих судів у судо-вій системі України;
проаналізувати рівень ефективності чинного адміністративно-деліктного законодав-ства, яке застосовується судами у їхній діяльності;
узагальнити адміністративно-юрисдикційну практику роботи судів щодо розгляду справ, які передані до їх підвідомчості у 1991-2000 р. р., виявити найбільш типові помил-ки цієї практики і запропонувати рекомендації щодо їх усунення;
вивчити ефективність дій суддів щодо відшкодування майнової шкоди, яка заподія-на адміністративним проступком, і визначити шляхи її підвищення;
визначити ступінь можливостей правового регулювання адміністративно-юрисдикційної діяльності суду і сформулювати пропозиції щодо заповнення прогалин чинного адміністративно-деліктного законодавства чи його уточнень;
здійснити порівняльне дослідження норм адміністративно-деліктного законодавства і норм інших галузей права (цивільного, морського та ін.) для виявлення колізій норм і запропонувати шляхи їх усунення;
визначити рівень розробки правовою наукою України проблем адміністра-тивно-юрисдикційної діяльності суду і висловити свої міркування щодо питань, які потребують подальшого дослідження.
Об єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері адміністративно-юрисдикційної діяльності суду та інших адміністративно-юрисдикційних органів, і насамперед ті, які регламентують-ся нормами адміністративного і адміністрати-вно-процесуального права, нормами, що визначають судоустрій України, а також, частко-во, нормами цивільного права і процесу.
Предметом дисертаційного дослідження є адміністративно-юрис-дикційна діяльність суду та інших адміністративно-юрисдикційних органів, а також національні законодавчі акти, що містять адміністративно-правові (цивільно-правові та ін.) норми, що регламен-тують цю діяльність.
Методи дослідження. У дисертації використані різні методи дослід-ження. Головним серед них є загальнонауковий діалектичний метод, який дозволив дослідити проблеми, що виникають у сфері адміністративно-юрисдикційної діяльності суду, в єдності їх соціаль-ного змісту і правової форми. Дисертант використав, зокрема, такі методи наукового до-слідження: історико-правовий метод при дослідженні історії розвитку законодавчого ре-гулювання адміністративно-юрисдикційних повноважень суду, адміністра-тивної комісії та інших адміністративно-юрисдикційних органів; системний метод, який дозволив ви-значити місце і значення суду (судді) (у т. ч. і військових судів) у системі адміністратив-но-юрисдикційних органів; порів-няльно-правовий метод дослідження, що використову-вався у визначенні загальних та специфічних закономірностей при здійсненні адміністра-тивно-юрисдикційної діяльності суду та інших адміністративно-юрисдикційних органів, і дозволив здійснити порівняльне дослідження норм адміністратив-но-деліктного законо-давства і норм інших галузей права (цивільного, морського та ін.) для виявлення колізій цих норм і внесення пропозицій щодо шляхів їх усунення.
У дисертаційному дослідженні використовувались також такі методи наукового пі-знання, як спостереження за розвитком адміністративного законодавства і законодавства про судоустрій та аналіз законодавства і судової практики. Застосовувалися і конкретно-соціологічні методи пізнання: інтерв ювання, опитування тощо. Були використані статис-тичний та формально-юридичний методи. Останній застосовувався при тлумаченні право-вих норм, які регулюють ті чи інші види адміністративно-юрисдик-ційної діяльності. Ди-сертант використав особистий досвід роботи у якості судді Центрального місцевого суду м. Одеси та Одеського апеляційного суду.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в правовій науці України здійснене комплексне наукове дослідження, яке присвячене визначенню місця і значення суду в системі адміністративно-юрисдикційних органів, проведене порівняльне дослідження норм різних галузей права, які регулюють адміністративно-юрисдикційну діяльність суду, запропоновано рекомендації щодо усунення колізій норм, що виникли, розроблені рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства і підвищення рівня ефективності адміністративно-юрисдикцій-ної діяльності суду.
Наукова новизна полягає в таких результатах дослідження, що виносяться на захист:
прийняття Конституції України, реалізація вимог судово-правової рефор-ми (1992 р.) обумовлюють необхідність підвищення значення суду в житті суспільства, що прояв-ляється, зокрема, і в розширенні сфери його адміністра-тивно-юрисдикційної діяльності;
визначена стійка тенденція розширення сфери адміністративно-юрисдик-ційної дія-льності суду, у зв язку з чим, як в судовій практиці, так і в теорії адміністративного права виникла низка питань, які потребують негайного вирішення: розмежування адміністрати-вно-юрисдикційних повноважень загальних і військових судів; виявлення причин та умов, які призвели до звуження сфери застосування судом (суддею) засобів впливу до осіб, що скоїли адміністративні проступки (передача матеріалів на розгляд громад-ських організа-цій, трудових колективів, закриття справ з оголошенням правопорушнику зауваження то-що);
зроблено висновок про те, що у питаннях законодавчого регулювання адміністрати-вно-юрисдикційних повноважень суду мають місце прогалини і у зв язку з цим внесені рекомендації щодо вдосконалення такого регулюван-ня, зокрема, висловлені пропозиції щодо проекту Закону України "Про судоустрій України", проектів Кодексу України про адміністративні правопо-рушення, Адміністративно-процесуального кодексу та інших за-конодавчих актів;
запропоновані рекомендації стосовно підвищення ефективності роботи суддів із розгляду справ про адміністративні проступки (пропозиції щодо спеціалізації суддів, ме-тодичні вказівки, які стосуються оцінки матеріалів, що надходять до судів); рекомендації відносно підвищення ефективності розгляду окремих категорій справ: про порушення ми-тного законодавства, про неповагу до суду, про арешт і затримання суден тощо;
внесено рекомендації щодо подальшого удосконалення адміністративно-деліктного законодавства в галузі матеріальних адміністративно-правових норм - включення до текс-ту Кодексу України про адміністративні право-порушення норм, які передбачають адміні-стративну відповідальність, але містяться в інших правових актах: Митному кодексі Укра-їни, Законі України "Про виключну (морську) економічну зону", та ін.;
подано пропозиції щодо необхідності подальшої розробки адміністратив-но-правовою наукою проблем визначення кола суб єктів адміністративного правопорушення; створення відокремленої системи адміністративних судів; запровадження системи апеля-ційного розгляду справ та інших проблем, які мають як теоретичне, так і практичне зна-чення.
Практичне значення отриманих результатів. Висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані в законопроектних роботах з удосконалення адміністративно-деліктного законодавства і законодавства про судоустрій України. Окремі положення ди-сертаційного дослідження можуть ініціювати посилення уваги адміністративно-правової науки до розробки низки нових проблем, які раніше не включалися до її предмету. Ряд ре-комендацій спрямовано на підвищення ефективності адміністративно-юрисдикційної дія-льності суду. Матеріали і положення, що містяться в дисертації, можуть бути використані в навчальному процесі в юридичних навчальних закладах при вивченні курсів: "Адмініст-ративне право"; "Адміні-стративний процес"; "Адміністративно-юрисдикційна діяльність судів (суддів)".
Особистий внесок здобувача. Серед шести наукових публікацій за темою дисертації є дві статті, написані у співавторстві. Особистий внесок здобувача в зазначених двох стат-тях полягає у проведенні порівняння та аналізу норм Митного кодексу України та Кодексу України про адміністра-тивні правопорушення, які передбачають адміністративну відпо-відальність у вигляді конфіскації, постанов Пленуму Верховного Суду України та інших нормативних актів з цих питань, а також в проведенні аналізу практики адміністративно-юрисдикційної діяльності суду, що вказує на його особливе місце серед інших адміністра-тивно-юрисдикційних органів і свідчить, що під час розгляду адміністративних справ суд залишається органом правосуддя.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обгово-рювалися на кафедрах адміністративного і фінансового права, та морського і митного пра-ва Одеської національної юридичної академії, на щорічних науково-практичних конфере-нціях професорсько-викладацького складу академії, міжнародній науково-практичній конферен-ції: "Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід", (Оде-са, листопад, 2001 р.), використовувались у лекціях на курсах підвищен-ня кваліфікації адвокатів Одеської області у 1998-1999 р. р.
Публікації. Основні положення дисертації викладені в двох статтях, опублікованих у наукових журналах та чотирьох статтях, опублікованих у збірках наукових праць у фахо-вих виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
| 
